вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" листопада 2021 р. м. Київ Справа № 911/2347/21
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Гарбуз Л.В.
розглянувши справу № 911/2347/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода», м. Біла Церква Київської області
до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника», м. Біла Церква
про стягнення 607 870,37 грн.
за участю представників:
від позивача: Задерака Д.А., витяг з ЄДР;
Слабенко Л.М., довіреність № 83 від 13.01.2021, витяг з ЄДР;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» (надалі-відповідач) про стягнення 607 870,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за умовами Договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 9553 від 02.07.2018, в частині своєчасної оплати отриманих послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 566 053,01 грн., з огляду на наявність якої нараховані 8 995,91 грн. 3 % річних та 32 821,45 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 16.08.2021 відкрито провадження у справі № 911/2347/21, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 10.09.2021.
02.09.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив № 232 від 30.08.2021 (вх. № 20561/21), в якому відповідач частково заперечує проти заявлених вимог, вказуючи на часткову оплату суми заборгованості, а отже відповідач стверджує про те, що за спірний період: квітень 2020-травень 2021 сума заборгованості зменшилась. Крім того, відповідач заперечуючи щодо стягнення з нього нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, вказує на введення з 12.03.2020 по всій території України режиму карантину, відповідно до Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 і відповідна обставина включена до переліку форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»). У зв'язку із наведеним відповідач вказує про те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних під час дії форс-мажорних обставин є порушенням норм чинного законодавства.
Ухвалою суду від 10.09.2021 підготовче засідання у справі № 911/2347/21 було відкладено на 04.10.2021.
14.09.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла заява № 1-03/09/2306 від 13.09.2021 (вх. № 21473/21) про уточнення позовних вимог, яка за своєю природою є заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 578 214,79 грн. яка утворилась за період: квітень 2020 - липень 2021 та нараховані 9 402,16 грн. 3 % річних та 26 123,77 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 04.10.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/2347/21, справу призначено до розгляду по суті на 25.10.2021.
25.10.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла заява б/н від 22.10.2021 (вх. № 24630/21), в якій позивач, у зв'язку із частковою оплатою відповідачем суми заборгованості, просить суд стягнути з відповідача 541 732,02 грн. заборгованості та нараховані 9 402,16 грн. 3 % річних та 26 123,77 грн. інфляційних втрат.
В засіданні суду від 25.10.2021 судом було оголошено перерву до 11.11.2021.
11.11.2021 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання № 1-03/09-2909 від 10.11.2021 (вх. № 26123/21) про долучення додаткових письмових пояснень та документів до матеріалів справи.
11.11.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь № 1-03/09-2908 від 10.11.2021 (вх. № 26122/21) на відзив на позовну заяву, в якому позивач вказує на вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання і поширення корона вірусної хвороби», яким встановлено, що під час дії карантину та протягом 30 днів після його скасування заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги і, що відповідні вимоги дотримані позивачем в повній мірі, оскільки позивачем не заявлено вимоги про стягнення пені.
В судових засіданнях 25.10.2021 та 11.11.2021 представниками позивача підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача жодного разу в судові засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу щодо ухвал суду. Відповідачем через канцелярію суду був наданий відзив № 232 від 30.08.2021 (вх. № 20561/21 від 02.09.2021) на позовну заяву, в якому відповідач частково заперечував проти заявлених вимог та визнав основну заборгованість в сумі 466 053,01 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників позивача всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
02.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» (виконавець) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» (споживач) було укладено Договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 9553, відповідно до умов п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надавати споживачу послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення у необхідних обсягах та відповідної якості, а споживач зобов'язується своєчасно і у повному обсязі оплачувати отримані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.
Кількість холодної води, що постачається виконавцем на об'єкти споживача, визначається показниками приладів обліку, встановлених на межі балансової належності мереж споживача та виконавця опломбованих і зареєстрованих виконавцем (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 3.13 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг споживач зобов'язаний у 5-тиденний термін з дня отримання рахунку направити до виконавця уповноваженого представника з відповідними обгрунтовуючими документами для врегулювання розрахунків. У випадку невиконання цієї умови рахунки вважаються прийнятими до оплати.
