вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" листопада 2021 р. м. Київ
Справа № 911/2820/21
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Діброва” до фізичної особи-підприємця Мельцарека Олександра Олеговича про стягнення 124 027,32грн, без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Діброва” (далі - ТОВ “Діброва”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мельцарека Олександра Олеговича (далі - ФОП Мельцарек О.О.) про стягнення 124 027,32грн, з яких: 95 717,64грн - основний борг з орендної плати та відшкодування витрат за період з 01.10.2018 по 20.08.2021; 19773,76грн - втрати від інфляції за період з жовтня 2018 року по серпень 2021 року, 8 535,92грн - 3% річних, які нараховані за період з 01.10.2018 по 20.09.2021.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за охоронно-орендним договором від 01.10.2002 в частині сплати орендної плати та відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у встановлений таким договором строк (а.с.1-9).
Ухвалою від 29.09.2021 судом відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (ас148-149).
Копія відповідної ухвали суду отримана позивачем 04.10.2021, а відповідачем - 05.10.2021, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень за №№ 0103279549787, 0103279549795 (а.с.151-152).
В силу ч.1 ст.251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У встановлений строк відповідач правом подати відзив на позов не скористався та з клопотанням про поновлення відповідного строку до суду не звертався; до прийняття рішення у справі відзив на позов від відповідача не надійшов.
У строк, встановлений ч.7 ст.252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.
01.10.2002 між позивачем (генорендар) та ПП Мельцарек О.О. (орендар) укладено охоронно-орендний договір на використання пам'ятки архітектури «Торгові ряди» (далі - договір оренди, а.с.10-11), за умовами якого позивач здає, а відповідач приймає в орендне користування будинок пам'ятку архітектури «Торгові ряди» (Торгова площа, 3, м. Біла Церква, Київська область) для використання приміщень цієї пам'ятки під кафе - 106,7 кв.м. (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.3 вказаного договору строк оренди встановлено - з 01.10.2002 по 31.12.2021.
Пунктом 1.4 договору оренди передбачено, що за використання майна орендар повинен сплачувати позивачу протягом чинності договору орендну плату у розмірі: 106,7*7,29грн/кв.м=777,84грн на місяць, з обліком обслуговування - 884,54грн без ПДВ.
Таким пунктом договору визначено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом корегування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Платежі вносяться за кожний місяць вперед до 5 числа, при чому орендар повинен одночасно повідомляти про це «сектору охорони пам'ятників архітектури» (п.1.6 договору оренди).
Під час розгляду спору у даній справі позивачем не надано акту прийому-передачі відповідного приміщення.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач стверджує, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання з оплати орендної плати та відшкодування експлуатаційних витрат.
Так, позивач вказує, що у період з жовтня 2018 року по серпень 2021 року ним виставлені відповідачу рахунки щодо сплати орендної плати за відповідний період та експлуатаційних витрат, які долучені до позовної заяви на загальну суму 201 621,62грн (а.с.12-46). Доказів вручення/надіслання таких рахунків відповідачу позивач не надав.
Поряд з цим, на підтвердження користування орендованим майном та розміру експлуатаційних витрат позивачем долучено до позову акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані сторонами за період з 31.10.2018 по 20.08.2021 (а.с.47-91).
При цьому, судом враховано, що в актах за лютий 2019 року та березень-квітень 2020 року (а.с.61,74,75), які підписано обома сторонами, вказано більша вартість орендної плати та експлуатаційних витрат, ніж зазначено у рахунках на оплату за відповідні місяці на підставі яких позивач фактично обраховує основний борг.
У позовній заяві позивач вказує, що відповідач частково здійснив оплату виставлених рахунків на загальну суму 105 903,98грн, що підтверджується долученими до позову копіями платіжних доручень за період з 08.11.2018 по 03.07.2021 (а.с.101-102).
Як свідчать надані позивачем докази, між сторонами проводилась звірка розрахунків за договором, про що складені акти за 2019 рік, січень-травень 2020 року, 01.06.2020-28.08.2020, а також вересень 2020 року-липень 2021 року (а.с.97-100). При цьому, розмір боргу за період з вересня 2020 року по липень 2021 року згідно акту звірки склав 134 343,44грн (а.с.100).
Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами-вимогами про сплату боргу №297 від 12.06.2020, №307 від 28.08.2020, №322 від 03.08.2021, на копіях яких є розписка в отриманні таких листів відповідачем (а.с.94-96).
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку сплачувати орендні платежі та відшкодовувати експлуатаційні витрати, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення взятих на себе зобов'язань.
Заявлені у даній справі вимоги є обґрунтованими, однак, лише частково з наступних підстав.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.
Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів виконання зобов'язань за договором щодо сплати орендної плати та відшкодування експлуатаційних витрат за період з жовтня 2018 року по серпень 2021 року, хоча строк їх виконання, встановлений п.1.5 договору - наперед до 5 числа місяця, настав.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Враховуючи, що відповідач не спростував шляхом надання доказів оплати тверджень позивача щодо наявності боргу за спірний період щодо сплати орендних платежів та відшкодування витрат, вимоги позивача про стягнення з відповідача 95 717,64грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 19 773,76грн - втрат від інфляції за період з жовтня 2018 року по серпень 2021 року (фактично) та 8535,92грн - 3% річних, які нараховані за період з 01.10.2018 по 20.09.2021.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок таких вимог, суд не може погодитись з його обґрунтованістю з огляду на наступне.
Позивачем нарахування втрат від інфляції та 3% річних за весь період, заявлений до стягнення, здійснено на борг у розмірі 95 717,64грн, у той же час в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на жовтень 2018 року у відповідача існував борг у такому розмірі. Поряд з цим, як свідчить акт звірки розрахунків за період - 2019 рік, який підписано сторонами (а.с.97), початкове сальдо складало всього 45312,77грн, що свідчить про те, що нарахування втрат від інфляції та 3% річних на повну суму боргу розмірі 95 717,64грн безпідставне, оскільки строк виконання частини зобов'язань з оплати, що включені до суми боргу - 95717,64грн станом на жовтень 2018 року, з якого позивач починає нарахування, не настав.
Також, позивачем такі нарахування здійснені з 01.10.2018, водночас умовами договору (п. 1.5) визначено, що оплата орендних платежів проводиться наперед до 5 числа, тобто прострочення оплати по кожному місяцю починається з 06 числа такого місяця.
Здійснивши перерахунок відповідних вимог - з урахуванням наданих позивачем до позовної заяви доказів, з яких можна встановити розмір зобов'язання за місяць, строк його виконання та період прострочення, враховуючи часткові оплати, наявність боргу на початок 2019 року - 45 312,77грн, суд дійшов висновку про те, що розмір 3% річних за заявлений позивачем період з 01.10.2018 по 20.09.2021 складає 4 261,35грн.
З урахуванням зазначеного, вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у відповідному розмірі - 4 261,35грн, а у задоволенні позову в частині стягнення 4274,57грн - 3% річних суд відмовляє.
При нарахуванні втрат від інфляції позивачем також безпідставно здійснено їх нарахування на всю суму боргу - 95 717,64грн, починаючи з жовтня 2018 року по серпень 2021 року (фактично, оскільки з розрахунку позивача вбачається, що індекс інфляції за вересень 2021 року ним не застосований та не міг бути застосований, оскільки не був ще визначений уповноваженим органом станом на момент складання позову - вересень 2021 року).
За розрахунком суду розмір втрат від інфляції за заявлений період - з 06.10.2018 по 31.08.2021, враховуючи фактичний, доведений доказами у справі, розмір боргу, строки виконання кожного місячного платежу та часткові оплати, становить 8323,03грн, у зв'язку з чим у задоволенні позову в частині стягнення 11 450,73грн втрат від інфляції суд відмовляє.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 982,19грн.
Крім того, позивачем заявлено у позові про понесення ним витрат на правничу допомогу в розмірі 2 500грн.
На підтвердження відповідних витрат позивачем надано договір від 01.01.2021 №05Ю/21 про надання правової допомоги (а.с. 135-137), укладений між позивачем (замовником) та Адвокатським об'єднанням «Топ-Дефенс» (виконавець, далі - АО), за умовами якого виконавець надає замовнику правову допомогу за індивідуальним дорученням (п.1.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 вказаного договору за надану правову допомогу замовник сплачує виконавцю гонорар за кожний випадок (факт) звернення до виконавця, про що сторонами складається відповідний акт приймання-передачі правових послуг.
Вказаний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2022 включно.
Також, позивачем надано акт приймання-передачі послуг від 20.09.2021, у відповідності до якого сторонами визначено обсяг правової допомоги, що наданий, у зв'язку з поданням позову у даній справі, та вартість відповідних послуг - 2 500грн (а.с.138). Відповідно до вказаного акту до складу наданих послуг входить: проведення зустрічі з замовником, первинне інтерв'ювання, формулювання фабули справи та бажаного результату, якого хоче досягти замовник; збір доказової бази та документів, необхідних для підготовки позовної заяви, надання консультацій з. правових питань; ознайомлення з нормативно-правовою базою, судовою практикою, формування остаточної правової позиції; підготовка і інтересах замовника позовної заяви до ФОП Мельцарек О.О. про стягнення заборгованості та штрафних санкцій; оформлення позовної заяви та додатків до неї.
Вказані послуги оплачені позивачем у повному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням №1032 від 20.09.2021.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, що визначено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.
Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як встановлено ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідний порядок застосування визначений постановою Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19.
В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що позивач з метою реалізації права на відшкодування відповідних витрат подав розрахунок з першою заявою по суті, а також докази у підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500грн.
Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як визначено ч. 5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18, додатковій постанові від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
У даній справі відповідач не подавав заяв про зменшення відповідних витрат, посилаючись на їх не співмірність, отже, підстав для їх зменшення у суду не має.
Порядок розподілу судових витрат (окрім судового збору) визначено ч.4 ст.129 ГПК України, відповідно до якої, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, відповідні витрати, враховуючи часткове задоволення позову, підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 183,03грн в рахунок часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Мельцарека Олександра Олеговича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Діброва” (ідентифікаційний код 19422695; 09108, Київська обл., м. Біла Церква, площа Торгова, 8) 95 717,64грн основного боргу, 4 261,35грн - 3% річних, 8 323,03грн втрат від інфляції, а також 1 982,19грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, та 2 183,03грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 4274,57грн - 3% річних та 11 450,73грн втрат від інфляції.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається у строк, визначений ст.256 ГПК України, та відповідно до порядку, встановленого ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова