Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 752/7624/18
провадження № 51-10107км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010007648, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Куп'янська Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2012 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням статей 70, 71 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого умовно-достроково 18 серпня 2015 року на невідбутий строк 1 рік 25 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року щодо нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року, залишеним без зміни ухвалою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 119 КК України - на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 187 КК України - на строк 7 років із конфіскацією особистого майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 13 років із конфіскацією особистого майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією особистого майна.
Вирішено питання щодо зарахування строку попереднього ув'язнення, процесуальних витрат та долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 19 серпня 2017 року в період часу з 01:00 по 07:00, перебуваючи на просп. Голосіївському, 26 у м. Києві, під час спільного розпивання спиртних напоїв із ОСОБА_8 , з метою незаконного заволодіння майном останнього, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_8 , хоча повинен був і міг це передбачити, підсипав у спиртний напій останнього речовину «клозапін», яка є нейролептиком і вживання якої разом з етиловим спиртом є протипоказаним, оскільки посилює дію на центральну нервову систему з порушенням дихальної та серцево-судинної систем, унаслідок вживання якої настала смерть ОСОБА_8 . Після цього ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, заволодів майном ОСОБА_8 на загальну суму 775 грн.
Крім того, ОСОБА_6 28 жовтня 2017 року в період часу з 01:00 по 05:00, перебуваючи на просп. Валерія Лобановського, 1 у м. Києві, за обставин, що аналогічні вищевказаним, підсипав ОСОБА_9 у спиртний напій речовину «клозапін», унаслідок вживання якої настала смерть останнього. Після цього ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, заволодів майном ОСОБА_9 на загальну суму 20 350 грн.
Крім того, ОСОБА_6 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 14 листопада 2017 року в період часу з 00:00 по 02:00, перебуваючи на просп. Валерія Лобановського, 196 у м. Києві, за аналогічних обставин, підсипав ОСОБА_10 у спиртний напій невідому речовину психотропної дії, внаслідок вживання якої останній втратив свідомість. Після цього ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, заволодів майном ОСОБА_10 на загальну суму 19 061 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі з доповненнями та змінами засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений наводить доводи стосовно передчасності висновку місцевого суду про те, що досліджені в судовому засіданні докази доводять його винуватість у вчиненні злочинів, передбачених за ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 187 та ч. 4 ст. 187 КК України. Наголошує про недопустимість доказів у кримінальному провадженні за його обвинуваченням. Вказує, що у ході досудового розслідування з боку працівників правоохоронних органів до нього застосовувались недозволені методи слідства. Матеріали досудового розслідування всупереч вимогам ст. 290 КПК України під час закінчення досудового розслідування йому не були відкриті, так само і не було надано тексту обвинувального акта разом із реєстром матеріалів досудового розслідування і не вручено повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Крім того, стверджує, що місцевий суд безпідставно визнав допустимим доказом протокол обшуку від 15 листопада 2017 року, оскільки ця слідча дія була проведена у житлі без згоди його власника. Також не погоджується з правовою кваліфікацією інкримінованих йому дій за ч. 2 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 , оскільки згідно із судово-медичною експертизою останній отримав легкі тілесні ушкодження та його стан не мав ознак, небезпечних для життя та здоров'я. Зазначає, що всупереч вимогам процесуального закону він не був ознайомлений із деякими аудіозаписами судових засідань, проведених у суді першої інстанції. Наголошує, що неодноразово відмовлявся від свого захисника ОСОБА_11 , однак суди попередніх інстанцій проігнорували відмову, у зв'язку із чим порушили його право на захист. Вказує, що розгляд цього провадження в судах першої та апеляційної інстанцій було здійснено без участі захисника та потерпілих, а також незаконним складом суду. При цьому деякі докази у провадженні, на які суд послався в обґрунтування свого вироку, не були дослідженні безпосередньо в судових засіданнях. Також вказує, що прокурор ОСОБА_12 не мав права брати участі у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування, оскільки був звільнений із займаної посади до початку здійснення розслідування. При цьому суд апеляційної інстанції, на думку засудженого, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення й постановив рішення, яке не відповідає положенням, передбаченим ст. 419 КПК України. Звертає увагу на те, що апеляційний суд без дотриманням вимог ч. 3 ст. 404 цього Кодексу, необґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів. Крім того, зазначає про порушення вимог частин 3, 5 ст. 405 КПК України, оскільки під час апеляційного розгляду учасники провадження були позбавлені права на виступ у судових дебатах та йому не надано останнього слова.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 , висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги, кожен окремо, просили скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор ОСОБА_5 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі з доповненнями засудженого ОСОБА_6 , оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду (відповідно до вимог ст. 438 КПК України) в касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_11 на підставах неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку.
При цьому доводи засудженого ОСОБА_6 про його непричетність до вчинення вищевказаних кримінальних правопорушень належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_6 своєї винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, не визнав.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання, які були надані під час судового розгляду потерпілими ОСОБА_13 та ОСОБА_10 , свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
Показання вказаних осіб місцевий суд правильно визнав об'єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 19 серпня 2017 року (виявлення біля будинку № 26 на просп. Голосіївському в м. Києві трупа молодого чоловіка, яким виявився ОСОБА_8 , також двох пластикових пляшок з-під пива біля нього, на яких було зафіксовано два фрагменти слідів пальців рук), протоколі огляду місця події від 28 жовтня 2017 року (виявлення біля під'їзду будинку АДРЕСА_2 трупа чоловіка, яким виявився ОСОБА_9 ), висновку експерта від 30 листопада 2017 року № 3249 (смерть ОСОБА_9 настала від комбінованого отруєння медикаментом клозапіном та етиловим спиртом з пригніченням функцій центральної нервової системи і розвитком гострої легенево-серцевої недостатності), протоколі огляду предмета, зокрема СД-диска з відеозаписом із камер спостереження на АЗК № 8, які розташовані на просп. Валерія Лобановського, 123 у м. Києві (на записах у період часу з 01.14 по 01.22 28 жовтня 2017 року зафіксовано осіб, схожих на потерпілого ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , які купують пластикову пляшку пива «Львівське 1715», після чого покидають територію вказаної АЗК), протоколі огляду місця події від 14 листопада 2017 року (про виявлення на ділянці біля будинку АДРЕСА_2 пустих пляшок та згортка купюри номіналом 1 грн із порошкоподібною речовиною, яка згідно з висновком експерта № 11-2/1369 містить клозапін), висновку експерта від 01 березня 2018 року № 8-1/827 (сліди пальців рук виявлені 19 серпня 2017 року на пластикових пляшках з-під пива, залишені великими пальцями правої та лівої рук ОСОБА_6 ), висновку експерта від 22 серпня 2017 року № 2465, який отриманий з урахуванням акта судово-гістологічного дослідження № 1434, акта судово-токсилогічного дослідження № 1739, акта судово-імунологічного дослідження № 679 (смерть ОСОБА_8 настала від комбінованого отруєння етиловим спиртом та клозапіном), протоколі обшуку квартири АДРЕСА_3 від 15 листопада 2017 року (під час обшуку було вилучено військовий квиток та паспорт громадянина України ОСОБА_6 , а також інші речі та предмети, які мають відношення до вчинення злочинів, зокрема пластикову кредитку картку «Ощадбанк» № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_19 , в'язку з двох ключів, які впізнала потерпіла ОСОБА_13 , та якими під час проведення 17 листопада 2017 року слідчого експерименту було відкрито двері квартири АДРЕСА_4 , де проживав ОСОБА_8 ), висновку експерта від 06 квітня 2018 року № 669/Е (про надходження ОСОБА_10 до Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги в тяжкому стані з порушенням свідомості по типу коми-1), висновку експерта від 21 листопада 2017 року № 2384 (стан ОСОБА_10 спричинений токсичною дією невідомої речовини психотропної дії, міг виникнути в термін, вказаний у постанові, тобто 14 листопада 2017 року).
Уся сукупність зібраних у провадженні доказів була ретельно проаналізована судом, у тому числі й було проведено ретельний аналіз тверджень ОСОБА_6 про його непричетність до вчинення злочинних дій щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначених у вироку кримінальних правопорушень.
Крім того, місцевий суд також перевіряв доводи сторони захисту та засудженого ОСОБА_6 про наявність у останнього алібі, однак сторона захисту та засуджений будь-яких доказів на підтвердження вказаного факту до місцевого суду не надали. Посилання засудженого на існування у нього алібі нічим не підтверджується та не ґрунтується на долучених до матеріалів кримінального провадження доказах.
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_6 про те, що місцевий суд не звернув уваги на СД-диск, який був наданий його захисником ОСОБА_20 під час судового засідання 09 серпня 2019 року, то колегія суддів касаційного суду, перевіряючи матеріали провадження, встановила, що 09 серпня 2019 року захисник дійсно вказував про наявність у нього СД-диску від родичів ОСОБА_6 , однак під час цього судового засідання ОСОБА_6 відразу заявив клопотання про відмову від захисника ОСОБА_20 , яке надалі було задоволено та розгляд цього провадження було відкладено на інший день. При цьому під час інших судових засідань сторона захисту та ОСОБА_6 про вищевказаний СД-диск не зазначали.
Доводи засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці його дій за ч. 2 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими.
При цьому кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 119, ч. 4 ст. 187 КК України за епізодами розбійних нападів на потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у касаційній скарзі та доповненнях ОСОБА_6 не оскаржується.
Статтею 187 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).
Під нападом за вищевказаною нормою слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в ч. 1 цієї статті.
Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, чи було воно небезпечним для життя або здоров'я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 КК України або за відповідною частиною ст. 187 цього Кодексу.
При цьому колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що небезпечне для життя чи здоров'я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).
Як установив суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд (за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 ), ОСОБА_6 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, під час спільного розпивання спиртних напоїв з ОСОБА_10 , маючи умисел на вчинення нападу з метою заволодіння майном останнього, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, підсипав у спиртний напій ОСОБА_10 невідому речовину психотропної дії, внаслідок вживання якої потерпілий втратив свідомість. Після цього ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, заволодів майном ОСОБА_10 на загальну суму 19 061 грн.
Допитаний у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_10 зазначав, що в нічний час на вулиці до нього підійшов обвинувачений ОСОБА_6 , якого на той час не знав, та запропонував випити пива, на що він погодився. ОСОБА_6 сам купував спиртний напій, який вони разом розпивали у дворі, обвинувачений казав, щоб він у магазин не заходив. Також потерпілий вказував, що пили каву, надалі він втратив свідомість, прийшов до тями вже ранком у лікарні. При цьому ОСОБА_10 зазначав, що в нього були викрадені його речі.
Як видно з описової частини висновку експерта № 669/Е, ОСОБА_10 був доставлений з вулиці до Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги в тяжкому стані, в останнього була порушена свідомість по типу коми-1, мали місце садна лобної ділянки та екзогенна інтоксикація внаслідок токсичної дії невідомої речовини психотропної дії. Відповідно до висновків цієї експертизи такий стан був спричинений токсичною дією невідомої речовини психотропної дії та не супроводжувався небезпечними для життя явищами, належав до легкого тілесного ушкодження.
З огляду на вказані обставини і характер дій ОСОБА_6 (підмішування у спиртний напій ОСОБА_10 невідомої речовини психотропної дії, втрата потерпілим свідомості, отримання легких тілесних ушкоджень, заволодіння майном ОСОБА_10 ), колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у діях засудженого був умисел на вчинення нападу на ОСОБА_10 з метою заволодіння майном останнього, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я.
Таким чином, доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 та можливість кваліфікації його дій за ст. 185 КК України є безпідставними.
Крім того, згідно з обвинувальним актом, орган досудового розслідування дії засудженого ОСОБА_6 за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 кваліфікував саме за ч. 2 ст. 187 КК України, а тому вказівки засудженого про їх кваліфікацію зазначеним органом за ч. 4 ст. 187 цього Кодексу та подальше визнання його винуватим у їх вчиненні є необґрунтованими.
Також відсутні у матеріалах провадження будь-які дані, які б підтвердили посилання засудженого щодо фальсифікації доказів у цьому кримінальному провадженні та фальсифікацію документів, на підставі яких було затримано засудженого ОСОБА_6 .
Доводи засудженого про те, що місцевий суд не дав належної правової оцінки порушенням кримінального процесуального закону з боку органу досудового розслідування, допущеним під час затримання ОСОБА_6 , колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними, оскільки зміст протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, від 15 листопада 2017 року свідчить про те, що в ході затримання ОСОБА_6 орган досудового розслідування повністю дотримався вимог статей 208, 213 КПК України.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи засудженого про порушення його права на захист під час затримання також є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких вбачається, що уповноважені особи, здійснюючи затримання ОСОБА_6 , повідомили орган (установу), уповноважений законом надавати безоплатну правову допомогу, як того вимагають положення ч. 4 ст. 213 КПК України (т. 5, а. к. п. 126). При цьому положеннями ст. 208 цього Кодексу не передбачено обов'язкової участі захисника під час затримання, складання протоколу про затримання та здійснення обшуку затриманої особи.
Не знайшли свого підтвердження й доводи засудженого ОСОБА_6 щодо порушення вимог статей 290, 293 КПК України через невідкриття матеріалів кримінального провадження та про неотримання ним копії обвинувального акта з реєстром до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Згідно з ч. 2 вказаної статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
Відповідно до положень ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.
Поряд з тим сторони кримінального провадження зобов'язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст. 290 КПК України).
Згідно зі ст. 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
З наявного у матеріалах кримінального провадження реєстру до обвинувального акта вбачається, що засудженому ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_21 11 квітня 2018 року в порядку ст. 290 КПК України був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування.
У матеріалах провадження міститься повідомлення підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_21 від 11 квітня 2018 року про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, також у цьому повідомленні було запропоновано останнім з огляду на положення частин 6, 12 ст. 290 КПК України у разі наявності речових доказів чи матеріалів надати їх стороні обвинувачення для ознайомлення. Разом із цим сторона захисту та ОСОБА_6 11 квітня 2018 року повідомили про відсутність зазначених доказів, що було підтверджено підписом захисника ОСОБА_21 . Підозрюваний ОСОБА_6 в присутності захисника від підпису відмовився, що також було підтверджено ОСОБА_21 (т. 5, а. к. п. 251).
Виконання вимог ст. 290 КПК України підтверджується і наявним у провадженні протоколом, в якому міститься підпис захисника ОСОБА_21 про надання йому 11 квітня 2018 року доступу до матеріалів досудового розслідування. При цьому, як видно з протоколу, засуджений ОСОБА_6 в присутності свого захисника, ознайомившись із матеріалами досудового розслідування, відмовився підписувати протокол, вказаний факт підтверджено відповідним записом начальника відділення слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві майора поліції ОСОБА_22 та підписами захисника (т. 5, а. к. п. 248).
Також у матеріалах провадження є розписка від захисника ОСОБА_21 про те, що він у порядку ст. 293 КПК України отримав копію обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010007648, за обвинуваченням ОСОБА_6 , копію реєстру матеріалів досудового розслідування. При цьому ОСОБА_6 в присутності свого захисника, отримавши вищевказані документи, відмовився підписувати розписку. Ці факти підтверджено підписами захисника ОСОБА_21 (т. 1, а. к. п. 21).
До того ж колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року задоволено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_20 та обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, було повернуто прокурору Київської місцевої прокуратури № 1 з підстав, зокрема, невідповідності реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам ст. 109 КПК України. При цьому в мотивувальній частині вказаної ухвали, крім іншого, було зазначено про необхідність у порядку ст. 290 КПК України надати засудженому ОСОБА_6 та захиснику ОСОБА_20 , який був залучений під час судового розгляду провадження в суді першої інстанції після задоволення відмови засудженого від адвоката ОСОБА_21 , доступ до матеріалів досудового розслідування.
За розпискою від 23 січня 2019 року, яка міститься в матеріалах провадження, відповідно до ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року захисник ОСОБА_20 отримав доступ до матеріалів провадження та копію обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010007648, за обвинуваченням ОСОБА_6 , копію реєстру матеріалів досудового розслідування, про що було засвідчено підписом вказаного захисника. При цьому засуджений ОСОБА_6 відмовився отримувати вищевказані документи разом з матеріалами досудового розслідування, цей факт підтверджено підписами понятих ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та захисника засудженого ОСОБА_20 (т. 3, а. к. п. 105).
Крім того, копію обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010007648, за обвинуваченням ОСОБА_6 , копію реєстру матеріалів досудового розслідування було надіслано 24 січня 2019 року на адресу Державної установи «Київський слідчий ізолятор» для вручення ОСОБА_6 , факт вручення вказаних документів підтверджено останнім у його клопотанні від 20 серпня 2019 року (т. 6, а. к. п. 223).
Колегія суддів, перевіряючи матеріали провадження, звертає увагу на те, що в цьому провадженні відсутні будь-які клопотання від захисника ОСОБА_20 про ненадання йому доступу до матеріалів досудового розслідування, як і клопотання від захисника ОСОБА_21 , який, зокрема, брав участь під час завершення досудового розслідування та під час проведення підготовчого судового засідання за участю головуючого судді ОСОБА_25 , про невиконання вимог статей 290, 293 КПК України.
Більше того, виконання вимог ст. 290 КПК України, тобто факт відкриття матеріалів досудового розслідування 11 квітня 2018 року ОСОБА_6 , останній підтвердив у своїх клопотаннях від 12 вересня та 20 жовтня 2019 року (т. 6, а. к. п. 251; т. 7 а. к. п. 250).
Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду вважає, що матеріали провадження підтверджують виконання вимог статей 290, 293 КПК України, оскільки захисник ОСОБА_21 та засуджений ОСОБА_6 під час завершення досудового розслідування, а надалі і захисник ОСОБА_20 у ході судового розгляду отримували доступ до матеріалів досудового розслідування та копію обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010007648, за обвинуваченням ОСОБА_6 , а також копію реєстру матеріалів досудового розслідування, при цьому засудженому згідно з ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року знову було надано можливість реалізувати відповідне право на ознайомлення з такими документами. Також ОСОБА_6 повторно було надано копію обвинувального акта з реєстром до нього (т. 3, а. к. п. 105; т. 5, а. к. п. 248).
Таким чином, колегія суддів касаційного суду не вбачає допущених порушень вимог статей 290, 293 КПК України у цьому провадженні.
Також не можна погодитись і з обґрунтованістю доводів касаційної скарги засудженого про порушення вимог ч. 11 ст. 290 КПК України через невідкриття йому матеріалів, а саме матеріалів, долучених під час судового розгляду потерпілим ОСОБА_10 (фотознімки, надані банком), а також про недопустимість доказів - протоколів пред'явлення особи для впізнання, протоколів допиту ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , протоколу додаткового допиту ОСОБА_6 .
Так, згідно з матеріалами провадження місцевий суд не посилався на ці докази в обґрунтування свого вироку.
За таких обставин, з точки зору колегії суддів касаційного суду, немає необхідності розглядати питання допустимості вказаних доказів з огляду на п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, оскільки ці докази не вплинули і не могли вплинути на висновки суду.
