Справа №380/13302/21
з питань залишення позовної заяви без розгляду
29 листопада 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій із вимогами:
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил. Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 до складу сум грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роках грошова допомога на оздоровлення, передбачена частиною першою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011 -ХІІ;
-стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення за 2014, 2015, 2016, 2017,2018 роки в сумі 17 301 грн. 02 коп.
Ухвалою судді від 16.08.2021 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду від представника відповідача 09.09.2021 року надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Мотивує подане клопотання тим, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з відповідним позовом, адже військовою частиною НОМЕР_1 було нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 допомога на оздоровлення протягом 2014-2018 років, а позивач звернувся до суду лише 09.08.2021 року.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами, суд уважає за потрібне розглянути клопотання в порядку письмового провадження.
Вирішуючи подане клопотання суд керується таким.
Згідно статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Наведене узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 за №8-рп/2013, в якому Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.
Згідно з статтею 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 вказаного Закону).
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):
з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Таким чином, враховуючи приписи статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця.
Абзацом 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР встановлено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям, будучи однією з державних гарантій оплати праці, по суті, є і складовою заробітної плати в частині додаткової заробітної плати.
На переконання суду, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум складових заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Враховуючи, що частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є загальною нормою, адже прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати, а от частина 2 статті 233 КЗпП України конкретизує предмет судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, пріоритетним на переконання суду є застосування в межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, положень статті 233 КЗпП України.
При цьому суд зазначає, що відповідно до положень ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із вимогами частини 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Частиною 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, у суду відсутні достатні і обґрунтовані відомості про недотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду з позовом, оскільки згідно вищенаведених приписів законодавства, зокрема частини 2 статті 233 КЗпП України, строки звернення позивача до суду з цим позовом не обмежені будь-яким строком.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідно до статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає, заперечення проти неї може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Сасевич О.М.