Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3555/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гадірову Туралу Рафіг огли
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Старонікольська, буд. 29) 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Харківську обласну державну адміністрацію (61002, м. Харків, вул. Сумська, 64)
до Фізичної особи-підприємця Кудіної Лариси Дмитрівни ( АДРЕСА_1 )
про зобов'язання повернути земельну ділянку
за участю
представників:
позивача - Скупченко І.Ю., довіреність №01-33/1346 від 02.04.21;
відповідача - Коваль А.П., договір про надання правової допомоги б/н від 14.09.2021 р., ордер серія АХ №1063473 від 17.09.21;
третьої особи - Забродовська Н.І., (самопредставництво).
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області до відповідача - Фізичної особи-підприємця Кудіної Лариси Дмитрівни, в якому позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9364 га рекреаційного призначення, кадастровий номер 6321782500:01:000:0788.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається з витрат зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 4540,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 21.09.2021 об 11:45.
20.09.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №21837), який досліджено та долучено до матеріалів справи.
21.09.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано клопотання Харківської обласної державної адміністрації (вх. №22071), в якому просить суд залучити Харківську обласну державну адміністрацію у справу №922/3555/21 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2021 клопотання Харківської обласної державної адміністрації (вх. №22071 від 21.09.2021) задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Харківську обласну державну адміністрацію (61002, м. Харків, вул. Сумська, 64, код ЄДРПОУ 23912956). Зазначеною ухвалою відкладено підготовче засідання на 13.10.2021 р. об 11:15.
28.09.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив (вх. №22716), яку досліджено та долучено до матеріалів справи.
04.10.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву (вх. №23185), в якій просить суд відкласти розгляд справи.
12.10.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано уточнену позовну заяву (вх. №24013).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.10.2021 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву (вх. №24013 від 12.10.2021) та подальший розгляд справи постановлено здійснювати з її врахуванням.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 13.10.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.11.2021 об 11:15.
18.10.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на уточнений позов (вх. №24235), який досліджено та долучено до матеріалів справи.
29.10.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від третьої особи зареєстровано пояснення (вх. №25449), які досліджено та долучено до матеріалів справи.
02.11.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив на уточнену позовну заяву (вх. №25688), яку досліджено та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2021 о 12:30.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 09.11.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 23.11.2021 о 10:00.
Позивач у судове засідання 23.11.2021 з'явився, заявлену позовну вимогу підтримав та просив суд зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9364 га рекреаційного призначення, кадастровий номер 6321782500:01:000:0788.
Відповідач у судове засідання 23.11.2021 з'явився, проти позовних вимог заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача у судове засідання 23.11.2021 з'явилася та надала пояснення по суті спору.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, у судовому засіданні 23.11.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації № 124 від 05.06.2002 надано в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9364 га терміном дії 25 років із земель Зміївського держлісгоспу (квартал 101, виділ 13, "Задінецького лісництва") для культурно-оздоровчих цілей (обслуговування бази відпочинку)
В подальшому, 26.06.2002 між ОСОБА_2 і Змїївською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,9364 га., Зміївського держлісгоспу (квартал 101, виділ 13, "Задінецького лісництва"), терміном дії 25 років для обслуговування комплексу нежитлових будівель загальною площею 481,5 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , вид. 13), будинок б/н (без номеру).
Зазначений договір оренди земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Гаврильєвим В.І. за № 1432, зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів із оренди землі Задінецької сільської ради 22.07.2002 за № 49, зареєстрований у Змїївському районному відділі земельних ресурсів 22.07.2002 за № 5 та в Зміївській районній державній адміністрації за № 04-06/3 від 05.08.2002
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка, яка є предметом оренди за вказаним договором, належить до категорії земель рекреаційного призначення.
19.09.2015 ОСОБА_2 , як орендар за договором оренди земельної ділянки від ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть останнього від 22.09.2015.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.03.2016, ОСОБА_1 (дружина померлого орендаря) набула право на спадщину за законом на 1/2 частки в праві власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 481,5 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , вид. 13), будинок б/н (без номеру). За вказаною адресою на земельній ділянці, площею 0,9364 га., кадастровий номер 6321782500:01:000:0788, розташований комплекс нежитлових будівель, який належав померлому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В.І. 10.12.2007 р. за №2443, право власності зареєстровано КП «Зміївське бюро технічної інвентаризації» 15.12.2007 р. за №10822283, номер запису: 39 в книзі: 1н.
