79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" листопада 2021 р. Справа №909/338/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.
Суддів: Кравчук Н.М.
Марко Р.І.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго” вих.№01/34968 від 12.08.2021 (вх. № 01-05/2894/21 від 26.08.2021)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021 (повний текст рішення складено та підписано 27.07.2021), суддя Кобецька С.М.
у справі №909/338/21
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київ,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ключівського Юрія Михайловича, м. Івано-Франківськ,
про стягнення 577 497,28 грн,
за участю представників:
від позивача - Чугунов Ігор Олександрович
від відповідача - Ключівський Юрій Михайлович
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ключівського Юрія Михайловича про стягнення штрафних санкцій в сумі 577 497,28 грн за порушення строків виконання зобов'язання за договором поставки металобрухту №09/0046-19 від 26.09.2019.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021 позов Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до відповідача Фізичної особи-підприємця Ключівського Юрія Михайловича про стягнення 577 497,28 грн - задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ключівського Юрія Михайловича на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 168 422,19грн (сто шістдесят вісім тисяч чотириста двадцять дві грн 19 коп.) - пені, 8 421,10грн (вісім тисяч чотириста двадцять одну грн 10 коп. ) - судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач/покупець отримавши від постачальника 03.02.2020 повідомлення про готовність до передачі та відвантаження металобрухту, здійснив вивіз товару партіями 04.06.2020, 17.07.2020, 24.12.2020, пропустивши 65 денний строк, визначений пунктом 9.1. договору. Внаслідок чого, останньому було нараховано пеню.
Суд першої інстанції, врахувавши майнові інтереси обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, факт виконання відповідачем в повному обсязі взятого на себе зобов'язання з вивозу товару (в т. ч. оплаченого відповідачем в розмірі 950 000,01грн), недоведеність позивачем понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, з метою убезпечення відповідача від негативних наслідків, які можуть бути зумовлені стягненням неустойки у значному розмірі, дійшов до висновку про доцільність зменшення на 70% розміру нарахованої позивачем штрафної санкції, дотримуючись розумного балансу між інтересами кредитора та боржника.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго” оскаржило таке в апеляційному порядку.
При цьому зазначив, що суд неправомірно зменшив пеню на 70%, оскільки пунктом 7.3 договору передбачено пеню в розмірі 0,5% від ціни не вивезеного металобрухту за кожен день затримки його вивезення.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови та прийняти нове, яким позов задоволити. Вказав, що внаслідок того, що відповідач затримав вивезення металобрухту, було ускладнене пересування по їх території, а також позивачу потрібно було його охороняти.
Відповідач у судовому засіданні заперечив проти скасування рішення суду першої інстанції. Вказав, що жодних реальних збитків позивач не поніс. Окрім того, відповідач подав клопотання про відкладення справи, оскільки його адвокат хворіє. Однак, жодних доказів цього подано не було. Відтак колегія суддів відмовила в даному клопотанні.
Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (постачальник/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ключівським Юрієм Михайловичем (покупець/відповідач) укладено договір поставки металобрухту №09/0046-19 від 26.09.2019. За умовами цього договору постачальник зобов'язався поставити покупцю металобрухт, а покупець взяв на себе обов'язок прийняти металобрухт та сплатити його вартість у розмірі 100% від ціни договору 950 000,01 грн (пункти 1.1., 2.2., 3.2. договору).
Поставка металобрухту здійснюється за фактом його готовності до передачі та відвантаження, про що постачальник повідомляє покупця відповідним листом на електронну адресу, зазначену у договорі. Покупець вважається повідомленим про готовність металобрухту до передачі в день відправлення постачальником відповідного електронного листа. Граничний термін надсилання повідомлення про готовність до передачі - 31.12.2019 (пункт 5.1.договору).
Пунктом 9.1. договору покупець зобов"язався вивезти металобрухт протягом 65 календарних днів з моменту отримання повідомлення від постачальника згідно з пунктом 5.1. договору.
Відповідно до пункту 5.3. договору покупець вивозить металобрухт з місця його розміщення, окремими партіями за свій рахунок.
Датою поставки металобрухту є дата, що вказана в акті приймання - передачі металобрухту (пункт 5.7.договору).
Пунктом 7.3. сторони обумовили, що у разі порушення строку вивезення металобрухту покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5,% від ціни несвоєчасно вивезеного металобрухту за кожен день затримки його вивезення.
Згідно з пунктами 8.1.- 8.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час його укладення та виникли поза волею сторін (аварія, стихійне лихо, епідемія, війна тощо). Сторона, яка не може виконати через форс-мажорні обставини свої зобов'язання, повинна сповістити іншу сторону про перешкоду і вплив форс-мажорних обставин на виконання зобов'язань за договором протягом 5 календарних днів. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, видані Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом, які є достатнім підтвердженням наявності і тривалості дії непереборної сили. Документи надаються стороною, яка перебуває під дією обставин непереборної сили, протягом 10 робочих днів з дати їх настання. Ненадання стороною доказів дії обставин непереборної сили у встановлений строк позбавляє її права в майбутньому посилатись на них, як на підставу невиконання зобов'язань за договором.
У відповідності до електронного листування між позивачем (листи ПрАТ "НАК "Укренерго" вих№01/50299 від 26.12.2019, вих№01/1106 від 11.01.2020, а.с.19,21) та відповідачем (листи ФО-П Ключівського Ю.М. вих№27/01-19 від 27.12.2019, вих№13/01-20 від 13.01.2020, а.с.20, 22) сторонами погоджено продовження граничного терміну надсилання повідомлення про готовність до передачі та відвантаження металобрухту з 31.12.2019 до 31.01.2020.
Повідомленням №01/4246 від 03.02.2020 (а.с.23) позивач проінформував відповідача про готовність до передачі та відвантаження металобрухту.
Листом від 30.03.2020 (а.с.17) відповідач звернувся до позивача про продовження терміну дії договору у зв'язку із COVID-19. У відповіді вих№01/11868 від 30.03.2020 (а.с.18) позивач просить зазначити термін, на який пропонується продовження дії договору №09/0046-19 від 26.09.2019. Письмового погодження між сторонами продовження строку дії договору - суду не подано.
Підписаними між сторонами актами приймання - передачі №501/06/01 від 04.06.2020 на суму 581 720, 89 грн (а.с.12), №501/07/02 від 17.07.2020 на суму 93 980,67 грн (а.с.13), №501/12/011 від 24.12.2020 на суму 274 298,45 грн (а.с.14) засвідчено передачу постачальником та прийняття покупцем (вивезення) металобрухту на загальну суму 950 000,01 грн.
Позивач звертався до відповідача з вимогою вих№05/6108 від 18.02.2021 (а.с.15) про сплату пені в розмірі 577 497,28 грн за порушення строку вивезення металобрухту обумовленого пунктом 9.1. договору. У відповідь відповідач направив позивачу (отримано останнім 29.03.2021) довідку Івано-Франківської Торгово-промислової палати №Ф-193/03 від 22.03.2021 (а.с.16) про те, що в період з 18.03.2020 по 24.12.2020 епідемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та карантинні обмеження, спричинили протермінування виконання зобов'язань за договором поставки металобрухту №09/0046-19 від 26.09.2019, які слід вважати форс-мажорними обставинами.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:
Як вірно встановив суд першої інстанції, предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога про застосування до відповідача відповідальності, обумовленої пунктом 7.3. договору у вигляді пені 577 497,28 грн.
Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Договір поставки металобрухту №09/0046-19 від 26.09.2019 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 655 Цивільного кодексу України обумовлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.
