Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3885/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м. Київ
до Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363", м. Харків
про стягнення 169129,45 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство №16363" в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 169129,45 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача. Справу просив суд розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.09.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №922/3885/21, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 27.09.2021, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
18.10.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову, зокрема, вказує на те, що відповідно до п.28.4 договору, страховик (позивач) не відшкодовує та не включає до розрахунку суми страхового відшкодування: (28.4.4) вартість фарбування усього ТЗ (його окремих конструктивних елементів), якщо його ремонт потребує фарбування окремих площин; (28.4.5) вартість деталей, які без ремонту за своїм технічним станом придатні для подальшого використання після пошкодження ТЗ або є можливість їх відновлення відповідно до нормативної документації виробника ТЗ. В рахунку на оплату №1 від 03 січня 2019 року, міститься ряд робіт і деталей, які на думку відповідача не потребують заміні, покращення, доцільності виконання певних робіт, зокрема: Корпус ЄСМ L, Корпус ЄСМ R, які на фототаблиці наданій позивачем не пошкоджені; бампер передній укріплений, хоча на фототаблиці позивача немає укріпленого переднього бампера; підбір фарби, без зазначення до якої частини підбиралася фарба, чи до крила чи до капоту чи для інших частин. Таким чином, рахунок на оплату №1 від 03 січня 2019 року містить зазначення робіт та встановлення, заміна деталей, які не є необхідними. Страхувальник самостійно і в порушення п.25.1.9 договору здійснив часткове розбирання автомобіля до огляду його експертом, що ставить під сумнів обґрунтованість робіт і послуг зазначених у рахунку на оплату №1 від 03 січня 2019 року. Представник позивача звернувся до відповідача з претензією про стягнення коштів без доказів вини працівника Товариства у зазначеній у претензії ДТП. Представників відповідача не було запрошено на обстеження пошкодженого транспортного засобу VOLVO ХС90, державний номер НОМЕР_1 та не було надано матеріали на підставі, яких проводилася оцінка пошкодженого КТЗ та копію протоколу огляду КТЗ від 08 грудня 2018 року.
Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18.10.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА- Страхування" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АРКС”, позивач) та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту за №309677а8я, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб VOLVO (д.р.н. НОМЕР_1 ).
06.12.2018 о 16:35 у м. Миколаїв по просп. Богоявленський, 55 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю: автомобіля VOLVO (д.р.н. НОМЕР_1 ), яким керував водій ОСОБА_1 (власник автомобіля - ОСОБА_1 ); автомобіля Chevrolet (д.р.н. НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_2 та автомобіля сідельний тягач VOLVO (д.р.н. НОМЕР_3 ), яким керував водій ОСОБА_3 (власник автомобіля - Товариство з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство №16363").
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль VOLVO (д.р.н. НОМЕР_1 ), що був застрахований у позивача згідно договору страхування.
Згідно відповіді від НПУ №3018341545089949 про ДТП та постанови Зміївського районного суду Харківської області від 24.12.2018 (справа №621/3460/18), дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 ПДР України (ст. 124 КпАП України).
Страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.
Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту №АХА2440276 від 17.01.2019 та умов договору страхування №309677а8я від 18.10.2018, розмір страхового відшкодування склав 267129,45 грн., яке позивачем було сплачено на СТО, згідно платіжного доручення № 528713 від 21.01.2019.
Відповідно до п. 3 договору страхування №309677а8я від 18.10.2018 вигодонабувачем за договором страхування є АБ “Укргазбанк”. Пунктом 27.1 договору страхування №309677а8я від 18.10.2018 передбачено, що страхове відшкодування виплачується на підставі заяви страхувальника (вигодонабувача) і страхового акту, який складається страховиком. Листом №172/1079/2019 АБ “Укргазбанк” від 16.01.2019 було погоджено виплату страхового відшкодування” на рахунок СТО.
Відповідно до п. 27.13 договору добровільного страхування наземного транспорту №309677а8я від 18.10.2018 при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої договором франшизи.
