вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" листопада 2021 р. Справа№ 910/6187/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Алданової С.О.
при секретарі Загрунній Л.І.
за участю представників зазначених в протоколі від 15.11.2021р.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 р.
у справі № 910/6187/21(суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРАЛТРЕЙД"
про стягнення 350 656,54 грн.
16 квітня 2021 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРАЛТРЕЙД" про стягнення 350 656, 54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 1405/ТН від 14.05.2020 в частині оплати поставленого товару за видатковою накладною №51 від 27.09.2020, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 311 902, 06 грн основного боргу, 17 533, 93 грн втрат від інфляції, 4 223, 60 грн 3 % річних, 16 996, 95 грн пені. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати по оплаті правничої допомоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 року по справі №910/6187/21 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРАЛТРЕЙД" про стягнення 350 656, 54 грн заборгованості відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 року у справі №910/6187/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" просить поновити строк для подання для огляду витребуваного оригіналу доказу та приєднати до матеріалів справи для огляду оригінал видаткової накладної №51 від 27 вересня 2020 року.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2021 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Пашкіна С.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 року по справі №910/6187/21 та призначено справу до розгляду на 20.09.2021 р.
03.09.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
20.09.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розпорядження № 09.1-08/4513/21 Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 року, у зв'язку з перебуванням суддів Пашкіної С.А. та Євсікова О.О. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6187/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 року апеляційну скаргу у справі №910/6187/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 справу №910/6187/21 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду. Розгляд справи №910/6187/21 призначено на 13.10.2021 р.
27.09.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 року у справі № 910/6187/21 без змін.
13.10.2021 р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 призначено справу № 910/6187/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 р., до розгляду на 15.11.2021, у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. на лікарняному з 18.10.2021 по 29.10.2021р.
15.11.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Представники позивача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
15.11.2021р. представники позивача у судове засідання не з'явились.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 14.05.2020 між ТОВ "Трістон" (надалі - позивач, постачальник) та ТОВ "Коралтрейд" (надалі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки №1405/ТН (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується протягом дії цього Договору передавати покупцеві у власність товар за цінами, в асортименті та кількості, що погоджуються сторонами в накладних або специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених цим Договором.
Пунктом 2.1. - сума договору становить сума товару, прийнятого покупцем по всіх накладних на відгрузку товару. Покупець проводить оплату за товар в терміни та на умовах вказаних у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 2.3. - вартість товару, вказана в рахунку або податковій накладній, є сумою зобов'язань покупця перед постачальником.
Пунктом 4.2. - покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення.
Пунктом 4.4. - у відповідності до ст. 629 ЦК України та п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку.
Пунктом 10.1 - права і обов'язки сторін згідно цього договору виникають в момент його підписання та припиняються належним виконанням всіх передбачених даним договором обов'язків, а також в інших випадках, передбачених законодавством України.
В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначає, що умовами Специфікації №5 від 27.09.2021 (специфікація не містить підпису відповідача) сторони погодили строк оплати поставленого товару - по факту поставки протягом 5 днів. Також, позивач зазначає, що ним було здійснено поставку товару за видатковою накладною №51 від 27.09.2020 на суму 387 068, 76 грн, про що виставлено рахунок на оплату №67.
Сторонами також було підписано та скріплено печатками Акт звірки взаємних розрахунків за період травень-вересень 2020, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 517 866, 04 грн, серед якої 387 068, 76 грн за видатковою накладною №51.
16.11.2020 позивачем було складено Акт-коригування від 16.11.2020 №2к до видаткової накладної №51 від 27.09.2020 про зменшення вартості поставки на 25 166, 70 грн, у зв'язку з чим складено також рахунок-коригування №2к на оплату вартості поставки з урахуванням суми корегування. Отже, з урахуванням корегування вартість поставленого товару згідно видаткової накладної №51 становить 361 902, 06 грн.
Позивач вказує, що платіжними дорученнями №259 від 18.01.2021 та №262 від 19.02.2021 відповідачем частково сплачено вартість поставленого товару згідно видаткової накладної №51, у зв'язку з чим, сума заборгованості становить 311 902, 06 грн.
Позивач також вказує, що ним на адресу відповідача надсилалась претензія №2 про сплату заборгованості у розмірі 311 902, 06 грн. З огляду на відсутність опису вкладення у лист, зі змісту якого можна було встановити, кореспонденція якого змісту надсилалась на адресу відповідача, оскільки квитанція про надання послуг поштового зв'язку таких відомостей не містить, позивач не надав суду належних доказів надсилання претензії №2.
Оскільки відповідач всупереч домовленостям сторін не оплатив вартість поставленого товару в строк передбачений в Специфікації №5 (5 днів), позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 311 902, 06 грн (з урахуванням коригувань та вирахуваних позивачем часткових оплат від 18.01.2021 та 19.02.2021), а також нараховані інфляційні втрати у розмірі 17 553, 93 грн та 3% річних у розмірі 16 996, 95 грн. за поставлений по видатковій накладній № 51 від 27.09.2020 року товар.
Спір у даній справі виник внаслідок наявності або відсутності факту порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості поставленого товару за видатковою накладною №51 від 27.09.2020.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до (п. 2.1.) Договору сторони передбачили, що покупець проводить оплату за товар в терміни та на умовах, вказаних у Специфікаціях.
Як встановлено судом першої інстанцією так і апеляційною інстанцією, що Специфікація №5 від 27.09.2020, яка передбачає строк оплати поставленого товару по факту поставки протягом 5 днів згідно виставленого рахунка - не містить підпису відповідача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сторонами не було узгоджено в передбачений договором спосіб поставку товару та строки його оплати по специфікації № 5 від 27.09.2020 п'ятиденного строку оплати вартості товару після фактичної поставки.
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем було додано копію спірної видаткової накладної на суму 387 068, 76 грн з підписами сторін та відтиском печаток.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.06.2021 було витребувано оригінал спірної накладною №51 від 27.09.2020, з огляду на сумніви щодо достовірності поданої позивачем копії зазначеної видаткової накладної.
Отже, судом встановлено, що з доданого на виконання ухвали від 18.06.2021 позивачем оригіналу видаткової накладної №51 від 27.09.2020 вбачається, що оригінал спірної видаткової накладної містить лише підпис та відтиск печатки позивача, підпису відповідача, що підтверджував би отримання останнім поставленого товару вартістю 387068, 76 грн. оригінал накладної не містить. При цьому, позивач жодним чином не обґрунтував причину за якої копія видаткової накладної №51 містить підпис та відтиск печатки відповідача, а оригінал - ні.
Також, колегія суддів зазначає, що позивачем додано до апеляційної скарги оригінал видаткової накладної №51 від 27.09.2020, подання зазначеного документу до апеляційного розгляду позивач обґрунтовує помилкою щодо розуміння змісту судового рішення.
Водночас, обгрунтованих доводів щодо ненадання оригіналу видаткової накладної № 51 від 27.09.2020 до позовної заяви, та неможливості вчасно виконати вимоги ухвали про витребування документа - позивач не наводить.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 258 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;
Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Помилка щодо розуміння змісту судового рішення - не є причиною, яка об'єктивно не залежить від учасника справи, який має надати доказ на підтвердження власних вимог.
Обгрунтування поважності причин для неподання доказів до суду першої інстанції апеляційна скарга ТОВ "ТРІСТОН" не містить, що на думку відповідача унеможливлює прийняття доказу судом апеляційної інстанції.
Крім того, наданням оригіналу видаткової накладної №51 від 27.09.2020 сумніви в достовірності даного первинного документу не усунуті, з огляду на вищевикладені аргументи щодо неможливості її підписання керівником (директором) ТОВ "КОРАЛТРЕЙД" Хвостиком О.П.
Зазначене в видатковій накладній місце складання: м. Кам'янець- Подільський не кореспондує із твердженням позивача про оформлення цим документом факту постачання товару залізничним транспортом за залізнодорожними вантажними накладними від 27.09.2020 (№ 33399049 та № 33394990) зі станції Гуменці (село Гуменці в Хмельницькій області).
Інші доводи позивача, висловлені в апеляційній скарзі, з огляду на договірний характер правовідносин між ТОВ "ТРІСТОН" та ТОВ "КОРАЛТРЕЙД" на підставі договору поставки від 14.05.2020 № 1405/ТН, а також з урахуванням того, що предметом позову є стягнення заборгованості за здійсненою на думку позивача поставкою товару, яка не охоплюється умовами договору, - не спростовують встановлені судом першої інстанції обставини, що підтверджені наявними у справі доказами.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що позивач добросовісно виконуючи свій обов'язок з доказування повинен подати докази, що не формуватимуть хибне уявлення про обставини справи, оскільки, в іншому разі такі докази не є достовірними, а отже не можуть бути прийняті судом до уваги.
Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що сума договору становить сума товару прийнятого покупцем по всіх накладних на відгрузку товару. Покупець проводить оплату за товар в терміни та на умовах вказаних у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.
