Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 334/2750/20
провадження № 61-9482св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021, прийняту у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С.В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк», банк), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ ФК «Фінілон»), про стягнення боргу за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивувала тим, що між нею та АТ КБ «ПриватБанк»
29 жовтня 2013 року укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000738873013 (вклад «Стандарт») з мінімальним строком на один календарний місяць за ставкою 3,5 % річних на суму 1 000,00 євро.
ОСОБА_2 вказувала, що неодноразово зверталась до установ банку з вимогою про повернення депозитного вкладу, відкритого у відділенні банку на території Республіки Крим.
12 березня 2020 року позивач письмово зверталася до банку із заявою про видачу їй грошових коштів разом із повним розрахунком процентів за весь період. Банк, посилаючись на банківську таємницю, 25 березня 2020 року надав письмову відповідь про неможливість розгляду заяви позивача, надісланої поштою, оскільки позбавлений можливості здійснити ідентифікацію особи, яка підписала цю заяву.
ОСОБА_2 просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» суму боргу за банківським вкладом 1 000,00 євро, нараховані проценти на вклад у розмірі 230,99 євро за період з 29 жовтня 2013 року по 02 червня 2020 року, 3 % річних за статтею 625 ЦК України у розмірі 195,44 євро за період
з 29 листопада 2013 року по 02 червня 2020 року, пеню на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 72 766,43 євро за період з 29 листопада 2013 року по 02 червня 2020 року, моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 17 листопада 2014 року боржником за спірним договором банківського вкладу є ТОВ ФК «Фінілон», а не банк. Зміна боржника відбулася належним чином, оскільки від ОСОБА_2 жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, а пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року у цій справі скасовано. Прийнято нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - «ФК «Фінілон» про стягнення боргу за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму банківського вкладу за договором № SAMDN80000738873013 (вклад «Стандарт») від 29 жовтня 2013 року у розмірі 1 000,00 євро, суму процентів за договором №SAMDN80000738873013 (вклад «Стандарт») від 29 жовтня 2013 року у розмірі 230,99 євро, 3 % річних від загальної простроченої суми виплат за період з 12 березня 2020 року по 02 червня 2020 року у розмірі 6,74 євро, пеню згідно частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 12 березня 2020 року по 02 червня 2020 року у розмірі 24,60 євро.
У решті позову відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» у дохід держави судовий збір за подання позову у розмірі 182,32 грн, апеляційної скарги - 273,49 грн, а всього - 455,81 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов у частині стягнення вкладу з процентами, 3% річних, пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач уклала договір з АТ КБ «ПриватБанк», тому зобов'язання за таким договором повинен виконувати саме банк як юридична особа, а не його Кримська філія, чи ТОВ ФК «Фінілом» як боржник, з яким банк 17 листопада 2014 року укладав договір про переведення боргу позивача. Суд дійшов висновку про те, що вказані підстави не звільняють банківську установу від виконання обов'язків за укладеним з позивачем та дійсним договором. Із відповідача стягнено суму вкладу з процентами, 3 % річних, пеню. При цьому суд апеляційної інстанції, стягуючи пеню та 3% річних, виходив з того, що заява про повернення банківського вкладу була подана позивачем до банку лише 12 березня 2020 року, однак банк вклад не повернув, отже нарахування пені та 3% річних слід здійснити з моменту пред'явлення вимог, тобто з 12 березня 2020 року.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» та умовами договору не передбачено право ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з неповерненням грошових коштів, переданих на депозит.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити мотивувальну частину постанови Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року шляхом виключення фрази, скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог, пред'явлених до
АТ КБ «ПриватБанк» та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди позивачем не оскаржується, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому фактично звертає увагу суду на обставини справи, викладені у позовній заяві.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
11 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматичного розподілу справи
від 27 липня 2021 року, у зв'язку з перебуванням судді Гулька Б. І. у відпустці, справу призначено колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовцю Р. А., Луспенику Д. Д.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не встановив всі фактичні обставини справи. Висновки зроблені з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення в частині задоволення позову.
Заявник стверджує, що підтвердженням укладення договору між банком та позивачем може бути оригінал договору та оригінали банківських документів: квитанцій, виписок/довідок, чого позивачем надано не було.
Крім того, банк вказує на порушення судом першої інстанції вимог статті 51 ЦК України, які не усунув суд апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції не залучив до участі у справі належного відповідача - ТОВ ФК «Фінілон».
Банк стверджує, що суди неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку щодо нікчемності договору про переведення боргу, укладеного 17 листопада 2014 року між банком та ТОВ ФК «Фінілон», оскільки ототожнили договір переведення боргу з додатковим договором про внесення змін до депозитних договорів. Тому просить виключити ці фрази з тексту постанови.
Заявник стверджував про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України, частини другої статті 1070 ЦК України.
Крім того, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 20 березня
2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та у постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15ц (провадження № 61-802св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц (провадження № 61-5735св18), від 31 жовтня
2018 року у справі № 554/3200/16-ц (провадження № 61-6709св18),
від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 757/40017/17 (провадження
№ 61-4249св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 363/4264/17 (провадження № 61-20078св19).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN80000738873013 (Вклад «Стандарт»).
Сума вкладу становить 1 000,00 євро. Вклад оформлений на строк 31 день по 29 листопада 2013 року за процентною ставкою 3,5 % річних та з умовою автоматичної пролонгації договору (пункт 8 договору).
Відповідно до пункту 10 договору сторони мають право дострокового розірвання договору на вимогу однієї зі сторін з повідомленням про це іншої сторони за два банківських дні до дати розірвання.
Згідно з пунктами 7, 8 договору у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявить банку про відмову від продовження строку вкладу, то вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений в заяві. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 1 000,00 євро, що підтверджується копією квитанції банку.
