ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 листопада 2021 року м. Київ № 640/8023/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02000, м. Київ, пр-т. Миколи Бажана, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 42552598)
про: визнання бездіяльності протиправною, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 22.08.2019 щодо невидачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України;
- зобов'язати Дарницький відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2020 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що бездіяльність Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, що полягає у невиконанні безпосередніх обов'язків щодо видачі паспорта громадянина України є протиправною, незаконною та безпідставною з огляду на наявність всіх документів, що підтверджують належність до громадянства України.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , що з 1995 року постійно проживає в державі Ізраїль, звернулась до Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області з метою отримання паспорту громадянина України.
Звернення позивача було передано на розгляд Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області.
Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 22.08.2019 №8101.5.2-34611/81.3-19 від 22.08.2019 про розгляд звернення позивача проінформовано про те, що рішення про оформлення паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації особи та перевірки належності особи до громадянства України та повідомлено про направлення запиту до ГУ ДМС у Донецькій області з метою отримання відомостей про виїзд позивача на ПМП до держави Ізраїль разом з матір'ю.
Вважаючи, що відповідач своєю тривалою бездіяльністю порушує законні права та інтереси позивача та перешкоджає отримати паспорт громадянина України, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014 (надалі - Положення), ДМС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізуй державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інший визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пп. 10 п. 3 ДМС України здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках.
Відповідно до пп. 33 п. 4 Положення ДМС України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері громадянства.
Таким чином, питання громадянства України, контроль за дотриманим законодавства у сфері громадянства, оформлення та видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство належить до повноважень ДМС України.
Відповідно до пункту 19 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302) документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.
Згідно пункту 42 Порядку №302, у разі оформлення паспорта особі, яка постійно проживає за кордоном або яка постійно проживала за кордоном та повернулася на постійне проживання в Україну, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС проводить перевірку факту оформлення документів для виїзду на постійне проживання за кордон.
Рішення про оформлення паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації особи та перевірки факту належності особи до громадянства України.
З метою отримання інформації, необхідної для ідентифікації особи, що оформила документи для залишення на постійне проживання за кордоном, підтвердження факту оформлення такою особою документів для залишення на постійне проживання за кордоном та/або зняття з постійного консульського обліку територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає запит відповідній закордонній дипломатичній установі або МЗС.
Як свідчать матеріали справи, для ідентифікації особи позивача та подальшого документування паспортом громадянина України, Дарницьким РВ були здійснені запити до Посольства України в Ізраїль з приводу документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий органом 2ІSR від 11.08.2017. У відповідь на запит відповідачем була отримана копія заяви - анкети щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно листа №8101.5.2-34611/81.3-19 від 22.08.2019 заступник начальника Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, з 08.11.2018 відповідачем надсилались запити до ГУ ДМС у Донецькій області щодо виїзду позивача на постійне місце проживання до держави Ізраїль.
Однак відповідь на запит була надана тільки 07.08.2019, де зазначено, що відомості про факт документування паспортом громадянина України, реєстрацій/зняття з реєстрації місця проживання на ОСОБА_2 , відсутні, про підтвердження або спростування виїзду позивачки на постійне місце проживання до держави Ізраїль разом з матір'ю не зазначено жодної інформації
21.08.2019 до ГУ ДМС у Донецькій області було направлено повторний запит з метою отримання відомостей про виїзд позивача на ПМП до держави Ізраїль разом з її матір'ю.
Згідно пункту 44 Порядку №302, за результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту видачі свідоцтва про народження, а також перевірки факту належності особи до громадянства України працівником територіального підрозділу ДМС складається висновок за встановленою МВС формою, який затверджується керівником територіального органу ДМС або його заступником.
У разі оформлення паспорта особі, яка постійно проживала за кордоном та повернулася на постійне проживання в Україну, наявні в паспортах громадянина України для виїзду за кордон штампи про оформлення документів для виїзду громадянина України за кордон на постійне проживання або для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, про взяття на постійний консульський облік анулюються шляхом проставлення на зазначених штампах штампа "Анульовано", що засвідчується особистим підписом керівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС та скріплюється печаткою.
Станом на час розгляду справи, суду не надано доказів розгляду заяви позивачки про видачу паспорту громадянина України, тому суд погоджується з позицією позивача про те, в межах спірних правовідносин, така поведінка відповідача свідчить про його безідяльність у розгляді заяви ОСОБА_1 про видачу паспорта громадянина України.
Однак, розглядаючи позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України, суд вважає за необхідне зазначити, що оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство покладається на органи ДМС України.
При цьому суд враховує, що правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18.01.2001 №2235-ІІІ "Про громадянство України" (далі - Закон №2235-III).
Згідно з статтею 3 Закону №2235-ІІІ, громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.1991) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Згідно пункту 1 статті 5 Закону №2235-IIІ документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт Iгромадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Як свідчать обставин справи, 11.08.2017 позивач отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий органом 2ІSR.
Згідно зі статтею 6 Закону №2235-III, громадянство набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно до змісту статті 7 Закону №2235-III, особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
Згідно свідоцтва про народження позивачки, місцем її народження є м. Макіївка Донецької області, батьки позивачки - громадяни України.
При цьому, розглядаючи позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України, суд вважає за необхідне зазначити, що оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство покладається на органи ДМС України.
Відтак, зобов'язання судом прийняти рішення конкретного змісту в даному випадку становитиме втручання в дискреційні повноваження органу ДМС України, що є неприпустимим відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Таким чином зазначена позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини 1, 3 статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем сплачено 840,80 грн. судового збору, згідно квитанції від 21.02.2020 №0.0.1626466008.1.
Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені нею витрати, пов'язані з правничою допомогою.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статті 134 КАС України.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Представником позивача заявлені вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних із правничою допомогою, отриманою від адвоката в рамках договору про надання правової допомоги від 06.01.2020 №06-02/02, укладеним між позивачем та адвокатським об'єднанням "ГЛОБАЛ ЛІГАЛ ГРУП", за умовами якого останнім взято доручення по наданню правової допомоги.
Відповідно до переліку наданих послуг, згідно акту №1 виконаних робіт (наданих послуг) від 20.02.2020, включено:
- надання консультацій з приводу обставин справи - 1 год. - 500 грн;
- складання проекту позовної заяви про визнання рішення Дарницького районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області протиправним та зобов'язання вчинити дії - 4 год. - 3000 грн.;
- представництво під час судового розгляду - 3500 грн.
Сплата наданих послуг підтверджена квитанцією до прибуткового касового ордера №4 від 21.02.2020 на суму 7000 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Суд вважає безпідставним включення до переліку наданих послуг представництво під час судового розгляду, оскільки справа №640/8023/20 розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Враховуючи, що адвокатським об'єднанням "ГЛОБАЛ ЛІГАЛ ГРУП" надано позивачу консультації з приводу обставин справи, а також складено проект позовної заяви, суд вважає суму витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн. обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, з дотриманням критерію розумності розміру, співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт щодо розгляду даної справи.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, як суб'єкта владних повноважень, яким допущено протиправну бездіяльність стосовно позивача, підлягають понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн. та правничої допомоги загальному розмірі 2000 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77,241-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02000, м. Київ, пр-т. Миколи Бажана, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язати вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області протиправною та зобов'язати розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп., а також витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02000, м. Київ, пр-т. Миколи Бажана, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська