79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" листопада 2021 р. Справа № 909/329/21
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Легенда Ф”, б/н та б/д
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року (підписане 06.07.2021 року), суддя Неверовська Л.М.
у справі № 909/329/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Легенда Ф”, м. Івано-Франківськ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Дутки Галини Іванівни, м. Івано-Франківськ
про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2020 №08-20 у розмірі 18518,33 грн.
У квітні 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю “Легенда Ф” звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дутки Галини Іванівни про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2020 №08-20 у розмірі 18518,33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового (торгового) приміщення від 01.11.2020 № 08-20 в частині орендної плати за лютий місяць 2021 року внаслідок чого в останнього виникла заборгованість з орендної плати в сумі 3138,70 грн на яку позивачем, згідно умов укладеного між сторонами договору, нараховано відповідачу пеню в сумі 15379,63 грн.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.07.2021 у справі № 909/329/21 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 3138,70 грн, пеню в сумі 52,88 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 391,12 грн. В решті позову відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач в порушення умов укладеного сторонами договору не виконав взяте на себе зобов'язання щодо здійснення орендної плати за лютий місяць 2021 року; станом на час прийняття рішення заборгованість в сумі 3138,70 грн залишилася непогашеною, тобто має місце прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому в тій частині позовні вимоги задоволено. Щодо часткового задоволення позовних вимог в частині нарахованої до стягнення пені судом зазначено, що позивачем вірно визначений період нарахування пені, проте нарахований до стягнення з відповідача розмір пені значно перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що суперечить ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю “Легенда Ф” звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 15379,63 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу задоволити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторони уклавши спірний договір дійшли взаємної згоди про нарахування пені в розмірі 10 відсотків від неоплачуваної суми за кожен день прострочення, що не суперечить законодавству, про що і зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 (12-117гс19), а тому суд першої інстанції повинен був задоволити позовні в частині пені в повному обсязі.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав (не надіслав), з огляду на наведене останній не скористався своїм правом для подачі відзиву на апеляційну скаргу в порядку ч. 1, ст. 263 ГПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду справу № 909/329/21 розподілено до розгляду судді - доповідачу Якімець Г.Г. Введено до складу судової колегії суддів Бонк Т.Б. та Матущака О.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 року апелянту поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.07.2021 у справі № 909/329/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Легенда Ф” та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з повідомленням учасників справи без їх виклику на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.
Заяв про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи з обґрунтуванням від сторін до суду не надходило.
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Легенда Ф" (далі - Орендодавець за договором, позивач у справі) та Фізична особа-підприємець Дутка Галина Іванівна (далі - Орендар за договором, відповідач у справі) уклали договір оренди нежитлового (торгового) приміщення №08-20 (далі - договір).
Зазначений вище договір укладено між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписаний представниками обох сторін, що відповідає ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України.
Пунктом 1 договору сторони погодили, що предметом договору є нежитлове (торгове) приміщення (площа) у торговельному центрі (далі - об'єкт оренди), що надається орендодавцем у тимчасове користування орендарю для провадження господарської (торгівельної) діяльності.
Згідно пунктів 2, 3 договору, місцезнаходження об'єкта оренди м. Івано-Франківськ, Площа Ринок, 18 А. Загальна площа об'єкта оренди становить 24,00 кв. м.
При передачі орендареві об'єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписується сторонами одночасно з підписанням договору і є підставою для передачі об'єкта оренди (п.6 договору).
У відповідності до п.7 договору, об'єкт оренди передається орендодавцем орендареві протягом 2 днів з моменту підписання акта приймання-передачі.
Пунктом 8 договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату в розмірі 5760,00 грн. (в т.ч. ПДВ 960,00 грн.), тобто 240,00 грн. за 1 квадратний метр за один місяць оренди.
Згідно п. 10 договору, орендна плата за перший місяць користування об'єктом оренди вноситься одночасно з укладенням договору, а кожен наступний платіж вноситься до 10 числа за поточний місяць користування приміщенням.
Пунктом 12 договору встановлено, що орендна плата підлягає сплаті незалежно від результатів господарської діяльності орендаря та фактичного використання ним об'єкта оренди.
У відповідності до п.16 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується з урахуванням пені у розмірі 10 відсотків від неоплаченої суми за кожний день прострочення.
Пунктом 22 даного договору сторони погодили, що за невиконання або не належне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством.
Договір укладено на період з 01 листопада 2020 року до 31 жовтня 2021 року включно (п.24 договору).
На виконанням умов договору 01.11.2020 сторони підписали акт приймання-передачі об'єкта оренди, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування відповідно до умов договору нежитлове (торгове) приміщення (площу) у торговельному центрі, що є предметом оренди та розташоване за адресою м. Івано-Франківськ, пл. Ринок, 18а, загальною площею 24,0 кв. метрів.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт передачі орендодавцем орендареві об'єкта оренди.
Слід зазначити, що дані обставини сторонами не заперечуються.
В порушення умов договору, відповідач прийняті на себе договірні зобов'язання з орендної плати за лютий місяць 2021 року належним чином не виконав, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 3138,70 грн, на яку позивач нарахував пеню згідно п. 16 договору за період з 11.02.2021 по 01.04.2021 (49 днів) в сумі 15379,63 грн та звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області за захистом свого порушеного права.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного 01.11.2020 року договору № 08-20 оренди нежитлового (торгового) приміщення.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Судом встановлено, що 01.11.2020 на виконанням умов договору сторони підписали акт приймання-передачі об'єкта оренди, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування відповідно до умов договору нежитлове (торгове) приміщення (площу) у торговельному центрі, що є предметом оренди та розташоване за адресою м. Івано-Франківськ, пл. Ринок, 18а, загальною площею 24,0 кв. метрів.
У відповідності до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною 1 статті 286 ГК України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до п. 8 договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату в розмірі 5760,00 грн. (в т.ч. ПДВ 960,00 грн.), тобто 240,00 грн. за 1 квадратний метр за один місяць оренди.
Згідно п. 10 договору, орендна плата за перший місяць користування об'єктом оренди вноситься одночасно з укладенням договору, а кожен наступний платіж вноситься до 10 числа за поточний місяць користування приміщенням.
Пунктом 12 договору встановлено, що орендна плата підлягає сплаті незалежно від результатів господарської діяльності орендаря та фактичного використання ним об'єкта оренди.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у зв'язку із систематичним порушенням відповідачем умов договору оренди в частині сплати орендних платежів, 25.02.2021 повідомив відповідача про розірвання спірного договору, дане повідомлення отримано останнім 02.03.2021 про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 9).
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази сплати відповідачем орендних платежів.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач в порушення умов укладеного сторонами договору не виконав взяте на себе зобов'язання щодо здійснення орендної плати за лютий місяць 2021 року в сумі 3138,70 грн, доказів сплати даної заборгованості матеріали справи не містять, відповідно суд приходить до висновку, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення заборгованість залишилася непогашеною, тобто має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вірно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, з чим погоджується судова колегія, відповідачем не було подано жодних заперечень щодо обґрунтованості позовних вимог позивача, як і не подано доказів щодо здійснення погашення заборгованості.
Разом з тим, судом першої інстанції, відповідача було належним чином повідомлено про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження справі, згідно вимог ст. 120 ГПК України, оскільки, суд двічі надсилав відповідачу рекомендованою кореспонденцією за його місцезнаходженням, яке вказане у позовній заяві і визначене у ЄДРЮОФОПГФ. Крім того, ухвала суду надсилалася на адресу орендованого приміщення.
Надсилання ухвал підтверджується відтиском штампу вихідної кореспонденції на їхньому звороті та сформованими списками розсилки.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 99-2).
З матеріалів справи вбачається, що на адресу суду поверталися поштові відправлення із відміткою органу поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Отже, відповідач належним чином повідомлявся про розгляд даної справи.
Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвалу про відкриття провадження у цій справі було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цієї ухвали.
Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання вимог згаданої ухвали, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що судом було вжито всі належні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, однак, останній не скористався своїми процесуальними правами та відзиву на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подав.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 3138,70 грн обґрунтовані та підлягають стягненню в судовому порядку.
Слід зазначити, що рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу в сумі 3138,70 грн жодна із сторін не оскаржує, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу в межах доводів у апеляційній скарзі.
Щодо вимоги позивача про стягнення 10 % пені за кожен день прострочення в сумі 15379,63 грн, яку місцевим господарським судом задоволено частково в сумі 52,88 грн, яку позивач/апелянт оскаржує в апеляційному порядку, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).
З огляду на положення ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як зазначає позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, сторони уклавши спірний договір дійшли взаємної згоди про нарахування пені в розмірі 10 відсотків від неоплачуваної суми за кожен день прострочення, що не суперечить законодавству, про що і зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 (12-117гс19).
Однак, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що п. 22 спірного договору сторони також погодили, що за невиконання або не належне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 16 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується з урахуванням пені у розмірі 10 відсотків від неоплаченої суми за кожний день прострочення.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно своєчасної оплати орендних платежів, позивач правомірно нарахував пеню.
Проте, як зазначено судом першої інстанції з чим погоджується судова колегія, позивачем вірно визначений період нарахування пені, проте нарахований до стягнення з відповідача розмір пені значно перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що суперечить вищевказаній імперативній нормі.
Слід зазначити, що пеня обмежена сумою подвійної облікової ставки НБУ, про що і зазначено в ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» на який покликався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, оскільки, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010.
Отже, судова колегія вважає, твердження апелянта в тій частині таким, що спростовується вищенаведеним, а покликання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 (12-117гс19), безпідставною.
Відтак, перевіривши правильність нарахування позивачем пені судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення пені лише на суму 52,88 грн.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.
На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 76, 86, 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.07.2021 року у справі № 909/329/21 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Матеріали справи № 909/329/21 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач) Г.Г.Якімець
Суддя Т.Б.Бонк
Суддя О.І.Матущак