Справа № 372/1223/21
Провадження № 2-1033/21
25 листопада 2021 року Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Тиханського О.Б.,
за участю секретарів Ковтуненко Ю.В., Бойко В.Ю.,
розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження, усунення перешкод у користуванні майном,
Прокурор звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 61-му громадянину для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Козинської селищної ради» від 21.12.2009 № 1693 в частині затвердження проекту землеустрою та відведення у приватну власність громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 земельних ділянок загальною площею 0,5513 га для ведення індивідуального садівництвата усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою смт. Козин Обухівського району Київської області в особі Козинської селищної ради права власності на земельні ділянки водного фонду шляхом їх повернення на користь держави з незаконного володіння відповідачів.
В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що вказані земельні ділянки розташовані в межах смт. Козин і Обухівська РДА не мала права ними розпоряджатись. Крім того, земельні ділянки розташовані в прибережній захисній смузі і відносяться до земель водного фонду.
Прокурор в судове засідання не зявився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Представник відповідача Обухівської РДА в судове засідання не зявився, просив розглядати справу без їх участі, при винесені рішення покладаються на розсуд суду.
Інші учасники по справі про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з'явились, процесуальних заяв, клопотань не подавали, причини неявки суду не повідомили.
Суд з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими сторонами доказами, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 №1693 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, вилучено ділянки загальною площею 7,2022 га з користування ТОВ «Лотос», ТОВ «Альфа-плюс», ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «ОК-інвест», ЗАТ «ТІЗ-Топаз» та передано у приватну власність 61-ому громадянину, у тому числі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 для ведення індивідуального садівництва.
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав земельну ділянку площею 0,0359 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0059 (державний акт серії ЯИ № 477339) та земельну ділянку площею 0,354 з кадастровим номером 3223155400:03:006:0060 (державний акт серії
ЯИ № 477340); ОСОБА_2 отримала земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0057 (державний акт серії
ЯИ №477337); ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0058 (держаний акт серії ЯИ № 477333).
Відповідно до Витягів з Державного земельного кадастру, вищевказані громадяни залишаються власниками вищевказаних земельних ділянок.
Також встановлено, що ОСОБА_6 отримала у приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0061 (державний акт серії ЯИ № 477341). Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.332-1673/2-20 від 03.02.2020 на підставі договору купівлі-продажу № 2875 від 22.07.2010 ОСОБА_6 відчужила право власності на користь ОСОБА_7 . На даний час ОСОБА_7 залишається власником земельної ділянки, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру.
Крім того, ОСОБА_4 отримала у приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0062 (державний акт серії ЯИ № 477342) та на підставі договору купівлі-продажу № 2867 від 22.07.2010 відчужила право власності на користь ОСОБА_5 . На даний час ОСОБА_5 залишається власником земельної ділянки, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру.
Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власники земельних ділянок право власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не реєстрували.
Пунктом 1 розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 21.12.2009 № 1693 затверджено проект землеустрою та пунктом 3 цього розпорядження передано земельні ділянки у власність громадян для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Оскаржуваним розпорядженням Обухівської райдержадміністрації № 1693 від 21.12.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва громадянам площею 7,2022 га, який начебто розроблено товариством з обмеженою відповідальністю «Геоверв» (місто Черкаси, Черкаська область).
Листом ТОВ «ГЕОВЕРВ» повідомлено, що товариством укладався договір від 22.10.2009 по розробці проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, у тому числі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 7,2022 га 61-му громадянину, але у зв'язку з несплатою авансу за виконання робіт у повному обсязі вказаний проект із землеустрою не розроблявся. Будь-які інші договори про виконання землевпорядних робіт щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Обухівського району Київської області з початку діяльності і до цього часу ТОВ «ГЕОВЕРВ» не укладались і роботи не виконувались.
Відповідно до листа Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29.09.2014 № 820, додатку до нього - містобудівне обґрунтування зміни меж с.м.т. Козин, листа ДП Українського державного науководослідного інституту проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 03.11.2014 № 3-2219 встановлено, що на теперішній час межа і площа с.м.т. Козин встановлена рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ та становить 3071,0 га.
Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з вимогами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Кодексом або за результатами аукціону.
Так, статтею 20 Закону України «Про землеустрій» визначена обов'язковість землеустрою. Відповідно до пунктів «б», «в» частини першої вказаної норми Закону землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, а також надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.
Статтею 118 Земельного кодексу України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, згідно з яким громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Статтею 26 Закону України «Про землеустрій» визначено, що розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677 затверджений Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Пунктами 4 та 7 цього Порядку визначено, що розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону (далі - виконавець). Виконавець у встановлений договором строк розробляє проект землеустрою, який включає текстові та графічні матеріали, обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки.
Згідно з положеннями статті 28 Закону України «Про землеустрій» відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів передбачених документацією із землеустрою несуть розробники цієї документації відповідно до закону.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку, затвердженого замовником. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» також передбачено, що проект відведення земельної ділянки розробляється на основі завдання, затвердженого замовником.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що відповідачами набуто право власності на земельні ділянки без розробленого та затвердженого проекту землеустрою. Крім того, як вбачається з графічних матеріалів, схем розміщення земельних ділянок, спірні земельні ділянки розташовані в межах смт. Козин Обухівського району.