Пунктом 4.2 договору встановлено термін оплати рахунків за надані послуги - протягом 5-ти банківських днів з дати отримання споживачем рахунків.
Підпунктом 5.5.1 договору закріплено обов'язок споживача оплачувати послуги згідно отриманих від виконавця рахунків та здійснювати інші платежі у строки і на умовах, передбачених цим договором.
Умовами п. 12.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 01.05.2019, а в частині оплати за надані послуги, до повного виконання таких зобов'язань.
26.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» (виконавець) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» (споживач) було укладено Додаткову угоду до Договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 9553 від 02.07.2018, за якою сторони дійшли згоди викласти п. 12.1 договору в наступній редакції: «Даний договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині оплати за надані послуги, до повного виконання таких зобов'язань».
Договір та додаткова угода до договору підписані зі сторони позивача та відповідача, а також скріплені відбитками печаток вказаних осіб. Доказів визнання недійсними договору або додаткової угоди, або їх окремих положень чи розірвання суду не надано.
Відповідно до п. 3 розділу 6 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону України від 30.03.2020) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом п'яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Договір був укладений до набрання чинності цим Законом, а саме до 01.05.2019, і ним передбачений більш ранній строк дії припинення, а саме - 31.12.2020 (додаткова угода від 26.04.2019), тому згідно з положеннями п. 3 зазначеного Закону, він автоматично продовжений на той самий строк і на тих самих умовах - до 31.12.2021.
Сторони не заперечували факту продовження договору на 2021 рік; позивач надавав послуги водопостачання та водовідведення; відповідач приймав такі послуги та частково здійснював оплату їх вартості.
Лише 05.07.2021 відповідач звернувся до позивача з листом вих. № 159 про розірвання Договору № 9553 від 02.07.2018, укладеного між сторонами, з 01.08.2021.
Так, як слідує з матеріалів справи, позивачем щомісяця вручаються безпосередньо відповідачу рахунки на оплату послуг. Дати вручення відповідачу рахунків за надані послуги зазначені у цих рахунках, які містять підпис відповідача, що підтверджує факт отримання рахунків відповідачем.
Крім того, матеріали справи містять акти наданих послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за період квітень 2020 - липень 2021. Відповідні акти містять підписи виконавця та споживача, а також відбитки печаток юридичних осіб.
Так, на виконання умов договору виконавець передав, а споживач отримав послуги, що підтверджується рахунками про оплату послуг та актами наданих послуг за період: квітень 2020 - липень 2021, у тому числі - за квітень 2020 на суму 39 769,75 грн., за травень 2020 на суму 35 671,94 грн., за червень 2020 на суму 40 054,23 грн., за липень 2020 на суму 36 032,51 грн., за серпень 2020 на суму 36 696,40 грн., за вересень 2020 на суму 42028,80 грн., за жовтень 2020 на суму 38 272,48 грн., за листопад 2020 на суму 41 214,49 грн., за грудень 2020 на суму 39 165,59 грн., за січень 2021 на суму 49 946,41 грн., за лютий 2021 на суму 52 741,92 грн., за березень 2021 на суму 50 173,32 грн., за квітень 2021 на суму 51 680,23 грн., за травень 2021 на суму 51 817,22 грн., за червень 2021 на суму 48 974,64 грн., за липень 2021 на суму 53 187,14 грн.
Факт отримання від позивача наведених послуг відповідачем не заперечений.
