(заочне)
17.11.2021 Справа №607/18961/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,
за участю секретаря судового засідання Свергун Т.В., представника позивача - ОСОБА_3.,
розглянувши в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , просить стягнути з відповідача в його користь заборгованість за розпискою від 23.10.2018 року - 395100 грн основного боргу, 72728 грн 10 коп. інфляційного збільшення боргу, 252896 грн 47 коп. пені 34033 грн - 3% річних, та за розпискою від 05.12.2019 року - 15000 грн основного боргу, 1899 грн 85 коп. інфляційного збільшення, 4356 грн 97 коп. пені та 836 грн 3% річних. Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за розписками від 23.10.2018 року відповідно до якої він отримав в борг 15000 доларів США та від 05.12.2019 року, відповідно до якої він отримав 15000 гривень.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених в ньому, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач повідомлявся про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не надав, за відсутності заперечень представника позивача суд постановив проводити заочний розгляд справи.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 23.10.2018 року ОСОБА_2 взяв в ОСОБА_1 кошти в сумі 15000 доларів США які зобов'язувався повернути до 05.12.2018 року.
Також, відповідно до розписки від 05.12.2018 року ОСОБА_2 взяв в борг в ОСОБА_1 кошти в сумі 15000 гривень які зобов'язувався повернути до 10.12.2019 року.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Верховний Суд України, у постанові від 18 вересня 2013 року, справа № 6-63цс13, виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Дослідивши надані позивачем розписки, суд доходить переконання, що вони підтверджують факт укладення договорів позики, відповідно до умов яких ОСОБА_2 23.10.2018 року отримав в ОСОБА_1 кошти в сумі 15000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 05.12.2018 року та 05.12.2018 року отримав в ОСОБА_1 кошти в сумі 15000 гривень, які зобов'язувався повернути до 10.12.2019 року. Розписки містять всі істотні умови договору позики.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із змісту статті 12,13 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 не надав будь яких доказів виконання своїх зобов'язань за договорами позики, а саме повернення позичених грошей в сумі 15000 доларів США та 15000 гривень, тому права позивача підлягають судовому захисту, шляхом стягнення 15000 гривень за розпискою від 05.12.2018 року та 15000 доларів США, що на час звернення до суду із позовом, з розрахунку по курсу НБУ 26,34 грн за 1 долар США, становить 195100 гривень за розпискою від 23.10.2018 року. При цьому суд констатує, що позивач звернувся із позовом про стягнення боргу саме в національній валюті.
Зважаючи на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за розпискою від 05.12.2018 року, період прострочення - 11.12.2019 року -18.10.2021 року, тобто 678 днів, підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення 836 грн 3 процентів річних та 1899,89 грн. інфляційного збільшення боргу згідно статті 625 Цивільного кодексу України.
Також, зважаючи на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за розпискою від 23.10.2018 року, період прострочення 05.12.2018 року - 18.10.2021 року, тобто на 1048 днів, підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення 34033 грн 3 процентів річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України.
Щодо позовних вимог про стягнення 72728,10 грн. інфляційних втрат за розпискою від 23.10.2018 року, суд виходить із такого. Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Оскільки предметом грошового зобов'язання за договором позики від 23.10.2018 року є долар США, і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики відсутні.
Також, суд вважає, що не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань за розписками від 23.10.2018 року та від 05.12.2018 року, виходячи із такого.
Частиною першою статті 624 ЦК України передбачено стягнення неустойки, якщо вона встановлена за порушення зобов'язання. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Однак, із змісту укладеного між сторонами договору не вбачається, що між ними досягнуто домовленості щодо сплати неустойки у разі прострочення виконання зобовязання. Не передбачена така неустойка і вимогами закону. Тому в цій частині позов не підлягає до задоволення.
Підсумовуючи наведене, суд доходить остаточного висновку, що позов слід задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 395100 гривень основного боргу та 34033 гривень 3 % річних за розпискою від 23.10.2018 року та 15 000 гривень основного боргу, 836 грн - 3% річних та 1899,85 грн - втрат від інфляції по розписці від 10.12.2019 року, разом - 446868 грн 85 коп. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат за розпискою - відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить із такого. Так, під час під час звернення в суд позивач оплатив 7768,50 грн судового збору та 6000 - правову допомогу адвоката (а.с. 9-12), разом - 13758,50 грн. Виходячи із положень статті 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам (задоволено 446868 грн 85 коп. з 776850,39 грн, 57%), що становить 7842,06 грн.
Керуючись статтями керуючись ст.ст. 5, 19, 81, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 1046-1050 Цивільного кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 395100 гривень основного боргу та 34033 гривень 3 % річних за розпискою від 23.10.2018 року та 15000 гривень основного боргу, 836 грн - 3% річних та 1899,85 грн. - втрат від інфляції по розписці від 10.12.2019 року, разом - 446868 грн 85 коп.
В задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 7842,06 грн судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 Паспорт: НОМЕР_1 виданий Тернопільським МВУМВС України в Тернопільській обл. 27 Березня 2008 року ІПН: НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт: НОМЕР_3 виданий Тернопільським РВ УМВС України в Тернопільській області 10.02.2001 року, проживає по АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлений 22 листопада 2021 року.
Головуючий суддяВ. М. Позняк