36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
11.03.2010 р. Справа №13/212
за позовом Першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, вул. Леніна, 1/23, м. Полтава, 36014
до Відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона 39", вул. Кагамлика, 68, м. Полтава, 36000
треті особи: що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Виконавчий комітет Полтавської міської ради (вул. Жовтнева, 36, м. Полтава, 36000);
2.Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" (пров. Піонерський, 4, м. Полтава, 36000)
про визнання неправомірним включення до статутного фонду ВАТ "Пересувна механізована колона 39" будівлі гуртожитку, визнання права державної власності на будівлю гуртожитку, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача: Миськів В.М. довіреність №15 від 20.03.2009р.
від відповідача: Федосєєва Т.Р. довіреність №81 від 16.12.2009р.
Василевський А.Я. довіреність №72 від 30.10.2009р.
Карпенко О.І. довіреність №81 від 16.12.2009р.
від третіх осіб: 1. Дзюбло О.І., дор. від 29.09.08р.
2. не з"явився
від прокуратури: Батраченко В. В.
Обставини справи: Розглядається позовна заява в якій позивач просить суд:
- визнати неправомірним включення до статутного фонду ВАТ "Пересувна механізована колона 39" будівлі гуртожитку за адресою м. Полтава, пров. Монтажний, 4;
- визнати право державної власності на будівлю гуртожитку за адресою: м. Полтава, пров. Монтажний, 4 (інв. №1-704, рік введення в дію - 1963);
- вилучити з незаконного володіння ВАТ "Пересувна механізована колона 39" будівлі гуртожитку за адресою м. Полтава, пров. Монтажний, 4 та передати їх у володіння держави до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на безпідставність позовних вимог та пропуск позивачем строку позовної давності.
Третя особа (Виконавчий комітет Полтавської міської ради) подала відзив на позовну заяву в якому зазначає про відсутність правових підстав для включення будівлі гуртожитку у статутний фонд ВАТ "ПМК № 39" та просить позов задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
Відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян і держави у судах.
Підставою представництва прокуратурою в суді інтересів держави відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах.
Перевіркою проведеною органами прокуратури встановлено, що відповідно до наказу Регіонального відділення №332а-ПР від 28.09.1995р. прийнято рішення про приватизацію державного майна орендного підприємства ПМК-39.
Наказом регіонального відділення від 29.12.1995р. №124 було затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства Полтавської пересувної механізованої колони №39, згідно п.23 якого визначено розмір статутного фонду акціонерного товариства у розмірі 34642 млн. крб., а також затверджено план приватизації державного майна орендного підприємства Полтавської пересувної механізованої колони №39.
Згідно Рішення від 24.01.1996р. "Про створення відкритого акціонерного товариства та затвердження його Статуту" з метою проведення приватизації частки державного майна орендного підприємства Полтавської пересувної механізованої колони № 39 шляхом продажу акцій, що належать державі, створено відкрите акціонерне товариство з загальним статутним фондом в розмірі 34 642 000 тис. крб.
Відповідно до п.3.8 плану приватизації державного майна орендного підприємства Полтавської ПМК № 39 визначена характеристика соціальної інфраструктури підприємства - будинку гуртожитку вартістю 4873 млн. крб.
Визначення статутного фонду проводилося на підставі Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №717 від 08.09.1993р., п. 42 якої передбачено зменшення вартості майна цілісного майнового комплексу на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Крім цього, як зазначає позивач при оцінці майна цілісного майнового комплексу під час приватизації також було необхідно керуватися типовими формами документів, затвердженими наказом ФДМУ від 13.06.94р. №345 "Про затвердження типових форм Реєстру акцій (паїв, часток), що належить державі в майні господарських товариств", а саме Додатком 2 "Відомість вартості державного майна, що не увійшло в статутний фонд господарського товариства". Відповідно до підпункту "б" п. 1.3 вказаного додатку вартість гуртожитків вилучається з акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу.
Таким чином, як стверджує позивач, всупереч нормативним актам, які регулюють питання пов'язані з процедурою проведення приватизації державного майна в 1993-1998 роках, з вартості цілісного майнового комплексу ПМК № 39 не було вилучено вартість об'єктів державного житлового фонду (спірної будівлі гуртожитку), що свідчить про незаконність внесення спірного гуртожитку до статутного фонду ВАТ "ПМК №39".
Неможливість включення спірного гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу орендного підприємства позивач також обґрунтовує наступним:
Частиною 2 ст. З Закону України "Про приватизацію державного майна" в редакції, яка діяла на момент приватизації підприємства, визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР, до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.
Статтями 127 - 131 Житлового кодексу УРСР та пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 N 208, передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Враховуючи, що такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх, слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.
Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до ч. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" за бажанням державних підприємств, організацій та установ, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких вони знаходилися, могли передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків із наступним здійсненням їх приватизації мешканцями.
Зазначена вище норма закріплює також, що у разі зміни форми власності підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (в т. ч. гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Отже, позивач стверджує, що при прийнятті Рішення від 24.01.1996 "Про створення відкритого акціонерного товариства та затвердження його Статуту" з метою проведення приватизації частки державного майна орендного підприємства Полтавської пересувної механізованої колони № 39 шляхом продажу акцій, що належать державі, не було правових підстав включати до статутного фонду господарського товариства в процесі приватизації орендного підприємства ПМК-39, спірну будівлю гуртожитку вартістю 4873 млн. крб., оскільки вона, як об'єкт державного житлового фонду, не підлягала приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".
Регіональним відділенням ФДМУ по Полтавській області на підтвердження передачі в процесі приватизації Відкритому акціонерному товариству "Полтавська пересувна механізована колона №39" нерухомого майна, було видано перелік майна, переданого до статутного фонду товариства під час приватизації, при цьому в п.7 Переліку зазначена і спірна будівля гуртожитку.
Перелік нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству не є нормативним актом, а згідно Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту України від 07.02.2002 за №7/5, є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна. Отже, позивач вказує, що при реєстрації права власності відповідачем через допущення помилки при формуванні статутного фонду, безпідставно набуто права власності на спірний гуртожиток.
Відповідно до вимог ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Власник згідно положень ст.387 ЦК України має право - витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Главою 83 ЦК України встановлено підстави набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави зобов'язана згідно положення ст. 1212 ЦК України повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуто згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до вимог ст.1213 згаданого вище кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Таким чином, позивач просить суд визнати неправомірним включення до статутного фонду ВАТ "Пересувна механізована колона 39" будівлі гуртожитку за адресою м. Полтава, пров. Монтажний, 4; визнати право державної власності на будівлю гуртожитку за адресою: м. Полтава, пров. Монтажний, 4 (інв. №1-704, рік введення в дію - 1963); вилучити з незаконного володіння ВАТ "Пересувна механізована колона 39" будівлі гуртожитку за адресою м. Полтава, пров. Монтажний, 4 та передати їх у володіння держави до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області.
Дослідивши матеріали справи оцінивши надані докази, суд дійшов до висновку відмовити в позові, виходячи з наступного:
Судом досліджено, що в обґрунтування позову позивач посилається на недотримання вимог:
- п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постанови Кабінету Міністрів України №717 від 08.09.1993 p., яким передбачено зменшення вартості майна цілісного майнового комплексу на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
- підпункту "б" п.1.3 Додатку 2 до Наказу Фонду державного майна від 13.06.1994 р. № 345 "Про затвердження типових форм Реєстру акцій (паїв, часток), що належать державі в майні господарських товариств", згідно з яким вартість гуртожитків вилучається з акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу;
- ч.2 ст. З Закону України "Про приватизацію державного майна", з посиланням на те, що в діючій на момент приватизації підприємства редакції цієї статті було зазначено, що дія цього закону не поширюється на приватизацію земельного та житлового фондів;
- ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України;
- спеціального законодавства, а саме Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ін.
В спростування зазначеного слід звернути увагу на наступне:
Розкриваючи зміст норми ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про приватизацію державного майна", не вказав її основну частину, що призвело до викривлення її змісту, а саме: позивач зазначив, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення. При цьому, не зазначив виняток, який містився в цій самій нормі: за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Як випливає із Плану приватизації державного майна Полтавського орендного підприємства ПМК-39, на момент приватизації підприємство перебувало у змішаній формі власності (колективна загальнодержавна) (п.1.3 Плану). Оціночна вартість цілісного майнового комплексу станом на 1 листопада 1995 р. становила 34642 млн. крб., вартість державного майна, що підлягало приватизації - 21914 млн. крб. (п.2 Плану). Відповідно, цілісний майновий комплекс перебував у спільній власності держави та підприємства. Згідно з чинним на момент підготовки плану приватизації підприємства законом України "Про власність", власність в Україні виступала в приватній, колективній та державній формах. Всі форми власності є рівноправними (ч.4 ст.2), допускалось об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм масності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав (ч.3 ст.3). Аналогічні положення містились і у Наказі Держстандарту України від 22 листопада 1994 p. N 288 (скасовано 28.05.2004 p.), яким було затверджено класифікацію форм власності.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом РВ Фонду державного майна по Полтавській області № 124 було затверджено план приватизації орендного підприємства Полтавської пересувної механізованої колони № 39.
У п. 5.3. плану приватизації орендного підприємства Полтавської пересувної механізованої колони № 39 від 29.12.1995 р. зазначено, що об"єктів Державного житлового фонду та об"єктів, які не підлягають приватизації у складі цілісного майнового комплексу підприємства немає.
Крім того, слід зазначити, що під час перегляду апеляційним судом Полтавської області рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04.02.2008 р. про визнання рішення № 11 РВ ФДМУ у Полтавській області від 24.01.1996 р. незаконним в частині передачі у власність ВАТ "Полтавська пересувна механізована колона № 39" гуртожитку по пров. Монтажний, 4 у м. Полтаві регіональне відділення подало відзив на апеляційну скаргу в якому зазначило, що будинок гуртожитку вартістю 4873 млн. крб., правомірно включено до статутного фонду господарського товариства в процесі приватизації орендного підприємства ПМК-39.
Планом приватизації було передбачено розміщення акцій наступним чином: пільговий продаж акцій членам трудового колективу та колишнім працівникам - 22,30%, випуск акцій на майно, яке є власністю орендаря - 36,74%, пільговий продаж с/г виробникам за приватизаційні сертифікати - 10, 96%, продаж акцій за приватизаційні сертифікати громадянам України та фінансовим посередникам - 20%, а 10% було залишено у державній власності.
У ст.2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передбачено, що об'єктами передачі виступають, серед іншого, житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом. Згідно з ч.2 ст. 4-1 вказаного Закону ініціатива щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених у статті 3 цього Закону, підприємств, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації). Причому як випливає із ч. 3 цієї статті пропозиції щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Таким чином, чинним законодавством передбачена добровільність передачі об'єктів соціальної інфраструктури, що були включені до статутного фонду господарських товариств у процесі приватизації, але ніяк не примусовий порядок звернення у державну власність таких об'єктів. Так, ч.1 ст.321 ЦК України передбачено непорушність права власності та гарантується недопустимість його протиправного позбавлення чи обмеження у його здійсненні. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) від 13 грудня 2000 року правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна визначається законами.
Як випливає із приватизаційних документів (План приватизації підприємства, Акт оцінки вартості майна підприємства тощо) відчужувачем державного майна виступала повноважна особа - регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, яке мало усі повноваження власника. Більше того, чинність наказу N 11 від 24 січня 1996 року "Про створення відкритого акціонерного товариства та затвердження його статуту" у встановленому законодавством порядку не скасовано, його недійсним не визнано. Гуртожиток по провул. Монтажному, 4 у м. Полтаві приватизовано у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Полтавської ПМК №39 та на даний час цей гуртожиток включено до статутного фонду підприємства.
Ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Згідно з п.42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №717 від 08.09.1993 р., на який посилається позивач, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, яке серед іншого належить орендареві; для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення); державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Згідно з п.5 цієї Методики в оцінку майна не включається лише вартість землі, на якій розміщено підприємство, надр та інших складових частин навколишнього природного середовища. Інших об'єктів, на які б поширювалась заборона про включення в оцінку майна не зазначено.
Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки, однак це є житло, призначене для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання (ст.127 ЖК УРСР, п.2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 p. N 208) і вкрай необхідне для належного функціонування підприємств і ефективної діяльності його працівників. Виходячи з цього й було встановлено заборону приватизації гуртожитків та іншого спеціального житла (службове житло).