Однак, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, вартість отриманих послуг за період: квітень 2020 - липень 2021 сплачувалась відповідачем лише частково, вартість послуг в сумі 541 732,02 грн. залишена відповідачем не сплаченою. При цьому, кошти, що надходили від відповідача були зараховані в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Білоцерківвода» зазначає, що у Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» за вказаним вище договором утворилась заборгованість в сумі 541 732,02 грн., з огляду на яку нараховані 9 402,16 грн. 3 % річних та 26 123,77 грн. інфляційних втрат, які позивач і просить суд стягнути з відповідача.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з приписами ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме - майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість за отримані від позивача послуги в повному обсязі не сплатив, доказів, які б спростовували суму заявленого до стягнення боргу у розмірі 541 732,02 грн. відповідач суду не надав. Сам відповідач факт наявної за ним заборгованості щодо отриманих послуг не заперечував.
Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.
Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати наданих позивачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 541 732,02 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманих послуг, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 9 402,16 грн. 3 % річних та 26 123,77 грн. інфляційних втрат.
Відповідач заперечуючи проти позову, надав до суду відзив № 232 від 30.08.2021 (вх. № 20561/21 від 02.09.2021) на позовну заяву, в якому не погоджувався щодо стягнення з нього нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, вказуючи на введення з 12.03.2020 по всій території України режиму карантину, відповідно до Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 і, що відповідні обставини включені до переліку форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»). У зв'язку із наведеним відповідач вказує про те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних під час дії форс-мажорних обставин є порушенням норм чинного законодавства.
Так, за загальним правилом під «форс-мажором» розуміється виникнення надзвичайних і невідворотних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, результатом яких є невиконання зобов'язань однією із сторін (лист Міністерства юстиції України № 6602-0-26-14/8.1 від 30.05.2014р).
Таким чином, сторони мають право самостійно визначити у договорі, що саме вони відносять до форс-мажору. Зокрема, визначити, які обставини є форс-мажором і суб'єктів, що мають його підтверджувати.
Умовами п. 11.2 договору визначено, що форс-мажорні обставини - обставини, які виникли після підписання договору внаслідок непередбачених сторонами надзвичайних і невідворотних подій, а саме: пожежі, землетруси, повені оповзні, вибухи, стихійні лиха, військові дії, заборонні заходи законодавчих та вищих виконавчих органів влади, спрямовані конкретно на позбавлення відповідної сторони можливості належним чином виконувати умови цього договору, тощо.
Пунктом 11.4 договору визначено, доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий уповноваженим органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), із зазначенням компетенції ТПП України та регіональних ТПП, форми заяви, необхідних документів, строків видачі сертифікату тощо, визначено Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який затверджено рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5).
Разом з цим, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять підтверджуючих документів про наявність обставин, що звільняють відповідача у справі від відповідальності за невиконання зобов'язання.
На думку суду, відповідачем не доведено наявності правових підстав для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором з посиланням на норми, які регулюють форс-мажор.
Як наголошено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20, перше питання, на яке суд має відповісти, це - чи свідчать обставини, встановлені судом, про наявність форс-мажору та чи може форс-мажор бути самостійною підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Частина 2 ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить в тому числі введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20.
Підтвердження існування форс-мажорних обставин, як карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Аналогічних висновків дійшов й Верховний Суд у своїй постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20.
Доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, що впливають на виконання зобов'язань за договором відповідачем також не надано.
Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Позивач звертаючись до суду, не заявляє вимог про стягнення з відповідача пені.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України і ст. 230 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи наведене, суд вважає вказані доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, а відтак не приймає їх до уваги.
За таких обставин, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив, що позивачем розрахунок здійснено арифметично вірно, відтак вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 26 123,77 грн. та 3 % в сумі 9 402,16 грн. річних визнаються судом та підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. А. Шептицького, 2, код ЄДРПОУ 31596446) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 14, код ЄДРПОУ 38010130) 541 732 (п'ятсот сорок одну тисячу сімсот тридцять дві) грн. 02 коп. заборгованості, 9 402 (дев'ять тисяч чотириста дві) грн. 16 коп. 3 % річних, 26 123 (двадцять шість тисяч сто двадцять три) грн. 77 коп. інфляційних нарахувань та 9 206 (дев'ять тисяч двісті шість) грн. 11 коп. судового збору.
Видати наказ.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 26.11.2021.
Суддя О.О. Христенко