25.11.2021 року м. Дніпро Справа № 908/1246/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Чус О.В., Орєшкіної Е.В.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”
на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.08.2021 р.
( суддя Боєва О.С., повне рішення складено 16.09.2021 р. ) у справі
за позовом
Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”,
м.Запоріжжя
до відповідача:
Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція",
м. Енергодар
про визнання одностороннього правочину недійсним
1. Короткий зміст позовних вимог.
Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція”, про визнання недійсним правочину у формі заяви ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” від 31.12.2020 р. за № 42-30/28278, в частині погашення заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на його адресу надійшла заява Відповідача від 31.12.2020 р. № 42-30/28278 ( односторонній правочин ) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, даною заявою Відповідачем, зокрема, було погашено послуги з розподілу електричної енергії. Позивач вважає, що на момент вчинення даний правочин суперечив імперативним вимогам встановленим нормами матеріального права, а саме - Закону України “Про ринок електричної енергії”, ст. 601 ЦК України та ст. 202 ГК України, а також умовам договору про надання послуг з розподілу електричної енергії. Так, за змістом ст. 75 Закону України “Про ринок електричної енергії” розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів. Відповідно до п. 4.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. за № 312, розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. В свою чергу, п. 5.2 договору встановлено, що оплата послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за цим договором здійснюється на поточний рахунок оператора. П. 1.3 додатку № 4 до договору також визначено, що розрахунки за надані послуги з розподілу електричної енергії проводяться Споживачем виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора системи. Тобто розрахунки за надані послуги з розподілу електричної енергії проводяться виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора системи розподілу, що виключає можливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки під час застосування такого механізму грошові кошти не надходять на рахунок Оператора системи розподілу, що не відповідає вимогам Закону та договору. Позов обґрунтовано ст.ст. 11, 15, 16, 203, 215, 598, 599, 601, 602 ЦК України, ст.ст. 202, 203 ГК України, Законом України “Про ринок електричної енергії”, Договором про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, зокрема, про наступне. За заявою Відповідача № 42-30/28278 від 31.12.2020 р. припинені зарахуванням зобов'язання на загальну суму 137 076,33 грн., вимоги за якими є зустрічними, однорідними, строк їхнього виконання настав, та за якими відсутні обмеження, за наявності яких припинення зобов'язань зарахуванням не допускається. Припинення зустрічних грошових зобов'язань зарахуванням відповідає нормам частини 3 ст. 203 ГК України та нормам ст. 601 ЦК України. Вимоги, за якими були припинені зобов'язання зарахуванням, не є вимогами, щодо яких нормами частини 5 ст. 203 ГК України і нормами ст. 602 ЦК України, установлена недопустимість зарахування зустрічних однорідних вимог. Припинення зустрічних грошових зобов'язань зарахуванням ( за заявою № 42-30/28278 від 31.12.2020 р. ) не порушує норми Закону України “Про ринок електроенергії” і норми “Правил роздрібного ринку електричної енергії”, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. за № 312, а також умови договорів № 12-7, № 1005 і № 42 з урахуванням умов Публічного договору. У Законі України “Про ринок електричної енергії” відсутні положення щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, вищенаведені договори станом на 31.12.2020 р. також не містили жодних подібних обмежень.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.08.2021 р. в позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що на час проведення зарахування ані діючим законодавством ані договором не було встановлено заборони на зарахування зустрічних однорідних вимог. Отже зарахування ДП НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” зустрічних вимог було здійснене з дотриманням вимог чинного законодавства України.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 601 602 ЦК України, ст. 75 Закону України “Про ринок електричної енергії”, п. 4.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. за № 312, що є підставою для скасування рішення.
При цьому Скаржник зазначає, що умовами публічного договору чітко встановлено обмежувальну імперативну умову, яка визначає обов'язок Споживача щодо проведення розрахунків “виключно грошовими коштами”, тобто договором встановлено обмеження, яке містять в собі пряму вказівку про проведення розрахунків не допускаючи іншого порядку їх здійснення, або їх зміни в односторонньому порядку споживачем, що виключає можливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, найменування рахунка не має в даному випадку значення ( рахунок зі спеціальним режимом використання, поточний рахунок тощо ), оскільки вказані умова договору вже містять заборону проведення зарахування, оскільки передбачає форму оплати виключно грошовими коштами на поточний рахунок.
