24 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/4823/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Василівської районної ради Запорізької області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року (суддя Татарінов Д.В., м. Запоріжжя) у справі № 280/4823/21
за позовом ОСОБА_1
до Василівської районної ради Запорізької області
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати, -
встановив:
Позивач у червні 2021 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Василівської районної ради Запорізької області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 64570 гривень 66 копійок, компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати в розмірі 4092 гривні 08 копійок, що всього становить 68662 гривні 74 копійки.
Суд першої інстанції позов задовольнив повністю, обґрунтовуючи рішення правомірністю позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального права.
В апеляційній скарзі скаржник, зокрема, зазначає, що посилання суду першої інстанції на рішення Європейського Суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Іванов Юрій Миколайович проти України» є некоректним, оскільки Василівська районна рада не є державним органом і не контролюється державою.
Також є хибним твердження суду про те, що Василівську районну раду було належним чином поінформовано про судове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року по справі № 280/7350/20. Районну раду при розгляді цієї справи в якості відповідача залучено не було, копії постанови на адресу відповідача не надіслано. Позивачем рішення суду або виконавчого листа по справі надано не було.
При складанні передавального акту від 05 лютого 2021 року вже звільненими працівниками Великобілозерської районної ради оригінали виконавчих документів надані не були, згідно бухгалтерських документів дебіторська заборгованість відсутня.
Також Запорізьким окружним адміністративним судом, при винесенні рішення від 04 серпня 2021 року не встановлена думка Державної казначейської служби України щодо примусового виконання вищезазначеного рішення.
Як встановлено судом, 03 лютого 2021 року по справі видано виконавчого листа. Способом виконання цього листа позивачем обрано направлення його на примусове виконання до Управління державної казначейської служби України у Великобілозерському районі, про що свідчить направлення запиту до районної ради від 22 лютого 2021 року.
На виконання «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845 УДКС України у Великобілозерському районі не мало законних підстав на безспірне списання коштів з Василівської районної ради, яке обслуговується в УДКС України у Василівському районі, тому виконавчий лист було повернуто без виконання (лист про повернення виконавчого листа знаходиться у позивача та судом не розглядався).
Після цього, позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про заміну боржника у виконавчому листі. Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року по справі № 280/7350/20 змінено боржника на правонаступника - Василівську районну раду, яка надійшла на адресу відповідача тільки 12 травня 2021 року.
Також, 12 травня 2021 року від УДКС України у Василівському районі надійшло повідомлення-запит, в якій повідомлялося, що від ОСОБА_1 надійшла заява від 11 травня 2021 року щодо виконання зміненого виконавчого листа.
Не порушуючи встановлений Порядком термін, Василівська районна рада листом від 17 травня 2021 року визначила коди класифікації видатків бюджету та рахунки з яких було здійснено безспірне списання коштів на користь ОСОБА_1 в повному обсязі щодо стягнення 61991 гривень 80 копійок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 5980 гривень 00 копійок грошової допомоги (матеріальної допомоги на оздоровлення) та 249 гривень 19 копійок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати.
Для повного та всебічного розгляду справи районною радою разом з відзивом на позовну заяву ОСОБА_1 було подано клопотання про розгляд справи за правилами загального провадження з викликом сторін, але ухвалою від 08 липня 2021 року судом в задоволені клопотання відмовлено, мотивуючи тим, що ця справа незначної складності.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення.
Зокрема зазначає, що доводи апелянта відносно того, що його не залучали до участі у справі № 280/7350/20, є необґрунтованими, оскільки на час розгляду справи № 280/7350/20, Великобілозерська районна рада Запорізької області не перебувала в процедурі припинення та була належним відповідачем, а до Василівської районної ради Запорізької області ще не перейшли її права та обов'язки.
Відносно доводів про те, що «згідно бухгалтерських документів дебіторська заборгованість відсутня», то вони не можуть вплинути на рішення у справі, адже така заборгованість була наявна, виходячи з самого факту нездійснення розрахунку при звільненні, оскільки позивачу була нарахована, але не виплачена при звільненні заробітна плата та інші передбачені законом виплати.
Та обставина, що невиконання рішення у справі № 280/7350/20 спочатку мало місце з боку Вєликобілозерської районної ради Запорізької області, а вже потім з боку її правонаступника - Василівської районної ради Запорізької області, не звільняє правонаступника від відповідальності за той період невиконання рішення суду, який мав місце до правонаступництва.
Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставного перекладення на позивача тягаря виконання вимог ч. 1 ст.116 КЗпП України, хоча ці вимоги мав виконати саме відповідач без додаткових нагадувань від позивача про це.
Посилання апелянта на необхідність з'ясування думки Державної казначейської служби України, є безпідставними, з огляду на те, що Державна казначейська служба України не є для позивача роботодавцем (власником) чи його правонаступником, а виконання положень ч. 1 ст.116 КЗпП України покладено саме на відповідача.
Враховуючи здійснені відповідачем у суді першої інстанції посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, позивач вважає за необхідне обґрунтувати відсутність підстав для будь-якого зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з критеріїв, які навела Велика Палата Верховного Суду.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, перевіривши у межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та сторонами не заперечується, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року по справі №280/7350/20 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Великобілозерської районної ради Запорізької області (71400, Запорізька область, Великобілозерський район, с. Велика Білозерка (частина 1 села), вул. Центральна, буд. 120, код ЄДРПОУ 20484684) про стягнення коштів.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Великобілозерської районної ради Запорізької області (71400, Запорізька область, Великобілозерський район, с. Велика Білозерка (частина 1 села), вул. Центральна, буд. 120, код ЄДРПОУ 20484684) на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 61991 (шістдесят одна тисяча дев'ятсот дев'яносто одна) гривень 80 коп.; грошову допомогу (матеріальну допомогу на оздоровлення) в розмірі 5980 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят) гривень 00 коп.; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 249 (двісті сорок дев'ять) грн 19 коп.
Судом апеляційної інстанції також за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що вказане рішення не було оскаржено та набрало законної сили 18.01.2021 року.
03 лютого 2021 року на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист.
Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року замінено сторону (боржника) у виконавчому листі, виданому Запорізьким окружним адміністративним судом 03 лютого 2021 року по справі №280/7350/20, а саме боржника - Великобілозерську районну раду Запорізької області на його правонаступника Василівську районну раду Запорізької області (71601, Запорізька область, м. Василівка, булв. Центральний, б. 4, код ЄДРПОУ 24913314).
18 травня 2021 року відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів, або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 зі змінами, здійснено безспірне списання коштів згідного виконавчого листа, виданого на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року по справі №280/7350/20.
Позивач, у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду по справі №280/7350/20, звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за період з 23 вересня 2020 року по 18 травня 2021 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що згідно із частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Суд прийшов до висновку, що відповідач був зобов'язаний виконати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року по справі №280/7350/20 щодо виплати суми заборгованості незалежно від того, чи звертався відповідач за виконанням судового рішення до органів Державної казначейської служби України.
Визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100).
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд керувався Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року (далі - Порядок №159).
Апеляційна скарга не містить доводів щодо невірного обрахунку середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу, тому колегія суддів не виходить за межи апеляційної скарги та не перевіряє правильність розрахунку.
В цілому погоджуючись з висновками суду щодо порушення прав позивача, допущеного відповідачем, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Звертаючись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за період з 23 вересня 2020 року по 18 травня 2021 року, позивач вірно посилався на ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, які передбачають, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Проте суд першої інстанції безпідставно змінив правове обґрунтування та застосував положення ст. ст. 235, 236 КЗпП України, які не регулюють спірні відносини та не є застосовними в цьому випадку. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норму матеріального закону, що є підставою для зміни мотивувальної частини судового рішення у відповідності до ст. 317 КАС України.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно ст. 4 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 16 Закону органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Ухвалою суду про заміну сторони виконавчого провадження по справі № 280/7350/20 від 22.04.2021, яка оскаржена не була та набрала законної сили, встановлено, що Василівська районна рада Запорізької області є правонаступником Великобілозерської районного ради Запорізької області.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Колегія суддів звертає увагу, що ЕСПЛ неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. (справа «Рисовський проти України»).
При цьому, колегія суддів зазначає, що такий принцип повинен застосовуватись не лише державними органами, але й органами місцевого самоврядування, під час здійснення своїх повноважень, якщо воно впливають на основоположні права людини, зокрема майнові права.
Безумовно, такі майнові права позивача були порушені під час його звільнення через невиплату заробітної плати, щодо якої він мав законні очікування.
З огляду на це, всі доводи відповідача щодо відсутності вини саме з боку Василівської районної ради не можуть бути прийняті судом до уваги, адже всі ці питання взаємодії між первісним відповідачем, його правонаступником, органами Державного казначейства, тощо, мали відповідати принципу належного урядування. Так ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» підкреслив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
В рівній мірі це стосується і діяльності органів місцевого самоврядування, отже не надання скаржнику при складанні передавального акту від 05 лютого 2021 року вже звільненими працівниками Великобілозерської районної ради оригіналів виконавчих документів та відсутність заборгованості згідно бухгалтерських документів не має впливати на майнові права позивача.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що позивач діяв добросовісно, своєчасно вчиняв відповідні дії, без зайвих зволікань звернувся до суду, а тому немає підстав для зменшення суми відшкодування, яка є пропорційною часу, протягом якого тривало порушення, та сумі невиплаченої своєчасно заробітної плати.
Керуючись ст. ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Василівської районної ради Запорізької області задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 280/4823/21 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.М. Панченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко