Іменем України
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 200/21092/15-к
провадження № 51-4663ск21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року
встановила:
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня
2021 року ОСОБА_5 засужено за ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до покарання у виді позбавлення волі строком
5 років.
Строк відбуття покарання вирішено відраховувати з дня приведення вироку до виконання після набрання ним законної сили.
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування процесуальних витрат 1200 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 гривень, а всього 51 200 гривень.
Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 365 000 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 гривень, а всього 415 000 гривень.
Згідно з вироком, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він
25.12.2014 року в денний час, маючи умисел на заволодіння шляхом обману квартирою АДРЕСА_1 , вартістю
259 362 гривень, що є великим розміром, яка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.12.2000 серії АВО № 731657 належить на праві власності ОСОБА_6 , прибув до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського округу Дніпропетровської області ОСОБА_8 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де, реалізуючи свій злочинний намір, діючи із корисливих мотивів, надав приватному нотаріусу ОСОБА_8 для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , офіційний документ, який надає права, а саме, акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (квартири загальною площею 33,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ) від 31.01.2014 за підписом державного виконавця ОСОБА_9 та затвердженого начальником відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції ОСОБА_10 , який містить завідомо неправдиві дані про те, що
10 грудня 2013 року ОСОБА_5 став переможцем прилюдних торгів арештованого майна (квартири, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_3 ) проведених Філією 04 Приватного підприємства «НИВА-В.Ш.» 10.12.2013 року. На підставі вказаного акту приватним нотаріусом ОСОБА_8 зареєстровано право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 , що у подальшому дало останньому можливість розпорядитись цією квартирою.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 15.04.2015 року в денний час ОСОБА_5 , реалізуючи злочинний умисел на заволодіння шляхом обману грошовими коштами потерпілої ОСОБА_11 у великому розмірі, діючи з корисливих мотивів, повторно, знаходячись у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Дніпропетровського міського округу Дніпропетровської області ОСОБА_12 , розташованого за адресою:
АДРЕСА_4 , уклав з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , отримавши від ОСОБА_11 грошові кошти в розмірі 365 000 гривень, тобто заволодів майном останньої у великих розмірах.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 3 ст. 190 КК України за ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману вчинене повторно, у великих розмірах.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 залишено без задоволення, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року щодо ОСОБА_5 залишений без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На думку захисника, встановлені судом фактичні обставини не відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину не ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах.
Стверджує про недоведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненому діянні зібраними у справі доказами. Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , апеляційний суд не звернув увагу на неповноту досудового та судового розгляду, що потягло неможливість встановлення провини ОСОБА_5 поза розумним сумнівом, та помилку місцевого суду не виправив. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам КПК України.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, а також надані до неї копії судових рішень колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Так в ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2021 року містилися вказівки щодо недоліків касаційної скарги захисника ОСОБА_4 , доводи якої фактично зводяться до зауважень захисника щодо неповноти судового розгляду та незгоди з наданою судами оцінкою доказів, при цьому адвокат навів свою версію оцінки доказів як обґрунтування того, що зазначені судові рішення є незаконними. Крім того, захисник у своїй касаційній скарзі не зазначила, які саме доводи апеляційної скарги залишились без відповіді.
У направленій до суду новій касаційній скарзі захисник знову як підстави для скасування судових рішень зазначила низку фактичних обставин, що не відповідають матеріалам кримінального провадження, а також те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину не ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах.
При цьому слід зазначити, що суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, судом поза розумним сумнівом було встановлено, що документ, наданий ОСОБА_5
25.12.2014 р. для реєстрації за ним права власності на квартиру
АДРЕСА_1 , - акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (квартири загальною площею
33,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ) від 31.01.2014 за підписом державного виконавця ОСОБА_9 та затверджений начальником відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції ОСОБА_10 , - був підроблений і містив неправдиву інформацію про те, що обвинувачений є переможцем проведених 10.12.2013 р. прилюдних торгів з реалізації вказаної квартири.
Так, дослідивши та детально проаналізувавши у вироку докази, суд першої інстанції дав належну оцінку доказам, перевіреним у судовому засіданні не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв'язку та системності, і ці докази в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і є достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_5 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення та доведеність вини останнього у його вчиненні, а також для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції у своїй ухвалі акцентувала увагу на тому, що учасниками кримінального провадження, в тому числі стороною захисту, не оспорювався факт надання ОСОБА_5 підробленого документу, а висунута обвинуваченим та його захисником версія про добросовісність згаданих дій ОСОБА_5 , який нібито не був обізнаний про підробленість використаного ним документу, є очевидно неспроможною.
Так, у межах судового розгляду в суді першої інстанції було досліджено, зокрема, показання свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_13 , які факт реалізації ВДВС Дніпропетровського РУЮ Дніпропетровської області вказаної квартири заперечували; довідку ВДВС Дніпропетровського РУЮ Дніпропетровської області про відсутність виконавчих проваджень про стягнення коштів з власника квартири ОСОБА_14 ; документи щодо діяльності ПП “Нива-В.Ш.”, якими проведення цим підприємством публічних торгів з реалізації квартири
АДРЕСА_1 не підтверджується; висновок експерта від 26.09.2015 р. № 62/04/06-331, згідно якому в акті про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (квартири загальною площею 33,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ), підписи від імені державного виконавця ОСОБА_15 та начальника відділу ДВС ОСОБА_10 виконані не ними, а іншими особами, а відбиток печатки ВДВС Дніпропетровського РУЮ Дніпропетровської області нанесено не печаткою цього органу, а іншою печаткою з аналогічними реквізитами.
