ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2021 року м. Київ № 640/6453/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018 року, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення ІІ групи інвалідності (26.04.2018 року);
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Міністерство оборони України подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є інвалідом другої групи, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 05.09.2014 року по 17.11.2014 року, з 26.11.2014 року по 24.12.2014 року та 26.01.2015 року по 08.02.2015 року на території м. Бахмут, Донецької області.
Вказано, що позивачу 08.07.2015 року первинно було встановлено III групу інвалідності, причиною якої є травма, пов'язана із захистом Батьківщини. Третю групу інвалідності також було підтверджено 15.06.2016 року. В подальшому 26.04.2018 року, при повторному огляді, позивачу було встановлено II групу інвалідності, з тієї ж причини.
Зазначено, що з метою реалізації соціального та правового захисту військовослужбовців, передбаченого Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII. позивач звернувся із заявою та доданими документами до неї до Київського обласного військовоо комісаріату про направлення їх до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду II групи. Натомість Міністерство оброни України у Витязі з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.11.2019 року №156, прийшло до висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу , оскільки зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Вказано, що позивач отримав одноразову грошовому допомогу по інвалідності у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності у розмірі 182 700,00 грн, але другу групу інвалідності йому встановлено з 26.04.2018 року, тому саме з цієї дати у нього виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі визначеним законодавством.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
10.04.2020 року представником Міністерства оборони України через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з огляду на те, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним терміном з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Зауважено, що в даному випадку між встановленням позивачу ІІ групи інвалідності та І групи інвалідності минуло більше 2 років.
Через канцелярію суду 06.09.2021 року представником позивача подано клопотання про пришвидшення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до довідки МСЕК серії АВ №0199905 від 15.05.2015 року позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності з -8.07.2015 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Згідно довідки МСЕК серія АВ№0511796 від 15.06.2016 ОСОБА_1 при повторному огляді підтверджено ІІІ групу інвалідностіз 01.08.2016 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Згідно з довідкою МСЕК серія АВ №1048524 від 26.04.2018 ОСОБА_1 при повторному огляді встановлено ІІ групу інвалідності з 26.04.2018 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Згідно довідки про обставини травми від 24.03.2015 року при виконанні бойового завдання ОСОБА_1 потрапив під мінометний обстріл, внаслідок чого отримав міно-вибухову травму, ЗЧМТ, струс головного мозку.
В матеріалах справи також міститься копія довідки від 09.10.2019 року №1790 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, видана ОСОБА_1 , що є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.
За посиланням позивача та, що не заперечувалось відповідачем, позивач звернувся із заявою та доданими документами до неї до Київського обласного військового комісаріату про направлення їх до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду II групи.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.11.2019 року №156, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення групи інвалідності. Зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 182700,00 грн.
Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі- Закон №2011-XII) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 року шляхом доповнення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-3 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві №975 (далі - Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення первинно позивачу третьої групи інвалідності) та абзацу 1 зазначеного пункту (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені, починаючи з 01.01.2014.
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка набрала чинності з 01.01.2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто, після 01.01.2014 року.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 року у справі №240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».
Ухвалюючи вказану постанову, судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 року у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 року у справі №825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 року чи після).
Правовідносини у даній справі щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до позивача.
Суд звертає увагу, що на час первинного встановлення інвалідності позивачеві (08.07.2015) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З дня первинного встановлення інвалідності (08.07.2015) до дня встановлення другої групи інвалідності (26.04.2018) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічний висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 року у справі №240/10153/19 та у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №806/2187/18, від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 року у справах №240/5688/18 та №240/5765/18, від 12.03.2020 року у справі №280/148/19, від 20.08.2020 року у справі № 240/2269/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності до дня встановлення I групи інвалідності минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 9, 72-77, 139, 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
Відповідач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6);
Повне судове рішення 24.11.2021 року.
Суддя Л.О. Маруліна