ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 листопада 2021 року м. Київ № 640/16081/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у місті Києві), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості в розмірі 9 769,16 грн.;
- зобов'язати ГУ ПФУ у місті Києві сформувати та подати подання до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про повернення позивачу помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості в розмірі 9 769,16 грн.;
- стягнути понесені судові витрати в розмірі 908 грн 00 коп. (судовий збір) та 2000,00 грн. на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що згідно з п. 9 ст.1 ЗУ «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; оскільки позивачка придбала житло вперше, сплачений нею збір підлягає поверненню.
Ухвалою суду від 16.06.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 21.07.2021 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.
19.07.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Обставини встановлені судом:
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 15.10.2020 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Куц В.А. та зареєстровано в реєстрі за № 525. Копія договору міститься в матеріалах справи.
Згідно умов зазначеного договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Під час укладення вказаного договору, позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 9 769,16 грн. Зазначене підтверджується копією квитанції від 15.10.2020 року, копія якої міститься в матеріалах справи, та не заперечується відповідачем.
Як зазначає позивачка, житло нею придбавалося вперше, про що свідчить копія Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 09.04.2021 року №251908602, яка міститься в матеріалах справи та надана позивачем на вимогу суду.
21.04.2021 року позивач звернулася до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою, в якій зазначила про необхідність повернення позивачу безпідставно сплачених коштів у розмірі 9 769,16 грн.
Листом № 2600-0603-8/68201 від 22.04.2021 року ГУ ПФУ у м. Києві відмовило позивачу у вчиненні дій щодо повернення суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених п.9 ст.1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі по тексту - Порядок) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Таким чином, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в обов'язковому порядку сплачується фізичними особами - покупцями нерухомого майна; проте, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
В Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, - було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.00 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), n. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-l 07088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Як вже зазначалося, відповідно до копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 09.04.2021 року №251908602, позивачкою інше нерухоме майно, ніж квартира АДРЕСА_1 , у власність не придбавалася.
Відповідачем не надано доказів зворотного.
Таким чином, відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана правомірною та обґрунтованою.
Згідно п. 18 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. № 1740, облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства.
Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Відшкодування сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі повернення оператором стільникового рухомого зв'язку користувачу (споживачу) невикористаних ним коштів (частки) за попередньо оплачені послуги стільникового рухомого зв'язку, які він не отримував, здійснюється відповідно до пункту 15-16 цього Порядку.
Згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Законом України «Про бюджетну класифікацію» затверджено Класифікацію доходів бюджету, відповідно до якої збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій присвоєно код 24140000 (24140200 - збір при поданні ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів на клеймування державним пробірним клеймом до казенних підприємств пробірного контролю; 24140300 - збір під час набуття права власності на легкові автомобілі; 24140500 - збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна; 24140600 - збір з користування та надання послуг стільникового рухомого зв'язку).
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, згідно якого Пенсійний фонд контролює справляння надходжень бюджету за кодами 24140000, 24140200, 24140300, 24140500, 24140600.
З системного аналізу викладеного, вбачається, що органи Пенсійного фонду України контролюють надходження до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, і зокрема - збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.
Отже, для повернення позивачу помилково сплачених коштів відповідач зобов'язаний звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.
Суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача сформувати та подати до відповідного органу Казначейства подання про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відповідно до порядку передбаченого чинним законодавством.
Судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає суду підстави для висновку, що в даному випадку позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 908,00 грн., підлягають стягненню на користь позивача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, представником позивача надано суду копії договору від 09.04.2021 року про надання правової допомоги та додатку № 1 до нього, акту від 03.06.2021 року приймання-передачі послуг згідно договору від 09.04.2021 року, рахунок-фактуру № СФ-00000000000000099 від 03.06.2021 року, копію дублікату квитанції від 03.06.2021 року на суму 2000,00 грн., ордеру серії АА № 1110260 на надання правничої (правової) допомоги.
Частинами п'ятою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та присудити на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував щодо витрат на правничу допомогу, які обґрунтовано тим, що сума витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. є завищеною з огляду на те, що вказана справа є справою незначної складності, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним.
Суд дослідивши матеріали справи дійшов висновку про безпідставність і необґрунтованість вказаних доводів відповідача, та співрозмірність заявлених до стягнення позивачем витрат у розмірі 2000,00 грн. із складністю справи та обсягом наданих послуг, відтак заявлені витрати на правову допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови вчинити певні дії та звернутися з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості в розмірі 9 769,16 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме: у розмірі 9 769,16 грн. (дев'ять тисяч сімсот шістдесят дев'ять грн. 16 коп.).
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.І. Келеберда