ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 листопада 2021 року м. Київ № 640/1343/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, в розмірі 14 424,06 грн.;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 199 294,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є він є учасником бойових дій, посилається на Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про відпустки», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зазначає, що ГУ Національною гвардією України протиправно не нараховано та не виплачено йому грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, оскільки позивач має право на отримання зазначених коштів.
Ухвалою суду від 01.02.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 04.03.2021 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.
Обставини встановлені судом:
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення.
Наказом Міністра оборони України від 16.04.2019 року № 316 позивача звільнено з військової служби у запас (у зв'язку із закінченням дії контракту), та з 18.06.2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Вислуга років позивача, станом на момент звільнення, становить: календарна - 03 роки 00 місяців, а пільгова - 06 місяців.
29.05.2019 року позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та провести її виплату.
Листом від 05.06.2019 року № 1098 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу, що виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік буде виплачена позивачу під час звільнення зі служби.
Як зазначає позивач, станом на момент звільнення зі служби, останньому компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виплачена не була.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.
Дана адміністративна справа є типовою згідно із зразковою справою № 620/4218/18, оскільки є справою, в якій предметом спору є протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; стягнення невиплаченої грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З огляду на зазначене, суд, при вирішенні даної справи, керується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у справі № 620/4218/18.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації, за невикористані ним у 2017-2019 роках додаткові відпустки, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 16.04.2019 року.
Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, в розмірі 14 424,06 грн., суд зазначає наступне.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч.2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, в розмірі 14 424,06 грн., не підлягає задоволенню, оскільки законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
Крім того, вказані вимоги є передчасними, оскільки судом в даній справі зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 16.04.2019 року.
Щодо позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що вказані вимоги також є передчасними, а тому не підлягають задоволенню, адже право позивача на виплату грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік в розмірі 199 294,26 грн. та її стягнення з відповідача на користь позивача встановлено даним судовим рішенням, відповідно, відповідачем (станом на момент прийняття даного рішення) не допущено затримки по виплаті вказаної грошову компенсацію.
Відповідно до ч. 2, ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, відповідач не довів правомірності своїх дій щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У даному випадку, позивачем судовий збір під час подання даного позову сплачено не було, оскільки останній звільнений від сплати судового збору, відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому він підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 16.04.2019 року.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.) на реквізити Окружного адміністративного суду м. Києва: отримувач коштів - УК у Печерському р-ні м.Києва; Код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897; Рахунок отримувача - UA908999980313181206084026007; Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача - 899998; Код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.І. Келеберда