вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" жовтня 2021 р. Справа№ 910/3392/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тищенко А.І.
при секретарі Пнюшкову В.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 13.10.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 14.07.2021
у справі №910/3392/20 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна Експорт"
про стягнення 8 045 706, 51 грн.,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 відмовлено в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником - ОСОБА_1 .
Відмовлено в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником - ОСОБА_2 .
Відмовлено в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником - ОСОБА_3 .
Не погодившись з прийнятою ухвалою Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення подання.
Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що зазначені фізичні особи мають безумовно повернути отриману ними поворотну фінансову допомогу, вони не оспорюють цю заборгованість, оскільки не надали суду жодних доказів, які б спростовували доводи приватного виконавця, відтак, є передбачені ч. 1 ст. 336 ГПК України підстави для звернення стягнення на ці кошти, які підтверджено належними, допустимими, вірогідними та достовірними доказами.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021 апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20. Призначено справу до розгляду на 29.09.2021.
28.09.2021 через відділ документального забезпечення суду від приватного виконавця надійшло клопотання про розгляд справи без участі самого скаржника.
12.10.2021 через відділ документального забезпечення суду від ОСОБА_3 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: копію акта від 28.05.2020 щодо повернення 6000,00 грн.; копію акта наданих послуг від 27.05.2020; копію акта від 14.02.2021 щодо повернення 405 000,00 грн.; копію акта від 22.01.2021 щодо повернення 2185000,00 грн.; копію накладної від 22.01.2021 на суму 2185000,00 грн.; копію накладної від 14.02.2021 на суму 405 000,00 грн.; заяву ОСОБА_4 від 06.10.2021; заяву Вишневської О.М.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 у зв'язку перебування судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/3392/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2021 для розгляду справи №910/3392/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 на 13.10.2021.
В судовому засіданні 13.10.2021 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення подання.
В судовому засіданні 13.10.2021 представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 без змін.
Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:
"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
У зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач та приватний виконавець про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника відповідача та приватного виконавця.
Відповідно до ч. 3. ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Судова колегія звертає увагу що, ОСОБА_3 у своєму клопотанні про долучення нових доказів до матеріалів справи не вказано обґрунтованих доводів та доказів неможливості подання вказаних доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції, що об'єктивно не залежали від них, і які останніми наводилися суду першої інстанції, проте, були безпідставно відхилені судом.
Твердження заявника, що останньому стало відомо про обставини, описані в ухвалі суду першої інстанції, лише після відкриття апеляційного провадження, колегією суддів відхиляються, оскільки не підтвердженні належними та допустимими доказами, а також, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази повідомлення останнього про призначення подань приватного виконавця до розгляду.
Враховуючи вищевикладене, докази долучені до клопотання від 12.10.2021 судовою колегією не приймаються до розгляду.
В судовому засіданні 13.10.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Логопарк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" про стягнення 8 045 706,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017 щодо повернення позики в сумі 7 673 919,77 грн. у порядку та строки визначені договором, що стало підставою для нарахування неустойки в сумі 317 440,29 грн., інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн. та 3% річних в сумі 38 998,61 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк" заборгованість у розмірі 7 300 274 (сім мільйонів триста тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 00 коп., пеню у розмірі 301 984 (триста одну тисячу дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 01 коп., 3% річних у розмірі 37 099 (тридцять сім тисяч дев'яносто дев'ять) грн. 75 коп. та судовий збір в розмірі 114 590 (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто) грн. 37 коп.; відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 373 645,77 грн., пені в сумі 15 456,28 грн., 3% річних в сумі 1 898,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн. та покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Логопарк" судовий збір в сумі 6 095,23 грн.
Постановою Північного апеляційного Господарського суду від 05.11.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 залишено без змін.
07.12.2020 на виконання рішення від 03.06.2020 Господарським судом міста Києва видано наказ.
08.12.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. було відкрито виконавче провадження №63860159 на підставі наказу від 07.12.2020 по справі №910/3392/20.
21.12.2020 через відділ діловодства суду надійшла заява №21Л-12 від 21.12.2020 "Про заміну сторони виконавчого провадження" Товариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк".
Ухвалою від 20.01.2021 заяву №21Л-12 від 21.12.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк" "Про заміну боржника у виконавчому провадженні" задоволено; здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні № ВП 63860159 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3392/20 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна Експорт" (03040, м. Київ, вул. Бурмистенка, 13, кв. 27; ідентифікаційний код 43596973) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" (03040, м. Київ, вул. Бурмистенка, 13, кв. 27; ідентифікаційний код 39331424).
