Справа № 640/33630/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Балась Т.П.
29 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Подкопаєвої Ірини Анатоліївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року (розглянута в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 11.03.2021, просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) щодо зменшення відсоткового значення розміру підвищення до пенсії, визначеного постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2009 року у справі № 2-а-2080/09, як інваліду війни 2 групи ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) з 350 % до 40 % прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, з 17.07.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) відповідно до ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» з урахуванням підвищення до пенсії, визначеного постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2009 року у справі № 2-а-2080/09, як інваліду війни 2 групи у розмірі 350 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 17.07.2020 та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) щодо обмеження розміру виплачуваної ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) без обмеження її максимального розміру з 17.07.2020 з урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає протиправними дії пенсійного органу щодо нездійснення йому перерахунку та виплати пенсії як інваліду війни II групи в розмірі 350% від прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік для осіб, які втратили працездатність. Крім того, позивач посилається на те, що рішення суду, яким зобов'язано виплачувати йому пенсію як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 350 відсотків прожиткового мінімуму, є не скасованим та підлягає виконанню. Поряд з цим позивач зазначає, що дії відповідача в частині обмеження його пенсії максимальним розміром є протиправними.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та з 17.02.2000 отримує пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 25.04.2018 позивач є інвалідом ІІ групи.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2009 по справі №2а-2080/09, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати підвищення та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії як інваліду війни 2-ї, 3-ї групи на 350, 200 відсотків мінімальної пенсії за віком розрахованого з поточного прожиткового мінімуму затвердженого Законами України «Про прожитковий мінімум».
17.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про здійснення перерахунку пенсії на підставі постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2009 по справі №2а-2080/09 та нарахування пенсії без обмежень максимальним розміром відповідно до п. 2 розділу II Закону №3688-УI від 08.07.2011.
Листом від 09.11.2020 №2600-0310-8/159022 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що на виконання норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснено перерахунок пенсії останнього та розраховано підвищення як інваліду ІІ групи на рівні 40% від прожиткового мінімуму. Враховуючи зазначене, відсутні підстави для подальшого перерахунку пенсії позивачу як інваліду війни ІІ групи у розмірі 350 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Не отримавши запитуваного перерахунку належної йому пенсії, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 8 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно статті 15 Закону № 2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-»д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
Частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII в редакції, чинній до 01.01.2006 встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
З 01 січня 2006 року вказана правова норма викладена у новій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 №2939-IV (далі - Закон №2939-IV), згідно якої особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вищевказані положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.
Аналогічна позиція щодо застосування вказаних норм права була висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 04.03.2008 у справі № 2-а-401/07, Верховним Судом України у постанові від 25.11.2014 у справі № 21-322а14 та підтримана у подальшому Верховним Судом у постановах від 18.10.2018 у справі № 196/1022/16-а, від 25.07.2019 у справі № 196/881/16-а (2-а/196/41/2016) та від 16.10.2019 у справі № 183/3587/16.
Викладене свідчить про те, що інвалідам війни пенсії підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 2006 року включно, а з 2006 року у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, інвалідам війни II групи пенсії по інвалідності підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 у розмірі 350 процентів, а з 01.01.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ІІI група інвалідності встановлена у лютому 2005 року та з 11.02.2005 призначено пенсію по інвалідності на підставі Закону №2262-XII; ІІ групу інвалідності позивачу встановлено з 01.04.2008.
Матеріалами справи встановлено, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2009 по справі №2а-2080/09 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати підвищення та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії як інваліду війни 2-ї, 3-ї групи на 350, 200 відсотків мінімальної пенсії за віком розрахованого з поточного прожиткового мінімуму затвердженого Законами України «Про прожитковий мінімум».
Поряд із цим, у зв'язку з набранням 01.01.2006 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідачем здійснюється відсоткове обчислення пенсії виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату доплат до пенсії позивачу у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, діяв на підставі, у межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами, чинними на час проведення виплат.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління не порушувало права позивача, і його дії відповідають ч. 2 ст. 19 Конституції України, що виключає можливість визнання дій відповідача протиправними та задоволення позовних вимог про зобов'язання провести перерахунок і виплату вказаного підвищення до пенсії.
Колегія суддів зазначає, що Головне управління, здійснюючи свою діяльність на підставі законодавства, керується лише тим порядком і формами, які визначає законодавець та діє в межах покладених повноважень і відповідно до норм чинного законодавства.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладена у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).
Згідно зі статтею 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з набранням чинності Закону від 05.10.2005 № 2939-IV не призвело до звуження змісту та обсягу набутих позивачем прав на соціальний захист.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначив, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих; прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб та існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що є не однорідними і загальними. При цьому Конституційний Суд України зазначив, «що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
Колегія суддів зазначає, що сутність призначеної пенсії позивачу як інваліду війни ІІ групи не змінилась, водночас встановлення відсоткового розміру пенсії у відповідності до норм чинного законодавства, а саме 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на думку суду, не є звуженням прав позивача у межах спірних правовідносин.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, встановивши розмір підвищення як інваліду війни ІІ групи у розмірі 350 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відсутні.
При цьому доводи позивача про те, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2009 по справі №2а-2080/09 встановлено безумовне отримання ним підвищення до пенсії саме у розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком, є безпідставними.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що рішення суду приймається з огляду на чинне, на час виникнення взаємовідносин законодавство та вирішує правомірність дій суб'єкта владних повноважень саме в розрізі цього проміжку часу.
Натомість, прийняття законодавчих змін до порядку та способу визначення розміру соціальних виплат призводить до змін такого порядку розрахунку, навіть якщо такий раніше було встановлено рішенням суду.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії по інвалідності позивача максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності позивачу без обмеження її максимального розміру з 17.07.2020 з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до преамбули Закону №2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності із 01.01.2017, у ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року» .
Таким чином, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774, передбачає, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру» , «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення» , «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону України №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин 2 та 3 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону України №3668-VI суд приходить до висновку, що вказані норми Закону України №3668-VI стосуються виплат пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Як було зазначено вище, згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II «Прикінцевих та перехідних положення» Закону України № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
При цьому цією правовою нормою визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин 2 та 3 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Також, колегія суддів зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону України № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону України № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Текстуальний аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Також, уважає за необхідне зазначити наступне.
Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року №5207-VI уважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України №3668-VI).
Таким чином, з наведеного слідує висновок, що на осіб, яким пенсія призначена (перерахована) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24.06.2020 у справі 580/234/19; від 10.09.2020 у справі № 280/5154/19; від 17.09.2020 у справі № 826/11471/18; від 24.09.2020 у справі №640/5854/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 17.02.2000.
Як убачається зі встановлених по справі обставин, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону України № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, зазначені положення Закону № 3668-VI неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, відмова відповідача у перерахунку і виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження граничного розміру пенсії є законною і обґрунтованою. В даному випадку така відмова за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку адміністративний, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Подкопаєвої Ірини Анатоліївни - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль