26 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/13675/21 пров. № А/857/18050/21
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Запотічного І.І.
суддів: Довгої О.І., Глушка І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 20 серпня 2021 року у справі № 380/13675/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
17.08.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів), у якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту з усього майна та коштів ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 51178670 та у виконавчому провадженні № 51320809; зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна та коштів ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 51178670 та у виконавчому провадженні № 51320809, у порядку, встановленому законом.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу.
Не погодившись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, та з наведених у ній підстав, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до положень частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 КАС України (оскільки частина четверта цієї статті імперативно забороняє об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства).
Апеляційний суд погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 6 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Частиною 1 ст.172 КАС України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Пунктом 2 ч.1 ст.172 КАС України передбачено, що суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до різних відповідачів.
Відповідно до ч.3 ст.172 КАС України об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
В той же час, заборона щодо об'єднання в одне провадження кількох вимог встановлена ч.4, 5 ст.172 КАС України, відповідно до яких не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Частинами 6-7 ст.172 КАС України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог. Про об'єднання справ в одне провадження або роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу. Таким чином, в одному позові можуть бути об'єднані пов'язані між собою позовні вимоги.
Отже, лише у разі порушення правил об'єднання позовних вимог, що може полягати виключно в об'єднанні в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, позовна заява підлягає поверненню на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404 (Закон № 1404) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (статті 41, 42).
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Положеннями статті 48 вказаного Закону встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з ст. 50 Закону №1404 звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Згідно ст.56 Закону №1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Положеннями ст.59 Закону №1404 встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Також, частиною 4 статті 59 закону №1404 передбачено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає, що підставою для звернення до суду із цим позовом стала бездіяльність Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту з усього майна та коштів ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 51178670 та у виконавчому провадженні № 51320809.
Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону № 1404-VІІІ.
Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК; у редакції, що діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Колегія суддів зазначає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як вбачається із змісту позовних вимог, позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту з усього майна та коштів ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 51178670 та у виконавчому провадженні № 51320809; зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна та коштів ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 51178670 та у виконавчому провадженні № 51320809, у порядку, встановленому законом.
Враховуючи наведені вище обставини та норми права суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір в частині щодо зобов'язання Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна та коштів ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 51178670 та у виконавчому провадженні № 51320809, у порядку, встановленому законом є цивільно-правовим та має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна позиція викладена у Постановах Великої палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 813/1341/15 та від 13.03.2020 у справі № 815/5585/15. Також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення у справі, не врахували норми матеріального права та зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому така квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеного органом ДВС.
Отже, розгляд цієї справи в частині позовних вимог віднесено до компетенції суду у порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно з ч. 6 ст. 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналіз наведених норм дає колегії суддів зробити висновок, що КАС України, хоча і дозволяє позивачу заявляти кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою, проте не допускає об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлене законом, а тому враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 КАС України (оскільки частина четверта цієї статті імперативно забороняє об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись статтями 169, 242-244, 250, 308, 312, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 380/13675/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
І. В. Глушко