ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2021 року м. Київ № 640/18216/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дарницького районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницького районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Висновок Дарницького районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції №211 від 23.07.2020 року про внесення змін до актового запису цивільного стану;
- зобов'язати Дарницький районний у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про шлюб №27 від 13.07.1996 року, складеного виконкомом Валуйської с/р Станично-Луганського району Луганської області в частині зміни національності нареченої з «Українка» на «Німкеня» та до актового запису про народження дитини №407 від 18.11.1996 року, складено Ленінським відділом ДРАЦС Луганського міського управління юстиції, в частині зміни національності з «Українка» на «Німкеня».
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відмова у внесенні змін з «Українка» на «Німкеня» порушує її право на вільне обрання та відновлення своєї національності, а не правильне зазначення національності в актовому записі позбавляє її в повній мірі реалізувати свої цивільні права та обов'язки, створює перешкоди у захисті охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представником відповідача через канцелярію суду 15.09.2020 року подано відзив на позовну заяву, де зазначено, що зміна національності чинним законодавством не передбачена з огляду на втрату чинності Указу Президента України від 31.12.1991 №24 «Про порядок зміни національності», а в актовому записі про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказано національність нареченої «Українка» та в актовому записі про народження №407 від 18.11.1996 року зазначено національність матері «Українка».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.
13.07.1996 року Валуйською сільською радою Ст-Луганського району Луганської області був складений актовий запис №27 про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 , про народження якого відділом РАГС Виконкому Ленінської районної ради м. Луганська в книзі записів актів громадянського стану про народження 18.11.1996 року зроблено запис №407, а 27.12.2000 року, видане свідоцтво (повторно) НОМЕР_1 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у зазначенні актових записах та свідоцтві була вказана національність ОСОБА_1 «українка».
Рішенням Лисичанського міського суду від 25.04.2019, зокрема, вирішено встановити факт приналежності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до національності «німці», шляхом внесення Лисичанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, змін до актового запису про одруження №793 від 09.08.1975 року ОСОБА_4 та про народження ОСОБА_1 за №1110 від 11.08.1976 р.н., а саме, вказати національність ОСОБА_4 «німець». Лисичанському міському відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 за №1110 від 11.08.1976 р.н., складений Лисичанським міським відділом запису актів цивільного стану, замінити національність ОСОБА_4 з «росіянин» на «німець».
У липні 2020 року позивач звернулась до відповідача і заявою про внесення актових записів стосовно зміни національності ОСОБА_1 , а саме, «українка» на «німкеня».
Висновком №211 про внесення змін до актового запису цивільного стану від 23.07.2020 року відмовлено, з підстав «що зміна національності чинним законодавством не передбачена, оскільки Указ Президента України від 31.12.1991 року №24 «Про порядок зміни громадянам України національності» втратив чинність згідно з Указом Президента України від 27.01.1999 року №70.»
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відносини, пов'язані з діяльністю органів державної реєстрації актів цивільного стану проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням регулюються Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» за №2398-VI від 01.07.2010 року (далі - Закон №2398-VI).
Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону №2398-VI встановлено, що органами державної реєстрації актів цивільного стану є відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану).
Згідно із частиною першою статті 6 Закону №2398-VI відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Органи державної реєстрації актів цивільного стану, в контексті приписів частини 4 статті 6 Закону №2398-VI, видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2398-VI державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції України (частина п'ята статті 9 Закону №2398-VI).
Поряд з цим, приписами частини першої статті 22 Закону №2398-VI встановлено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.
За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.
У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Згідно частини другої статті 22 Закону №2398-VI внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться за заявою: особи, щодо якої складено актовий запис; одного з батьків, опікуна, піклувальника дитини; опікуна недієздатної особи; спадкоємців померлого; представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.
В той же час, заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану (частина третя статті 22 Закону №2398-VI).
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 22 Закону №2398-VI зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису.
У разі зберігання актового запису цивільного стану у державній архівній установі внесення змін безпосередньо до актового запису проводиться зазначеною установою за повідомленням відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною шостою статті 22 Закону №2398-VI визначено, що після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану.
Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року за №96/5 затверджено «Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання» (далі - Правила).
У відповідності до пункту 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно пункту 1.5 розділу І Правил заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання приймаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, визначеному цими Правилами, шляхом їх формування та реєстрації за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, на яких заявники за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у них, проставляють власні підписи.
Працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву, звіряє відомості, зазначені заявником у заяві, з паспортом або паспортним документом. Суперечливі дані в документах письмово пояснюються заявником. Документи, які мають необумовлені виправлення, підчистки або викликають сумніви щодо їх достовірності, перевіряються особливо ретельно та у разі потреби направляються для проведення їх експертизи до судово-експертної установи Міністерства юстиції України (за рахунок заявника). Відомості про акти цивільного стану, зазначені заявником у заяві, перевіряються в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.
