79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.11.2021 справа № 914/2938/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Коельнер-Україна”, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Фрут Капітал”, м. Городок Львівська область
про стягнення заборгованості в розмірі 8 481, 40 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Коельнер-Україна” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Фрут Капітал” про стягнення заборгованості в розмірі 8 481, 40 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 10.11.2021 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.11.2021 р. розгляд справи по суті відкладено на 22.11.2021 р. із підстав, зазначених в даній ухвалі.
22.11.2021 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
18.11.2021 р. від позивача на адресу суду надійшло клопотання за вх. № 27525/21, в якому позивач у зв'язку із відсутністю можливості забезпечити участь в судовому засіданні такого у зв'язку із дією карантину, просить суд здійснювати розгляд справи № 914/2938/21 без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.
22.11.2021 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 29.09.2021 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 22.11.2021 р. не здійснюється.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ “Укрпошта” щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора № 7901414153618, ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.09.2021 р. про відкриття провадження у справі № 914/2938/21, відповідачем отримано 08.10.2021 р.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали у даній справі від 29.09.2021 р. та від 10.11.2021 р. відповідачу скеровувались судом за адресою: 81500, м.Городок, вул. Артищівська, буд. 9, корп. 1, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманим на запит суду у даній справі.
Суд зазначає, що відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: “свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду”.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою ухвалами Господарського суду Львівської області у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2938/21.
В судовому засіданні 22.11.2021 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що між ТзОВ “ТБ Фрут Капітал” та ТзОВ “Коельнер-Україна” було укладено Договір поставки № КУ-0003/18ТК від 10.01.2018 року (надалі-Договір). Позивач зазначає, що взяті на себе договірні зобов'язання ним виконувались вчасно. Відповідач, на виконання своїх договірних зобов'язань, був зобов'язаний здійснити оплату за поставлені товари, але таку в повному обсязі не здійснив. У зв'язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 915,88 грн. основної заборгованості, 780,56 грн. - втрат від інфляції, 230,23грн. - 3% річних, 554,73 грн. пені. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Позиція відповідача.
22.11.2021 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 29.09.2021 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами як відповідач, визначеними ГПК України.
Ухвали у даній справі від 29.09.2021 р. та від 10.11.2021 р. відповідачу скеровувались судом за адресою: 81500, м.Городок, вул. Артищівська, буд. 9, корп. 1, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отримано на запит суду у даній справі (міститься у матеріалах справи).
Суд зазначає, що відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
10.01.2018 р. між ТзОВ “Коельнер-Україна” (за договором постачальник, позивач у справі) та ТзОВ “ТБ Фрут Капітал” (за договором покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки № КУ-0003/18ТК (надалі договір поставки).
Відповідно до умов укладеного договору поставки № КУ-0003/18ТК від 10.01.2018 р., Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця - засоби кріплення, інструмент та комплектуючі, інші непродовольчі товари (надалі - Товар), а Покупець зобов'язувався прийняти і оплатити за нього в строки і на умовах даного Договору. Найменування, асортимент, кількість, ціна та загальна вартість Товару, що постачається, встановлюється Сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного Договору. Товар, що становить предмет договору, відповідає стандартам, технічним умовам, що звичайно ставляться до Товару такого виду (п.п. 1.1-1.3 договору поставки).
У пункті 4.2 договору поставки № КУ-0003/18ТК від 10.01.2018 р. сторони погодили, що покупець оплачує поставлену постачальником партію товару за ціною, передбаченою у документах, погоджених сторонами відповідно до п. 1.2 цього договору, у безготівковій формі протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару.
У період з 01.04.2020 року по 31.12.2020 року, на виконання умов укладеного договору поставки № КУ-0003/18ТК від 10.01.2018 р., позивачем було здійснено поставку засобів кріплення, інструменту та комплектуючих, інших непродовольчих товарів на загальну суму 63 633,52 грн. Зокрема, Позивачем було поставлено товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме: видаткова накладна № КУ20-003901 від 02.04.2020 р. на суму 214,08 грн.; видаткова накладна № КУ20-004216 від 14.04.2020 р. на суму 2 940,00 грн.; видаткова накладна № КУ20-004732 від 30.04.2020 р. на суму 7 897,50 грн.; видаткова накладна № КУ20-005397 від 15.05.2020 р. на суму 3 948,76 грн.; видаткова накладна № КУ20-005785 від 22.05.2020 р. на суму 174,72 грн.; видаткова накладна № КУ20-005786 від 22.05.2020 р. на суму 5 305,78 грн.; видаткова накладна № КУ20-006868 від 11.06.2020 р. на суму 1 585,92 грн.; видаткова накладна № КУ20-006870 від 11.06.2020 р. на суму 21,22 грн.; видаткова накладна № КУ20-007035 від 12.06.2020 р. на суму 1 726,10 грн., видаткова накладна № КУ20-007158 від 16.06.2020 р. на суму 3 156,90 грн.; видаткова накладна № КУ20-007443 від 19.06.2020 р. на суму 976,88 грн.; видаткова накладна № КУ20-007652 від 24.06.2020 р. на суму 22 243,20 грн.; видаткова накладна № КУ20-007789 від 25.06.2020 р. на суму 2 427,89 грн.; видаткова накладна № КУ20-007795 від 25.06.2020 р. на суму 519,67 грн.; видаткова накладна № КУ20-008743 від 15.07.2020 р. на суму 4 426,74 грн.; видаткова накладна № КУ20-009367 від 24.07.2020 р. на суму 6 068,16 грн.
Видаткові накладні, які долучені позивачем до матеріалів справи, підписані повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.
Відповідач на виконання своїх договірних зобов'язань, був зобов'язаний здійснити оплату за поставлені товари, але таку в повному обсязі не здійснив.
У період з 01 квітня 2020 року відповідачем здійснені оплати у сумі 49 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1063 про сплату коштів від 12 червня 2020 року, платіжним дорученням № 1338 про сплату коштів від 07 липня 2020 року; платіжним дорученням № 1474 про сплату коштів від 14 липня 2020 року; платіжним дорученням № 2215 про сплату коштів від 02 жовтня 2020 року; платіжним дорученням № 2313 про сплату коштів від 16 жовтня 2020 року; платіжним дорученням № 2384 у про сплату коштів від 23 жовтня 2020
Року; платіжним дорученням № 1239 про сплату коштів від 06 листопада 2020 року; платіжним дорученням № 2681 про сплату коштів від 04 грудня 2020 року.
Таким чином, Позивачем було поставлено Відповідачу на підставі договору поставки № КУ-0003/18ТК від 10.01.2018 р. у період з 01.04.2020 року по 31.12.2020 року товар на загальну суму 63 633,52 грн., що підтверджується видатковими накладними, які долучені позивачем до матеріалів справи. Відповідачем здійснені часткові оплати за поставлений товар на загальну суму 49 000,00 грн. Відповідно, неоплаченими залишається: частково видаткова накладна № КУ20-008743 від 15 липня 2020 року на суму 4 426,74 грн. (заборгованість за даною поставкою становить 847,72 грн.) та видаткова накладна № КУ20-009367 від 24 липня 2020 року на суму 6 068,16 грн.
Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем із врахуванням здійсненої відповідачем передоплати в розмірі 7717,64 грн., яка відображена у акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2020 р., становить 6 915,88 грн. (63 633,52-(49 000 +7 717,64).
З метою досудового врегулювання спору, позивачем була направлена на адресу відповідача письмова вимога за вих. № КУ-2103-45 від 09.03.2021 р., яка залишена відповідачем без відповіді та реагування.
Відтак, основна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений позивачем товар станом на момент пред'явлення позову становить 6 915,88 грн.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу за поставлений товар за вказаним вище договором поставки № КУ-0003/18ТК від 10.01.2018 р., згідно заявленого позову, становить 6 915,88 грн. яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Щодо нарахованих позивачем 780,56 грн. - втрат від інфляції та 230,23грн. - 3% річних, суд зазначає наступне.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).
Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, перевіривши, здійснений позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, встановив, що такий проведений згідно з чинним законодавством і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За порушення умов договору, позивач нарахував відповідачу 554,73 грн. грн. пені, згідно долученого розрахунку.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, пунктом 2.9 Постанови пленуму ВГС України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 р. № 14 передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
У пункті 5.2 договору поставки № КУ-0003/18ТК від 10.01.2018 р., сторони погодили, що за порушення строків оплати фактично поставленої партії товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день протермінування оплати.
Перевіривши розрахунок розміру пені, який позивачем долучено до матеріалів справи, суд встановив, що такий проведений вірно, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення і стягненню з відповідача на користь позивача 554,73грн. пені.
Станом на день прийняття рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум основної заборгованості, 3% річних, втрат від інфляції та пені та доказів в спростування наведених обставин відповідачем суду не надано.
Відповідач проти наявності зазначеної заборгованості за договором не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.
Враховуючи те, що позивачем подано суду достатньо доказів на обгрунтування позовних вимог, а відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували позовні вимоги або свідчили про добровільне їх погашення, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення і стягнення з відповідача на користь позивача в заявленій сумі, а саме: 6 915,88 грн. основної заборгованості, 780,56 грн. - втрат від інфляції, 230,23грн. - 3% річних, 554,73 грн. пені
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем і таким чином позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Судові витрати.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом, сплачено судовий збір в розмірі 2 270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1119 від 14.07.2021 р. на суму 2 270,00 грн.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, необхідно покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, ч. 4 ст. 75, ст.ст. 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222 ст. 252, ст.ст. 236-241, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Фрут Капітал” (81500, Львівська область, м.Городок, вул. Артищівська, буд. 9, корп. 1; код ЄДРПОУ № 39878629) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Коельнер-Україна” (79035, м. Львів, вул. Півколо, буд. 14; код ЄДРПОУ № 30478644) 6 915,88 грн. основної заборгованості, 780,56 грн. - втрат від інфляції, 230,23грн. - 3% річних, 554,73 грн. пені та 2 270,00 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 29.11.2021 р.
Суддя Долінська О.З.