Номер провадження: 22-ц/813/7520/21
Номер справи місцевого суду: 523/904/20
Головуючий у першій інстанції Кремер І.О.
Доповідач Князюк О. В.
18.11.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Князюка О. В.,
суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А.П.,
за участю секретаря - Дерезюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.02.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про зобов'язання вчинити певні дії. Обгрунтовуючи вимоги даного позову вказував на те, що 18.12.2019 року ОСОБА_1 , будучи менеджером ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» в порядку передбаченому ст.ст. 10 - 20 КЗпП України та ЗУ «Про колективні договори і угоди» на адресу відповідача направлено заяву з вимогою вирішити питання щодо укладення з ним колективного договору. 30.12.2019 року ним було отримано відповідь за підписом заступника директора ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» від 27.12.2019 року за вих. № 10541, яким позивача повідомлено про відмову укладення з ним колективного договору. ОСОБА_1 вказував на те, що його особиста ініціатива щодо укладення колективного договору, обумовлена прагненнями врегулювати трудовий спір, який виник і був спровокований виключно в наслідок протиправних дій відповідача, і за можливості більшість суперечок, шляхом проведення соціального діалогу та з дотриманням вимог чинного законодавства. Відповідно до положень п. 13.6.7 Статуту до компетенції дирекції ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» належить, в тому числі, і укладення колективного договору. Таким чином, незаконна та немотивована відмова щодо укладення колективного договору без початку діалогу є саме обмеженням законних прав позивача як працівника з боку роботодавця.
Позивач також зазначив про те, що 25.02.2019 року у нього відсутня будь - яка інформація щодо наявності на товаристві колективного договору, оскільки в період з 15.02.2019 року включно по 11.06.2019 року він знаходився на лікарняному, а в подальшому, враховуючи створення відносно нього керівництвом відповідача несприятливої психологічної обстановки та морального переслідування, ОСОБА_1 не може знаходитися в офісі.
Також позивач зазначає про те, що ще 18.02.2019 року, з метою ізоляції його та приховування від нього корисної інформації, позивачу було заблоковано доступ до службової пошти та до інших засобів корпоративного зв'язку. Так, користуючись відсутністю колективного договору, профспілкової організації чи представників колективу та взагалі унеможливлюючи своїми діями ведення соціального діалогу, керівництво ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна», як по відношенню до позивача, так і до інших працівників, систематично практикує Мобінг та такий його різновид як Босинг, а саме застосовує психологічне насильство до працівників з метою їх подальшого звільнення. А саме, керівництво відповідача намагалося примусити ОСОБА_1 начебто добровільно звільнитися, однак, зрозумівши, що позивач не має такого наміру, до нього почалось застосування ряду негативних практик та акцій. Даний факт виявився у тому, що позивача ізолювали від колективу, заблокували корпоративні засоби зв'язку, почали не визнавати його професійні досягнення та формувати відносно нього негативну суспільну думку, ігнорувати будь які форми діалогу з позивачем та постійно приховували від нього корисну інформацію.
Окрім того, позивач зазначає про те, що відносно нього було неодноразово застосовано пряму дискримінацію та тиск. Перебуваючи на лікарняному, ОСОБА_1 починаючи з 21.02.2019 року звертався до генерального директора ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» із заявами, де просив втрутитися та розібратися в ситуації спроби його незаконного звільнення, однак, вкотре, застосовуючи до позивача Мобінг, на вказані звернення він не отримував жодної відповіді.
Також, позивач вказує на те, що у період його знаходження на лікарняному, роботодавець, з метою здійснення на нього психологічного тиску змінив місцезнаходження Одеського офісу компанії, але його як співробітника цього офісу будь - яким чином повідомлено не було. Даний факт було зроблено з метою принизити його людську гідність та ділову репутацію перед інших співробітників ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна», що є проявом утиску та прямої дискримінації. Переміщення офісу, без відома позивача відбулося також й при тому, що він є матеріально відповідальною особою за майно офісу загальному вартістю 900000 грн., тобто можливо, якщо частину майна офісу при його переміщенні втрачено чи привласнено, то відповідальність за це можуть покласти на позивача. А тому, на думку позивача, такі дії вчиняються виключно з метою помститися йому особисто, так і в рамках систематичної практики психологічного тиску Мобінгу з метою змусити звільнити позивача на відповідних умовах.
Також за підсумками роботи у 2016 - 2017 роках, враховуючи заслуги ОСОБА_1 та здобутки йому завжди нараховувалися та виплачувалася премія (бонуси) за результати роботи. Виплата премій була усталеною практикою для відповідача. Однак, у квітні - травня 2019 року позивача премії виплачено не було, тоді як інші працівники вказані бонуси отримали.
В результаті активного опору ОСОБА_1 та відстоюванні своїх прав з питань порушення відносно нього трудового законодавства, чисельними проявами застосування щодо нього практик Мобінгу, неприхованої прямої дискримінації, керівництво ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» розпочало дії щодо формування відносно позивача негативної суспільної думки у колективі, що саме він порушує трудове законодавство.
Таким чином, керівництвом ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» відносно ОСОБА_1 , виключно з особистих мотивів, штучно створюється, з використанням адміністративного ресурсу, вороже ставлення, що характеризується застосуванням до нього наполегливої поведінки, яка принижує його людську гідність та завдає шкоді його кар'єрі, що зі сторони керівництва компанії є навмисним та неприхованим проявом дискримінації щодо позивача та його трудових прав. Незаконна та немотивована відмова з боку керівництва ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» щодо укладення колективного договору саме за його ініціативою є черговим фактом порушення його законних прав і обмежує його права як працівника з боку роботодавця при укладенні та виконанні колективних договорів.
Оскільки, керівництво ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» у межах наданих прав та повноважень прямо порушуючи вимоги ст. 17 ЗУ «Про колективні договори та угоди» ухилилося від участі у здійснення переговорів щодо укладення колективного договору, чим порушило особисті права позивача на працю та забезпечення соціальних пільг, гарантій та компенсацій, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким:
- зобов'язати ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» в особі генерального директора ОСОБА_4 не втручатися та не обмежувати у будь - який спосіб права працівників та їх представників при вирішенні питання про укладення колективного договору;
- зобов'язати ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» в особі генерального директора ОСОБА_4 всебічно сприяти ОСОБА_1 як ініціатору проведення Загальних зборів у їх підготовці та проведенні;
- зобов'язати ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» в особі генерального директора ОСОБА_4 надати ОСОБА_2 інформацію, необхідну для підготовки та ведення переговорів, зокрема, щодо визначення у теперішній час форми та системи оплати праці, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат на підприємстві ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» та інформацію про те, яким чином визначаються середні та індивідуальні продукти праці кожного працівника.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22.02.2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
30 березня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду відповідно до вимог якої, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.02.2021 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Узагальнені доводи осіб, що подали апеляційну скаргу а також узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Апелянт зазначає, що позивач звернувся до суду не за вирішенням спору щодо укладення колективного договору, зі сторони якого позивач себе не ототожнює і не є, а у зв'язку з блокуванням керівництвом підприємства його ініціативи, як працівника у відповідності до ст. 245 КЗпП України щодо участі в управлінні підприємством через загальні збори, проведення яких він намагається ініціювати з метою подальшого вирішення питання про встановлення соціального діалогу з керівництвом .
Проте, суд першої інстанції на це уваги не звернув., і у зв'язку з чим, виключно на підставі особистих висновків відмовив у задоволенні позову.
Апелянт вважає, що керівництво ТОВ ЛДКУ свідомо застосовуючи по відношенню до позивача мобінг, з метою повної ізоляції від колективу, будучи достовірно обізнаними про те, що ОСОБА_1 позбавлено можливості ініціювати скликання Загальних зборів працівників (через блокування корпоративних засобів зв'язку, та не запрошення на Загальні збори у червні/травні та грудні 2019 року), навмисно відмовили позивачу у можливості ведення, перш за все соціального діалогу.
Узагальнені доводи інших учасників справи
23 червня 2021 року від ТОВ «ЛУЇ ДРЕЙФУС КОМПАНІ Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідно до якої, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
ТОВ «ЛУЇ ДРЕЙФУС КОМПАНІ Україна» зазначає, що не погоджується з наведеними в апеляційній скарзі позивача доводами, вважає їх безпідставними та невмотивованими, а оскаржуване рішення - законним та обґрунтованим.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не має права ініціювати укладення колективного договору з відповідачем і взагалі не має права звертатися до суду за захистом прав інших працівників ТОВ «ЛДК Україна»
Відповідно до вимог законодавства, відповідач вважає, що ОСОБА_1 міг би ініціювати перед відповідачем укладення колективного договору у випадку, якби був уповноважений на це трудовим колективом ТОВ «ЛДК Україна» шляхом обрання загальними зборами працівників представником для цих цілей, адже у Товариства відсутні первинні профспілкові організації.
Однак, як правильно встановив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, позивач звертаючись з позовом до суду у межах цієї справи, не підтвердив належними доказами той факт, що він є належним суб'єктом ведення переговорів щодо укладення колективного договору від імені трудового колективу ТОВ «ЛДК Україна», а також те, що він взагалі має право представляти інтереси інших працівників товариства в суді, що згідно з ч. 2 ст. 4 ЦПК України є необхідним для звернення до суду в інтересах інших осіб.
Більше того, відповідач вказує, що ОСОБА_1 не довів навіть того, що загальні збори трудового колективу ТОВ «ЛДК Україна» з питань ініціювання укладення трудового договору взагалі проводилось, і, відповідно, ними приймалися рішення про ініціювання переговорів щодо укладення колективного договору.
Відтак враховуючи наведене, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не має повноважень вести переговори щодо укладення колективного договору з відповідачем та укладати такий договір і взагалі не може представляти інтереси інших працівників ТОВ «ЛДК Україна» у суді, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Також, ТОВ «ЛДК Україна» вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довів факт створення йому перешкод у підготовці і проведенні загальних зборів трудового колективу ТОВ «ЛДК Україна».
Зазначає, що відповідач всебічно сприяв ОСОБА_1 , як ініціатору проведення загальних зборів трудового колективу у їх підготовці і проведенні. Останній мав би довести, що він ініціював проведення зборів трудового колективу Товариства, а воно створило йому перешкоди у їх проведенні.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що його позбавлено можливо ті ініціювати скликання загальних зборів трудового колективу через нібито блокування відповідачем корпоративних засобів зв'язку пославшись на те, що ОСОБА_1 мав можливість здійснити це через поштову кореспонденцію, особисті засоби зв'язку чи особисте спілкування з іншими працівниками ТОВ «ЛДК України».
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.04.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.02.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про зобов'язання вчинити певні дії було залишено без руху.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.06.2021 року було відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.02.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.06.2021 року справу було призначеного до розгляду на 18 листопада 2021 року на 10:45 год.
18 листопада 2021 року у судове засідання з'явився представник відповідача - ОСОБА_3. просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за вищевказаною явкою сторін.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що 18.12.2019 року ОСОБА_1 , будучи менеджером ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» в порядку передбаченому ст.ст. 10 - 20 КЗпП України та ЗУ «Про колективні договори і угоди» на адресу відповідача направив заяву з вимогою вирішити питання щодо укладення з ним колективного договору.
30.12.2019 року ним було отримано відповідь за підписом заступника директора ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» від 27.12.2019 року за вих. № 10541, яким позивача повідомлено про відмову укладення з ним колективного договору.
Наказом № 40-К від 09.09.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади менеджера в оптовій торгівлі 09 вересня 2020 року у зв'язку з прогулом згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст. 2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
І. Висновок суду щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання надання йому необхідної інформації для підготовки та ведення колективних переговорів.
По справі встановлено, що 18.12.2019 року ОСОБА_1 , будучи менеджером ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» в порядку передбаченому ст.ст. 10 - 20 КЗпП України та ЗУ «Про колективні договори і угоди» на адресу відповідача направлено заяву з вимогою вирішити питання щодо укладення з ним колективного договору.
30.12.2019 року ним було отримано відповідь за підписом заступника директора ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» від 27.12.2019 року за вих. № 10541, яким позивача повідомлено про відмову укладення з ним колективного договору.
ОСОБА_1 вказує на те, що його особиста ініціатива щодо укладення колективного договору, обумовлена прагненнями врегулювати трудовий спір, який виник і був спровокований виключно в наслідок протиправних дій відповідача, і за можливості більшість суперечок, шляхом проведення соціального діалогу та з дотриманням вимог чинного законодавства.
Таким чином, позивач вказує на те, що незаконна та немотивована відмова щодо укладення колективного договору без початку діалогу є саме обмеженням законних прав позивача як працівника з боку роботодавця.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вмотивовано не погоджується із вказаним твердженням позивача з огляду на наступне.
Згідно приписів ст. 252-1 КЗпП України трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу визначаються законодавством.
Згідно ст. 1 ЗУ «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Згідно вимог ч. 1 ст. 12 КЗпП України та ст.ст. 3, 4 ЗУ «Про колективні договори» колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог. Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про колективні договори та угоди» право на ведення переговорів і укладення договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні» соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. ст. 4 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні» соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі. До сторін соціального діалогу належать, зокрема, на локальному рівні - сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.
Відповідно до ч. 4 ст. 6, п. 3 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні» на локальному рівні для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів відповідно до закону репрезентативними є сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані представники (представник) працівників.
В судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що загальна кількість працівників ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» становить близько 400 осіб.
Так, згідно п. 1.3 Положення про формування і затвердження вимог найманих працівників, профспілок, затвердженого Наказом Національної служби посередництва і примирення від 26.09.2014 року № 66 загальні збори найманих працівників - це правомочні зібрання найманих працівників підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу, на якому наймані працівники обговорюють питання внутрішньої діяльності і приймають колективне рішення з обговорюваних питань.
Також, згідно п. 2.2.10, п. 2.2.13 Положення про формування і затвердження вимог найманих працівників, профспілок, затвердженого Наказом Національної служби посередництва і примирення від 26.09.2014 року № 66 до компетенції загальних зборів (конференції) найманих працівників належить: 1) формування і затвердження вимог найманих працівників; 2) затвердження органу, уповноваженого представляти інтереси найманих працівників. За результатами загальних зборів (конференції) найманих працівників складається протокол, який підписується головою і секретарем загальних зборів (конференції) найманих працівників.
Таким чином, укладенню колективного договору передує наступний порядок:
1.ініціювання скликання загальних зборів працівників товариства;
2.формування і затвердження вимог працівників, прийняття рішення про ініціюванні питання укладення колективного договору;
3.затвердження представників працівників для проведення колективних переговорів (формування сторони соціального діалогу);
4.утворення робочої комісії з представників сторін для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору (ст. 10 ЗУ «Про колективні договори»);
5.надання учасникам переговорів всієї необхідної інформацію щодо змісту колективного договору, угоди (ст. 10 ЗУ «Про колективні договори»);
6.формування робочою комісією переговорів проекту колективного договору з урахуванням всіх пропозицій;
7.обговорення проекту колективного договору у трудовому колективі та винесення його на розгляді загальних зборів трудового колективу (ст. 13 ЗУ «Про колективні договором»);
8.схвалення проекту колективного договору загальними зборами трудового колективу та підписання його уповноваженими представниками сторін.
Згідно ч. 7 ст. 13 ЗУ «Про колективні договори» сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов'язання.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила в суді першої інстанції заявив, що відповідач не заперечує проти укладення колективного договору на товаристві. Однак, до керівництва ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» жоден працівник, окрім ОСОБА_1 , не звертався із бажанням укладення колективного договору, проведенням соціального діалогу, також з даного приводу загальні збори працівників на товаристві не відбувалися.
Вказані твердження позивачем спростовані не були. Окрім того, позивач ОСОБА_1 також пояснив, що йому невідомо про те чи відбувалися загальні збори працівників з приводу ініціювання укладення колективного договору на товаристві.
Оскільки, загальні збори працівників з приводу ініціювання питання укладення на ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» колективного договору із обранням представників для ведення соціального діалогу проведенні не були, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 , в супереч його твердженням, не можна вважати стороною соціального діалогу в розумінні ЗУ «Про соціальний діалог в Україні» та ЗУ «Про колективні договори», яка має право ініціювати та проводити переговори по укладенню колективних договорів.
Окрім того, судом встановлено, що наказом № 40-К від 09.09.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади менеджера в оптовій торгівлі 09 вересня 2020 року у зв'язку з прогулом згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Однак, даний наказ про звільнення наразі оскаржується в судовому порядку (справа №523/13340/20).
З огляду на вище викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання надання йому необхідної інформації для підготовки та ведення колективних переговорів.
ІІ. Висновок суду щодо зобов'язання всебічного сприяння ОСОБА_1 як ініціатору проведення загальних зборів у їх підготовці та проведенні.
Згідно п. 2.2.4, п. 2.2.6 Положення про формування і затвердження вимог найманих працівників, профспілок, затвердженого Наказом Національної служби посередництва і примирення від 26.09.2014 року № 66 інформація про скликання загальних зборів (конференції) найманих працівників доводиться до відома найманих працівників підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу (окремої категорії найманих працівників), як правило, не пізніш як за 7 календарних днів до їх проведення із зазначенням часу скликання, місця проведення загальних зборів (конференції), питань, які передбачається винести на їх обговорення.
Ініціатори скликання загальних зборів (конференції) найманих працівників повинні в терміни, визначені в пп. 2.2.4 цього Положення, повідомити про скликання загальних зборів (конференції) найманих працівників, роботодавця або уповноважену ним особу, організацію роботодавців, об'єднання організацій роботодавців та в першу чергу - адміністрацію того підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу, де безпосередньо працюють учасники зазначених загальних зборів (конференції). Також необхідно обов'язково повідомити адміністрацію того підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу, де безпосередньо працюють учасники зазначених зборів (конференції).
Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу позивач зазначає про те, що йому як ініціатору проведення загальних зборів здійснюється перешкода зі сторони керівництва відповідача у їх підготовці та проведенні із застосуванням практики Мобінгу.
Мобінг - це будь-яка форма гоніння, переслідування на робочому місці. Тобто під терміном мобінг розуміють вороже, неетичне ставлення однієї людини або групи людей, яке прямо спрямоване і систематично повторюється по відношенню головним чином до однієї особи, на якій дане переслідування відбивається негативно. Регулярні випадки негідних чи неприятельських дій по відношенню до деяких працівників принижують честь і гідність особи настільки, що часто провокують звільнення людини з місця її роботи, важку депресію або й самогубство.
Так, обґрунтовуючи застосування до нього практики Мобінгу, позивач вказує на те, що ним було скеровано електронного листа до працівників товариства, однак, здійснити відправку такого він не зміг через блокування корпоративних засобів зв'язку, в підтвердження чого ОСОБА_1 було надано копію такого листа. Зміст вказаного листа судом було досліджено.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що вказаний лист не містить жодної інформації щодо ініціювання позивачем перед працівниками питання щодо проведення загальних зборів, а стосується виключно його прохання надати йому інформацію щодо його звільнення та по яким причинам.
Доказів про неможливості ініціювання питання про проведення загальних зборів перед працівниками та керівництвом відповідача, зокрема через поштову кореспонденцію, особисті засоби зв'язку чи особисте спілкування позивачем не було надано, як суду першої так і апеляційної інстанції.
Також, в підтвердження застосування з боку керівництва ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» по відношенню до ОСОБА_1 практик Мобінгу позивачем було надано ряд документів:
1. лист генеральному директору ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» ОСОБА_4 щодо вирішення питання про його преміювання та врегулювання питання його звільнення;
2. звернення генеральному директору ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» ОСОБА_4 про факт заволодіння майном ООО ЛДКУ на загальну суму 800000 дол. США;
3. звернення генеральному директору ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» ОСОБА_4 щодо преміювання позивача згідно п. 4.1 Трудового договору;
4. заява генеральному директору ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» ОСОБА_4 про припинення трудових відносин у зв'язку із захворюванням.
Згідно вимог ч. 1 ч. 2, ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Надавши оцінку вказаним вище доказам з якою погоджується суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції, не визнав їх належними доказами, оскільки такі не містять інформацію щодо предмету доказування у даній справі, а саме вчинення ОСОБА_1 перешкоди з боку керівництва ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» саме у ініціюванні питання підготовки та проведення загальних зборів працівників товариства.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи, ані в поданій до суду апеляційній скарзі не вбачається можливим встановити, яким чином він ініціював питання проведення загальних зборів працівників та що таке ініціювання взагалі мало місце, оскільки з наявних в матеріалах справи доказах наявна тільки копія заяви ОСОБА_1 до директора ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» ОСОБА_4 з вимогою вирішити питання щодо укладення особисто з ним колективного договору. Інших доказів, які б вказували на вчинення позивачем дій спрямованих на ініціювання зібрання загальних зборів працівників товариства суду надано не було, так само як і доказів вчинення перешкод таким діям.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що не знайшло свого підтвердження жодним належним доказом факт ініціювання ОСОБА_1 проведення загальних зборів та вчинення позивачу перешкод у підготовці та їх проведенні.
ІІІ. Висновок суду щодо позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання не втручатися та не обмежувати у будь - який спосіб права працівників та їх представників при вирішення питання про укладення колективного договору.
Згідно п. 2.2.3 та п.2.2.4 Положення про формування і затвердження вимог найманих працівників, профспілок, затвердженого Наказом Національної служби посередництва і примирення від 26.09.2014 року № 66 загальні збори (конференція) найманих працівників скликаються з ініціативи виборного органу первинної профспілкової організації чи іншого уповноваженого найманими працівниками органу або ініціативної групи найманих працівників (окремої категорії найманих працівників), а також за пропозицією не менш як третини від загальної кількості працюючих штатних найманих працівників підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Інформація про скликання загальних зборів (конференції) найманих працівників доводиться до відома найманих працівників підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу (окремої категорії найманих працівників), як правило, не пізніш як за 7 календарних днів до їх проведення із зазначенням часу скликання, місця проведення загальних зборів (конференції), питань, які передбачається винести на їх обговорення.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обґрунтовуючи дану вимогу, позивачем не зазначено коло працівників та їх представників, що мають намір укласти колективний договір, які ними вчинялися дії для ініціювання вказаного питання, та яким чином вказаним особам здійснюються перешкоди з боку керівництва ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна».
Вказана позовна вимога спрямована на захист інших працівників товариства. Однак, позивач не довів, що звертаючись із даним позовом в інтересах інших осіб, йому законом надане таке право, а також наявність волевиявлення осіб на представлення їх інтересів ОСОБА_1 в судовому порядку.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 6 ст. 80 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог ч. 6 ст. 80 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи докази суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально - правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявні матеріалах справи докази не підтверджуються порушеного права позивача.
Згідно ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу блокування керівництвом підприємства його ініціативи, як працівника, оскільки ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження зазначеного.
Відповідно до ч. 4 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України).
Оскільки колегія суддів у задоволенні апеляційної скарги відмовила, судові витрати за її подання відшкодуванню на користь апелянта не відповідають.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.02.2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення буде складено 22.11.2021 року.
Головуючий: О. В. Князюк
Судді: А. П. Заїкін
С.О. Погорєлова