Колегією суддів апеляційного суду оцінено критично доводи захисника щодо відсутності у діях ОСОБА_5 у цій частині ознаки обману з огляду на те, що він не був знайомий із реальним власником квартири ОСОБА_6 і його не обманював, оскільки при кваліфікації злочину за ст. 190 КК України як шахрайства під обманом належить розуміти повідомлення неправдивих відомостей з метою заволодіння майном, що може бути здійснений як в усній або письмовій формі, так і шляхом використання підробленого документу, як це мало місце в даному випадку. При вчиненні цього злочину обвинувачений шляхом надання підробленого документу ввів в оману приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_8 , яка здійснила реєстрацію за ним права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Те, що у межах вчинення даного діяння ОСОБА_5 не вступав у безпосередні зносини із власником даної квартири ОСОБА_6 , що є потерпілим у даному кримінальному провадженні як особа, якому подією злочину було заподіяно матеріальну шкоду, значення для кваліфікації дій обвинуваченого не має.
Крім того, у подальшому ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 зареєстрована за ним на праві власності на підставі підробленого документу і фактично йому не належить, 15.04.2015 р. здійснив її відчуження на користь потерпілої ОСОБА_11 , за що отримав від останньої ціну у розмірі
365 000 гривень, тобто заволодів її майном у великих розмірах шляхом обману, вчинивши тим самим кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України.
Суд апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_5 не вводив ОСОБА_11 в оману, оскільки добросовісно вважав відчужувану квартиру своєю власністю, колегія суддів оцінила критично з вищенаведених міркувань про попереднє здійснення обвинуваченим реєстрації права власності на дану квартиру за собою на підставі документу, що завідомо для нього був підроблений.
Щодо решти доводів апеляційної скарги колегія суддів зробила висновок про їх неспроможність, та вказала, що вони в цілому полягають у висловленні припущень і суджень оціночного характеру та акцентуванні уваги на окремих другорядних обставинах, що не мають істотного значення і не свідчать про незаконність та/або необґрунтованість оскаржуваного вироку.
Так, посилання захисника на те, що судом не було встановлено, чому не були інкриміновані ОСОБА_5 кримінальні правопорушення вчинені ним у співучасті з іншими особами; не було з'ясовано, звідки він взяв підроблений документ та хто є особою на ім'я “ ОСОБА_16 ”, яка супроводжувала обвинуваченого при укладанні угоди купівлі-продажу з ОСОБА_11 і під впливом якої ОСОБА_5 ймовірно перебував, не розуміючи своєї дійсної ролі у цих подіях; хто саме підібрав будинок, в якому находилися дві квартири із однаковими номерами, - колегія суддів оцінила критично та вказала, що обставини набуття обвинуваченим підробленого документу виходять за межі обвинувачення, а решта зазначених обставин - за межі кола осіб, яким воно пред'явлене, а отже в цілому наведені доводи апеляційної скарги захисника виходять за межі судового розгляду, визначені ст. 337 КПК України.
Колегія суддів звернула увагу на те, що доводи захисника у цій частині ґрунтуються на припущеннях і не узгоджуються із показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_5 , який не вказував на будь-яких осіб, які були б його спільниками та/або під впливом яких він перебував би під час вчинення інкримінованих йому дій, і цими показаннями спростовуються.
Знайшли своє відображання в ухвалі суду посилання захисника й на те, що обвинувачений не міг вчинити інкриміновані йому дії через брак спеціальної освіти, навичок володіння комп'ютерною технікою і досвіду участі у виконавчих провадженнях. Колегія суддів визнала їх непереконливими з огляду на те, що факт вчинення інкримінованих ОСОБА_5 дій безпосередньо ним самим підтверджується матеріалами кримінального провадження поза розумним сумнівом, і вчинення цих дій не вимагало від нього застосування спеціальних знань і навичок, що виходять за межі загальнодоступних. Що стосується використаного при вчинення злочину підробленого документу, то його виготовлення ОСОБА_5 не інкримінується.
Убачається, що при призначенні ОСОБА_5 покарання судом з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України були враховані характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України є тяжким злочином; відомості про особу обвинуваченого - його вік, те, що він є раніше не судимим, має зареєстроване місце проживання, за яким характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; відсутність обставин, що як пом'якшують, так і обтяжують його покарання; фактичні обставини вчинення злочину і наслідки, що настали від нього для обох потерпілих.
Взявши до уваги ці обставини, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання у межах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 190 КК України, віддалене від нижчої та вищої його меж, втім ближче до останньої - у виді позбавлення волі строком на 5 років - яке, й на думку колегії суду апеляційної інстанції, за видом та розміром є законним, справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Доведеність винуватості засудженого об'єктивно підтверджується і іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.
Вказані обставини, які встановлено судом першої інстанції, не було спростовано під час апеляційного розгляду кримінального провадження.
Отже, суд апеляційної інстанції в судовому рішенні послався на конкретні дані, що містяться у кримінальному проваджені та свідчать про правильність висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, правильну кваліфікацію дій засудженої та доведеність її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 190 КК України.
Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні тим, що були викладені у апеляційній скарзі захисника, ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність скаржником у касаційній скарзі не наведено і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Що стосується клопотання захисника про зупинення виконання судових рішень до закінчення розгляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно з до вимогами п .4 ч. 1 ст. 430 КПК України, суддя-доповідач вирішує таке клопотання тільки після відкриття касаційного провадження.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3