Відтак, на думку Скаржника, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки як нормами Закону України “Про ринок електричної енергії”, так і публічним договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії встановлено, шо розрахунки за надані послуги з розподілу електричної енергії проводяться грошовими коштами на поточний рахунок Оператора системи розподілу, а умовами договору визначено проведення розрахунків “виключно грошовими коштами”, що виключає можливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки під час застосування такого механізму грошові кошти не надходять на рахунок Оператора системи розподілу, шо не відповідає вимогам Закону та умовам договору.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу, Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” зазначає, що постанова Верховного Суду у справі № 910/11116/19 на яку посилається Відповідач містить висновки щодо посилання скаржника на п. 16 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії". Натомість дана постанова не містить висновків щодо застосування положень ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» на яку посилається Позивач.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Державне підприємство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І.М., у складі колегії суддів: Чус О.В., Орєшкіної Е.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2021 р. відкрито апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.11.2021 р..
16.11.2021 р. на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява від представника Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” - адвоката Нинюк Л. про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2021 р. судове засідання у справі № 908/1246/21, призначене на 25.11.2021 р., з ДП “НАЕК“Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” вирішено провести в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
17.11.2021 р. на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява від представника Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” - адвоката Кулешової Л. про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 р. судове засідання у справі № 908/1246/21, призначене на 25.11.2021 р., з Публічним акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” вирішено провести в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
25.11.2021р. секретарем судового засідання Пінчук Є.С. було встановлено неможливість проведення відеоконференції з представником Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” за допомогою програми EasyCon, оскільки в призначений час представник Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” не вийшов на зв'язок, про що складений відповідний акт.
Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
Від Скаржника надійшло клопотання про зупинення розгляду даної справи до розгляду касаційної скарги ПАТ “Запоріжжяобленерго” у подібних правовідносинах по справі № 908/2097/20.
В обгрунтування свого клопотання, Заявник посилається на ст. 228 ЦК України, а також на те, що предмет розгляду справи № 908/2097/20 та даної справи є подібним, оскільки подібність правовідносин у цих справах полягає в застосуванні норм матеріального права, зокрема ст. ст. 601 602 ЦК України в частині невідповідності оспорюваним правочинам про зарахування зустрічних однорідних вимог з наданої послуги з розподілу електричної енергії вимогам Закону України «Про ринок електричної енергії» та умовам публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Представник Відповідача у судовому засіданні заперечив проти зупинення апеляційного провадження у цій справі, посилаючись на недоведеність та безпідставність клопотання Позивача.
Протокольно відхиляючи клопотання Позивача про зупинення апеляційного провадження, колегія суддів виходила з того, що Скаржником не було надано відповідних доказів, а саме перегляду судового рішення у справі № 908/2097/20 у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, як передбачено п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України.
У судовому засіданні 25.11.2021 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
01.01.2019 р. Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” ( Позивач у справі ) розпочало провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі отриманої ліцензії, що видана на підставі постанови НКРЕКП від 13.11.2018 р. № 1415.
Отже з 01.01.2019 р. Позивач є Оператором системи розподілу та надає послугу з розподілу.
На виконання вимог законодавства в сфері електроенергетики, зокрема, постанови НКРЕКП від 13.11.2018 р. № 1415 позивач, для забезпечення публічності, розмістило на офіційному веб-сайті ОСР: http//www.zoe.com.ua, “Договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії” та Заяви-приєднання споживача.
Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (відповідач у справі) з 01.01.2019 р. приєдналось до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі Договір) шляхом підписання заяв-приєднання, копії яких містяться в матеріалах справи.
05.01.2021 р. на адресу Позивача надійшла заява Відповідача про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 31.12.2020 р. № 42-30/28278 на загальну суму 137 076,33 грн.
Вказаною заявою Відповідач припинив свої зобов'язання перед Позивачем з оплати послуг з розподілу електричної енергії і послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, та зарахував заборгованість позивача за надану послугу з утримання технологічних електричних мереж спільного використання, що стягнута рішеннями Господарського суду Запорізької області суду по справі № 908/528/19 та № 908/529/19 р..
Позивач, посилаючись на те, що вказаний односторонній правочин Відповідача у формі заяви від 31.12.2020 р. № 42-30/28278 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог вчинено з порушенням норм чинного законодавства, яке допускає здійснення розрахунків за надані послуги з розподілу електричної енергії виключно в грошовій формі, звернувся з даним позовом до суду.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом позову у цій справі є визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Згідно з частиною 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Аналогічні положення містяться у частині 3 ст. 203 ГК України.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є особливим способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
При цьому вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено ст. 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Таким чином, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо) (такий правовий висновок сформульовано у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16).
