Справа№380/13251/21
29 листопада 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неврахування в стаж роботи ОСОБА_1 , що дає право на виплату одноразової грошової допомоги, періоду роботи керівником фізичного виховання з 12.02.1986 року по 31.08.1994 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 в стаж роботи, що дає право на виплату одноразової грошової допомоги, період роботи керівником фізичного виховання з 12.02.1986 року по 31.08.1994 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) призначених пенсій при виході на пенсію, як працівнику освіти.
Позовні вимоги обґрунтовано, тим що з 13.11.2016 позивач отримує пенсію за віком у відповідності до ст.26 Закону України №1058. Загальний стаж роботи станом на день призначення пенсії становив - 41 рік 06 місяці 17 дні, у тому числі 28 років 02 місяці 24 дні - стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме:
- З 18.02.1980 року по 12.02.1986 року- вчитель фізичного виховання в школі;
- З 01.09.1994 по 30.11.2016 -директор школи.
Крім того, в період з 12.02.1986 по 31.08.1994 працював керівником фізичного виховання в Професійно-технічному училищі №13 м.Белз, Сокальського району, Львівської області.
ОСОБА_1 вказує, що на день призначення пенсії у нього було понад 35 років спеціального (педагогічного) стажу, тому він має право на нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі десяти пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.05.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою нарахування грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії. Листом №7006-6295/3-52/8-1300/21 від 11.06.2021 у задоволенні такої заяви відмовлено, зазначено, що посада керівника фізичного виховання Переліком 909 не передбачена. Вважаючи таку відмову протиправною останній звернувся з позовом до суду.
Ухвалою від 11.08.2021 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії до розгляду і відкрито провадження.
16.09.2021 за вх.№67263 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності та працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, роботах на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Оскільки посада керівника фізичного виховання в професійно-технічних навчальних закладах Переліком № 909 не передбачена, то, на думку відповідача, відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е», «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначених вище періодів та виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХІ «Прикінцевих положень» Закону № 1058.
Окрім того вказує, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, оскільки про не отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, як передбачено п. 7-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач повинен був дізнатись ще у 2016-2017 році.
Ухвалою від 29.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
З 13.11.2016 позивач отримує пенсію за віком у відповідності до ст.26 Закону України №1058. Загальний стаж роботи станом на день призначення пенсії становив - 41 рік 06 місяці 17 дні, у тому числі 28 років 02 місяці 24 дні - стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме:
- З 18.02.1980 року по 12.02.1986 року- вчитель фізичного виховання в школі;
- З 01.09.1994 по 30.11.2016 -директор школи.
Крім того, згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1 , позивач в період з 12.02.1986 по 31.08.1994 працював керівником фізичного виховання у Професійно-технічному училищі №13 м.Белз, Сокальського району, Львівської області.
24.05.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою нарахування грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день про призначення пенсії. Листом №7006-6295/3-52/8-1300/21 від 11.06.2021 у задоволенні такої заяви відмовлено, зазначено, що посада керівника фізичного виховання Переліком 909 не передбачена.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної чи комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь- яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 23.11.2011 № 1191 затверджено порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати. Відповідно до п. 2 вказаного порядку до страхового стажу, що визначає право на ви плату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, роботах на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Згідно із пунктом 7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01.10.2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (35 років для чоловіків) роботи на певних визначених законодавством посадах, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Як свідчать встановлені обставини справи, позивач, на час звернення з заявою про призначення пенсії досяг пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", будь-якого іншого виду пенсії не отримувала.
Щодо зарахування ОСОБА_1 в стаж роботи, що дає право на виплату одноразової грошової допомоги, період роботи керівником фізичного виховання з 12.02.1986 року по 31.08.1994 року
Постановою КМУ від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та встановлено, що в професійно-технічних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають громадяни, які працювали на таких посадах: директора, їх заступники з навчально-виховної роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що у період з 12.02.1986 року по 31.08.1994 позивач працював на посаді керівника фізичного виховання у Професійно-технічному училищі №13 м.Белз, Сокальського району, Львівської області, а з 01.09.1994 по 30.11.2016 -директор Мурованської школи.
Професійно-технічне училище №13 є професійно-технічним навчальним закладом.
Особливу увагу суд звертає на те, що відповідач у листі від 11.06.2021 зазначив про відсутністьпідстав для виплати грошової допомоги у розмірі 10 призначених пенсій, оскільки посада керівника фізичного виховання в професійно-технічних закладах переліком №909 не передбачена.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про освіту» №1060-XII від 23.05.1991 (втратив чинність 28.09.2017, у редакцій чинній станом на момент призначення пенсії позивачу) структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посада керівника фізичного виховання включена до переліку посад педагогічних працівників.
Доцільно зауважити, що педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей (ст. 1 Закону України «Про освіту» чинний).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Так у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 №4-рп/2007 вказано, що до таких категорій, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Згідно з ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до пунктів 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14.20.2010 у справі «Щокін проти України» тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи викладене в сукупності судом встановлено, що керівник фізичного виховання Професійно-технічного училища №13 є педагогічним працівником професійно-технічного навчального закладу, тобто працівником освіти.
Стаж роботи позивача на зазначених вище посадах має зараховуватись до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, навіть якщо вони безпосередньо не вказані у Порядку №909.
Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №876/5312/17.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) призначених пенсій при виході на пенсію, як працівнику освіти.
Судом встановлено, що позивачу призначена пенсія за віком з 13.11.2016 відповідно до статті 26 закону 1058 при страховому стажі роботи 41 рік 06 місяців 17 днів, в тому числі 28 років 02 місяці 24 дні -стаж на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України « Про пенсійне забезпечення».
Суд зауважує, що згідно з розрахунком стажу позивача їй повністю зараховано стаж, у тому числі за оскаржуваний позивачем період та сукупно становить 41 рік 06 місяців 17 днів.
При цьому стаж з 12.02.1986 по 31.08.1994 є таким, що зараховується до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд вважає, що для належного та ефективного способу захисту прав позивача слід визнати протиправною відмову відповідача зарахувати відповідний стаж до страхового педагогічного стажу та зобов'язати зарахувати такий стаж.
Своєю чергою, віднесення такого стажу до спеціального страхового педагогічного свідчить про наявність у позивача станом на момент призначення пенсії права на нарахування та виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV.
Верховний Суд в постанові від 12.03.2019 у справі №127/9277/17 зазначив, що право на отримання відповідної грошової допомоги не залежить та не пов'язується із призначенням саме пенсії за вислугою років, а є окремим правовим механізмом відповідної соціальної виплати, який також може реалізовуватись при призначенні пенсії за віком.
При вирішенні цієї справи суд врахував позицію Верховного Суду у справі №127/9277/17 від 12.03.2019.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, наявний трудовий стаж у позивача характер виконуваної ним роботи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності свого рішення щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивачки за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.п. 4, 10 ч. 2ст. 245 КАС України).
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача з даним позовом, суд, з наведених вище підстав, дійшов висновку, що така не відповідає встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав адміністративний позов підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неврахування в стаж роботи ОСОБА_1 , що дає право на виплату одноразової грошової допомоги, періоду роботи керівником фізичного виховання з 12.02.1986 року по 31.08.1994 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в стаж роботи, що дає право на виплату одноразової грошової допомоги, період роботи керівником фізичного виховання з 12.02.1986 року по 31.08.1994 року у Професійно-технічному училищі №13 м.Белз, Сокальського району, Львівської області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Сасевич О.М.