05.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особам, які мають заборгованість перед боржником, а саме: на кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В обґрунтування означених заяв приватний виконавець посилався на те, що у 2020 році з рахунків боржників - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна Експорт" було списано грошові кошти, а саме: 28.02.2020 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" на користь ОСОБА_1 перераховано грошові кошти на суму 6000 грн.; у період з 14.12.2020 по 18.12.2020 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна Експорт" перераховано на рахунок ОСОБА_3 й ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 405 000 грн.; у період з 11.12.2020 до 30.12.2020 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна Експорт" перераховано на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 2 185 000 грн. На думку, приватного виконавця, означені обставини вказують на наявність у ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості перед боржниками за виконавчим провадженням № ВП 63860159 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3392/20, що є підставою для звернення стягнення на кошти вказаних осіб у порядку ст.336 Господарського процесуального кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції керувався тим, що приватним виконавцем фактично не доведено суду обставин наявності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості перед особами, які є боржниками у виконавчому провадженні № ВП 63860159 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3392/20, на яку могло б бути звернуто стягнення у порядку ч.1 ст.336 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частинами першою, четвертою статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 336 Господарського процесуального кодексу України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Згідно з положеннями статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику (частина 1). Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку (частина 2). Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих (частина 3). На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (частина 4).
Системний аналіз приписів статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.
При цьому, за своєю правовою природою положення вказаних статей не є імперативними, судова дискреція, в даному випадку, передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням всіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 12.05.2021 по справі №910/8613/19.
Під час розгляду заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам відповідно до статті 336 Господарського процесуального кодексу України предметом дослідження суду, має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення. Тобто, основною умовою такого стягнення є те, що така заборгованість існує.
Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження у цій категорії справ щодо застосування положень статті 336 Господарського процесуального кодексу України висловлена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 18.06.2021 по справі 910/20504/16.
Наразі, судова колегія звертає увагу скаржника на те, що за приписами ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження наявності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості перед боржниками приватним виконавцем надано суду інформацію стосовно операцій за рахунками юридичних осіб, в яких відображено таке:
- 28.02.2020 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна" на користь ОСОБА_1 перераховано грошові кошти на суму 6000 грн. У призначенні платежу вказано "надання поворотної фін.безвідсоткової допомоги дог.№27/02 від 27.06.2019 Без ПДВ";
- у період з 14.12.2020 по 18.12.2020 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна Експорт" перераховано на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 405000 грн. У призначенні платежу вказано "надання поворотної фін.безвідсоткової допомоги дог.№1 від 11.12.2020 на карт.";
- у період з 11.12.2020 до 30.12.2020 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аетерна Україна Експорт" перераховано на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 2 185 000 грн. У призначенні платежу вказано "надання поворотної фін.безвідсоткової допомоги дог.№1 від 01.10.2020 р.".
За висновками суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, означені відомостями не є належними, достовірними доказами наявності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості перед боржниками, на яку могло б бути звернуто стягнення у порядку ст.336 Господарського процесуального кодексу України.
В контексті наведеного судова колегія звертає увагу приватного виконавця на те, що за своєю правовою природою заборгованістю є сума фінансових зобов'язань, грошових боргів, що підлягає погашенню, поверненню в певний строк, який настав.
Зокрема, за змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Пунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України).
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, матеріали справи не містять договорів, посилання на які міститься у призначеннях платежу щодо перерахування боржниками грошових коштів на рахунки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а отже, у суду відсутні підстави вважати, що строк повернення вказаних коштів (поворотної фінансової вимоги) настав.
Крім того, надані приватним виконавцем відомості щодо перерахування коштів не містять реквізитів особи, яка фактично їх надала, зокрема, підпису та печатки банківської установи, якою обслуговуються відповідні рахунки, що фактично нівелює можливість суду встановити походження відповідних даних, а отже, і прийняття останніх в якості належних та допустимих доказів.
Твердження скаржника, що суд першої інстанції залишив поза увагою відверто фраудаторний характер перерахування цієї «фінансової допомоги», який передбачає штучність перерахування коштів Товариством власному засновнику та директору, а також його дружині та не передбачає повернення цих коштів, судовою колегією оцінюються критично, оскільки оцінка правової природи такого перерахування являється нічим іншим як припущенням скаржника.
На переконання колегії суддів, приватним виконавцем фактично не доведено суду обставин наявності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості перед особами, які є боржниками у виконавчому провадженні № ВП 63860159 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3392/20, на яку могло б бути звернуто стягнення у порядку ч.1 ст.336 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особам, які мають заборгованість перед боржником, а саме на кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі №910/3392/20 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/3392/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.11.2021. (після виходу головуючого судді Куксова В.В. з відпустки, суддів Тищенко А.І. та Яковлєва М.Л. з лікарняного)
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
А.І. Тищенко