Відповідно до звіту № 265 про оцінку автомобіля, вартість відновлювального ремонту автомобіля VOLVO (д.р.н. НОМЕР_1 ), розрахована оцінювачем, складає 276949,97 грн.
Згідно постанови Зміївського районного суду Харківської області від 24.12.2018 (справа № 621/3460/18) ОСОБА_3 на момент ДТП працював на посаді водія у ТзДВ "Харківське автотранспортне підприємство 16363", що також не заперечувалось відповідачем у відповіді на претензію (вих. №549 від 19.08.2019).
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди ( ОСОБА_3 ) за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу VOLVO (д.р.н. НОМЕР_3 ) була застрахована відповідно до Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в ПрАТ СК "ПЗУ Україна" згідно полісу №АМ/9218204. Полісом №АМ/9218204 встановлений ліміт відповідальності ПрАТ СК "ПЗУ Україна" у розмірі 100000,00 грн., франшиза - 2 000,00 грн.
15.03.2019 позивач звернувся до ПрАТ СК "ПЗУ Україна” із заявою про стягнення шкоди в порядку регресу за вих. № 2354/18/ЦВ.
30.05.2019 ПрАТ СК "ПЗУ Україна" було здійснено на користь позивача виплату страхового відшкодування в розмірі 98000,00 грн.
За таких обставин сума збитків, які не відшкодовані на дату подання позову становить 169129,45 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем 11.07.2019 було направлено на адресу відповідача претензію за вих. №СУ/006877/4-3, яка була отримана відповідачем 15.07.2019.
Однак з боку відповідача не було вчинено жодних дій для відшкодування завданих збитків.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Нормами ст. 16 Закону України “Про страхування” визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується зі ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування”, страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України “Про страхування” визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховим або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 25 Закону України “Про страхування”).
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно до ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Нормами ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування" до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи відповідальної за заподіяні збитки.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
Відповідно до пункту 22.1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
При цьому, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний.
Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, і сплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми - статті 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 910/3650/16, постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом, позивач здійснив виплату страхувальнику страхового відшкодування в сумі 267129,45 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №528713 від 21.01.2019. Зважаючи на те, що страховою компанією відповідача сплачено 98000,00 грн., різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 169129,45 грн.
Таким чином, в розумінні статей 993, 1187, 1194 ЦК України у відповідача, як власника транспортного засобу, виникло зобов'язання перед позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього.
З урахуванням вищевикладеного, у позивача виникло право вимоги на стягнення з відповідача 169129,45 грн. - різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог.
При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, огляду на наступне.
Як вбачається з протоколу огляду транспортного засобу від 08.12.2018, останній складено експертом (оцінювачем) на підставі заяви АТ "СК "АХА-Страхування". Дійсно, у графі "Інше" експертом зазначено, що автомобіль оглядався у частково розібраному стані. Проте, наявні у матеріалах справи звіт №265 про оцінку автомобіля VOLVO від 27.01.2019, протокол огляду транспортного засобу від 08.12.2019 та фототаблиці від 08.12.20219 до звіту оцінювача №265 (а.с.25-38) дають підстави суду дійти висновку, що часткове розібрання автомобілю відбулось саме під час огляду експертом (оцінювачем) за заявою страховика з метою встановлення усіх завданих ДТП пошкоджень .
Щодо заперечень відповідача про те, що рахунок на оплату №1 від 03 січня 2019 року містить зазначення робіт та встановлення, заміна деталей, які не є необхідними, суд зазначає, що необхідність виконаних робіт та встановлення (заміна) деталей підтверджена звітом оцінювача з додатками до нього та відповідачем не спростована.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство №16363" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160, код ЄДРПОУ 01332106) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) - 169129,45 грн. шкоди, заподіяної внаслідок ДТП та 2536,94 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912).
Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство №16363" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160, код ЄДРПОУ 01332106).
Рішення підписано 26 листопада 2021 року.
Суддя О.В. Погорелова