За таких обставин, суд, вирішуючи питання щодо підтвердження факту поставки товару позивачем та отримання його відповідачем у визначеному позивачем розмірі зазначає, що згідно із положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи;
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч.2)
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає господарську операцію як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію.
За приписами п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95 №88 (надалі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно п. 2.2. Положення підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи.
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, при розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними первинними документами, що складені у відповідності до вимог законодавства з усіма необхідними реквізитами - факт отримання товару відповідачем на суму 387 068, 76 грн.
Втім, дійсно, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
З матеріалів справи вбачається, що факт поставки товару та прийняття його відповідачем позивач доводить такими доказами:
- підписаним обома сторонами та скріпленим їх печатками Актом звірки взаєморозрахунків за травень -вересень 2020 про заборгованість відповідача перед позивачем на суму 517 866, 04 грн;
- залізничними накладними № 33394990, 33399049;
- платіжними дорученням №259 від 18.01.2021 та №262 від 19.01.2021 про часткову оплату поставленого товару за видатковою накладною №51;
- складеною позивачем податковою накладною №3 від 27.09.2020 та розрахунком коригування кількісних і вартісних показників від 16.11.2020 до податкової накладної №3.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дані документи не доводять фактичні обставини прийняття товару на суму 387 068,76 грн відповідачем, а відтак не підтверджують наявність зобов'язань відповідача з його оплати.
Згідно позиції Верховного Суду викладеної в постановах від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 - акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
В даному випадку, поданий позивачем кінцевий Акт звіряння взаємних розрахунків за період травня 2020-вересеня 2020 містить інформацію, що не підтверджується належним, допустимим та достовірним первинним документом - видатковою накладною, яким видаткова накладна №51 не є.
Факт поставки товару у розмірі 387 068, 76 грн не може підтверджувати і залізничні накладні №33394990, 33399049, оскільки, не містять жодних посилань як на укладений між сторонами Договір, такі і видаткову накладну, крім того не містить відмітки про видачу вантажу, відтак, суд не вбачає підстав вважати, що згідно вказаних накладних було здійснено перевезення товару саме спірного вантажу.
Платіжні доручення №259 та 262 згідно яких відповідач ніби як підтвердив отримання товару шляхом часткової його оплати містять лише посилання на Договір та не містить посилання на спірну видаткову накладну, рахунок або ж рахунок-коригування №2к який оплачується. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували тривалі відносини поставки та позивач поставляв відповідачеві товар різними партіями, відтак дійти висновку про те, що згідно вказаних платіжок відповідач оплатив товар саме за спірною накладною, суд не має можливості.
З огляду на вище викладене, суд не враховує всі вище означені докази, як такі, що не містять необхідні відомості, які б з достатньою вірогідністю підтверджували б отримання відповідачем товару 27.09.2020 на суму 387 068, 76 грн.
З урахуванням викладеного, не є доказами, що підтверджують факт поставки та прийняття товару відповідачем та не свідчать про наявність заборгованості відповідача перед позивачем податкова накладна №3 від 27.09.2020 та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 16.11.2020 до податкової накладної №3.
Як доказ здійснення господарської операції податкова накладна може оцінюватися судом, втім лише у сукупності з іншими доказами у справі, при цьому, вона не може буди єдиним доказом (у випадку, якщо всі інші судом відхилені), на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд враховує положення ПК України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Відповідно до п.201.7 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Матеріали справи не містять доказів того, що дана господарська операція була відображена у податковій звітності відповідача, як покупця у вигляді податкового кредиту за фактом поставки товару та доказів того, що у реєстрі отриманих податкових накладних відповідача взагалі відображалась податкова накладна позивача.
Крім того, з наданої самим позивачем електронної переписки з відповідачем вбачається, що відповідач заперечував проти якості поставленого позивачем товару, вказуючи, що він є надмірно вологим, а отже суд не може дійти достовірного висновку, що товар за видатковою накладною № 51 від 27.09.20220 року було прийнято відповідачем без зауважень та у сумі, що вказана у видатковій накладній.
З огляду на викладені обставини, суд відхиляє доводи позивача, викладені у позовній заяві та апеляційній інстанції щодо неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 1405/ТН від 14.05.2020 в частині оплати поставленого товару за видатковою накладною №51 від 27.09.2020.
При цьому, суд виходить з наступного.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджують.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН".
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 р. у справі № 910/6187/21 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІСТОН".
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.11.2021р., в зв'язку з виходом судді Алданової С.О. з відпустки.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
С.О. Алданова