Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4130/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою "КПП Центр", село Черляни,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд", місто Харків,
про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу,-
Позивач, Товариство з обмеженою "КПП Центр", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд", про стягнення 106 643,34 грн.
12 жовтня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4130/21, розгляд якої ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема відповідачу, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверти, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернулась з поштовою відміткою про невручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. До пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність відповідача за зареєстрованою адресою місцезнаходження, починається обрахунок строку, обумовленого статтею 251 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Таким чином, відповідача було повідомлено про розгляд справи та як сторона у справі відповідач повинен був вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений статтею 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
21 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою "КПП Центр" (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Україна" (покупець) укладено договір поставки № 549037 (далі - договір) за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Предметом договору є поставка запасних частин, аксесуарів до транспортних засобів та розхідних матеріалів, далі за текстом "Товар", за погодженою кількістю, асортиментом та ціною, згідно виставленого рахунку-фактури постачальника (розділ 1 договору, пункт 5.5. договору). Пунктом 4.1. договору визначено, що строк поставки товару становить 7 днів з дати підтвердження замовлення постачальником. Передача товару оформлюється видатковою накладною, в якій зазначається найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість (пункт 4.3. договору). 01 вересня 2021 року сторони досягли згоди на зміну умов договору шляхом укладення додаткової угоди № 1, в якій в тому числі внесли зміни до пункту 5.5. договору із встановленням обов'язку покупця оплати товар постачальнику протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Виконуючи обумовлені сторонами зобов'язання, позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар, що підтверджується видатковими накладними № FTM00020768/21 від 26 січня 2021 року на суму 5 675,89 грн., № FTM00024348/21 від 28 січня 2021 року на суму 8 967,82 грн., № FTM00024476/21 від 28 січня 2021 року на суму 9 837,25 грн., № FTM00026192/21 від 29 січня 2021 року на суму 1 560,00 грн., № FTM00026514/21 від 30 січня 2021 року на суму 13 779,05 грн., № FTM00026516/21 від 30 січня 2021 року на суму 329,28 грн., № FTM00026729/21 від 30 січня 2021 року на суму 2 018,40 грн., № FTM00026810/21 від 30 січня 2021 року на суму 1 868,90 грн., № FTM00029700/21 від 02 лютого 2021 року на суму 4 917,56 грн., № FTM00029936 від 02 лютого 2021 року на суму 4 378,24 грн., № FTM00034115/21 від 05 лютого 2021 року на суму 15 717,83 грн., № FTM00034237/21 від 05 лютого 2021 року на суму 5 294,59 грн., № FTM00034529/21 від 05 лютого 2021 року на суму 2 916,00 грн., № FTM00038054/21 від 09 лютого 2021 року на суму 288,85 грн., № FTM00038142/21 від 09 лютого 2021 року на суму 10 096,75 грн., № FTM00038144/21 від 09 лютого 2021 року на суму 15 602,09 грн., № FTM00041663/21 від 12 лютого 2021 року на суму 4 741,50 грн. 25 травня 2021 року між Товариством з обмеженою "КПП Центр" (постачальник, позивач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Україна" (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд" (новий боржник) укладено договір про переведення боргу № 2 за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд" приймає на себе зобов'язання по виплаті суми заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Україна" перед Товариством з обмеженою "КПП Центр" до 31 липня 2021 року на суму 106 643,34 грн., яка утворилась на підставі договору поставки № 549037. Як стверджує позивач, відповідач (зобов'язаний контрагент) кошти, за поставлений товар в повному обсязі сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 106 643,34 грн., що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду для відновлення порушених прав і інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою "КПП Центр" (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Україна" (покупець) укладено договір поставки № 549037 (далі - договір) за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Предметом договору є поставка запасних частин, аксесуарів до транспортних засобів та розхідних матеріалів, далі за текстом "Товар", за погодженою кількістю, асортиментом та ціною, згідно виставленого рахунку-фактури постачальника (розділ 1 договору, пункт 5.5. договору). Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Пунктом 5.5. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01 вересня 2020 року встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем на основі даного договору і видаткових накладних до нього протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Отже, в сукупності визначених норм права та умов договору вбачається, що внаслідок виконання постачальником визначених умовами договору дій (поставка продукції) у замовника виникає зустрічний обов'язок - оплатити товар у строки визначені договором (за попередньою оплатою або по факту поставки партії товару). Як свідчать матеріали справи, в рамках укладеного договору між зобов'язаними контрагентами були проведені господарські операції з поставки товару, що підтверджується видатковими накладними № FTM00020768/21 від 26 січня 2021 року на суму 5 675,89 грн., № FTM00024348/21 від 28 січня 2021 року на суму 8 967,82 грн., № FTM00024476/21 від 28 січня 2021 року на суму 9 837,25 грн., № FTM00026192/21 від 29 січня 2021 року на суму 1 560,00 грн., № FTM00026514/21 від 30 січня 