Справа № 932/3416/21
Провадження №2/932/1523/21
12 листопада 2021 року м. Дніпро
Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Куцевол В.В., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 та Благодійного фонду «Екологія-Геос» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, -
26.04.2021 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у підсистемі «Електронний Суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Головного управління казначейської служби України у Дніпропетровській області, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , благодійний фонд «Екологія-Геос» про визнання дій чи бездіяльності з розгляду скарги протиправними, зобов'язання вчинити дії на поновлення низки гарантій, шляхом впровадження у виробництво технології, зобов'язання відшкодувати за порушення гарантій моральну шкоду, відшкодування матеріальної шкоди та стягнення матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2021 року позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.09.2021 року скасовано ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2021 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2021 року, позовну заяву передано у моє провадження.
Ухвалою суду від 05.11.2021 року позовну заяву залишено без руху для подання до суду позовної заяви у новій редакції з визначенням ідентифікаційного коду відповідача - Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації; ціни позову; викладу обставин спору з Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області або перегляду процесуального статусу цієї юридичної особи; зазначення у переліку додатків до позовної заяви долучених до неї копій письмових доказів; виконання попереднього, орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; зазначення тих доказів, які підтверджують вказані ним обставини та зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; усунення неточності щодо позовних вимог, які викладені вже після підпису позивачів.
11.11.2021 року у підсистемі «Електронний Суд» надійшли заяви про усунення недоліків позову, у яких позивачами переглянуто зміст позовних вимог, визначено ціну позову, ідентифікаційний код відповідача, переглянуто процесуальний статус Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області з відповідача на третю особу, долучено до матеріалів справи додатки та визначено перелік доказів у справі.
З викладених у первісному та уточнених позовах обставинах вбачається, що підставою відшкодування шкоди позивачам є дії та бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації при розгляді скарг позивачів. Позовні заяви не містять обставин спору з третьою особою, тобто викладу обставин протиправності допущених Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області дій чи бездіяльності, які могли бути окремою підставою заподіяння шкоди позивачам.
Позовна заява містить вимоги про зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області відшкодувати позивачам за рахунок державного бюджету завдану шкоду.
Згідно з вимогами ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. При цьому держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно зі ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Належними сторонами в цивільному процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.
Як роз'яснив у своїй постанові від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц Верховний Суд, тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача. Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.
А відповідно до постанови Верховного Суду від 15.09.2021 року у справі № 372/2583/18, некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги наведені вище висновки Верховного Суду, приходжу до висновку, що невірне формулювання позивачами позовних вимог про відшкодування шкоди, фактично пред'явлених до держави Україна на підставі протиправних, на думку позивачів, дій та бездіяльності органів державної влади - Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, не може бути підставою для визначення Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровської області відповідачем, як особою, винною за заподіяння шкоди та визначення представником держави у спірних правовідносинах. Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровської області заподіювачем шкоди не є, тому не може захищати на засадах змагальності сторін інтереси держави у цивільному позові, а може бути залучено до участі у справі виключно як третя особа, на яку може бути покладено у майбутньому, в силу вимог закону, виконання судового рішення про стягнення шкоди з державного бюджету. Протилежний підхід ставив би державу у завідомо несприятливе, порівняно з іншими учасниками справи, становище, оскільки казначейська служба, відповідно до своїх установчих завдань, не закликана до спростування доводів позивачів про делікти державних органів. Окрім того, такий підхід, поміж іншого, мав би наслідком фактичну штучну зміну правил територіальної підсудності спорів місцевих загальним судам, що є недопустимим. Більш того, залучення до участі у справі неналежного відповідача може мати наслідком і відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки належним відповідачем у справі є держава в особі заподіювачів шкоди - Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, приходжу до висновку про те, що даний спір Бабушкінському районному суду м. Дніпропетровська не підсудний за таких обставин.
Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 28 ЦПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Згідно з вимогами ч. 15 цієї статті, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Позивачі знаходяться у Дніпровському районі Дніпропетровської області, у смт. Обухівка, тоді як відповідач Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України розташовано у Солом'янському районі м. Києва, а відповідач Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації - у Соборному районі м. Дніпра. Місцем заподіяння шкоди позивачам Шевченківський район м. Дніпра, у межах якого не знаходяться сторони та майно позивачів, не є.
Відповідно до роз'яснення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних України від 1 березня 2013 року за № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом, встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції, передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Позивачі звернулись до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за правилами загальної підсудності, тому справу належить передати на вирішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідач - Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19, 27, 28, 31, 258, 260, 353 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 та Благодійного фонду «Екологія-Геос» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди - передати за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, протягом 15 днів з дня її складення.
Суддя В.В. Куцевол