У постанові Верховного Суду від 05.11.2019 р. у справі № 914/2326/18 викладений правового висновку щодо застосування положень ст. ст. 215, 601 ЦК України, суть якого полягає у тому, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність (прозорість) вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо характеру, змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Таким чином, зобов'язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених ст. 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 р. у справі № 910/18256/17, від 30.07.2019 р. у справі № 918/556/18, від 26.05.2020 р. у справі № 910/7807/19, від 11.06.2020 р. у справі № 910/7804/19, у яких, зокрема зазначено, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони. Однак припинення зобов'язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов'язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір щодо боргу за договором має бути вирішено у порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними і допустимими доказами.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що викладений в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновок про відмову в задоволенні позову цілком узгоджується з правовим висновком, сформульованим у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 р. у справі № 910/11116/19 ( зі спору, що виник з подібних правовідносин), у пунктах 47, 48, 49, 51 якої зазначено: «Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених ст. 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.».
Водночас у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) викладено такі правові висновки: «Ст. 1087 ЦК України "Форми розрахунків" закріплює дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову. Відповідно до частини першої ст. 1088 ЦК України "Види безготівкових розрахунків" при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Тож встановлена договором форма розрахунків (безготівкова) відповідачем не змінювалася в односторонньому порядку. Зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов'язань, врегульованих главою 50 ЦК "Припинення зобов'язань". Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601- 602 ЦК України, і ця підстава припинення зобов'язання відрізняється від виконання зобов'язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов'язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України).».
Як вірно зазначив місцевий господарський суд - оскільки формою проведення розрахунків між сторонами є грошові кошти, то зазначене свідчить про однорідність вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України “Про ринок електричної енергії”, Постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 р. № 140 “Про визначення уповноважених банків ринку електричної енергії” уповноваженими банками, які обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання ринку електричної енергії, визначені “Ощадбанк”, “Укргазбанк”, “Державний експертно-імпортний банк України”.
Разом з тим, як зазначив Відповідач, за договорами № 12-7, № 1005 та № 42 за якими припинені зобов'язання зарахуванням за заявою Відповідача № 42-30/28278 від 31.12.2020 р., розрахунки здійснюються шляхом зарахування грошових коштів на відповідні поточні рахунки, відкриті в ПАТ “Приватбанк” і ПАТ “Метабанк”.
Крім того, відповідно до ст. 75 Закону України “Про ринок електричної енергії” та ст. 17 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” Постановою НКРЕКП від 27.06.2019 р. № 1247 затверджений “Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників, оператора системи передачі та оператора ринку”, згідно з яким усі, без винятку, рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників, оператора системи передачі та оператора ринку відкриті в АТ “Ощадбанк” і його філіях у відповідних містах України.
При цьому в Постанові НКРЕКП № 1247 зазначено найменування електропостачальників, оператора системи передачі, оператора ринку та зазначено їхні рахунки за спеціальним режимом використання.
В той же час ПАТ “Запоріжжяобленерго” відсутнє в зазначеному переліку електропостачальників, оператора системи передачі та оператора ринку.
Відтак, за договорами № 12-7, № 1005 та № 42, розрахунки здійснюються з внесенням плати на поточні рахунки, а не на рахунки із спеціальним режимом використання.
При цьому, Позивачем не доведено наявності в договорах № 12-7, № 1005 та № 42, станом на 31.12.2020 р., будь-яких обмежень щодо припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
У Законі України «Про ринок електричної енергії», який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії з 01.07.2019 р., також відсутні положення щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язання шляхом зарахування.
Отже, з матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено визначення чинним законодавством або публічним договором про надання послуг з розподілу електричної енергії заборони на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог станом на час вчинення Підприємством оспорюваного одностороннього правочину ( 31.12.2020 р. ).
Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 917/258/20.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зарахування ДП НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” зустрічних вимог було здійснене з дотриманням вимог чинного законодавства України, що свідчить про необґрунтованість заявлених Позивачем вимог та є підствою для відмови у задоволенні позову.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 31.08.2021р. у справі № 908/1246/21 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29.11.2021 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя Е.В. Орєшкіна