Провадження № 11-кп/803/2221/21 Справа № 202/3684/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 листопада 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
представника потерпілого ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12019040030000941 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 на вирокІндустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 рокущодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпро, громадянина України, одруженого, пенсіонера, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України (в редакції Кримінального Кодексу України № 270-VI від 15.04.2008 року, № 586-VI від 24.09.2008 року) та призначено йому покарання у виді штрафу у дохід держави у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 гривень без позбавлення права керування транспортними засобами.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «СК «Ю.Ес.Ай» на користь потерпілого ОСОБА_10 45 187, 10 гривень за рахунок спричиненої матеріальної шкоди та 75 114 гривень в результаті встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок дорожньо транспортної пригоди.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 50 000 гривень за рахунок спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 судові витрати на правову допомогу у розмірі 4109 гривень.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «СК «Ю.Ес.Ай» на користь потерпілого ОСОБА_10 судові витрати на правову допомогу у розмірі 9 891 гривень.
Судом також вирішено долю речових доказів та питання розподілу процесуальних витрат.
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винним в тому, що 16 квітня 2019 року приблизно о 10 годині 15 хвилин він, керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT KANGOO», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 , рухався в Індустріальному районі м. Дніпро по дорозі без назви, яка веде від вул. Воронезької повз Байкальський ринок в напрямку проїзної частини вул. Байкальської.
Під час руху водій ОСОБА_9 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, рухаючись по другорядній дорозі і виїжджаючи на перехрестя з вул. Байкальською не дав дороги та допустив зіткнення з мотоциклом «SYM SYMPHONY» р.н. НОМЕР_2 , належить ОСОБА_12 , під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався зліва направо за напрямком його руху по головній дорозі.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_10 , спричинені тілесні ушкодження у вигляді - тупої травми правої нижньої кінцівки, закритого уламкового перелому чрезвертлюжного перелому шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, масивної рваної рани по передньо-зовнішній поверхні правого стегна у верхній третині з ушкодженням шкіри та підшкірно-жирової клітковини, забійної рани в області правого надколінника, численні садни м'яких тканин правого стегна, які за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день).
В даній дорожній обстановці водій автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_9 повинен був діяти відповідно до вимог п. 16.11 ПДР. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_13 не відповідали вимогам п. 16.1. ПДР України, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з настанням даної ДТП. В даній дорожній обстановці водій мотоциклу «SYM SYMPHONY» ОСОБА_10 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3. ПДР України. Водій мотоцикла «SYM SYMPHONY» ОСОБА_10 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «RENAULT KANGOO» під керуванням водія ОСОБА_13 своєчасним гальмуванням і зупинкою мотоцикла до місця зіткнення при заданих вихідних даних.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що водій ОСОБА_9 , керуючи транспортним засобом автомобілем «RENAULT KANGOO», порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, який свідчить:
п. 16.11 - «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху», невиконання яких знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_9 виразилися в порушенні Правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесне ушкодження середньої тяжкості, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
В апеляційних скаргах:
- захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить скасувати вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровськавід 09 червня 2021 року і закрити кримінальне провадження. У задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 відмовити.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи по суті допущено суттєву неповноту, однобокість, зверхність судового розгляду, про яку свідчить відхилення судом першої інстанції клопотань сторони захисту, направлених на спростування обвинувачення задля ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення, а також у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, про що свідчить не прийняття до уваги показів учасників справи, які істотно впливають на висновки.
Вказує на те, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про визнання протоколу огляду, протоколу слідчого експерименту і висновку авто технічної експертизи недопустимими доказами; відхилено клопотання про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 , ОСОБА_14 і ОСОБА_9 з урахуванням свідчень, наданих ними в судовому засіданні та призначення повторної автотехнічної експертизи; не досліджено і не надано правової оцінки діям потерпілого, не визначено ступінь винуватості водія ОСОБА_10 у скоєному ДТП,про що свідчить, на думку апелянта, залишення поза увагою суду постанови про притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КупАП та позбавлення його права керування транспортними засобами, оскільки захисник вважає, що якби останній не сів без прав за кермо і не здійснив ще низку порушень ПДР, то ДПТ не відбулося б; не надано оцінку відеозапису з місця події, здійсненого 16.04.2019 року журналістами під час проведення огляду місця події працівниками поліції і долученого до справи стороною захисту.