Не зважаючи на вказані факти та в порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України Обухівською районною державною адміністрацією Київської області перевищено власні повноваження при розпорядженні земельними ділянками в межах населеного пункту - смт Козин Обухівського району Київської області.
Крім того встановлено, що спірні земельні ділянки відведені за рахунок земель водного фонду.
Згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України усі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на сільськогосподарського призначення й землі водного фонду, а віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
У ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Зі змісту указаних положень законодавства вбачається, що до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережних захисних смуг, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.
Так, згідно з приписами ст.ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.
Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України та становить для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів від урізу води в меженний період.
Статтею 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі прибережних захисних смуг встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначаються нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу такої прибережної захисної смуги, її розмір і межі, встановлені законодавством. І лише у разі знаходження водного об'єкта у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга може установлюватися за відповідним проектом землеустрою з урахуванням конкретних умов, що склалися, тобто таку смугу може бути зменшено або збільшено.
Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги.
Таким чином, при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, незалежно від того чи вони є природними або ж штучно створеними, необхідно забезпечувати дотримання положень щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України і ст. 60 Земельного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 15.05.2018 року у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постановах від 21.05.2014 у справі № 6-14сц 14 та від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15.
Згідно схем розташування спірних земельних ділянок, розроблених сертифікованим інженером-геодезистом, інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , із зображенням 100 метрової прибережної захисної смуги Канівського водосховища р. Дніпро встановлено, що останні повністю розташовані в межах прибережної захисної смуги.
Згідно вимог частини 2 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Із земель водного фонду земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, науково-дослідних робіт громадянам та юридичним особам уповноваженими органами влади можуть передаватись лише на умовах оренди (частина 3 статті 59 ЗКУ).
Чинним законодавством не передбачено право органів влади безоплатно передавати землі водного фонду для ведення індивідуального садівництва.
Крім того, ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною першою ст. 155 Земельного кодексу України визначено, що У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Таким чином, вказані земельні ділянки незаконно передані у власність громадян за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1693, що суперечать вимогам ст.ст. 14, ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 58, 60, 61, 116, 118, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 86, 88, 89 Водного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», а тому розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1693, в частині відведення спірних земельних ділянок, має бути визнане недійсним на підставі ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 21, 152,
155 Земельного кодексу України.
Також, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 Цивільного кодексу України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.
Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.
Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.
Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, окрім цього до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 71 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.
Згідно п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Законний володілець земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду, є і був обмежений законодавчо з огляду зокрема на приписи статті 59, підпункту «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України.
У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до фізичних осіб з метою усунення перешкод, які ці фізичні особи створюють у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.
Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за фізичною особою на спірну земельну ділянку.
Так, у випадку позбавлення права користування та розпоряджання своїм майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стосовно правоустановчих документів набувачів на земельні ділянки, слід зазначити наступне.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).
Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 вказала, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку державі та для її витребування. А тому суди мають відмовити у задоволенні такої позовної вимоги.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі звертає увагу, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
З огляду на вищевикладене, вірним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є усунення перешкод у користуванні земельними ділянками водного фонду, шляхом їх повернення у власність територіальної громади смт Козин Обухівського району Київської області в особі Козинської селищної ради.
Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
З вказаних статей вбачається, що водні об'єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно - гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.
Усі водні об'єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об'єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Установлено, що земля, віднесена спірним розпорядженням Обухівської РДА до категорії земель із цільовим призначенням для ведення садівництва, належала до земель водного фонду. Тобто, фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі та її безоплатна приватизація громадянами, що призвело до одержання вказаної земельної ділянки у власність і автоматичного її вибуття з числа земель державної власності.
Зважкаючи на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд у рішенні розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді. Враховуючи вищенаведене, судові витрати пдлягають стягненню з відповідачів в повному обсязі, в рівних частинах.
Керуючись ст. ст.1, 4, 12, 56, 57, 77, 80, 81, 197, 200, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст.ст.4,5,16,21,203,215, 256-267 321, 328, 373, 388, 392 ЦК України, ст.ст.2,4,79 ЗК УРСР, ст.ст.88, 89, 91 Водного Кодексу України, суд -
Позов керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження, усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити.
Визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 61-му громадянину для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Козинської селищної ради» від 21.12.2009 № 1693 в частині затвердження проекту землеустрою та відведення у приватну власність громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 земельних ділянок загальною площею 0,5513 га для ведення індивідуального садівництва.
Усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою
смт. Козин Обухівського району Київської області в особі Козинської селищної ради права власності на земельні ділянки водного фонду:
з кадастровим номером 3223155400:03:006:0059 площею 0,0359 га, та з кадастровим номером 3223155400:03:006:0060 площею 0,0354 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 ;
з кадастровим номером 3223155400:03:006:0057 площею 0,12 га, шляхом її повернення на користь держави в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_2 ;
з кадастровим номером 3223155400:03:006:0058 площею 0,12 га, шляхом її повернення на користь держави в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_3 ;
з кадастровим номером 3223155400:03:006:0062 площею 0,12 га, шляхом її повернення на користь держави в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_5 ;
з кадастровим номером 3223155400:03:006:0061 площею 0,12 га, шляхом її повернення на користь держави в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_7 .
Стягнути з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Обухівської окружної прокуратури Київської області судові витрати у розмірі 19935,58 грн., з кожного, а всього 15948,58 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.11.2021
Суддя О.Б. Тиханський