Доводи засудженого ОСОБА_6 про те, що йому не було вручено повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованих йому злочинів також є необґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 278 КК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Стаття 279 цього Кодексу передбачає, що у випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені ст. 278 цього Кодексу.
Як видно з матеріалів провадження, 15 листопада 2017 року ОСОБА_6 було вручено повідомлення про підозру за ч. 4 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 , що підтверджено підписами ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_26 (т. 5, а. к. п. 142-145).
21 листопада 2017 року засудженому було вручено повідомлення про підозру за ч. 1 ст. 119, ч. 4 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_8 , що підтверджено підписами ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_26 (т. 5, а. к. п. 159-162).
Також у матеріалах провадження є повідомлення ОСОБА_6 про підозру за ч. 1 ст. 119, ч. 4 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_6 в присутності свого захисника ОСОБА_21 , отримавши 11 квітня 2018 року вказане повідомлення та пам'ятку про процесуальні права та обов'язки підозрюваного, від надання свого підпису відмовився, що підтверджено відповідними записами його захисника та начальника відділення слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві майора поліції ОСОБА_22 (т. 5, а. к. п. 200-204).
Крім того, в матеріалах провадження міститься повідомлення ОСОБА_6 про зміну раніше повідомлених підозр, згідно з яким останній був повідомлений про підозру за ч. 1 ст. 119, ч. 4 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_8 та про підозру за ч. 2 ст. 187 цього Кодексу за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 . При цьому ОСОБА_6 в присутності свого захисника ОСОБА_21 , отримавши 11 квітня 2018 року повідомлення про зміну раніше повідомлених підозр та пам'ятку про процесуальні права та обов'язки підозрюваного, від надання свого підпису відмовився, що також підтверджено відповідними записами його захисника та начальника відділення слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві майором поліції ОСОБА_22 (т. 5, а. к. п. 190-195).
Отже, вважати, що в цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 не отримував повідомленя про підозри у вчиненні інкримінованих йому злочинів, підстав немає.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_6 було вручено повідомлення про зміну раніше повідомлених підозр, зокрема за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 , та його дії за цим епізодом було кваліфіковано саме за ч. 2 ст. 187 КК України, а тому вказівки засудженого про кваліфікацію його дій органом досудового розслідування за ч. 4 ст. 187 цього Кодексу є необґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, орган досудового слідства виконав вимоги статей 278, 279 КПК України.
Також у касаційній скарзі з доповненнями засуджений вважає вирок незаконним, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалися речові докази.
Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що у скарзі відсутнє обґрунтування того, як міг вплинути на кінцевий висновок у цьому провадженні факт огляду речових доказів (паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_6 , військового квитка, зв'язки ключів, мобільного телефону та пластикової пляшки) безпосередньо судом чи стороною захисту. Ані суд, ані сторона захисту шляхом безпосереднього огляду цих предметів не в змозі виявити жодних нових обставин, аніж ті, що встановлені підтверджуючими доказами у провадженні, зокрема, протоколом огляду та висновком експерта.
Окрім того, як вбачається із матеріалів провадження, клопотань про безпосереднє дослідження речових доказів ОСОБА_6 та його захисник у суді першої інстанції не заявляли. Такого клопотання сторона захисту та засуджений не заявляла і під час апеляційного розгляду.
Таким чином, наведений вище аргумент про порушення судами засади безпосередності дослідження доказів колегія суддів касаційного суду відхиляє.
Крім того, під час судового розгляду в місцевому суді були дослідженні письмові докази, а саме висновок експерта № 2465, акт судово-гістологічного дослідження № 1434, акт судово-токсилогічного дослідження № 1739, акт судово-імунологічного дослідження № 679, що підтверджено технічним записом судового засідання від 05 серпня 2019 року, а тому доводи засудженого про те, що ці докази не досліджувалися у місцевому суді є безпідставними.
Також доводи засудженого про те, що речові докази, а саме пластикові пляшки з-під пива, де на деяких з них було знайдено сліди пальців його руки, не вилучалися під час здійснення огляду місця подій є безпідставними, оскільки, як вбачається із протоколів огляду місця подій від 19 серпня та від 28 жовтня 2017 року та доданих до них фототаблиць, під час здійснення цих слідчих дій було виявлено та вилучено: дві пластикові пляшки з-під пива «Zibert» (19 серпня 2017 року); одну пляшку з-під пива «Львівське» (28 жовтня 2017 року).
Не знайшли свого підтвердження й доводи засудженого про незаконність висновку експерта від 01 березня 2018 року № 8-1/827 з мотивів незазначення у ньому відповідних методів дослідження, які до того ж підлягали державній атестації та реєстрації.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 102 КПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: 1) коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були поставлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; 6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Як убачається зі змісту висновку експерта від 01 березня 2018 року № 8-1/827, вказаних вимог законодавства експертом дотримано, зокрема в ньому зазначено докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, які також зареєстровані у Реєстрі методик проведення судових експертиз (реєстраційний код 4.6.14.) (т. 4, а. к. п. 112-118).
Крім того, як видно із вищевказаної експертизи для дослідження експерту було надано два фрагменти слідів папілярних узорів, які було виявлено та вилучено з пластикових пляшок «Zibert» під час огляду місця події 19 серпня 2017 року, а тому твердження засудженого про ненадання експерту об'єктів дослідження є також безпідставними.
Стосовно доводів засудженого ОСОБА_6 про те, що судові рішення ухвалені незаконним складом суду, колегія суддів дійшла такого.
З матеріалів провадження видно, що обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_6 було ухвалено колегією суддів Голосіївського районного суду м. Києва 28 листопада 2019 року у складі: головуючого судді ОСОБА_27 , суддів ОСОБА_28 та ОСОБА_29 .
Відповідно до наявного у матеріалах провадження протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2019 року було визначено колегію суддів для розгляду провадження щодо ОСОБА_6 (головуючий суддя ОСОБА_27 , судді ОСОБА_30 та ОСОБА_29 ).
При цьому, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2019 року у зв'язку з перебуванням у відпустці судді ОСОБА_31 його було замінено на суддю ОСОБА_28 .
Як вбачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_6 під час судового розгляду провадження заявив у порядку ст. 75 КПК України клопотання про відвід судді ОСОБА_29 у зв'язку з тим, що у нього виник сумнів у неупередженості цього судді під час розгляду вказаного провадження. Цей сумнів ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що зазначена суддя була у складі колегії суддів за участю головуючої судді ОСОБА_32 та ця колегія виносила ухвалу про відкриття матеріалів провадження захиснику ОСОБА_20 у порядку ст. 290 КПК України, що є порушенням його права на захист, оскільки призвело до затягування розгляду провадження.
Разом із цим Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 12 листопада 2019 року відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про відвід судді ОСОБА_29 , оскільки підстав для відводу судді, визначених заявником, не було.
Такі висновки суду є достатньо мотивованими і ґрунтуються на вимогах, наведених у ч. 1 ст. 75 КПК України.
Будь-яких клопотань про відвід головуючого судді ОСОБА_27 та судді ОСОБА_28 матеріали провадження не містять.
Також з матеріалів провадження видно, що ухвалу Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року про залишення вироку місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін було постановлено колегією суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_33 , суддів ОСОБА_34 та ОСОБА_35 .
Відповідно до наявного в матеріалах провадження протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 січня 2020 року було визначено колегію суддів для розгляду провадження щодо ОСОБА_6 (головуючий суддя ОСОБА_36 , судді ОСОБА_37 та ОСОБА_38 ).
При цьому, згідно з протоколами автоматизованої зміни складу колегії суддів від 25 лютого 2020 року, суддів ОСОБА_37 і ОСОБА_38 було замінено на суддів ОСОБА_34 та ОСОБА_39 .
Перевіряючи матеріали провадження, колегія суддів касаційного суду встановила, що засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_11 під час апеляційного розгляду провадження за їх апеляційними скаргами будь-яких клопотань про відвід вищезазначеної колегії суддів апеляційного суду не заявляли.
Разом із цим засуджений ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі вказує про те, що суддя ОСОБА_40 уже брав участь у провадженні під час розгляду його апеляційної скарги на ухвалу районного суду про обрання йому запобіжного заходу, а тому, на думку засудженого, зазначений суддя не мав права брати участь у ході розгляду апеляційних скарг на вирок щодо нього.
Дійсно, як видно з матеріалів провадження, суддя ОСОБА_40 , який був у складі колегії суддів суду апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує засуджений, брав участь у розгляді апеляційної скарги засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року про продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час здійснення судового провадження в суді першої інстанції, до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 76 КПК України (редакція статті, яка діяла на час визначення колегії суддів апеляційного суду у провадженні щодо ОСОБА_6 ) суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.
Таким чином, оскільки суддя ОСОБА_40 брав участь у провадженні під час розгляду апеляційної скарги засудженого ОСОБА_6 на ухвалу районного суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, доводи засудженого про незаконність складу апеляційного суду є безпідставними.
Доводи засудженого про недопустимість доказу - протоколу обшуку житла ( АДРЕСА_1 ) від 15 листопада 2017 року колегія суддів касаційного суду також вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до вимог ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім як у випадках, передбачених цим Кодексом.
За статтею 234 цього Кодексу обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім як у випадках, установлених ч. 3 цієї статті.
Тобто законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_41 надала письмову згоду на обшук житла, де вона проживала (т. 5, а к. п. 46). При цьому, як видно з протоколу обшуку, вказана слідча дія відбувалась за участю двох понятих, а також власника приміщення ОСОБА_42 і ОСОБА_43 , що законно користувалась цим приміщенням та яка була матір'ю ОСОБА_44 - дружини засудженого ОСОБА_6 (т. 5, а. к. п. 78-79), шлюб з яким було зареєстровано 28 жовтня 2016 року Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (т. 5, а. к. п. 238). Учасники цієї слідчої дії будь-яких зауважень до протоколу обшуку не вносили, що підтверджено їх підписами.
Крім того, факт законного користування ОСОБА_45 вищевказаним приміщенням підтверджується показаннями ОСОБА_6 , який зазначив, що за адресою: АДРЕСА_1 проживали батьки його дружини - ОСОБА_44 (технічний запис судового засідання, що відбувся у місцевому суді 05 серпня 2019 року, т. 6, а. к. п. 115-118).
Виходячи з аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК України, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє (є власником чи користується на праві оренди, іншому праві оплатного чи безоплатного передання у користування та володіння), за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку підчас надання такої згоди.
Крім того, в матеріалах провадження міститься ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку в житлі ОСОБА_42 за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, підстав сумніватись у законності проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії, а також вважати протокол обшуку недопустимим доказом у колегії суддів касаційного суду немає, оскільки було отримано згоду на обшук та відповідну ухвалу слідчого судді.
При цьому, як вбачається із вищевказаного протоколу його зміст відповідає вимогам статей 104, 105 КК України, а тому доводи засудженого в цій частині також є необґрунтованими.
У зв'язку з тим, що обшук житла 15 листопада 2017 року здійснено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, докази, отримані під час здійснення указаної слідчої дії, є належними та допустимими.
Крім того, в матеріалах провадження містяться протоколи огляду місця події від 19 серпня та від 28 жовтня 2017 року, під час яких було здійснено, зокрема, огляд трупів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 238 КПК України. Також ця слідча дія відбувалася за участю двох понятих. Таким чином, твердження засудженого ОСОБА_6 про відсутність у матеріалах провадження протоколів огляду трупів та проведення цих слідчих дій без участі понятих є невмотивованими (т. 4, а. к. п. 80-89, 142-148).
Підстав вважати, що дослідження трупів потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було проведено в рамках іншого кримінального провадження, а тому дані, що містяться у висновках судово-медичних експертиз від 22 серпня 2017 року № 2465 та від 30 листопада 2017 року № 3249, є недопустимими, немає. Як вбачається із вступних частин вказаних висновків, експерти провели дослідження трупів невідомих чоловіків, якими відповідно до протоколів впізнання виявилися: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (висновок експерта № 2465) та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (висновок експерта № 3249). Згідно протоколу пред'явлення трупа для впізнання від 22 серпня 2017 року ( ОСОБА_8 ), ця слідча дія відбувалась у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017100010007648, тобто у цьому провадженні. Також, згідно протоколу пред'явлення трупа для впізнання від 30 жовтня 2017 року ( ОСОБА_9 ), ця слідча дія відбувалась у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017100010010225 від 28 жовтня 2017 року, яке надалі було об'єднано з кримінальним провадженням № 12017100010007648 (т. 4, а. к. п. 152).
Таким чином, у колегії суддів касаційного суду відсутні сумніви, що вищевказані експертизи № 2465 та № 3249 були проведені в інших провадженнях.
Крім того, доводи засудженого про недопустимість як доказу СД-диску із відеозаписом з камер спостереження на АЗК № 8, що на просп. Валерія Лобановського, 123 у м. Києві, через те, що цей доказ отриманий у порушення ст. 93 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вказаний СД-диск слідчому було надано на підставі його запиту до в. о. головного керуючого директора ТОВ «Глуско Рітейл» ОСОБА_46 (т. 4, а. к. п. 179).
Згідно протоколу огляду предметів від 18 листопада 2017 року, слідчим в присутності понятих було оглянуто цей диск, на якому встановлено наявність відеозапису (т. 4, а. к. п. 180-185).
Постановою слідчого вказаний диск з відеозаписом визнано речовим доказом, приєднано до матеріалів кримінального провадження та, в порядку ст. 290 КПК України, відкрито сторонам провадження.
Також, як вбачається з технічного запису судового засідання від 25 листопада 2019 року, під час судового розгляду провадження було досліджено наявний у матеріалах провадження СД-диск із відеозаписом із камер спостереження на АЗК № 8, що на просп. Валерія Лобановського, 123 у м. Києві, шляхом його відтворення. При цьому жодних клопотань про визнання його недопустимим доказом від учасників судового провадження не надходило.
Крім того, стороною обвинувачення під час цього засідання було надано лише програмне забезпечення для здійснення місцевим судом відкриття аудіо-файлів, які містилися на вищевказаному СД-диску. Разом із цим прокурор не надавав копій СД-дисків або інших носіїв інформації на яких були ці аудіо-файли та які б могли бути переглянуті цим судом, а тому посилання засудженого про зазначене є безпідставним.
Необґрунтованими виявилися і доводи засудженого ОСОБА_6 про неознайомлення його з матеріалами кримінального провадження, зокрема аудіозаписами судових засідань.
Як вбачається з матеріалів провадження, а саме з технічного запису судового засідання, яке відбулося в суді апеляційної інстанції 04 березня 2020 року, ОСОБА_6 повідомив, що ознайомився із двома томами матеріалів досудового розслідування та з усіма журналами й аудіозаписами судових засідань, які відбувалися по суті пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 за участю головуючого судді ОСОБА_27 . Також під час судового розгляду на запитання головуючого судді засуджений зазначив, що ознайомлюватися з іншими матеріалами провадження за його обвинуваченням він не бажає.
При цьому в матеріалах провадження міститься розписка ОСОБА_6 про те, що він ознайомився з усіма журналами та аудіозаписами судових засідань, які відбувалися по суті пред'явленого йому обвинувачення за участю головуючого судді ОСОБА_27 та ухвалення ним обвинувального вироку (т. 14, а. к. п. 72).
Також колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що після ухвалення обвинувального вироку захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_11 повністю ознайомився з матеріалами кримінального провадження за обвинуваченням його підзахисного (т. 12, а. к. п. 152).
Крім того, згідно з розпискою засудженого ОСОБА_6 від 26 березня 2021 року останній повідомив, що він ознайомився з усіма письмовими матеріалами кримінального провадження щодо нього (т. 14, а. к. п. 65).
Таким чином, доводи засудженого про неознайомлення його з матеріалами кримінально провадження, зокрема аудіозаписами судових засідань, є безпідставними.
З приводу доводів засудженого про те, що прокурор ОСОБА_12 не мав права брати участі у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування, оскільки був звільнений із займаної посади до початку здійснення розслідування, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
Як вбачається із матеріалів справи 19 серпня 2017 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010007648 (т. 4, а. к. п. 3).
При цьому прокурор ОСОБА_12 згідно з постановою про призначення групи прокурорів від 19 серпня 2017 року був визначений у групі прокурорів у цьому кримінальному провадженні (т. 4, а. к. п. 5).
З наявної у суді касаційної інстанції інформації видно, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_12 та скасовано наказ Прокуратури м. Києва від 23 вересня 2014 року № 3254к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення ОСОБА_12 з посади прокурора Прокуратури Деснянського району м. Києва. Також цією постановою було поновлено ОСОБА_12 на посаді прокурора Прокуратури Деснянського району м. Києва та стягнуто з Прокуратури м. Києва на користь ОСОБА_12 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 вересня 2014 року до дня поновлення його на посаді.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року вищевказану постанову залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду від 31 січня 2018 року було скасовано зазначені судові рішення у справі № 826/15998/14 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_12 до Прокуратури м. Києва (третя особа - Прокуратура Деснянського району м. Києва) про скасування наказу.
Частина 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Згідно з повідомленням Київської міської прокуратури, яке міститься у матеріалах провадження, прокурор ОСОБА_12 працював на посадах: з 01 січня 2017 року до 16 березня 2017 року - прокурора Київської місцевої прокуратури м. Києва; з 17 березня 2017 року до 15 лютого 2018 року - прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 м. Києва (наказ прокурора міста Києва від 28 січня 2015 року № 304к, наказ виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 14 грудня 2015 року № 4156к, наказ прокурора міста Києва від 17 березня 2017 року № 351к).
Крім того, як вбачається із цього повідомлення, у зв'язку з набранням законної сили постановою Верховного Суду від 31 січня 2018 року, якою було скасовано судові рішення у справі № 826/15998/14 про поновлення ОСОБА_12 на посаді прокурора Прокуратури Деснянського районну м. Києва, накази про його поновлення та подальше переведення в органи прокуратури були скасовані відповідно до наказу прокурора міста Києва від 15 лютого 2018 року № 285.
Відповідно до повідомлення, наявного в матеріалах провадження, 11 квітня 2018 року було завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010007648 від 19 серпня 2017 року.
Враховуючи наведене, прокурор ОСОБА_12 згідно з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року був поновлений на посаді та виконував свої посадові обов'язки. При цьому днем звільнення останнього з органів прокуратури є 15 лютого 2018 року з огляду на вищевказаний наказ № 285, який було видано на підставі рішення Верховного Суду.
При цьому прокурор ОСОБА_12 після 15 лютого 2018 року не брав участі та не виносив процесуальних рішень у цьому провадженні, що підтверджено матеріалами провадження, зокрема обвинувальним актом і реєстром до нього.
Таким чином, доводи засудженого ОСОБА_6 про те, що прокурор ОСОБА_12 не мав права брати участь у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування, оскільки був звільнений із займаної посади до початку здійснення розслідування цього провадження, є необґрунтованими.
До того ж колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про невмотивованість доводів засудженого щодо порушення права на захист унаслідок неприйняття його відмови від захисника ОСОБА_11 .
Пунктом 3 ч. 3 ст. 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право, в тому числі, на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з відсутністю коштів на її оплату.
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена ст. 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої, зокрема, передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов'язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому ст. 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Статтею 59 Конституції України визначено право кожного на професійну правничу допомогу.
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України й міжнародними актами, які становлять національне законодавство щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов'язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства.
Зокрема, цей суд у рішеннях «Камасинський проти Австрії» від 23 листопада 1989 року та «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року зробив висновок про те, що «Конвенція призначена гарантувати не ті права, що є теоретичними та ілюзорними, а ті, що є практичними і реальними... Саме по собі призначення не забезпечує ефективної допомоги, оскільки адвокат, призначений надавати безоплатну правову допомогу, може вмерти, серйозно захворіти, стикатися тривалий час з перешкодами у своїй діяльності або ухилятися від виконання своїх обов'язків. Якщо органи влади ставляться до відома про таку ситуацію, вони повинні або замінити його, або примусити його виконувати свої обов'язки».
Як вбачається з матеріалів провадження, під час проведення досудового розслідування цього провадження інтереси засудженого ОСОБА_6 представляла адвокат ОСОБА_26 (доручення від 15 листопада 2017 року) та надалі адвокат ОСОБА_21 (договір доручення від 26 січня 2018 року) (т. 5, а. к. п. 126, 174).
При цьому, після проведення підготовчого судового засідання та під час проведення судового розгляду 05 червня 2018 року за участю головуючого судді ОСОБА_25 , засуджений ОСОБА_6 заявив клопотання про відмову від захисника ОСОБА_21 , який був залучений під час досудового розслідування (надання доступу до матеріалів досудового розслідування та копії обвинувального акта з реєстром до нього).
Відповідно до матеріалів провадження місцевий суд своєю ухвалою від 05 червня 2018 року задовольнив вищевказане клопотання та доручив Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві призначити адвоката для здійснення захисту обвинуваченого ОСОБА_6 за призначенням та розгляд цього провадження було відкладено.
Згідно з наявним у матеріалах провадження дорученням від 08 червня 2018 року для надання ОСОБА_6 безоплатної вторинної правової допомоги було призначено адвоката ОСОБА_47 (т. 1, а. к. п. 76).
Надалі з підстав того, що адвокат ОСОБА_48 розірвав договір із Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві, здійснення захисту ОСОБА_6 було покладено на адвоката ОСОБА_20 , що підтверджено відповідним дорученням від 13 серпня 2018 року (т. 1, а. к. п. 145).
Однак 09 серпня 2019 року під час судового розгляду провадження по суті пред'явленого обвинувачення у місцевому суді засуджений ОСОБА_6 відмовився від адвоката ОСОБА_20 .
Ухвалою Голосіївського районного суду від 09 серпня 2019 року було задоволено клопотання ОСОБА_6 та доручено Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві призначити адвоката для здійснення захисту обвинуваченого ОСОБА_6 за призначенням та розгляд цього провадження було відкладено.
Згідно з наявним у матеріалах провадження дорученням від 02 вересня 2019 року для надання ОСОБА_6 безоплатної вторинної правової допомоги було призначено адвоката ОСОБА_11 (т. 6., а. к. п. 240).
При цьому засуджений до початку судового розгляду провадження в місцевому суді надіслав до цього суду клопотання від 15 жовтня 2019 року про недовіру всім захисникам Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві. Також ОСОБА_6 надіслав клопотання від 28 жовтня 2019 року про його недовіру захиснику ОСОБА_11 , обґрунтовуючи тим, що цього адвоката для його захисту було надано (нав'язано) державою і у нього не має можливості залучити свого адвоката, оскільки він перебуває під вартою та дані обставини обмежують його це зробити. Разом із цим у своєму клопотанні засуджений не вказував про некомпетентність адвоката ОСОБА_11 чи його низьку кваліфікацію (т. 7 а. к. п. 256; т. 12 а. к. п. 76).
З технічного запису судового засідання, яке відбулося в суді першої інстанції 12 листопада 2019 року, вбачається, що місцевий суд, оголосивши клопотання про відмову від захисника ОСОБА_11 , яке засуджений ОСОБА_6 підтримав, відмовив у його задоволенні з підстав того, що участь захисника в цьому провадженні є обов'язковою та захисник, який діє за дорученням Регіонального центра з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві, неодноразово змінювався і засуджений мав та має можливість залучити свого захисника, однак цього не зробив.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про мотиви відмови у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 .
Крім того, після вирішення місцевим судом питання про відмову засудженого від захисника ОСОБА_11 , аналогічних клопотань під час розгляду провадження у суді першої інстанції заявлено не було.
При цьому, відповідно до матеріалів провадження, а саме з технічного запису судового засідання, яке відбулося в суді апеляційної інстанції 04 березня 2020 року, ОСОБА_6 під час судового розгляду провадження на запитання головуючого судді будь-яких клопотань про відмову від захисника ОСОБА_11 не заявляв та підтримав апеляційну скаргу останнього.
Об'єктивних даних про неналежне виконання професійних обов'язків адвокатом ОСОБА_11 під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій, що могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_6 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК України, колегією суддів касаційного суду не встановлено.
Що стосується доводів засудженого про те, що захисник ОСОБА_21 не мав права здійснювати його захисту на стадії досудового розслідування, оскільки він та його дружина ОСОБА_44 не давали відповідної згоди на це, то колегія суддів, перевіряючи матеріали провадження, дійшла до такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 КПК України захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні.
За матеріалами провадження захисник ОСОБА_21 був залучений під час досудового розслідування, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 26 лютого 2018 року, укладеним між ОСОБА_21 та ОСОБА_44 (т. 1, а. к. п. 26).
Разом із цим у матеріалах провадження відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_6 відмовлявся від зазначеного захисника на стадії досудового розслідування та подавав клопотання про необхідність залучення іншого захисника, зокрема і в порядку ст. 49 КПК України.
При цьому, відповідно до матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_6 клопотання про відмову від захисника ОСОБА_21 , яке було задоволено, заявив лише під час судового розгляду 05 червня 2018 року по суті пред'явленого йому обвинувачення органом досудового розслідування, за участю головуючого судді ОСОБА_25 . У підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 13 квітня 2018 року за участю вказаного судді, засуджений не відмовлявся від захисника ОСОБА_21 (т. 1, а. к. п. 28-30, 57-60).
Також у матеріалах провадження відсутня інформація про наявність звернень дружини засудженого ОСОБА_44 до органу досудового розслідування та судів першої та апеляційної інстанцій щодо неукладання вищевказаного договору.
