Ухвала
Іменем України
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 372/107/21
провадження № 51-5537 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, які постановлені в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110230001086, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ситовичі Ковельського району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
встановив:
За вироком Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено покарання: за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 70 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 та обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року - без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить вирок Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року змінити та призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання із випробуванням з іспитовим строком на 2 роки із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Захисник посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Зазначає, що судами, при призначенні покарання, не враховано відсутність завдання істотних збитків потерпілому, а також дані про особу засудженого, зокрема те, що він доглядає за непрацездатними батьками, які є пенсіонерами. Вважає, що суди безпідставно не застосували до обвинуваченого ст. 75 КК України.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК Українита правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, який, при призначенні покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх наслідки, ставлення обвинуваченого до скоєного, дані про особу обвинуваченого, зокрема, що він неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, його вік та сімейний стан. При цьому суд також врахував обставину, яка пом'якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України - активне сприяння розкриттю злочину. Обставини, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого - відсутні.
При цьому суд першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому, врахував відсутність істотних збитків майну потерпілого, а також те, що ОСОБА_5 працевлаштований, характеризується задовільно, та наявність на його утриманні батьків пенсіонерів.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що місцевий суд не лише врахував вказані обставини при призначенні ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до мінімальних меж, передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, але й вони не є тими обставинами, які в даному випадку істотно знижували б ступінь суспільної небезпеки вчинених ним тяжких кримінальних правопорушень та давали б підстави для висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства чи пом'якшення призначеного йому покарання.
Також апеляційний суд, під час перегляду вироку місцевого суду, врахував конкретні обставини вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, його відношення до скоєного, а також те, що ОСОБА_5 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних кримінальних правопорушень, та, звільнившись з місць позбавлення волі вже через вісім місяців знову вчинив умисне корисливе кримінальне правопорушення, що свідчить про його стійку антисоціальну спрямованість, небажання стати на шлях виправлення. Крім цього, суд також наголосив, що відсутність претензій з боку потерпілих в даному випадку зумовлена виключно поверненням їм майна.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, яке за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Таким чином, касаційна скарга захисника не містить конкретного обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 413-414 КПК України, а відтак й необхідності зміни вироку Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року з призначенням остаточного покарання ОСОБА_6 із застосуванням ст. 75 КК України на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Підстав для сумніву у правильності висновків судів першої та апеляційної інстанції немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПКУкраїни у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3