Як вказують приписи статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Нормою статті 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 689 Цивільного кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті193 Господарського кодексу України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, покупець, отримавши від постачальника 03.02.2020 повідомлення про готовність до передачі та відвантаження металобрухту, здійснив вивіз товару партіями 04.06.2020, 17.07.2020, 24.12.2020, пропустивши 65 - денний строк, визначений пунктом 9.1. договору. Дане не заперечується відповідачем.
Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічні положення викладені у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка вказує на те, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 2 статті 14 -1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", яка кореспондується з пунктом 3.1. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України № 44(5) від 18.12.2014 встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У відповідності до пунктів 3.3., 4.1., 4.2. Регламенту засвідчення настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) шляхом видачі сертифікату (висновку, довідки, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.
Довідкою №Ф-193/03 від 22.03.2021 Івано-Франківська Торгово-промислова палата засвідчила, що в період з 18.03.2020 по 24.12.2020 епідемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та карантинні обмеження, спричинили протермінування виконання зобов'язань за договором поставки металобрухту №09/0046-19 від 26.09.2019, які слід вважати форс-мажорними обставинами.
Разом з тим, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Така ж правова позиція дотримана у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 20.04.2021 у справі №922/2453/20.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач жодними документальними доказами не підтвердив, яким чином наведені ним форс-мажорні обставини об'єктивно унеможливили своєчасне виконання зобов'язання з вивозу металобрухту. Саме лише посилання на встановлення постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на території України карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - не може бути достатньою беззаперечною обставиною для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання. Разом з тим заборони на проведення робіт з демонтажу, здійснення завантаження та вивезення великовагового негабаритного обладнання, на які посилається відповідач, вказана постанова Уряду зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, № 284 від 15.04.2020, № 291 від 22.04.2020, № 313 від 29.04.2020, № 332 від 04.05.2020, № 343 від 04.05.2020, № 377 від 14.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020 - не містить.
Більше того довідка Івано-Франківської Торгово-промислової палати №Ф-193/03 датована 22.03.2021 та отримана позивачем 29.03.2021, в той час, як за замістом пунктів 8.1.- 8.3. договору документи надаються стороною, яка перебуває під дією обставин непереборної сили, протягом 10 робочих днів з дати їх настання, а ненадання доказів у встановлений строк позбавляє права в майбутньому посилатись на обставин непереборної сили, як на підставу невиконання зобов'язань за договором.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція дотримана у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 26.11.2019 у справі №920/240/18, від 06.04.2021 у справі № 910/821/20.
Позивачем за прострочення виконання зобов'язання з вивезення металобрухту нараховано відповідачу пеню в загальній сумі 577 497,28 грн (розрахунок а.с.41).
Після перевірки розрахунків, проведених судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 561 407,30грн..
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України надає право суду зменшити, за рішенням суду, розмір неустойки , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (стаття 233 Господарського кодексу України).
Отже, зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 923/587/20.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18
На думку колегії суддів, суд першої інстанції врахував майнові інтереси обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, факт виконання відповідачем в повному обсязі взятого на себе зобов'язання з вивозу товару (в т. ч. оплаченого відповідачем в розмірі 950 000,01грн), недоведеність позивачем понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, з метою убезпечення відповідача від негативних наслідків, які можуть бути зумовлені стягненням неустойки у значному розмірі, суд приходить до висновку, про доцільність зменшення на 70% розміру нарахованої позивачем штрафної санкції, дотримуючись розумного балансу між інтересами кредитора та боржника. Водночас, при зменшенні розміру пені, позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, позаяк неустойка є лише санкціями та має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може бути джерелом отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків. Крім того, обсяг відповідальності, встановленої кредитором, як Приватним акціонерним товариством до боржника, як фізичної особи-підприємця є непропорційним наслідкам правопорушення, несправедливим та невиправдано обтяжливим.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго” вих..№01/34968 від 12.08.2021 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021 у справі № 909/338/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.11.2021
Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.
Суддя Кравчук Н.М.
Суддя Марко Р.І.