17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір про переведення боргу з подальшим укладенням
18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору.
Відповідно до умов договору про переведення боргу, електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими здійснено переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», зокрема за депозитним договором № SAMDN80000738873013.
12 березня 2020 року, ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із вимогою про повернення банківського вкладу та нарахованих відсотків за договором № SAMDN80000738873013 «Стандарт» від 29 жовтня 2013 року.
25 березня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 відповідь № 20.1.0.0.0/7-200318/7323, в якій вказало про неможливість розгляду заяви, підписаної від її імені, оскільки під час отримання звернень клієнтів засобами поштового зв'язку, банк позбавлений можливості здійснити ідентифікацію особи, що підписала запит, а отже не може надати інформацію, яка становить банківську таємницю.
Довідкою, виданою 07 липня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк» підтвердило факт виконання у повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки ТОВ ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_2 , відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року б/н та витягу з електронного додатку до цього договору.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунка; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до пункту 2.1 Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
Пунктом 2.9 Положення передбачено, що укладення договору банківського рахунка та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.
Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція), за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту. За операціями з видачі готівки із застосуванням банкомата формується і роздруковується чек банкомата на вимогу клієнта.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що між сторонами укладено договір банківського вкладу, а факт внесення грошових коштів підтверджено копією квитанції, та договором про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, з урахуванням додатку до нього, в якому банк визнав борг перед позивачем за депозитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк на вимогу ОСОБА_2 не виконав покладені на нього зобов'язання за умовами договору щодо повернення суми депозиту та нарахованих процентів, чим позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, отже, банк зобов'язаний повернути вкладнику суми депозитного вкладу і проценти за договором.
Аргументи касаційної скарги висновків судів в указаній частині не спростовують, зводяться до незгоди з встановленими фактичними обставинами справи щодо внесення позивачем на депозитні рахунки грошових коштів.
Колегія суддів враховує, що АТ КБ «ПриватБанк» не оспорює розміру стягнених з нього 3% річних та пені, нарахованих унаслідок порушення зобов'язань.
Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року банк уклав договір з ТОВ ФК «Фінілон», відповідно до якого товариство стало боржником за спірними договорами банківських вкладів, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода:
а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до статті 513 цього Кодексу.
Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на те, що договори між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Таким чином, банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника ОСОБА_2 , що було його процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування положення частини першої статті 520, частини другої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц (провадження № 61-14467св20), від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21),
від 02 листопада 2021 року № 757/45304/19ц (провадження № 61-3221св21), підстав для відступу від них колегія суддів не вбачає.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування частини другої статті 1070 ЦК України після розірвання договору вкладу, колегія суддів приймає, однак вважає за потрібне зазначити таке.
Згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.
Згідно з пунктом 1.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженими постановою Правління Національного банку України
від 03 грудня 2003 року N 516 (зі змінами) вклади (депозити) на вимогу - це грошові кошти або банківські метали, що розміщені на вкладних (депозитних) рахунках у банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника в готівковій (лише для фізичних осіб) чи безготівковій формі.
Відповідно до підпунктів 2.2.1.3.8, 2.2.1.3.9 Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщено на сайті: https://privatbank.ua/terms/, якими врегульовано прядок продовження вкладів «Стандарт» строком на 3-12, 18 та 24 місяці через вклад «до запитання». Банк має право автоматично продовжити вклад на такий самий строк через вклад «до запитання». Кошти перераховуються на вклад «до запитання» по закінченні строку вкладу, та через 3 календарні дні автоматично повертаються на той самий вклад у випадку, якщо клієнт не затребував всю суму вкладу або її частину.
Дія вкладу «до запитання» припиняється після розірвання депозиту та виплати всієї суми депозиту разом із процентами. За період перебування коштів на вкладі «до запитання» нараховуються проценти з розрахунку за ставкою, яка діє для даного виду вкладу.
Встановлено, що укладений між сторонами договір банківського вкладу № SAMDN80000738873013, який розірвано 12 березня 2020 року, не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовими вкладами у разі неналежного виконання зобов'язань за цими договорами після закінчення терміну його дії.
Таким чином, після пред'явлення вимоги про дострокове повернення вкладу з АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню проценти за ставкою, що зазвичай сплачується банком за вкладом «до запитання», що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 14-64цс19) та постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/05-ц (провадження № 61-802св18),
від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц (провадження
№ 61-5735св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 554/3200/16-ц (провадження № 61-6709св18), від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), від 02 грудня 2020 року у справі
№ 757/40017/17 (провадження № 61-4249св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 363/4264/17 (провадження № 61-20078св19), на які як на підставу касаційного оскарження посилався банк.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено процесуальний обов'язок сторони довести обставини, які мають значення для справите та на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Банк, не погоджуючись з доводами позовної заяви щодо нарахування процентів на вклад після розірвання депозиту, у відзивах на позовну заяву, апеляційну скаргу стверджував про своє право щодо сплати процентів у розмірі, визначено банком за вкладом на вимогу, тобто вкладу «до запитання». При цьому відповідач, спростовуючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги щодо розміру процентної ставки, застосованої після розірвання договору вкладу, не зазначає розмір, який діє для вкладу «до запитання».
З урахуванням положень частини другої статті 1070 ЦК України, статей 12, 81 ЦПК України, підпунктів 2.2.1.3.8, 2.2.1.3.9 Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, періоду перебування коштів позивача на вкладі «до запитання» (з 13 березня 2020 року по 02 червня 2020 року), колегія суддів не вбачає підстав для зміни розміру нарахованих процентів за депозитним договором № SAMDN80000738873013.
Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник