16.11.2021 року м.Дніпро Справа № 904/138/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 (повне рішення складено 12.05.2021, суддя Мілєва І.В.) у справі
за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Дніпро
до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради, Дніпропетровська область, м. Нікополь
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Нікопольська міська рада, Дніпропетровська область, м. Нікополь
про стягнення 6 212 218,95 грн.
І. Короткий зміст і підстави позовних вимог
Акціонерне товариство "Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради про стягнення 6 212 218,95 грн збитків за пільгові перевезення громадян.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачем з січня по грудень 2018 року надано послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян.
Відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян, відповідно до вимог п.п.2,3,5,6,7,8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, внаслідок чого позивачу були спричинені збитки у заявленому розмірі.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у даній справі позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" 6 212 218,95 грн збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2018 рік, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 93 183,28 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з перевезенням окремих категорій громадян залізничним транспортом, виникли відповідно до вимог статей 89,102 Бюджетного кодексу України, Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року. Відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.
ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Управління соціальної політики Нікопольської міської ради, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Аргументуючи апеляційну скаргу відповідач вказує, що до спірних правовідносин судом застосовано норми ст.89 Бюджетного кодексу України, які на момент виникнення цих правовідносин втратили силу (не діяли). Таким чином, на відповідача протиправно покладено обов'язок, який відповідач не повинен виконувати, чим порушено положення ст.19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми ст.102 Бюджетного кодексу України, оскільки ці норми не врегульовують питання видатків місцевих бюджетів, пов'язаних з компенсацією за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Як наслідок, судом невірно визначено механізм фінансування видатків, пов'язаних з компенсацією за пільговий проїзд окремих категорій громадян, зокрема застосовано Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, який жодним чином не регулює спірні правовідносини.
Скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач є головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на фінансування видатків, пов'язаних з компенсацією за пільговий проїзд окремих категорій громадян, оскільки Порядок №256 не визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо компенсаційних виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян та не регулює спірні правовідносини в межах спірного періоду.
Заявник апеляційної скарги стверджує, що судом неправильно застосовані положення ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт", не застосовані положення пп.є, п.9 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України. Внаслідок вказаних порушень судом невірно визначено з бюджетів якого рівня (державного або місцевого) належить здійснювати компенсацію за пільгове перевезення громадян залізничним транспортом.
Суд дійшов помилкового висновку про те, що в спірному періоді збитки за пільгове перевезення громадян залізничним транспортом мають бути компенсовані за рахунок місцевого бюджету територіальної громади міста, а не Державного бюджету України. Оскільки введення відповідних пільг здійснювалось Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, то, з огляду на положення ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт", збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання мають відшкодовуватись саме за рахунок державного, а не місцевого бюджету.
На думку відповідача, суд дійшов помилкового висновку про те, що наявні в матеріалах справи облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовується з державного та місцевих бюджетів, є достатньою підставою для виникнення у відповідача обов'язку компенсувати такі витрати.
Нормами п.9 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплати за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009, визначено, що залізниці окремо складають та окремо подають облікові форми щодо відшкодування збитків за пільгове перевезення громадян залізничним транспортом за рахунок державного бюджету та місцевих бюджетів.
Додані до позовної заяви копії облікових форм про недоотримані кошти не відповідають формі, встановленій в додатку до Порядку №1359, оскільки останнім передбачено складення окремої облікової форми про недоотримані кошти за перевезення по кожній окремій категорії пільговика, в той же час позивачем форми складені за всіма категоріями пільговиків разом.
Відповідач вважає, що судом не перевірено правильність числових показників кількості перевезених пасажирів пільгових категорій та вартості здійснених перевезень за наданими позивачем обліковими формами при наявності обґрунтованих сумнівів щодо розрахунку позивача, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про розмір витрат позивача на перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які підлягають відшкодуванню.
За переконанням скаржника судом першої інстанції порушено норми процесуального права, з посиланням на те, що судом відмовлено у задоволенні заяви відповідача про відвід судді Мілєвої І.В. При цьому, судом не враховано існування обставин, які викликають сумніви в неупередженості або об'єктивності судді, що відповідно до п.5 ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відмову (самовідводу) судді.
Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення майже не описав позицію відповідачі, подані відповідачем докази та не навів належного обґрунтування їх відхилення, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, порушення права відповідача на справедливий суд.
Крім того, відповідач не погоджується з ухвалою господарського суду від 14.04.2021 в частині відмови в задоволенні клопотань відповідача та третьої особи про витребування доказів.
3.2 Доводи інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції, позивач зазначає, що заявлена до стягнення грошова сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло, надавши послуги з перевезення пільговим категоріям громадян, які відповідач повинен відшкодувати.
Сума недоотриманих коштів, яка зазначена в наданих відповідачу облікових формах, складається з вартості пільгових квитків, оформлених в касах вокзалу станції Нікополь.
За твердженням позивача, відсутність в облікових формах ідентифікуючої інформації щодо осіб, які скористалися пільгами, не є порушенням, оскільки надані до суду позивачем щомісячні облікові форми за 2018 рік відповідають затвердженій постановою Кабінету Міністрів України №1359 типовій формі.
В обліковій формі зазначається період (місяць, рік) надання послуг, кількість оформлених пільгових проїзних документів (квитків) та сума недоотриманих коштів.
При цьому, категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 27.12.2006 № 1196.
Перевезення пасажирів на пільгових умовах ПАТ "Українська залізниця" здійснено не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо нього.
Нікопольська міська рада у письмових поясненнях просить скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Третя особа зазначає, що норма ст.91 Бюджетного кодексу України встановлює можливість (право, а не обов'язок) органів місцевого самоврядування передбачати у місцевому бюджеті видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян та приймати на пленарних засіданнях відповідно до ст.20 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" відповідні рішення.
Нікопольська міська рада у відповідності до ст.91 Бюджетного кодексу України 22.12.2017 прийняла рішення №32-29/VІІ, яким затверджено заходи на 2018 рік до Програми соціального захисту населення м.Нікополя на 2016 - 2018 роки "Турбота", в яких передбачені джерела фінансування таких випадків як компенсаційні виплати за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян - з місцевого бюджету в розмірі 3019600,00 грн.
На думку третьої особи, наведені нормативно-правові акти не покладають на відповідача обов'язку компенсувати суми недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян.
Крім того, у відповідача відсутній і обов'язок в силу договору здійснювати будь-які компенсаційні виплати, оскільки в 2018 році між позивачем та відповідачем не було укладено договір на компенсацію пільгових перевезень громадян залізничним транспортом приміського сполучення.
Третя особа вказує, що відповідач обмежується лише тими зобов'язаннями, які виникли на території м.Нікополь. Тобто, відповідач компенсує тільки ті недоотримані кошти від пільгових квитків, які були придбані саме на території залізничного вокзалу м.Нікополь (станція Нікополь).
Зазначені позивачем обсяги перевезень пільгових категорій громадян та відповідно нараховані суми є неправдивими, а тому не можуть бути стягнуті у заявленому розмірі.
ІV. Апеляційне провадження
4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф, Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021; призначено справу до розгляду на 20.07.2021 на 12 годин 20 хвилин.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 19.07.2021 у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф. у період з 20.07.2021 по 13.08.2021 та неможливістю проведення судового засідання 20.07.2021, розгляд справи призначено на 25.08.2021 на 10 годин 50 хвилин.
25.08.2021 у судовому засіданні оголошено перерву у судовому засіданні до 12.10.2021 на 12 годин 10 хвилин.
12.10.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 16.11.2021 на 11 годин 00 хвилин.
16.11.2021 у судове засідання з'явилися учасники справи, які надали відповідні пояснення.
До суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про витребування доказів, в якому позивач просив витребувати у позивача докази надання (направлення) відповідачу облікових форм та рахунків на компенсацію збитків за пільгове перевезення окремих категорій громадян за 2018 рік; місячну станційну звітність Дніпропетровської області за 2018 рік, на підставі якої відповідно до Порядку №1359 складались облікові форми; інформацію автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки); списки персоніфікованого обліку осіб, які скористалися пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення на станції Нікополь за 2018 рік.