2021 року на суму 13 779,05 грн., № FTM00026516/21 від 30 січня 2021 року на суму 329,28 грн., № FTM00026729/21 від 30 січня 2021 року на суму 2 018,40 грн., № FTM00026810/21 від 30 січня 2021 року на суму 1 868,90 грн., № FTM00029700/21 від 02 лютого 2021 року на суму 4 917,56 грн., № FTM00029936 від 02 лютого 2021 року на суму 4 378,24 грн., № FTM00034115/21 від 05 лютого 2021 року на суму 15 717,83 грн., № FTM00034237/21 від 05 лютого 2021 року на суму 5 294,59 грн., № FTM00034529/21 від 05 лютого 2021 року на суму 2 916,00 грн., № FTM00038054/21 від 09 лютого 2021 року на суму 288,85 грн., № FTM00038142/21 від 09 лютого 2021 року на суму 10 096,75 грн., № FTM00038144/21 від 09 лютого 2021 року на суму 15 602,09 грн., № FTM00041663/21 від 12 лютого 2021 року на суму 4 741,50 грн. При цьому, суд зазначає, що видаткові накладні підписані та скріплені електронним підписом та печаткою постачальника і покупця із зазначенням ідентифікуючих даних підписантів. Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17 викладено правову позицію, відповідно до якої юридичний аналіз положень статей 6-7 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що цивільні відносини між сторонами договору можуть регулюватися звичаєм ділового обороту, яким є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Як-то вказано у частині 3 статті 15 Закону України "Про електроні довірчі послуги" використання удосконалених електронних підписів та печаток забезпечує середній рівень довіри до схем електронної ідентифікації, а використання я кваліфікованих електронних підписів та печаток забезпечує високий рівень довіри до схем електронної ідентифікації. Відповідно до статі 6 Закону України "Про електроні документи та електронний документообіг" накладення електронного підпису завершується створення електронного документа. Тобто, наявність електронного підпису свідчить про те, що електронний документ створений, і може розглядатись судом як доказ. З огляду на визначені обставини та сталу практику Верховного суду, суд аналізуючи видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи, беручи до уваги, що видаткові накладні містять назву та дату складення документа, назву підприємства, від імені якого складено документ; електроні підписи сторін, що засвідчили здійснення господарських операцій по поставці товару між сторонами, наявність електродних печаток підприємств, дійшов висновку про те, що дані первинні документи є належними доказами на підтвердження наявності заборгованості за поставлений товар та в повній мірі розкривають зміст та обсяг проведених операцій.
Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Згідно з частини 1 статті 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу. За матеріалами справи встановлено, що 25 травня 2021 року між Товариством з обмеженою "КПП Центр" (постачальник, позивач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Україна" (покупець, первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд" (новий боржник) укладено договір про переведення боргу № 2 за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд" приймає на себе зобов'язання по виплаті суми заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Україна" перед Товариством з обмеженою "КПП Центр" до 31 липня 2021 року на суму 106 643,34 грн., яка утворилась на підставі договору поставки № 549037 від 21 лютого 2020 року. Тобто, в даному разі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд", підписавши договір про переведення боргу № 2 від 25 травня 2021 року, вчинив конкретну юридичну дію, пов'язану із визнанням суми боргу по договору поставки № 549037 від 21 лютого 2020 року на суму 106 643,34 грн., зобов'язавши її сплатити до 31 липня 2021 року. Наведене у сукупності свідчить про те, що обов'язок відповідача здійснити до 31 липня 2021 року оплату заборгованості на суму 106 643,34 грн. є документально підтвердженим.
При викладенні вище зазначеного висновку суд звертався до правових позицій викладених у постановах Верховного Суду у справі № 922/4099/17 від 26 жовтня 2018 року, № 911/3685/17 від 09 листопада 2018 року, № 905/2324/21 від 30січня 2019 року, № 910/9078/18 від 08 травня 2019 року, та інших.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, одним із принципів належного виконання зобов'язання є дотримання строку (терміну) виконання зобов'язання. Відповідачем не представлено документів, з яких суд міг достовірно встановити факт сплати заборгованості на суму 106 643,34 грн. у строк до 31 липня 2021 року, а відтак останній по відношенню до позивача є боржником, який прострочив сплату грошових коштів у договірний строк, який погоджений між сторонами у договорі про переведення боргу № 2 від 25 травня 2021 року. Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати заборгованості на суму 106 643,34 грн. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв на себе обов'язок по оплаті заборгованості за товар, однак не здійснив повний розрахунок його вартості в строк до 31 липня 2021 року, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 106 643,34 грн. основної суми заборгованості по сплаті договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо визначеної позивачем суми витрат на правову (правничу) допомогу, то суд зазначає наступне. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, 21 вересня 2021 року між адвокатським бюро "Богданова" (адвокат) та Товариством з обмеженою "КПП Центр" (клієнт) укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги, у відповідності до якого адвокат зобов'язується надати клієнту правову (професійну правничу) допомогу щодо захисту інтересів останнього у судах України усіх інстанцій (пункт 1.1. договору). Вартість послуг адвоката, передбачено розділом 4 договору за яким за надання правової (професійної правничої) допомоги клієнт сплачує адвокату кошти, сума яких визначається сторонами в акті виконання робіт. 