Крім того, позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Однак, даний Закон регулював відносини лише громадян як суб'єктів права на приватизацію житла. Громадянам було прямо заборонено приватизовувати кімнати у гуртожитках (ст.2 цього Закону). Однак, дія цього Закону не поширювалась на юридичних осіб як носіїв права на приватизацію державного житлового фонду. Так, Закон України “Про приватизацію державного майна” регулював відносини з приводу приватизації майна фізичними та недержавними юридичними особами, а Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” регулював відносини щодо приватизації громадянами України державного та комунального житлового фонду.
Лише змінами, внесеними згідно із Законом України № 5 00-VI від 04.09.2008 р. до ч.1 ст.2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” включено кімнати гуртожитків як об'єкти приватизації.
До об'єктів, на які не поширюється дія Закону України “Про приватизацію державного майна” гуртожитки включено лише змінами від 03.03.2005 р.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. № 891 (в редакції, яка діяла до 26.05.2004 р.) було затверджено Положення “Про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій”. Нормами цього положення було визначено, що підлягають передачі в комунальну власність житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків) (п.2. Положення). Отже, будівлі гуртожитків при приватизації державних підприємств не повинні були передаватись у комунальну власність або залишатись у державній власності.
Щодо правомірності формування майна ВАТ “ПМК№39” слід зазначити наступне: Відповідно до ч.4 ст.10 Закону України “Про підприємства в Україні”, який діяв на момент спірних правовідносин, джерелами формування майна підприємства, серед іншого, були надходження від роздержавлення і приватизації власності, інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.
Таким чином, суд вважає, що будівлю гуртожитку було правомірно включено до статутного фонду ВАТ “Полтавська пересувна механізована колона № 39”, оскільки нормативні акти не містили заборон щодо включення гуртожитків до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, створеного внаслідок перетворення державного підприємства. Правомірність включення гуртожитків до статутного фонду відкритого акціонерного товариства підтверджується нормами чинного на момент створення Відкритого акціонерного товариства “Пересувна механізована колона № 39” законодавства. Законодавством не передбачено, також, примусового відчуження гуртожитків на користь держави
Згідно з частинами першою -третьою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 Цивільного кодексу України.
Підстав для припинення права власності Відкритого акціонерного товариства “ВАТ “Пересувна механізована колона № 39”на спірний гуртожиток у період з моменту створення товариства до цього часу не вбачається. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність таких підстав.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).
До того ж суд вважає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права в частині вимог про визнання неправомірним включення до статутного фонду будівлі гуртожитку
Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічні способи захисту порушеного права передбачені ст. 20 ГК України.
Заявлення вимог, що не відповідають матеріально-правовим способам захисту порушеного права є підставою для відмови у позові.
Вимога про визнання неправомірним включення до статутного фонду будівлі гуртожитку не призведе до відновлення порушених прав держави в особі позивача, а відтак прокурором не вірно обраний спосіб захисту, встановлений ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає
Згідно п.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/482 від 13.08.2008р., дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Щодо пропуску строку позовної давності слід зазначити наступне:
Перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Під поняттям "особа" законодавець визначає особу, права якої порушені. Прокурор такою особою не є - він лише може подати позов в інтересах цієї особи, діючи від імені держави. Такий позов прокурора повинен подаватися в межах строку позовної давності, а не з дня коли прокурору стало відомо про порушення права.
Якщо суд за результатами розгляду справи прийде до висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відсутність правових підстав для їх задоволення, то суд повинен відмовити у позові саме за цих підстав, а не за наслідком пропуску строку позовної давності.
Керуючись ст. 32-33, 43-44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд, -
Відмовити в позові про визнання неправомірним включення до статутного фонду ВАТ "Пересувна механізована колона 39" будівлі гуртожитку за адресою м. Полтава, пров. Монтажний; визнання права державної власності на будівлю гуртожитку за адресою: м. Полтава, пров. Монтажний, 4 (інв. №1-704, рік введення в дію - 1963); вилучення з незаконного володіння ВАТ "Пересувна механізована колона 39" будівлі гуртожитку за адресою м. Полтава, пров. Монтажний, 4 та передачу її у володіння держави до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області.
Суддя Босий В. П.