Апеляційним господарським судом вказане клопотання задоволено частково з підстав викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
16.11.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судам
За період з січня грудень 2018 позивач здійснив перевезення пільгових категорій населення за пільговими тарифами, у зв'язку із чим загальний розмір недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом зазначеної категорії громадян за період січень-грудень 2018 року склав 6 212 218,95 грн.
На підтвердження вказаного позивач надав облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів: за січень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 293 047,89 грн; за лютий 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 280 452,63 грн; за березень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 213 602,59 грн; за квітень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 374 661,96 грн; за травень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 599 567,02 грн; за червень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 751 029,30 грн; за липень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 741 504,92 грн; за серпень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 676713,43 грн; за вересень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 586 309,90 грн; за жовтень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 689 305,14 грн; за листопад 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 543 923,22 грн; за грудень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 462 100,95 грн.
Оскільки відповідач не виконав обов'язок щодо відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом за період січень - грудень 2018 року, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення збитків у розмірі 6 212 218,95 грн.
4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
За змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Частинами 1, 2, 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на перевезення пасажирів і багажу в приміському сполученні встановлюються АТ "Укрзалізниця" за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки компенсуються з місцевих бюджетів. Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до п.6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 №252, суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
За змістом пп. ґ п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).
В абзаці першому пункту 6 Порядку № 256 зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком №1359, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.
Відповідно до пунктів 3,4 Порядку №1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
Пунктом 5 Порядку №1359 визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.
При цьому відповідно до пункту 7 Порядку №1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
Як передбачено пунктами 9 - 11 Порядку №1359, на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що договірні відносини між позивачем та відповідачем відсутні.
Разом з цим, відповідно до приписів статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Таким чином, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків; причинного зв'язку між порушенням права та збитками; наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 15.12.2020 №497/ДН, в якому повідомив, що за 12 місяців 2018 року залізницею здійснено перевезення пільгових категорій громадян міста у приміському сполученні у розмірі 410 275 чоловік на загальну суму 6212218,95 грн, компенсації за 2018 рік не отримано. Заборгованість від наданих облікових форм за 2018 рік складає 6212218,95 грн.
На підтвердження здійсненого перевезення пільгових категорій населення за пільговими тарифами позивачем надані облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету, а також загальні зведені відомості по типах пільг та квитків за 2018 рік.
Відповідно до облікових форм про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету позивачем визначені періоди, категорії пільговиків, кількість оформлених пільгових проїзних квитків, сума недоотриманих коштів.
При цьому, категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 №1196.
Надані позивачем щомісячні облікові форми за 2018 рік відповідають затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 1359 типовій формі, а тому такі облікові форми повинні бути оплачені розпорядником.
Внесення додаткової інформації, про яку зазначає відповідач, затвердженою обліковою формою не передбачено.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про витребування у позивача списків персоніфікованого обліку осіб, які скористалися пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення на станції Нікополь за 2018 рік, оскільки відсутність в облікових формах ідентифікуючої інформації щодо осіб, які скористалися пільгами відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 19.01.2003, не є порушенням.
З урахуванням клопотання відповідача щодо витребування у позивача місячної станційної звітності Дніпропетровської області за 2018 рік, позивачем надана станційна звітність Дніпровської дирекцій за 2018 рік.
Наведена у зазначеній звітності інформація щодо пасажирів, які користуються пільгами та вартість проїзду щодо станції Нікополь є ідентичними із відомостями, вказаними у наданих позивачем облікових формах. Таким чином, колегія суддів приймає до уваги надану позивачем станційну звітність Дніпровської дирекцій за 2018 рік.
Загальний розмір недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян за період з січня по грудень 2018 року складає 6 212 218,95 грн.
Доказів повної або часткової компенсації позивачу вказаних сум матеріали справи не містять.
З урахуванням клопотання відповідача про витребування доказів в частині витребування у позивача доказів надання (направлення) відповідачу облікових форм та рахунків на компенсацію збитків за пільгове перевезення окремих категорій громадян за 2018 рік, позивачем надані копії актів, складені в тому, що Управління соціальної політики Нікопольської міської ради відмовилось поставити відмітку про надання облікової форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовується з місцевого бюджету.
Вказані акти підписані трьома представниками залізниці.
Колегія суддів приймає наведені акти як належні докази надіслання позивачем на адресу відповідача облікових форм у спірний період.
Апеляційний господарський суд не приймає до уваги надану відповідачем копію журналу реєстрації вхідної документації Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради (лютий 2018 - січень 2019 року), оскільки цей журнал належить позивачу, і не є документом суворого обліку, звітності. Відсутність у даному журналі інформації щодо отримання відповідачем облікових форм, не свідчить про ненадіслання цих форм позивачем.
Згідно з ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради є окремою юридичною особою, створеною і зареєстрованою у встановленому законом порядку, яка наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Частиною другою ст.218 Господарського кодексу України та ст.617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, а також законодавством не передбачено будь-яких обмежень в наданні послуг з пільгових перевезень в разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).
Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2.).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що помилкове застосування судом першої інстанції приписів ст.89 Бюджетного кодексу України, якою були передбачені компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян та яка втратила чинність на час виникнення спірних правовідносин, не призвело до прийняття неправильного рішення.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції, що відповідач є головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на фінансування видатків, пов'язаних з компенсацією за пільговий проїзд окремих категорій громадян, враховуючи таке.
Згідно з п.3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Відповідно до Положення про Управління соціальної політики Нікопольської міської ради, затвердженого рішенням Нікопольської міської ради від 30.11.2018 №56-42/VІІ, Управління соціальної політики є виконавчим органом Нікопольської міської ради у сфері реалізації державної соціальної політики з питань забезпечення соціально незахищених громадян на території міста. Управління здійснює керівництво у сфері соціального забезпечення населення. Основним завданням управління є, зокрема, реалізація державної політики у сфері соціального забезпечення незахищених громадян на території міста.
Тобто, оскільки функції із виконання державних програм соціального захисту населення покладено на Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради, останнє зобов'язане проводити розрахунки з організаціями надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян, до яких також відноситься АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», як надавач послуг з пільгового перевезення окремих категорій громадян.
До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п.5 ч.2 ст.67-1 Бюджетного кодексу України), належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення (п.9 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України).
Згідно пп. «ґ» п. 3 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Пунктом 2 Порядку №256 передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
За наведених обставин, твердження скаржника про те, що відшкодування за перевезення пільгових категорій населення залізничним транспортом здійснюється лише з державного бюджету та відсутність у законодавстві порядку про здійснення виплат з місцевих бюджетів є необґрунтованим.
Колегія суддів враховує, що сума недоотриманих коштів, яка зазначена в наданих відповідачем облікових формах, складається з вартості пільгових квитків, оформлених в касах вокзалу станції Нікополь, тому є безпідставними доводи скаржника про те, що позивач вимагає від відповідача сплати збитків за пільгове перевезення пасажирів, які здійснюють посадку на станціях, платформах та пунктах, розташованих поза межами м.Нікополь.
Не погоджуючись із розміром витрат позивача на перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які підлягають відшкодуванню, відповідач не надав будь-якого документального підтвердження щодо конкретних осіб, які за інформацією відповідача не повинні бути включені в облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян; не надано до матеріалів справи також документів, які складені відповідачем в результаті звірки відомостей між позивачем та відповідачем.
Колегія суддів вважає помилковим твердження скаржника про безпідставне відхилення судом першої інстанції заяви про відвід судді Мілєвої І.В., оскільки відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Інших підстав в обґрунтування необ'єктивності чи упередженості судді, скаржником не наведено.
Незгода скаржника з рішенням суду щодо відмови у задоволенні клопотань відповідача та третьої особи не свідчить про прийняття судом рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для його скасування з цих причин.
Апеляційний господарський суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, були достатніми для прийняття законних і обґрунтованих судових рішень у справі відповідно до вимог ст. 236 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.
4.5 Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
У задоволенні апеляційної скарги Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради відмовити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у справі №904/138/21 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку
Постанова складена у повному обсязі 29.11.2021.
Головуючий В.О.Кузнецов
В.Ф.Мороз
Л.А.Коваль