Справа № 164/824/20
п/с 2/164/69/2021
26 листопада 2021 року Маневицький районний суд Волинської області
в складі: головуючого-судді Невара О.В.,
при секретарі Шумік О.І.,
з участю представника прокуратури Власюк М.С.,
представника відповідачів Тарана О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 про залишення позовної заяви Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах державного підприємства „Маневицьке лісове господарство” до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 32000 гривень без розгляду, -
На розгляді Маневицького районного суду Волинської області перебуває цивільна справа за позовом Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах державного підприємства „Маневицьке лісове господарство” до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 32000 гривень.
5 листопада 2021 року до суду надійшло клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 про залишення позовної заяви Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах державного підприємства „Маневицьке лісове господарство” до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 32000 гривень без розгляду. Свої вимоги представник відповідачів ОСОБА_1 обґрунтував тим, що звертаючись із даним позовом до суду прокурором було порушено абзац 3 ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”, відповідно до якого забороняється представництво прокурором інтересів державних компаній, до яких згідно правового висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, відносяться, в тому числі, і державні підприємства. Таким чином, позов прокурора, поданий в інтересах ДП „Маневицьке лісове господарство”, підлягає залишенню без розгляду, оскільки прокурор не мав права звертатись до суду з позовом в інтересах даного підприємства.
На заявлене представником відповідачів ОСОБА_1 клопотання про залишення позовної заяви без розгляду до суду було подано керівником Камінь-Каширської окружної прокуратури Романюком С.В. заперечення, в якому він просив в задоволенні клопотання представника відповідачів відмовити за безпідставністю.
Заслухавши думку учасників судового процесу з приводу заявленого клопотання, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що дане клопотання підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У постанові від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, та вказала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 ч. 3 цієї статті, який передбачає, що суб?єкт, в особі якого прокурор може звертатись з позовом в інтересах держави, має бути суб?єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
У даній справі прокурор подав позов в інтересах державного підприємства „Маневицьке лісове господарство”.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП „Маневицьке лісове господарство” є державним підприємством, тобто самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб?єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 906/853/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, від 4 січня 2021 року у справі № 911/1150/20.
Таким чином, беручи до уваги те, що ДП „Маневицьке лісове господарство” являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді, прокурором не надано доказів, що ДП „Маневицьке лісове господарство” у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах даного державного підприємства відбулось з порушенням вимог абзацу 3 ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів ДП „Маневицьке лісове господарство” та вважає за необхідне залишити позов, поданий прокурором в інтересах ДП „Маневицьке лісове господарство”, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Щодо тверджень представника прокуратури Власюк М.С. у даній справі, що позов було подано в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 8 жовтня 2014 року, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Відповідно до п. 3 Положення основними завданнями Держлісагентства є, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства та внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
Згідно з п.п. 4-9, 21, 30, 33 п. 4 Положення Держлісагентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об?єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення; здійснює управління об?єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності.
Аналіз цих пунктів Положення дозволяє суду дійти висновку, що Держлісагентство є центральним органом, до основних завдань якого належить, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового господарства.
Відповідно до п. 1-4 ст. 28-1 Лісового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, крім іншого, здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів, організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів.
Виходячи з вищевикладеного, Держлісагентство є органом державної влади, тобто суб?єктом владних повноважень, що відповідно до положень абзацу 1 ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” надає право прокурору звертатись до суду з позовом в інтересах зазначеного суб?єкта владних повноважень.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 911/3293/16.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що прокурор зобов?язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб?єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 досліджуючи питання щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді уточнила висновки, зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18 та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об?єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов?язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з?ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб?єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов?язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні № 4-рп/2008 від 1 квітня 2008 року, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб?єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, як встановлено судом, перед зверненням до суду з вказаним позовом прокурор всупереч вимог ч. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” не звернувся до Держлісагентства, як компетентного органу держави, з повідомленням про виявлені ним порушення інтересів держави, а направив зазначене звернення лише на адресу ДП „Маневицьке лісове господарство”, що підтверджується долученим до позовної заяви листом за вих. № 36-909/вих-20 від 26 травня 2020 року.
Будь-які докази того, що прокурор в установленому законом порядку направляв відповідне повідомлення на адресу Держлісагентства, у матеріалах справи відсутні та протягом всього періоду часу перебування справи на розгляді у суді представлені не були та будь-яке посилання на їх існування у поданих прокурором в ході розгляду справи процесуальних заявах відсутні.
Таким чином, суд приходить до переконання, що позов в інтересах держави - Державного агентства лісових ресурсів України в особі державного підприємства „Маневицьке лісове господарство” поданий прокурором в порушення вимог ч. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” за відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах державного підприємства „Маневицьке лісове господарство” до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 32000 гривень підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12-13, 257-261, 353-355 ЦПК України, суд, -
Позов Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах державного підприємства „Маневицьке лісове господарство” до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 32000 гривень залишити без розгляду.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя районного суду О.В. Невар