17 листопада 2021 року сторонами договору підписано акт прийняття-передачі наданих послуг на загальну суму 5 000,00 грн. із зазначенням переліку наданих послуг, який є належним та допустимим доказом на підтвердження обсягу наданих адвокатом професійної правничої допомоги.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом адвокатським бюро "Богданова" професійної правничої допомоги позивачу у даній справі. За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу). Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. По даній справі відповідачем як не заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, так і не заявлено заперечення щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Верховний Суд звертає увагу (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17), що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Також у порядку статті 86 ГПК України слід надавати належну оцінку доказам фактичного надання стороні адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг із виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг (додаткова постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 922/749/18). Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Так, для представництва інтересів клієнта адвокатським бюро "Богданова", про що визначено у акті прийняття-передачі наданих послуг від 17 листопада 2021 року, надано наступний перелік послуг: - правовий аналіз договору про переведення боргу (вивчення та аналіз договору) № 2 від 25 лютого 2021 року, правовий аналіз первинних бухгалтерських документів щодо господарських операцій на виконання договору про переведення боргу (вивчення та аналіз договору) № 2 від 25 лютого 2021 року, роз'яснення розміру судового збору; - консультація клієнта щодо порядку стягнення заборгованості, участь у нарадах клієнта з питань збирання доказів по договору про переведення боргу № 2 від 25 лютого 2021 року; - підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу № 2 від 25 лютого 2021 року, розрахунок штрафних санкцій; - формування доказової бази, систематизація, групування доказів, додатків до позовної заяви; - організація направлення засобами поштового зв'язку копії позовної заяви стороні, складання опису поштового вкладання, оформлення інших поштових документів. За надані послуги з правової допомоги у вище зазначеному акті про приймання - передавання наданих послуг, клієнтом та адвокатом встановлено фіксовану суму гонорару в розмірі 5 000,00 грн. Разом з тим, наведений вище перелік наданих послуг адвокату клієнту не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Даний правовий висновок суд обґрунтовує наступним.
Як свідчать матеріали справи спір у даній справі є спором не значної складності, оскільки виник з приводу договору про переведення боргу № 2 від 25 лютого 2021 року, регулювання якого не змінювалось, ані з боку законодавства, а ні з боку судової практики. Суд встановив, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. При цьому, підготовлений позов не містить розрахунок штрафних санкцій (про який йдеться в акті виконаних робіт від 17 листопада 2021 року), а з огляду на предмет позову, то позивач звертався до суду виключно з проханням стягнути з відповідача основну суму заборгованості. Правовий аналіз договору про переведення боргу (вивчення та аналіз договору) № 2 від 25 лютого 2021 року, правовий аналіз первинних бухгалтерських документів щодо господарських операцій на виконання договору про переведення боргу (вивчення та аналіз договору) № 2 від 25 лютого 2021 року, роз'яснення розміру судового збору, участь у нарадах клієнта з питань збирання доказів по договору про переведення боргу № 2 від 25 лютого 2021 року не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статтях 1, 19 закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаної послуги не можуть бути відшкодовані, як витрати на професійну правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі № 9901/264/19 від 04 листопада 2019 року. Спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя, оскільки це надає захиснику можливість приймати обґрунтовані рішення. Звідси випливає, що будь - то в контексті допомоги з цивільного чи кримінального судочинства або в контексті звернення до загальної юридичної консультації, особи, які звертаються до адвоката, можуть обґрунтовано очікувати, що їхні повідомлення є приватними та конфіденційними. На це звернув увагу Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Алтай проти Туреччини" (Altay v. Turkey (No. 2), заява №11236/09, рішення від 09 квітня 2019 року). В світлі зазначеного, господарський суд вважає необґрунтованими вимоги про вартості консультації адвокатом клієнта щодо порядку стягнення заборгованості, оскільки ця послуга не стосується підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, та, у відповідності до практики Европейського Суду з прав людини, є сферою приватного життя. Окрім того, адвокатом в підтвердження проведення консультацій не надано будь-яких доказів, що є порушенням принципів, які закладені в основу господарського судочинства, зокрема, принципу змагальності, за умовами якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи. З урахуванням зазначеного та з огляду на складність справи, обсяг наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, враховуючи складання і підписання адвокатом процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, в межах даної справи, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення 3 000,00 грн. як вартості витрат на надання правової (професійної) допомоги позивачу, оскільки дана сума відповідає критерію реальності таких витрат у цій справі.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд" (61002, місто Харків, вулиця Гаршина, будинок 5/7, ідентифікаційний код юридичної особи 40268712) на користь Товариства з обмеженою "КПП Центр" (81500, Львівська область, Городоцький район, село Черляни, вулиця Польова, будинок 97, ідентифікаційний код юридичної особи 38169102) заборгованість в розмірі 106 643,34 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "26" листопада 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко