23 листопада 2021 року справа № 823/1281/17
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку письмового провадження правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої Олександри В'ячеславівни про скасування постанови,
08.11.2021 з Верховного Суду у Черкаський окружний адміністративний суд після скасування рішень першої та апеляційної інстанцій на новий розгляд надійшла справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Бундєлєвої Олександри В'ячеславівни, в якій просить скасувати постанову №50922056 від 14.07.2017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 17918,82 грн.
Позов мотивовано тим, що накладення арешту на майно боржника не відповідає нормам чинного законодавства України та порушує право позивач на володіння, користування та розпорядження майном.
Як зазначає позивач, у державного виконавця відсутнє право для стягнення виконавчого збору, оскільки в порушення частини 3 статті 28 Закону України “Про виконання провадження” постанови при першому надходженні виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 25.01.2012 № 239, винесено не було.
Також, позивач зазначає, що Уманським ДВС не було повернуто стягувачеві легковий автомобіль - TOYOTA COROLA, на який звернено стягнення, що є порушенням частини 2 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження”.
Окрім того, всупереч вимогам статті 61 Конституції України, Уманським ДВС проводилося подвійне стягнення одного й того ж боргу, а саме за виконавчим написом приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 25.01.2012 № 239 та за виконавчим листом № 2318/1520/2012 2/705/88/13. За вказаними виконавчими документами проводилося стягнення заборгованості по одному і тому ж кредитному договору СL-0СV/027/2007 від 25.12.2007
Ухвалою від 15.11.2021 прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання.
23.11.2021 суду надійшов відзив на позовні заяву, в якому відповідач просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що на примусовому виконанні в Уманському ДВС перебуває зведене виконавче провадження №52970755 про стягнення боргів із ОСОБА_1 . 01.07.2016 до складу даного ЗВП №52970755 було приєднано виконавче провадження №50922056 із примусового виконання виконавчого напису № 239 від 25.01.2012 про звернення стягнення на рухоме майно - транспортний засіб - легковий автомобіль TOYOTA COROLA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, чорного кольору, що належить позивачеві на праві власності ОСОБА_2 , за рахунок коштів отриманих від реалізації рухомого майна, задовольнити вимоги ТОВ “ОПТ Факторинг України” у гривневому еквіваленті 179188,21 грн.
14 липня 2017 року на адресу відповідача надійшла заява стягувача ТОВ “ОПТ Факторинг Україна” про повне та фактичне виконання виконавчого документу (виконавчий напис №239 від 25.01.2012).
Цього ж дня державним виконавцем у рамках виконавчого провадження №50922056 у відповідності до статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 17918,82 грн на користь держави за невиконання в строк самостійного виконання та постанову про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій у розмірі 10,00 грн.
17 липня 2017 року державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження № 50922056 на підставі п. 9 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі згідно із виконавчим документом.
Відповідач, наголошує, що винесення оскаржуваної постанови було у рамках чинного законодавства, без будь-яких порушень законних прав та інтересів учасників виконавчого провадження, тобто в порядку і спосіб передбачені Законом і не можуть вважатися незаконними.
Ухвалами від 23.11.2021 суд допустив заміну первинного відповідача на старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєву Олександру В'ячеславівну (далі - відповідач), а також закрив підготовче провадження, призначив судовий розгляд справи по суті у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові докази та надавши їм правову оцінку, суд встановив таке.
Суд встановив, що 25 січня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною прийнято виконавчий напис №239 відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на рухоме майно - транспортний засіб, а саме: легковий автомобіль TOYOTA COROLA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2007, колір - чорний, кузов № НОМЕР_2 , ТИП - ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, що належить ОСОБА_2 .
Зазначене рухоме майно на підставі договору застави, посвідченого 25.12.2007 Уманською міською державною нотаріальною конторою Черкаської області за реєстровим № 3-3710, передане в заставу ПАТ “ОТП Банк”. Право вимоги за зазначеним договором застави на підставі ст. ст. 512-516, 656, 1077-1086 Цивільного кодексу України було придбано ТОВ “ОТП Факторинг Україна”.
Даний виконавчий напис має бути пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби протягом одного року з дня його вчинення.
22 квітня 2016 року державним виконавцем Уманського МВДВС Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 50922056 з виконання виконавчого напису № 239 від 25.01.2012 про звернення стягнення на рухоме майно - транспортний засіб, зазначений у вказаному написі.
01 липня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про зведене виконавче провадження, відповідно до якої виконавче провадження №50922056 з примусового виконання виконавчого напису № 239, виданого 25.01.2012 приєднано до зведеного виконавчого провадження №52970755.
20 лютого 2017 року державним виконавцем у виконавчому проваджені №50922056 винесено постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження, а саме замінено прізвище “ ОСОБА_3 ” на “ ОСОБА_4 ”, оскільки під час примусового виконання виконавчого документа державним виконавцем було встановлено, що особа боржник ОСОБА_2 змінив прізвище на ОСОБА_4 .
14 липня 2017 року до Уманського міського відділу ДВС Уманського МУЮ надійшов лист від ТОВ “ОТП Факторинг Україна” від 06.07.2017 відповідно до якого останній просив закінчити виконавче провадження з виконання виконавчого напису №239 від 25.01.2012, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. у зв'язку з повним виконанням виконавчого напису №239, так як ОСОБА_2 на користь ТОВ “ОТП Факторинг Україна” перераховано кошти в сумі 179188,21 грн.
14 липня 2017 року відповідачем прийнято постанову у виконавчому провадженні №50922056 про закінчення виконавчого провадження у відповідності до вимог п.9 ч.1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження”.
14 липня 2017 року державний виконавець, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України “Про виконавче провадження” прийняв постанову у виконавчому провадженні №50922056 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 та відповідно до статей 39, 40 Закону України “Про виконавче провадження”.
Не погоджуючись з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 14.07.2017 №50922056, позивач звернувся до суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.10.2018, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Бундєлєвої Олександри В'ячеславівни від 14.07.2017 про стягнення виконавчого збору ВП № 50922056.
Постановою Верховного Суду від 26.10.2021 касаційну скаргу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області задоволено частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі №823/1281/17 скасовано.
Адміністративну справу №823/1281/17 направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
Надаючи оцінку спірному рішенню з урахування висновків Верховного Суду у постанові від 26.10.2021, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) (у редакції станом на час прийняття спірного рішення).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною ст.5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 ст.18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно з ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Частиною 6 ст.27 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Суд врахував, що спір у справі, що розглядається, виник у зв'язку з прийняттям органом виконавчої служби постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, яке закінчено у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII.
Для вирішення спору суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, в якій вирішувалося питання правового режиму застосування ч.2 ст.27 та ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Особливістю справи, що розглядається є те, що рішення було виконано боржником шляхом унесення суми боргу 179188,21 грн. безпосередньо на рахунок стягувача (ТОВ “ОТП Факторинг Україна”).
Верховний Суд у постанові від 26.10.2021 у даній справі зауважив, що рахунок, на який боржник вніс суму боргу, не може бути вирішальним критерієм розмежування самостійного (добровільного) і примусового виконання рішення.
Виходячи з природи виконавчого збору та викладених у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18 умов стягнення виконавчого збору, оцінка того, чи було рішення виконано самостійно має відбуватися через оцінку змісту й обсягу вчинених у виконавчому провадженні виконавчих дій та їхнього зв'язку із наслідками у вигляді погашення боржником заборгованості.
Суд встановив, що під час примусового виконання вищевказаного виконавчого напису державним виконавцем вживались визначені Законом №1404-VIII заходи примусового виконання рішення.
Зокрема, 03.06.2016 державний виконавець надіслав Центру ДАІ 7102 запит від 23.05.2016 №9130-11 щодо наявності у власності позивача майна.
21.06.2016 державний виконавець прийняв постанови про оголошення у розшук автомобіля TOYOTA COROLA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2007, а також про арешт вказаного транспортного засобу.
03.07.2017 направлено до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» вимогу №10605-2 про надання інформації щодо наявності та стану банківських рахунків боржника (позивача у справі).
03.07.2017 винесена постанова про арешт коштів боржника.
20.06.2017 винесена постанова про звернення стягнення на доходи боржника.
Вказані заходи, на переконання суду, призвели до реального погашення позивачем заборгованості, шляхом повернення стягувачу (ТОВ “ОТП Факторинг Україна”) суми боргу 179188,21 грн., у зв'язку з чим, державним виконавцем закінчено виконавче провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження” (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).
Вказане відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII є підставою для стягнення виконавчого збору у розмірі 10% суми, що фактично повернута боржником стягувачу.
Статтею 2 Закону №1404-VIIІ визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Оскільки боржником фактично повернуто кошти стягувачу, зважаючи на вчинені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, суд дійшов висновку, що спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята за наявності правових підстав, вказаних у ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII.
Отже, позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню, а сплачений судовий збір - поверненню.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 287, 295 КАС України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