Апелянт звертає увагу, що судом під час розгляду справи по суті на підставі ч. 1 ст. 358 КПК України були досліджено документи, що містяться в матеріалах кримінального провадження, однак серед в них відсутні дані щодо способу отримання слідчим (чи іншою особою) медичної картки стаціонарного хворого №04669191313 ОСОБА_10 , яка містить інформацію з обмеженим доступом і була предметом експертного дослідження, а також відсутня сама картка. В ухвалі Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2019 року про проведення судово - медичної експертизи відсутні дані про направлення судовому експерту медичної картки ОСОБА_10 , сам висновок не містить даних про отримання експертом разом з ухвалою суду будь-якої медичної документації, супровідний лист від 21.05.2019 року №1035 про направлення слідчому висновку на 3 арк. і схеми ушкоджень також не містить дані про повернення медичної картки після дослідження. Також в ухвалі суду зазначено про необхідність надати експерту матеріали кримінального провадження, однак ані матеріали справи, а ні сама ухвала суду не містить обсяг матеріалів справи, наданих експерту, і сам експертний висновок не містить дані про те, які матеріали досліджувались експертом, а вихідні дані, зазначені в ухвалі суду, не відповідають протоколу огляду місця події.
Також захисник зазначає, що фототаблиця не підписана ані понятими, ані ОСОБА_9 ; схема місця ДТП не складалась та не підписувалась слідчим; в протоколі огляду місця події від 16.04.2019 року наявні неповні і неправдиві відомості, а тому ані протокол огляду місця події, ані схема та фототаблиця до нього не можуть бути доказами у даній справі.
Вказує і на те, що слідчий ще до отримання висновків судово-медичної експертизи від 21.05.2019 року і висновків судової авто-технічної експертизи від 23.05.2019 року дозволив собі без достатніх на те підстав визнати ОСОБА_10 постраждалою від злочину особою, що, на думку захисника, беззаперечно доводить упередженість, необ'єктивність та обвинувальний нахил розслідування у відношенні ОСОБА_9 , оскільки маючи станом на 02.05.2019 року достатні докази для підозри ОСОБА_9 у вчиненні злочину за логікою викладених прокурором у реєстрі фактичних обставин події, така підозра у розумний строк останньому повідомлена не була, внаслідок чого сторона обвинувачення збирала докази, залучаючи ОСОБА_9 до слідчих дій в якості свідка, зокрема до слідчого експерименту.
Звертає увагу адвокат ОСОБА_7 і на те, що ОСОБА_9 - людина поважного віку, має середню освіту, пенсіонер, який ніколи не притягався до відповідальності і тому не має достатньої правової обізнаності та знання норм чинного законодавства задля реалізації та захисту своїх прав за допомогою правових механізмів.
Стосовно показів потерпілого ОСОБА_10 і свідка ОСОБА_14 , викладених у вироку, апелянт зазначає, що вони не відображають всіх обставин події ДТП, які є суттєвими для правильного вирішення справи та істотно впливають на встановлення ступеню винуватості кожного з водіїв під час ДТП. На думку захисника ОСОБА_9 діяв в межах ПДР, а саме ОСОБА_10 здійснив низку порушень окрім п. 12.3 ПДР, які знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП.
- потерпілий ОСОБА_10 просить вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року відносно ОСОБА_9 змінити в частині призначення покарання та призначити останньому покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років та стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 97 000 гривень за рахунокспричиненої моральної шкоди.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року є явно несправедливим через м'якість, оскільки обвинувачений після вчинення ним злочину щиро не покаявся, не сприяв розкриттю злочину та не відшкодував завдані збитки, не усунув заподіяну шкоду, та з метою уникнути кримінальної відповідальності безпідставно, необгрунтовано, на свій лад трактує Правила дорожнього руху, а з огляду на це в разі не позбавлення ОСОБА_9 права керувати транспортними засобами він може створити чергову небезпеку для учасників дорожнього руху.
Акцентує увагу на тому, що обвинувачений ОСОБА_9 з метою уникнути відшкодування моральної шкоди, спричиненої потерпілому, в період судового розгляду справи разом зі своїм адвокатом прибував до його матері за місцем її проживання та протиправно змушував останню, як і самого потерпілого відмовитися від цивільного позову та від послуг надання правової допомоги представником - адвокатом ОСОБА_8 , мотивуючи свої вимоги тим, що він має страховий поліс, тому всю відповідальність за виплату за відшкодування моральної шкоди несе тільки страхова компанія.
Також потерпілий вказує, що судом першої інстанції на його користь з обвинуваченого було безпідставно стягнуто лише 50 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а тому, враховуючи характер та об'єм його моральних страждань, вважає, що моральне відшкодування слід визначити саме у розмірі 97 000 гривень.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений та його захисник, кожен окремо, підтримали апеляційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційної скарги потерпілого.
Представник потерпілого підтримав апеляційну скаргу потерпілого, заперечував проти задоволення апеляції сторони захисту.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого, частково підтримала апеляцію потерпілого стосовно призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
В судових дебатах сторони підтримали такі ж позиції.
Заслухавши суддю - доповідача, думки учасників судового провадження, дослідивши та перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто в тому числі ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Законним є судове рішення, постановлене за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при проваджені у справі кримінально-процесуального закону.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що судове слідство у справі проведено неповно і необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними у ній доказами, є необґрунтованими.
Матеріалами провадження підтверджено, що судове слідство у ньому проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено. Відповідно не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження органами досудового розслідування та судом обставин кримінального провадження.Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, за яке він засуджений, підтверджується сукупністю доказів, які зібрані з додержанням вимог кримінального процесуального закону та перевірені під час розгляду кримінального провадження, яким суд дав належну оцінку.
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винним за ч. 1 ст. 286 КК України - в порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження. Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення за вказаних у вироку обставин та кваліфікація його дій за ознаками ч. 1 ст. 286 КК України ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених судом доказах, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться в показаннях учасників судового провадження та даними досліджених в судовому засіданні документів. Будь-яких підстав, які б викликали сумнів у викладених висновках суду перевіркою матеріалів провадження не виявлено. Оскільки наведені докази зібрані у встановленому законом порядку і узгоджуються між собою, підстав піддавати сумніву їх достовірність та допустимість колегія суддів не вбачає.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження, технічних носіїв інформації фіксування судового провадження та журналів судових засідань встановлено, що суд першої інстанції провів всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження, безпосередньо перевірив при судовому розгляді наявні у кримінальному провадженні докази, допитав обвинуваченого, потерпілого, свідка, експертів, перевірив письмові докази, яким дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
На підтвердження винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, суд обґрунтовано послався на показання під час судового розгляду потерпілого ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_14 , експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а також на матеріали письмових документів, а саме: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 16 квітня 2019 року зі схемою та фото-таблицею до нього, протокол проведення слідчого експерименту від 02 травня 2019 року за участю ОСОБА_9 зі схемою до нього, висновок судової автотехнічної експертизи №11/10.1/421 від 23 травня 2019 року, висновок судово-медичної експертизи №1582е від 20 травня 2019 року про виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_10 .
Надаючи оцінку зазначеним доказам у своїй сукупності, колегія суддів не сумнівається у їх належності та допустимості, вважає такі докази достатніми для доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінально-протиправного діяння, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Наведеними доказами, яким суд дав належну оцінку, спростовуються викладені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого доводи про те, що в діях ОСОБА_9 відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, та що у провадженні немає об'єктивних доказів, які вказують на його вину.
Визнаючи ОСОБА_9 винним за ч.1 ст. 286 КК України суд навів переконливі судження в обґрунтування цього висновку.
Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку свідчення потерпілого ОСОБА_10 , який в судовому засіданні пояснив, що 16 квітня 2019 року близько 10 години керував мотоциклом «SYM SYMPHONY» р.н. НОМЕР_2 та виїжджаючи на перехрестя з вул. Байкальською у м. Дніпро з ним скоїв зіткнення автомобіль «RENAULT KANGOO», р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9 , в результаті чого отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, отримав ІІ групу інвалідності.
Дані свідчення цілком підтверджуються й показами свідка ОСОБА_14 , який суду повідомив, що 16 квітня 2019 року близько 10 години керував автомобілем "Лексус" та на вул. Байкальська у м. Дніпро зупинився пропускаючи пішоходів та бачив як обвинувачений ОСОБА_9 керуючи автомобілем RENAULT KANGOO», р.н. НОМЕР_1 зі сторони ринку виїхав на перехрестя, не переконавшись при цьому в безпеці маневру, та в цей час з ним скоїв зіткнення мотоцикл під керуванням ОСОБА_10 , після чого обвинувачений вийшов зі свого автомобіля та підійшов до потерпілого, який лежав на землі. Також свідок ОСОБА_14 , зазначив, що на тій ділянці дороги вул. Байкальська є головною дорогою, а обвинувачений ОСОБА_9 виїжджав з прилеглої дороги, а тому зазначив, що лише обвинувачений при здійсненні маневру повинен був впевнитися у його безпеці.
Вищезазначені показання цілком узгоджуються і з поясненнями допитаних під час судового розгляду експертів, які повністю підтримали складені ними висновки. До того ж, експерт ОСОБА_15 зазначив, що дії водія автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_9 не відповідали вимогам п. 16.11 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв'язку з настанням даної ДТП, а експерт ОСОБА_16 пояснила, що при проведенні експертизи досліджувала медичну документацію ОСОБА_10 та рентгенівські знімки останнього, де було виявлено закритий перелом стегна, що відповідає тілесним ушкодженням середньої тяжкості.
Правильність та об'єктивність вищезазначених доказів підтверджується також матеріалами письмових документів, які містяться в матеріалах провадження, а саме:
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 16 квітня 2019 року зі схемою та фото-таблицею до нього, згідно якого було оглянуто місце ДТП за адресою вул. Байкальська 11 у м. Дніпро та вилучено транспортний засіб «RENAULT KANGOO», р.н. НОМЕР_1 та мотоцикл «SYM SYMPHONY» р.н. НОМЕР_2 ;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 02 травня 2019 року за участю ОСОБА_9 зі схемою до нього, відповідно до якого ОСОБА_9 вказав на механізм дорожньо-транспортної пригоди за обставин які мали місце 16 квітня 2019 року між автомобілем «RENAULT KANGOO», р.н. НОМЕР_1 та мотоциклом «SYM SYMPHONY» р.н. НОМЕР_2
- висновком судової автотехнічної експертизи №11/10.1/421 від 23 травня 2019 року про те, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_9 повинен був діяти відповідно до вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху.
При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_9 не відповідали вимогам п. 16.11 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
Технічна можливість уникнути даної ДТП для водія автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_9 визначалася виконанням ним вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху і для нього не було будь яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б йому їх виконати.
В даній дорожній обстановці водій мотоцикла “SYM SYMPHONY” ОСОБА_10 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.
При заданому механізмові події, дії водія мотоцикла “SYM SYMPHONY” ОСОБА_10 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР України, однак данні невідповідності з технічної точки зору не знаходились в причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
Водій мотоцикла “SYM SYMPHONY” ОСОБА_10 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «RENAULT KANGOO» своєчасним гальмуванням і зупинкою мотоцикла до місця зіткнення, при заданих вихідних даних.
- висновком судово-медичної експертизи №1582е від 20 травня 2019 року, згідно з яким у ОСОБА_10 за даними медичної документації та при огляді виявлені тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми правої нижньої кінцівки: закритого уламкового чрезвертлюжного перелому шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків; масивної рваної рани по передньо-зовнішній поверхні правого стегна у верхній третині з ушкодженням шкіри та підшкірно-жирової клітковини; забійної рани в області правого надколінника; численних саден м'яких тканин правого стегна.
Виявлені у нього тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми правої нижньої кінцівки, спричинені від механічної дії тупих твердих предметів або при ударі об такі, якими могли бути виступаючі частини рухомих транспортних засобів (мото- та авто-), за умов дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи характер та локалізацію виявлених у нього тілесних ушкоджень, ступень ознак їх загоєння та дані медичної документації, можливо вказати, що вони отримані незадовго до надходження на стаціонарне лікування.
За своїм характером виявлені у нього тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми правої нижньої кінцівки - відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні.
Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення вищевказаних доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.
Тож, з урахуванням цього колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу не підтверджені доводи захисника ОСОБА_7 про визнання протоколу огляду місця події від 16.04.2019 року, протоколу слідчого експерименту від 02.05.2019 року і висновку автотехнічної експертизи №11/10.1/421 від 23.05.2019 року недопустимими доказами, оскільки протокол огляду місця події від 16 квітня 2019 року було складено у відповідності до вимог ст.ст.104-107, 223, 237 КПК України, безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди за участю двох понятих та ОСОБА_9 , які не мали будь-яких заяв та зауважень при його підписанні.
Висновок автотехнічної експертизи №11/10.1/421 від 23.05.2019 року є належно умотивованим, науково обґрунтованим, складеним кваліфікованим експертом ОСОБА_15 , який, будучи допитаним в суді першої інстанції, повністю підтримав його. Даний експерт має достатній фах, досвід і стаж експертної роботи, на підставі ретельного дослідження, з використанням наукових інформаційних джерел, даних загальноприйнятої експертної практики, матеріалів кримінального провадження, висновки експерта повні та вичерпні, не допускають подвійного тлумачення і суперечностей, а вихідні дані, які були зафіксовані під час проведення огляду місця події та слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 не мають суттєвих розбіжностей та підтверджуються іншими доказами у кримінальному провадженні.
До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 65 та ч. 1 ст. 67 КПК України, вказаний висновок експерта не мав наперед встановленої сили, а оцінювався судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, а тому посилання на нього як на беззаперечне підтвердження вини ОСОБА_9 у вироку є допустимим та не суперечить вимогам кримінально-процесуального закону.
Аналізуючи ж посилання в апеляційній скарзі захисника на необхідність визнання вищезазначеного висновку експерта та протоколу проведення слідчого експерименту від 02 травня 2019 року неналежними доказами через те, що під час проведення даної слідчої дії ОСОБА_9 давав пояснення в якості свідка, а згодом був визнаний підозрюваним, а також вихідні дані для проведення експертизи були взяті слідчим із зазначеного слідчого експеримента, посилаючись на те, що органом досудового розслідування було допущено порушення вимог ст. 87 КПК України, де вказано, що недопустимими доказами є докази, отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним у цьому кримінальному провадженні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Кримінальний процесуальний закон також не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК.
Частиною першою статті 87 КПК передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Аналіз положень частини другої цієї статті дає підстави зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.
Можливість притягнення до відповідальності особи, яка здійснила збирання доказів шляхом істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок чого такі відомості були отримані, про що йдеться у частині третій статті 87 КПК у редакції від 13 квітня 2012 року, також вказує на те, що такі діяння мають бути неправомірними.
Положення норми права, передбаченої пунктом 6 частини другої статті 87 КПК, про неоднакове правозастосування якої порушено питання заявником, спрямовані на реалізацію такої засади кримінального провадження, як свобода від самовикриття, право на мовчання, що є загальновизнаними міжнародними стандартами.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 КПК жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті - кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.
Тобто законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Так, пунктом 6 частини другої статті 87 КПК передбачено, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод діяння з отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання, чи були відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_9 як свідком під час проведення слідчого експерименту з його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права заявника на мовчання та свободи від самовикриття, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з протоколу слідчого експерименту від 02 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_9 під підпис було роз'яснено зміст його прав та обов'язків відповідно до статей 66, 67 КПК України, які передбачають право на правову допомогу та право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою підозри, обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень прав чи недотримання вимог ст. 240 КПК України при проведенні вказаної слідчої дії чи після її проведення ОСОБА_9 у протоколі проведення слідчого експерименту не зазначено.
Слідчий експеримент проведено слідчим з метою перевірки і уточнення відомостей шляхом відтворення обставин ДТП, а не одержання викривальних показань від свідка ОСОБА_9 , і для прийняття процесуального рішення відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, оскільки відомості про ДТП до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені по факту, а не щодо ОСОБА_9 . Під час цих слідчих дій ОСОБА_9 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин травмування потерпілого і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.
В даному випадку апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були порушені права ОСОБА_9 , або слідчий у будь-якій формі схиляв його до визнання своєї винуватості у ДТП. Тільки після проведення відповідних експертиз, згідно з якими встановлено наявність у діях останнього порушення правил дорожнього руху та причинно-наслідковий зв'язок між цими порушеннями і настанням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди наслідків у виді отримання тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_10 , ОСОБА_9 було оголошено про підозру, а тому посилання захисника на те, що слідчий ще до отримання висновків експерта дозволив собі без достатніх на те підстав визнати ОСОБА_10 постраждалою від злочину особою, є необґрунтованими.
Не можна визнати слушними і доводи адвоката ОСОБА_7 стосовно того, що фототаблиця не підписана ані понятими, ані ОСОБА_9 ; схема місця ДТП не складалась та не підписувалась слідчим; в протоколі огляду місця події від 16.04.2019 року наявні неповні і неправдиві відомості, а тому ані протокол огляду місця події, ані схема та фототаблиця до нього не можуть бути доказами у даній справі, оскільки ці обставини не знайшли свого підтвердження ані протягом судового розгляду, ані під час апеляційного розгляду. Зазначений процесуальний документ складений у відповідності до вимог чинного законодавства, отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують висновків про належність та допустимість зазначеного доказу.
Крім того, посилання захисника в апеляційній скарзі на порушення правил дорожнього руху потерпілим, що й призвело, на його думку до скоєння ДТП, суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги, оскільки цей факт не знайшов свого підтвердження під час судового та апеляційного розглядів, а натомість спростовується висновком судової автотехнічної експертизи №11/10.1/421 від 23 травня 2019 року, підтриманим експертом ОСОБА_15 у судовому засіданні, та яким було встановлено, що дії водія автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_9 не відповідали вимогам п. 16.11 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв'язку з настанням даної ДТП, а потерпілим ОСОБА_10 порушення Правил дорожнього руху України, які мали б наслідком вчинення дорожньо-транспортної пригоди, допущені не були.
Що ж стосується наведених в апеляційній скарзі захисника доводів про те, що судом не були взяті до уваги показання обвинуваченого в частині його непричетності до інкримінованого злочину, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та погоджується з судом першої інстанції, який критично віднісся до відповідних свідчень обвинуваченого та цілком правильно визнав їх такими, що не підтверджуються, а взагалі спростовуються іншими доказами по кримінальному провадженню. Суд апеляційної інстанції також вважає це певною лінією захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення, до того ж, з урахуванням зміни обвинуваченим своїх показів стосовно визнання вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні протягом судового розгляду.
Так, колегія суддів за результатами проведеного апеляційного розгляду дійшла висновку, що дійсно, як було встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному вироку, вина ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, повністю підтверджується показами потерпілого ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_14 , висновками експертів, що узгоджуються з їх поясненнями, наданими у судовому засіданні, зокрема висновком судової автотехнічної експертизи №11/10.1/421 від 23 травня 2019 року, згідно якої встановлено, що дії водія автомобіля «RENAULT KANGOO» ОСОБА_9 не відповідали вимогам п. 16.11 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв'язку з настанням даної ДТП, висновком судово-медичної експертизи №1582е від 20 травня 2019 року, згідно якої потерпілий ОСОБА_10 отримав в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесні ушкодження, що відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, а також протоколом проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 , який під час його проведення надав пояснення з приводу обставин дорожньо-транспортної події, що мала 16 квітня 2021 року.
Аналізуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_9 , співставляючи її з обвинуваченням, що йому інкримінується, а також з показами учасників судового провадження та з іншими доказами, дослідженими судом, які повністю викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, колегія суддів робить висновок про те, що вищезазначені покази та інші наведені судом докази мають характер логічних, послідовних та об'єктивних, а також вони є належними, достовірними, допустимими, достатніми та такими, що не суперечать Конституції та нормам КПК України.
З урахуванням наведеного, виходячи з того, що доводи захисника обвинуваченого не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами у всій своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги апеляційної скарги останньої про необхідність скасування вироку як винесеного з суттєвими порушеннями процесуальних норм та закриття кримінального провадження за відсутністю в діях її підзахисного складу кримінального правопорушення, задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає, що давши належну оцінку всім зібраним доказам у сукупності, врахувавши поведінку всіх учасників під час вчинення кримінального правопорушення, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_9 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження за наведених у вироку обставин і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 286 КК України. За таких обставин вважати, що обвинуваченого невмотивовано засуджено за вказані злочинні дії, немає підстав. Тому доводи захисника обвинуваченого є необґрунтованими, оскільки на підставі тих доказів, які були предметом перевірки в судових засіданнях, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини зазначеного у вироку злочину. Так як вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи, не має підстав вважати, що у справі допущена суттєва неповнота досудового або судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку в частині засудження ОСОБА_9 за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України з подальшим закриттям провадження по справі, на чому наполягає в своїй апеляції захисник ОСОБА_7 .
Що ж стосується призначення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для його вибору суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші обставини, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.
З огляду на матеріали кримінального провадження, суд при призначенні покарання обвинуваченому в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які згідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем мешкання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч.1 ст. 286 КК України (в редакції Законів № 270-VI від 15.04.2008 р., № 586-VI від 24.09.2008 р.) у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_9 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, тому доводи потерпілого з приводу наявності підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання з огляду на те, що наразі призначене останньому покарання є занадто м'яким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Також судом першої інстанції у даному кримінальному провадженні на підставі ст. 128 КПК України було частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 , а саме стягнуто з ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» на користь потерпілого ОСОБА_10 45 187, 10 гривень, за рахунок спричиненої матеріальної шкоди та 75 114 гривень в результаті встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок дорожньо транспортної пригоди. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 50 000 гривень, за рахунок спричиненої моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 судові витрати на правову допомогу у розмірі 4109 гривень. Стягнуто з ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» на користь потерпілого ОСОБА_10 судові витрати на правову допомогу у розмірі 9 891 гривень.
З даним висновком суду колегія суддів погоджується в повному обсязі та вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши всі вимоги цивільного позову потерпілого, обґрунтовано дійшов до висновку про їх задоволення в тій частині, де вони є законними та підтвердженими належними доказами.
Так, що стосується цивільного позову в частині відшкодування витрат на лікування, то суд визнав доведеними їх відповідними копіями чеків та квитанцій, долучених до позовної заяви, згідно з якими сума матеріальної шкоди внаслідок даної ДТП, яку поніс потерпілий ОСОБА_10 становить 45 187, 10 гривень.
Крім того, потерпілому ОСОБА_10 внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди встановлено II групу інвалідності та спричинено шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 620906 від 13.02.20210 року, внаслідок чого підлягає стягненню сума в розмірі 75 114,00 гривень із розрахунку: 4173,00 гривень х 18 = 75 114,00 гривень, де 4173,00 гривень - мінімальна заробітна плата, встановлена законом на дату настання страхового випадку, з 1 січня 2019 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», 18 - кількість мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції під час судового розгляду було встановлено, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_9 була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай». З копії страхового Полісу № АМ 5198128 від 27 серпня 2018 року витікає, що страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров'ю складає 200 000 гривень, за шкоду, заподіяну майну - 100 000 гривень, франшиза за полісом - 2000 гривень.
Оскільки потерпілим ОСОБА_10 було подано цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_9 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай», то вищезазначені суми на відшкодування матеріальної шкоди, а саме 45 187, 10 гривень за рахунок спричиненої матеріальної шкоди, пов“язаної з лікуванням, та 75 114 гривень в результаті стійкої втрати працездатності та встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок дорожньо транспортної пригоди. суд обгрунтовано вирішив стягнути з ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай».
Позовні вимоги потерпілого про стягнення з ОСОБА_9 та ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» судові витрати в розмірі 14 000 гривень, пов'язані з наданням правничої допомоги адвокатом, суд вірно визнав такими, що підтверджуються у повному розмірі наданими договорами, а тому підлягають задоволенню відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також суд першої інстанції визнав доведеним, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілому ОСОБА_10 заподіяно моральну шкоду, яка з урахуванням характеру й обсягу фізичних та моральних страждань останнього, психоемоційних переживань, понесених ним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, а також враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд дійшов правильного висновку про необхідність часткового задоволення позову потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_9 спричиненої моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень.
Таким чином, рішення суду про задоволення в повному обсязі позовних вимог потерпілого ОСОБА_10 в частині відшкодування матеріальної шкоди та витрат на правову допомогу та часткове задоволення позовних вимог останнього в частині відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілого в частині збільшення суми стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, тобто задоволення його цивільного позову в цій частині в повному обсязі в сумі 97 000 гривень колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає, а тому в даному конкретному випадку це питання не є підставою піддавати сумніву законність оскаржуваного судового рішення і не тягне за собою його зміну або скасування в частині заявлених потерпілим апеляційних вимог.
Таким чином, виходячи з системного аналізу матеріалів кримінального провадження можливо зробити висновок, що суд першої інстанції під час ухвалення даного обвинувального вироку виходив першочергово з загальних засад кримінального процесуального законодавства, у зв'язку з чим було постановлено законне та обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги в даному кримінальному провадженні - такими, що не підлягають задоволенню.
Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його судовому розгляді істотних вимог норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року щодо ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 426 КПК України до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4