Пункт 1.7 розділу І Правил визначає, що зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.
У разі зберігання актового запису цивільного стану (метричного запису) у державному архіві внесення змін до актового запису (метричного запису) проводиться зазначеною установою за повідомленням відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно із пунктом 2.6 розділу ІІ Правил разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються: свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні; інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.
Положеннями пункту 2.12 розділу ІІ Правил визначено, що на підставі зібраних документів та за наслідками перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису (або декількох актових записів) цивільного стану або про відмову в цьому за формою, наведеною в додатку 2.
У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку мають бути чітко вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому порядку.
Підпунктом 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил передбачено, що внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання передбачено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду.
Внесення змін до актових записів цивільного стану можливе також і в інших окремих випадках, якщо це не суперечить чинному законодавству України (підпункт 2.13.12 пункт 2.13 розділу ІІ Правил).
Згідно з підпунктом 2.16.7 пункту 2.16 зазначених Правил, на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень в актові записи цивільного стану вносяться відповідні зміни, які зазначені в рішенні суду.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України від 25 червня 1992 року №2494-XII «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність.
Крім того, як слідує з приписів частини другої статті 300 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на збереження своєї національності, культурної, релігійної та мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Також, слід звернути увагу й на те, що право на належність особи до певної національності або національної меншини, зокрема захищається і Міжнародною Рамковою Конвенцією Про захист національних меншин від 01 лютого 1995р. (ратиф. Україною 09 грудня 1997 р., чинна з 01 травня 1998 р.), зі змісту статті 3 якої слідує, що кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року "Про практику розгляду судами справ щодо встановлення неправильності запису в актах громадянського стану" зазначено, що при розгляді таких справ слід враховувати, що в актових записах про народження повинні міститись відомості про національність батьків, а якщо їх не було внесено чи неправильно зазначено, то такий актовий запис має бути доповнено відповідно до рішення суду. Питання щодо національності батьків, суд вирішує на підставі письмових та інших доказів.
Так, на підтвердження протиправності відмови відповідача у внесені змін до актового запису про національність позивач посилається на рішення Лисичанського міського суду від 25.04.2019 у справі №415/1532/19.
Згідно вказаного рішення встановлено факт приналежності ОСОБА_1 до національності «німкеня» шляхом внесення Лисичанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, змін до актового запису про народження ОСОБА_1 за №1110 від 11.08.1976 р.н.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено внести зміни до актового запису про шлюб №27 від 13.07.1996 року, складеного виконкомом Валуйської с/р Станично-Луганського району Луганської області в частині зміни національності нареченої з «Українка» на «Німкеня» та до актового запису про народження дитини №407 від 18.11.1996 року, складено Ленінським відділом ДРАЦС Луганського міського управління юстиції, в частині зміни національності з «Українка» на «Німкеня.
При цьому, наведені доводи відповідача у відзиві на позовну заяву не спростовують вище встановленого.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також, суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача з метою повного захисту його прав та інтересів підлягають задоволенню, а саме: шляхом визнання протиправним та скасувати Висновок Дарницького районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції №211 від 23.07.2020 року про внесення змін до актового запису цивільного стану та зобов'язання Дарницький районний у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про шлюб №27 від 13.07.1996 року, складеного виконкомом Валуйської с/р Станично-Луганського району Луганської області в частині зміни національності нареченої з «Українка» на «Німкеня» та до актового запису про народження дитини №407 від 18.11.1996 року, складеного Ленінським відділом ДРАЦС Луганського міського управління юстиції, в частині зміни національності з «Українка» на «Німкеня».
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 77 названого Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з квитанцією від 05.08.2020 року №77999 позивачем сплачено судовий збір в сумі 840, 80 грн. Відтак, з огляду на задоволення позову повністю, суд дійшов висновку про присудження на користь позивача суми сплаченого ним судового збору у розмірі 840, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139-143, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати Висновок Дарницького районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції №211 від 23.07.2020 року про внесення змін до актового запису цивільного стану;
3. Зобов'язати Дарницький районний у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про шлюб №27 від 13.07.1996 року, складеного виконкомом Валуйської с/р Станично-Луганського району Луганської області в частині зміни національності нареченої з «Українка» на «Німкеня» та до актового запису про народження дитини №407 від 18.11.1996 року, складеного Ленінським відділом ДРАЦС Луганського міського управління юстиції, в частині зміни національності з «Українка» на «Німкеня».
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 840, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02099, м. Київ, вул. Костянтина Заслонова, 16, код ЄДРПОУ 26089084).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стару Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02099, м. Київ, вул. Костянтина Заслонова, 16, код ЄДРПОУ 26089084).
Повне судове рішення складено 24.11.2021 року.
Суддя Л.О. Маруліна