Ухвала
Іменем України
26 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 751/7064/20
Провадження № 51-5102 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо останнього,
встановив:
За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2021 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 243 324 грн та з АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант»» на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 56 676 гривень.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Відповідно до змісту оскаржених судових рішень і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 22 квітня 2020 року близько 14:40, керуючи автомобілем марки «Chevrolet»модель «Nubira», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у м. Чернігові по вул. Глібова, зі сторони вул. Незалежності в напрямку вул. Гагаріна у вказаному напрямку, поряд з будинком № 49 по вул. Глібова, з недозволеною у населених пунктах швидкістю руху, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та здійснив зіткнення з автомобілем марки «Daewoo» модель «Lanos D4WW550» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , який рухався в зустрічному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної події водій ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 393 від 26 червня 2020 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті останнього.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_5 порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, що стало причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеня тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, порушує питання про зміну рішень суду першої та апеляційної інстанцій в частині основного та додаткового покарання та в частині вирішення питання щодо цивільного позову.
В обґрунтування своїх вимог, посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження вказує, що при призначені засудженому міри основного покарання та застосування додаткового, яке залишено апеляційним судом без зміни, суд у вироку не враховав всі пом'якшуючі вину засудженого обставини та наявність, на його думку, обопільної вини обох водіїв. Вважає, що зазначене, потягло також неправильне вирішення цивільного позову. Вказує, що аналогічні доводи були предметом апеляційного розгляду, який безпідставно залишив їх без задоволення.
Фактично вказує, що у порушення вимог ст. 419 КПК України, залишаючи скарги засудженого та захисника без задоволення, апеляційний суд не перевірив належним чином вказаних доводів, та не навів мотивів для їх спростування.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на наступне.
За змістом скарги захисник оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та вказує на неповноту судового розгляду.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі захисником не оспорюється.
Доводи касаційної скарги захисника про можливість пом'якшення призначеного судом покарання як основного так і додаткового, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, переглядаючи вирок за апеляційними скаргами захисника та засудженого доводи, які за своїм змістом є аналогічні доводам касаційної скарги захисника в частині призначеного покарання, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б потягнули невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_5 внаслідок суворості.
Залишаючи без задоволення апеляційні скарги захисника та засудженого, в яких вони просили вирок щодо ОСОБА_5 в частині призначеного покарання як основного так і додаткового змінити, шляхом зменшення основного покарання до трьох років позбавлення волі та виключення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, апеляційний суд при залишені апеляційних скарг сторони захисту без задоволення, обґрунтовано прийшов до висновку про їх безпідставність та зазначив в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.
Мотивуючи своє рішення апеляційний суд погодившись з висновками суду викладеними у вироку щодо заходу примусу і міри покарання засудженому ОСОБА_5 та в частині призначення додаткового покарання і звільнення від відбування основного покарання з випробуванням, не встановив таких порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що б стало підставами для скасування чи зміни вироку в частині призначеного засудженому покарання.
Так, апеляційний суд проаналізував, що при призначенні заходу примусу судом у вироку враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення який, відповідно до ст. 12 КК України, класифікуються як тяжкий злочин, конкретні обставини справи, поведінку потерпілого в момент дорожньо-транспортної пригоди, наслідки скоєного-смерть потерпілого, дані про особу винного, його вік, стан здоров'я, сімейний стан та те, що він працевлаштований.
Також, при призначені покарання судом визнано обставини, які пом'якшують покарання засудженому: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відсутність обставин які обтяжують покарання.
Врахувавши зазначене та те, що засуджений тричі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, суд призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України та застосував до засудженого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
При цьому, врахувавши особу винного, його сімейний стан те, що він має на утриманні двох малолітніх дітей, а також матір, яка є особою з інвалідністю I групи, яка потребує стороннього догляду, позицію потерпілої сторони і досудову доповідь щодо можливості застосування до засудженого покарання не пов'язаного з позбавленням волі та конкретні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування до засудженого ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням.
Переглянувши вирок суду та ретельно вивчивши доводи захисника та засудженого, в яких вони вказували про суворість призначеного засудженому покарання, апеляційний суд, визнавши їх необґрунтованими, дійшов висновку що покарання призначене судом першої інстанції із застосуванням положень ст. 75 КК України є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, сприятиме його виправленню та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Крім того, відхиляючи доводи апелянтів, щодо безпідставного призначення засудженому додаткового покарання, з підстав того, що робота засудженого пов'язана з керуванням транспортними засобами і є єдиним його джерелом доходу, апеляційний суд погодився з висновками викладеними у вироку, що обставини справи, наслідки, що настали, та те, що засуджений тричі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, не можуть слугувати для призначення більш м'якого покарання без застосування додаткового.
Також, апеляційний суд проаналізував доводи засудженого, захисника та представника цивільного відповідача щодо зменшення розміру сум на відшкодування моральної шкоди, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника та визнавши їх необґрунтованими, в ухвалі зазначив докладні мотиви прийнятого рішення.
Так, апеляційний суд встановив, що приймаючи рішення в порядку ст. 128 КПК України, місцевий суд у вироку врахував обставини справи, поведінку потерпілого в момент ДТП, характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, характер та обсяг завданої шкоди, а також те, що потерпіла безповоротно втратила близьку їй людину, зазнала істотних негативних змін в особистому житті, перенесла страждання пов'язані зі смертю батька, доклала додаткових зусиль для захисту своїх прав і відновлення звичайного способу життя.
Врахувавши зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив цивільні позови, сума яких відповідає характеру та обсягу страждань потерпілої, яких вона зазнала та не порушує засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, апеляційний суд визнав необґрунтованим доводи апелянтів у скаргах на положення ст. 1188 ЦК України як на підстави для зменшення суми морального відшкодування з посиланням на спільну вину обох водіїв даної дорожньо-транспортної пригоди, які є аналогічні доводам касаційної скарги.
Відхиляючи зазначені доводи апеляційний суд обґрунтовано вказав у своєму рішенні, що дана норма закону визначає обов'язок осіб, які спільно завдали шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодувати завдану шкоду незалежно від їхньої вини, проте у даному випадку, винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у вироку визнано лише ОСОБА_5 .
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком апеляційного суду та вважає, що судом першої інстанції, відповідно до положень статей 23, 1167, 1168 ЦК України, правильно вирішено цивільний позов, а посилання захисника на протилежне є безпідставним.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою, обґрунтованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Доводи захисника щодо наявності підстав для зменшення міри покарання засудженому, є безпідставними, враховуючи, що ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, а встановлені у кримінальному провадженні пом'якшуючі покарання обставини та ті, на які вказує захисник у своїй касаційній скарзі, істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення і в даному випадку не можуть бути підставою для зменшення строку основного покарання без призначення додаткового покарання.
Покарання призначене вироком суду із застосуванням додаткового та звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання, яке залишене апеляційним судом без зміни, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним кримінальних правопорушень.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а зі змісту касаційної скарги, доданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо останнього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3