Таким чином, доводи засудженого про те, що захисник ОСОБА_21 не мав права здійснювати його захист, є необґрунтованими.
Крім того, колегією суддів також не встановлено об'єктивних даних про неналежне виконання професійних обов'язків адвокатом ОСОБА_21 під час досудового розслідування цього провадження, що могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_6 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК України.
Доводи засудженого про порушення вимог пунктів 4, 5 ч. 2 ст. 412 КПК України в ході розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до вимог пунктів 4, 5 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності захисника, участь якого є обов'язковою, та якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що захисники засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_20 (до його заміни) та адвокат ОСОБА_11 , а також потерпіла ОСОБА_13 брали участь в усіх судових засіданнях у Голосіївському районному суді м. Києва у ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 по суті обвинувачення пред'явленого йому органом досудового розслідування, за участю колегії суддів (головуючого судді ОСОБА_27 , суддів ОСОБА_28 та ОСОБА_29 ), яка ухвалила обвинувальний вирок щодо нього.
Крім того, про призначення вищевказаних судових засідань потерпілі ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_49 були повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали провадження.
При цьому в судових засіданнях місцевого суду потерпіла ОСОБА_49 , а у деяких судових засіданнях і потерпілий ОСОБА_10 були відсутні, однак, враховуючи думки учасників судового провадження, в тому числі й думку засудженого ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_50 - адвоката ОСОБА_51 , які в судовому засіданні на запитання головуючого судді не заперечували проти проведення судового розгляду, суд ухвалив за можливе проводити розгляд за відсутності потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_52 .
Що стосується розгляду цього провадження апеляційним судом, то про час і місце розгляду апеляційних скарг засудженого і його захисника на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року щодо ОСОБА_6 потерпілим ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_53 було надіслано відповідні повідомлення.
З урахуванням того, що участь потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_50 під час апеляційного розгляду не була обов'язковою, апеляційний суд з дотриманням порядку, передбаченого процесуальним законом, здійснив розгляд апеляційних скарг на зазначений вирок щодо ОСОБА_6 за відсутності потерпілих та їх представника.
Крім того, з технічного запису судового засідання, яке відбулося в суді апеляційної інстанції 04 березня 2020 року вбачається, що учасники судового провадження не заперечували проти проведення судового розгляду за відсутності потерпілих.
Стосовно доводів засудженого про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону через те, що він не мав можливості оскаржити ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року про арешт майна, про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про проведення обшуку, оскільки ці судові рішення йому не були надані, то колегія суддів звертає увагу на таке. Засуджений ОСОБА_6 ознайомлювався з матеріалами провадження, зокрема з вищевказаними ухвалами, та мав можливість їх оскаржити шляхом подання апеляційних скарг з долученням до них клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження цих судових рішень, однак він не скористався відповідним правом. Крім того, ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_26 брали участь під час оголошення резолютивної частини ухвали слідчого судді від 16 листопада 2017 року про застосування до нього запобіжного заходу, а тому вони знали про це рішення та мали можливість його оскаржити (т. 5, а. к. п. 154). Також колегія суддів звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді від 16 листопада 2017 року про проведення обшуку відповідно до вимог ст. 309 КПК України не може бути оскаржена.
Таким чином, вищевказані доводи засудженого про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими.
Доводи засудженого ОСОБА_6 про те, що в ході досудового розслідування провадження співробітниками Голосіївського УП ГУНП у м. Києві до нього було застосовано фізичне насильство з метою схилити до дачі показань, були предметом ретельного перегляду місцевим судом, який надав достатні вмотивовані відповіді на ці доводи про їх безпідставність.
Крім того, постановою слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області від 19 лютого 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018100000000178 від 20 лютого 2018 року за заявою ОСОБА_6 , на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито через відсутність у діях працівників Голосіївського УП ГУНП в м. Києві складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 373 КК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, а тому доводи засудженого про необґрунтованість стягнення з нього витрат на залучення експертів, які до того ж відповідно до матеріалів провадження документально підтверджені, є необґрунтованими.
Також колегія суддів касаційного суду вважає неспроможними аргументи касаційної скарги про те, що місцевим судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань засудженого про виклик понятих.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції виконав свій процесуальний обов'язок та розглянув заявлені клопотання засудженого та, не знайшовши підстав для задоволення, відхилив їх. Незгода засудженого з такими процесуальними рішеннями суду, яку він висловлює у касаційній скарзі, не є свідченням про порушення вимог кримінального процесуального закону з боку суду першої інстанції.
Що стосується доводів у касаційній скарзі засудженого про порушення апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК України, то вони також є безпідставними.
Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов'язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень у ході їх дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , належним чином виконав вищевказані вимоги кримінального процесуального закону.
Як вбачається з технічного запису судового засідання апеляційного суду від 04 березня 2020 року, цей суд, розглядаючи клопотання засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_11 у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження доказів у провадженні, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, оскільки засудженим та стороною захисту не було наведено обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чи порушення під час дослідження доказів, зазначених у їх клопотаннях.
Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, і залишив вирок без зміни. При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг засудженого і його захисника, в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Необґрунтованими також виявилися доводи засудженого ОСОБА_6 про порушення апеляційним судом вимог частин 3, 5 ст. 405 КПК України в частині позбавлення його права на виступ у судових дебатах та ненадання останнього слова, оскільки, згідно з технічним записом судового засідання від 04 березня 2020 року засуджений ОСОБА_6 скористався відповідними правами, а саме виступив у судових дебатах та висловив останнє слово. При цьому апеляційний суд надав усім учасникам судового провадження можливість виступити у судових дебатах, тобто належним чином провів указану частину судового розгляду, а тому твердження засудженого про те, що колегія суддів апеляційного суду не надала учасникам провадження можливості завершити судові дебати, є безпідставними.
Порушень кримінального процесуального закону судом першої інстанції під час вирішення клопотань засудженого та сторони захисту, пов'язаних з розглядом кримінального провадження, встановлено не було.
Покарання призначено ОСОБА_6 з урахуванням положень ст. 65 КК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через суворість колегія суддів касаційного суду не вбачає.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Відсутність у резолютивній частині ухвали апеляційного суду посилання про можливість її оскарження до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, хоч і є порушенням, але не є таким, що могло вплинути на законність судових рішень, а тому не є підставою для скасування цих рішень.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів касаційного суду не встановила підстав для задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_54