ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2021Справа № 910/13860/21
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
за участі помічника судді Вольської І.В., що за дорученням головуючого судді
здійснює повноваження секретаря судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІАКОН УКРАЇНА"
вул. Вільямса, буд. 4, м. Київ, 03191
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІЯ КЕПІТАЛ"
вул. Шолом-Алейхема, буд.3, м. Київ, 02156
про стягнення 1 773 144, 93 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІАКОН УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІЯ КЕПІТАЛ" (далі - відповідач) про стягнення 1 773 144, 93 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Судове засідання у справі призначено на 29.09.2021.
У судове засідання 29.09.2021 з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився. Представник позивача у судовому засідання подав клопотання про витребування доказів у Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, а саме: завіреної копії висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної судової експертизи у кримінальному провадженні.
Протокольною ухвалою суду 29.09.2021 судом ухвалено задовольнити клопотання позивача про витребування доказів та відкласти підготовче засідання на 20.10.2021.
18.10.2021 позивачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 20.10.2021 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.11.2021.
У судове засідання 10.11.2021 з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Станом на день ухвалення рішення у даній справі відповідачем відзиву або інших документів суду не надано.
Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 10.11.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача за підлягають задоволенню з наступних підстав.
29 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІАКОН УКРАЇНА» (далі - «Постачальник», «Позивач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛЕКСАНДРІЯ КЕПІТАЛ» (далі - «Покупець», «Відповідач») було укладено Договір поставки № 2906 (далі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується за цим Договором поставити товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим Договором. Загальна кількість товару, що поставляється за цим Договором, визначається загальною сумою кількостей товару, наведених у додаткових угодах до цього Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору найменування товару, кількість, його вартість, порядок оплати вартості товару, місце передачі та термін відвантаження товару по кожній окремій партії вказані у Додаткових угодах, які підписуються Постачальником та Покупцем і є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 4.3. Договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару, що підтверджується видатковою накладною.
29 червня 2017 року Сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 до Договору № 2906 від 29 червня 2017 року на суму 1 303 242, 97 грн.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1 оплата вартості Товару здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця на підставі наданого Покупцеві рахунка-фактури або підписаного Сторонами цього Договору. Оплата вартості Товару здійснюється у наступному порядку: попередня оплата 100% від вартості Товару, що становить 1 303 242, 97 грн. здійснюється протягом трьох календарних днів з моменту підписання цієї Додаткової угоди.
Відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 1 строк відвантаження Товару становить 30 днів з моменту отримання передоплати.
29 червня 2017 року Сторонами було підписано Додаткову угоду № 2 до Договору № 2906 від 29 червня 2017 року на суму 1 278 150, 66 грн.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 оплата вартості Товару здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця на підставі наданого Покупцеві рахунка-фактури або підписаного Сторонами цього Договору. Оплата вартості Товару здійснюється у наступному порядку: попередня плата 100% від вартості Товару, що становить 1 278 150, 66 грн. здійснюється протягом трьох календарних днів з моменту підписання цієї Додаткової угоди.
Відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 2 строк відвантаження Товару становить 30 днів з моменту отримання передоплати.
Загальна вартість товару за Додатковими угодами № 1 та № 2 становить 2 581 393,63 грн.
13 вересня 2017 року Постачальником Покупцю було виставлено: рахунок на оплату №46 на загальну суму 1321155,34 грн. та рахунок на оплату №47 на загальну суму 1278150,66 грн., а всього на 2 599 306,00 грн.
16 вересня 2017 року Постачальником було поставлено Покупцю товар на суму 1278150,66 грн., що підтверджується видатковою накладною № 73 від 16 вересня 2017 року.
01 жовтня 2017 року Постачальником було поставлено Покупцю товар на суму 1238762,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 107 від 01 жовтня 2017 року.
08 серпня 2017 року Постачальником отримано від Покупця 839 620,45 грн., в якості оплати за Договором.
19 серпня 2017 року Постачальником отримано від Покупця 867 133,54 грн., в якості оплати за Договором.
14 вересня 2017 року Постачальником отримано від Покупця 78 692,87 грн., в якості оплати за Договором.
Таким чином, Постачальником було поставлено Покупцю товар на загальну 2 516 912,86 грн.
Постачальником отримано від Покупця 1 785 446, 86 грн. в якості оплати за Договором.
Таким чином, за твердженням позивача, котре не спростоване належними та допустими доказами відповідачем, загальна сума основного боргу ТОВ «ОЛЕКСАНДРІЯ КЕПІТАЛ» перед TOB «ВІАКОН УКРАЇНА» за Договором складає 731 466, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказує, що станом на день подання цієї позовної заяви до суду Відповідач більше не здійснював оплату на користь Позивача за поставлений Товар.
Також Позивач зауважує, що Відповідачем не зазначались будь-які зауваження щодо стану та якості поставленого Товару, а також не заперечувався сам факт поставки Товару Позивачем.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
На виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару, відповідно до наданої видаткових накладних від 16.09.2017 та 01.10.2021 на суму 2 516 912,86 грн.
Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання передбачені Договору та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару у повному обсязі. У зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 731 466,00грн.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов'язання з оплати поставленого товару у розмірі 731 466,00грн. відповідачем не виконано. Вказане відповідачем не заперечується.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, обов'язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником (позивачем) поставки товару та прийняття товару покупцем (відповідачем). При цьому, форма (вид) документу, яким сторони відобразили сам факт поставки товару (яким оформили факт здійснення поставки) - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі продукції, тощо, не впливає на обов'язок покупця оплатити товар та не звільняє покупця від обов'язку з оплати товару у випадку оформлення поставки товару іншим документом, ніж той, що передбачений умовами договору.
Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару.
З урахуванням встановлених судом обставин, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 731 466,00грн., а строк виконання грошового зобов'язання станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 731 466,00грн. на підставі договору. Вказана заборгованість відповідачем не спростована.
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 731 466,00грн. є правомірними та обґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Відповідно до пунктів 5.2 договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від простроченого платежу за кожен день прострочення оплати до моменту повного погашення заборгованості.
Водночас суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого строку, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, за який нараховуються штрафні санкції - шість місяців.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання, оскільки розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України. З огляду на встановлене, суд прийшов до висновку, що вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає.
Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 84 649,65 грн. та інфляційного збільшення боргу у розмірі 231 712,22 грн.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 84 649,65 грн. та інфляційного збільшення боргу у розмірі 231 712,22 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 15 717,42 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІЯ КЕПІТАЛ» (вул. Шолом-Алейхема, буд.3, м. Київ, 02156; ідентифікаційний код 39265954) на Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІАКОН УКРАЇНА" (вул. Вільямса, буд. 4, м. Київ, 03191; ідентифікаційний код 34422841) 731 466,00 грн. - основного боргу, 84 649,65 грн. - 3% річних, 231 712,22 грн. - інфляційного збільшення боргу та судовий збір у розмірі 15 717,42 грн.
3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 26.11.2021
Суддя М.О. Лиськов