Таким чином, ОСОБА_1 стала власником 1/2 зазначеного вище комплексу нежитлових будівель, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.03.2016, виданим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковою В.В.
Відповідно до частини першої статті 316, частини першої статті 317 та частини першої статті 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Пунктами 1-2 статті 120 Земельного кодексу України (чинна на момент виникнення правовідносин редакція) передбачено, що у разі набуття на підставі вчиненого правочину, або у порядку спадкування права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За змістом частини 1, 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" (чинна на момент виникнення правовідносин редакція) право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону. До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Отже, ОСОБА_1 набувши право спадщини за законом на 1/2 комплексу нежитлових будівель загальною площею 481,5 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , вид. 13), будинок б/н (без номеру), та будучи власником іншої частини зазначеного комплексу в розмірі 1/2 частки, набула право оренди земельної ділянки відповідно до Закону.
При цьому, у порядку спадкування, передбаченому ст. 7 Закону України "Про оренду землі" може перейти право на оренду, тобто право звернутись до орендодавця щодо укладання договору оренди чи поновлення договору, дія якого припинена. В контексті статті 7 Закону України "Про оренду землі" реалізувати право на оренду можливо за визначеною законодавством та договором процедурою, зокрема, шляхом укладання угоди, тобто можливість звернутись до власника, або уповноваженого ним органу з офертою укласти договір оренди.
Враховуючи викладене, прийняття рішень про передачу в оренду земельних ділянок (укладення договорів оренди) є виключною компетенцією органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В свою чергу, відповідач в разі дотримання передбачених законом процедур може реалізувати своє право на оренду земельної ділянки, на якій розташоване успадковане від померлого чоловіка майно шляхом укладання договору оренди з відповідним державним органом до повноважень якого відноситься розпорядження земельними ділянками рекреаційного призначення за межами населених пунктів в Харківській області, а саме Харківською обласною державною адміністрацією в порядку ст. 123, 124 Земельного кодексу України.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що з моменту смерті ОСОБА_2 і по цей час продовжує здійснення на спірній земельній ділянці господарську діяльність по обслуговуванню належної відповідачу бази відпочинку та сплачує орендну плату. Поряд з цим, відповідачем наголошено на тому, що з серпня 2018 р. та по цей час, за зверненням відповідача до Харківської обласної державної адміністрації готується передбачена встановленим порядком земельна документація з метою укладення договору оренди спірної земельної ділянки.
Як свідчать матеріали справи, 25.07.2018 відповідач листом звернувся до Харківської обласної державної адміністрації з проханням укласти довгостроковий договір оренди земельної ділянки площею 0,9364 га., Зміївського держлісгоспу (квартал 101, виділ 13, "Задінецького лісництва"), кадастровий номер 6321782500:01:000:0788 для обслуговування нерухомого комплексу бази відпочинку разом із супровідними документами в підтвердження викладених у зверненні обставин.
16.10.2018 у зв'язку із неотриманням відповіді на зазначений лист, відповідач вдруге листом звернувся до Харківської обласної державної адміністрації з аналогічним за своїм змістом проханням укласти довгостроковий договір оренди земельної ділянки площею 0,9364 га., Зміївського держлісгоспу (квартал 101, виділ 13, "Задінецького лісництва"), кадастровий номер 6321782500:01:000:0788 для обслуговування належного відповідачу на праві власності нерухомого комплексу бази відпочинку.
Окрім того, 12.08.2019 відповідач листом звернувся до Харківської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому з метою приведення користування спірною земельною ділянкою у відповідність до вимог законодавства та обслуговування належного відповідачу на праві власності нерухомого комплексу бази відпочинку надав низку документів, зокрема, нотаріально засвідчену копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.06.2019 №2129/0/40-19 станом на 01.01.2019 та сформований 11.07.2019 витяг з Державного земельного кадастру №НВ-6310695212019.
05.09.2019 листом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відповідача повідомлено про те, що у ході розгляду проекту розпорядження голови обласної державної адміністрації були зроблені зауваження, які відповідачем виправлено, проект розпорядження та супутні документи повторно направлені до юридичного департаменту на візування.
В подальшому, листом від 30.01.2020 відповідач звернувся до начальника відділу у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з приводу недоліків технічної документації з землеустрою, на який 14.02.2020 була надана відповідь, однак остаточного вирішення питання щодо оформлення договору оренди спірної земельної ділянки не відбулося.
Таким чином, відповідачем зазначено про вчинення всіх залежних від нього дій з метою укладення договору оренди спірної земельної ділянки у зв'язку із необхідністю обслуговування нерухомого комплексу бази відпочинку. Однак до цього часу не з вини відповідача укладення договору оренди не відбулося. При цьому, процес підготовки документів на укладення договору оренди триває.
Заперечуючи проти доводів відповідача, позивачем у відповіді на відзив вказано, що відповідачем до теперішнього часу та до моменту звернення з позовом до суду, не реалізовано своє право на оренду спірної земельної ділянки кадастровий номер 6321782500:01:000:0788, яка перебувала в оренді ОСОБА_2 за договором оренди земельної ділянки від 26.06.2002. Крім того, зазначено, що бюджет Зміївської міської ради отримує від відповідача кошти за користування відповідачем спірною земельною ділянкою, проте зазначені платежі є добровільними внесками, що не обумовлені договором оренди.
Таким чином, за твердженням позивача, спірна земельна ділянка використовується відповідачем без достатньої правової підстави та має бути повернута державі в особі Харківської обласної державної адміністрації в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За змістом статті 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка у своєму взаємозв'язку кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 206 Земельного кодексу України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У відповідності до статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Разом з тим, відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14.
Так, предметом позову у даній справі є зобов'язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9364 га рекреаційного призначення, кадастровий номер 6321782500:01:000:0788 на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту права з урахуванням фактичних обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із частиною 1 статтею 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника, які мають бути доступними й ефективними. Тобто це своєрідний концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату, який втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
З огляду на приписи частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, наведене означає, що право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.
Виходячи з приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Як зазначалося судом вище, за загальним правилом, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором. При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом. Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону.
Вирішуючи спір, суд повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідним способам, що встановлені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з посиланням не неефективність обраного позивачем способу захисту його прав, суд, з урахуванням правової природи спірних правовідносин, має безпосередньо вказати або визначити спосіб захисту, який буде ефективним за фактичних обставин, що виникли між сторонами.
Таким чином, при визначенні способу захисту слід ураховувати положення частини першої статті 14, пункт 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.
При цьому, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивачем обрано такий спосіб судового захисту як зобов'язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9364 га рекреаційного призначення, кадастровий номер 6321782500:01:000:0788.
Натомість суд зазначає, що судовий процес є стадійним. Кожна стадія має свої завдання. Так, одним із завдань стадії підготовчого провадження є остаточне визначення предмету спору, позовних вимог та характеру спірних правовідносин.
Ці завдання виконуються в підготовчому засіданні, в якому суд може поставити на обговорення представників сторін питання щодо обраного позивачем способу захисту, який прямо співвідноситься із предметом спору. При цьому, підготовче засідання проводиться з дотриманням принципів судочинства, в тому числі рівності учасників судового процесу перед судом та диспозитивності судового процесу.
В даній справі позивач наполягав на визначеному в позовній заяві способі захисту та під час закриття підготовчого провадження вказав на той факт, що заявлена позовна вимога є такою, що узгоджується з його позицією як ініціатора цього процесу.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Тобто, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог, яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.
Враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, який з огляду на наведені законодавчі положення та судову практику є неналежним, оскільки не свідчить про його ефективність та про гарантію відновлення прав позивача, а також зважаючи на інші встановлені фактичні обставини даної справи, зокрема, знаходження на спірній земельній ділянці належних відповідачу на праві власності комплексу нежитлових будівель, суд дійшов до цілком обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9364 га рекреаційного призначення, кадастровий номер 6321782500:01:000:0788 задоволенню не підлягає.
При цьому, суд звертає увагу позивача на можливість реалізації права на звернення до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою у визначеному позивачем розмірі, про ненадходження яких у належному розмірі до бюджету було наголошено під час розгляду справи та про можливість нарахування та стягнення яких було зазначено відповідачем у судових засіданнях.
Згідно з вимогами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Разом з тим, з'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом та зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовують.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у позові, судові витрати по сплату судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено "26" листопада 2021 р.
Суддя Г.І. Сальнікова