25 листопада 2021 року справа №320/6693/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян Київської обласної державної адміністрації та Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян Київської обласної державної адміністрації та Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян Київської обласної державної адміністрації щодо відмови замінити та видати посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови замінити та видати посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян Київської обласної державної адміністрації розглянути питання щодо заміни та видачі посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації розглянути питання щодо заміни та видачі посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551;
- стягнути з Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян Київської обласної державної адміністрації моральну шкоду, завдану ОСОБА_1 , в сумі 10000,00 грн.;
- стягнути з Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації моральну шкоду, завдану ОСОБА_1 , в сумі 10000,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що вона звернулася до відповідача із заявою про заміну та видачу посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, проте за результатами розгляду цієї заяви, Комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, було прийнято рішення, оформлене протоколом від 27.12.2019 №13-19 про визначення посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, ОСОБА_1 такими, що видані безпідставно.
Вказане рішення було скасоване рішенням Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 18.02.2021 №26-21 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20.
Проте, після скасування рішення Комісії від 27.12.2019 №13-19 відповідачі не видали позивачу посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, посилаючись при цьому на ті самі обставини, які були спростовані судом при розгляді справи №320/2681/20.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідачів щодо невидачі йому відповідних посвідчень, оскільки його участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджена відповідними документами та встановлена рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачі правом на надання відзиву на позовну заяву не скористались, про відкриття провадження у справі були проінформовані шляхом направлення тексту ухвали від 14.06.2021 на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням “Діловодство спеціалізованого суду”.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 05.12.1997 (а.с.11).
13.04.1998 Київською облдержадміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 та вкладку до посвідчення № НОМЕР_3 (а.с.13).
Відповідно до витягу з акта огляду МСЕК до довідки сер.МСЕ №206488 від 01.03.1995 ОСОБА_1 з 01.03.1995 довічно встановлена друга група інвалідності, причини інвалідності: професійне захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.63).
Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20 задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, оформлене протоколом №13-19 від 27.12.2019 про визнання посвідчення ОСОБА_1 , учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, виданими безпідставно.
На підставі вказаного рішення Комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян прийнято рішення від 18.02.2021 №26-21, яким скасовано рішення комісії від 27.12.201 №13-19 про визнання посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 ОСОБА_1 такими, що видані безпідставно (а.с.27).
Судом встановлено, що представник позивача, адвокат Базюченко Анатолій Олексійович, звернувся до Комісії з визначення статуту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи іншим категоріям громадян Київської обласної державної адміністрації з адвокатським запитом від 26.04.2021, в якому просив надати інформацію щодо дати заміни посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та щодо підстав відмови у їх заміні (а.с.15).
Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації листом від 05.05.2021 №3792/36.05/36.06.01-2021 повідомив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20 було скасовано рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 27.12.2019 №13-19 та відсутні зобов'язання щодо видачі ОСОБА_1 відповідного посвідчення.
У вказаному листі відповідач зазначив, що робота ОСОБА_1 у зоні відчуження не підтверджена первинними документами, а період роботи на пункті санітарної обробки населення та дезактивації техніки с.Старі Соколи (11 дів у 1986 році) недостатній для визначення/підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та не відповідає вимогам, встановленим чинними нормативно-правовими актами (а.с.36).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо не здійснення заміни позивачу посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення, визначено Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1994 року № 796-XII (далі по тексту - Закон №796, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Згідно зі статтею 10 Закону №796 учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 11 Закону №796 встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону №796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
1) особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1;
2) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:
- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;
- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;
- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);
- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;
3) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали:
- у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів;
- на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:
- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону №796 підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях (частина третя статті 15 Закону №796).
Частиною четвертою статті 15 Закону №796 встановлено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій (частина п'ята статті 15 Закону №796).
Згідно з частиною першою статті 65 Закону №796 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні (частина друга статті 65 Закону №796).
Частиною третьою статті 65 Закону №796 передбачено, що посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 65 Закону №796 видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі-Порядок №551, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 3 Порядку №551 особам з інвалідністю з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, видаються посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 1) серії Б синього кольору.
Пунктом 4 Порядку №551 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. - не менше п'яти, а в 1987 році - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 19__ році” (категорія 2) серії А синього кольору.
Згідно з пунктом 11 Порядку №551 посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).
Посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів:
- довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);
- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку;
- особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з Чорнобильською катастрофою.
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів.
Під час заміни посвідчення з однієї категорії на іншу попереднє посвідчення підлягає вилученню уповноваженим органом для подальшого зберігання в особовій справі постраждалої особи.
Пунктом 13 Порядку №551 визначено, що спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, та осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються утвореними Київською та Житомирською облдержадміністраціями комісіями з вирішення спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, на підставі підтвердних документів про участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, евакуацію із зони відчуження в 1986 році, документів, що підтверджують факт проживання в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження.
Спірні питання визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вирішуються комісією при Мінсоцполітики, до складу якої, крім його фахівців, входять представники МОЗ, ДАЗВ, МВС, Міноборони, Київської облдержадміністрації та громадських об'єднань, статутна діяльність яких пов'язана із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (за згодою), за поданням уповноважених органів.
Особові справи громадян надсилаються на розгляд комісій, зазначених в абзацах першому і другому цього пункту, за рішенням регіональних комісій.
Рішення комісій, зазначених у пункті 13 цього Порядку, є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії. У разі встановлення такими комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення таких комісій підлягає вилученню уповноваженими органами (пункт 14 Порядку).
Як зазначено вище, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації листом від 05.05.2021 №3792/36.05/36.06.01-2021 повідомив позивачу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20 було скасовано рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 27.12.2019 №13-19 та відсутні зобов'язання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Так, відповідач зазначив, що робота ОСОБА_1 у зоні відчуження не підтверджена первинними документами, а період роботи на пункті санітарної обробки населення та дезактивації техніки с.Старі Соколи (11 дів у 1986 році) недостатній для визначення/підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та не відповідає вимогам, встановленими чинними нормативно-правовими актами, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1991 №51 (далі - Порядок №51, який був чинний на момент отримання позивачем посвідчення категорії 1 серії НОМЕР_2 від 13.04.1998) інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, а також учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. до 31 грудня 1986 р. - не менше 5, а у 1987 р. - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
Пунктом 7 Порядку №51 визначено, що особам, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986 - 1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями, видаються посвідчення рожевого кольору,
серія Г.
Згідно з пунктом 10 Порядку №51 посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту); інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи; хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - на підставі висновку експертної медичної ради і акта форми N Н-1.
Судом встановлено, що наказом по Білоцерківському автотранспортному підприємству 31011 Київського обласного управління пасажирського автотранспорту від 18.06.1986 №48 ОСОБА_1 - старшого диспетчера відряджено в населений пункт Старі Соколи Чорнобильського району строком на 10 днів з 21.07. по 30.07.1986 року для забезпечення оперативної роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.33).
Згідно маршрутного листа від 01.08.1986, виданого Білоцерківським АТП 13206 Київського територіально-виробничого об'єднання автотранспорту, ОСОБА_1 , яка працювала старшим диспетчером в Білоцерківському АТП 13206, була відряджена в м. Чорнобиль с. Старі Соколи з 21.07.1986 по 30.07.1986 згідно наказу №48 від 18.07.1986 для роботи диспетчером автоколони та виконувала наступні роботи: 21.07.1986 - виїзд з Білої Церкви, прибуття, приймання зміни, місце перебування - м. Чорнобиль, с. Старі Соколи; 22.07.1986 - 24.07.1986 - виписка, розробка та видача шляхової документації, місце перебування - с. Старі Соколи, м. Чорнобиль, с. Ковилівка; 28.07.1986 - збір шляхової документації в населених пунктах с. Россоха, Терехово, м. Чорнобиль, місце перебування - м. Чорнобиль, с. Россоха, с. Терехова; 26.07.1986 - 31.07.1986 - розробка та видача шляхової документації, видача талонів на ПММ, місце перебування - м. Чорнобиль, с. Старі Соколи, с. Ковилівка (а.с.32).
Відповідно до довідки в.о. начальника комплексного пункту перевантаження та дезактивації “Старі Соколи”, ОСОБА_1 з 21.07 по 31.07.1986 виконувала роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні №1 в складі комплексного пункту перевантаження та дезактивації “Старі Соколи”, відпрацювала в зоні 132+12 годин та отримала дозу опромінення (а.с.35).
Згідно з довідкою Білоцерківського автотранспортного підприємства 13206 від 08.04.1991 №77, ОСОБА_1 , старший диспетчер Білоцерківського АТП 13206 виконувала роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в якості диспетчера у період з 21.07.1986 по 30.07.1986 (а.с.34).
Вказані обставини були встановлені рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20, а тому є преюдиціальними.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідачі у листі від 05.05.2021 №3792/36.05/36.06.01-2021 зазначили ті самі підстави для відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, які були покладені в основу для прийняття комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, рішення, оформленого протоколом №13-19 від 27.12.2019, яке було визнано протиправним та скасовано рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20.
У вказаному рішенні судом встановлено, що Комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, прийнято рішення, оформлене протоколом від 27.12.2019 №13-19, яким не підтверджено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1 та вирішено визнати посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, виданими безпідставно.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для визнання безпідставно виданими позивачу посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 та особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 фактично слугувало непідтвердження періоду роботи позивача на пункті дезактивації техніки та санітарної обробки населення у межах села Старі Соколи Іванківського району Київської області не менше 14 календарних днів у 1986 році.
Суд зазначив, що наказом по Білоцерківському автотранспортному підприємству 31011 Київського обласного управління пасажирського автотранспорту від 18.06.1986 №48, довідкою в.о. начальника комплексного пункту перевантаження та дезактивації “Старі Соколи” дійсно підтверджується факт відрядження ОСОБА_1 , старшого диспетчера, в населений пункт Старі Соколи Чорнобильського району строком на 10 днів з 21.07. по 30.07.1986 року для забезпечення оперативної роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Водночас, характер виконуваної ОСОБА_1 роботи під час її перебування на пункті дезактивації техніки та санітарної обробки населення у межах села Старі Соколи Іванківського району Київської області свідчить про те, що вона не тільки безпосередньо знаходилась на території зазначеного пункту дезактивації та санітарної обробки, а й здійснювала неодноразові виїзди за межі зазначеного пункту до міста Чорнобиль, с. Ковилівка (22.07.1986-24.07.1986), с. Россоха, с. Терехова (26.07.1986-31.07.1986), що убачається з маршрутного листа від 01.08.1986, видного Білоцерківським АТП 13206 Київського територіально-виробничого об'єднання автотранспорту.
Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи”, м.Чорнобиль, с.Терехів, с.Розсоха Чорнобильського району Київської області віднесено до зони відчуження. При цьому суд вважає точне неспівпадіння назв населених пунктів, зазначених в маршрутному листі - “Россоха”, “Терехова” з назвою населених пунктів, визначених в постанові Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, - “Розсоха”, “Терехів”, особливістю правопису назв зазначених населених пунктів.
Суд дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 було відряджено для забезпечення оперативної роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в якості диспетчера автоколони і позивач перебувала під час виконання зазначених робіт в зоні відчуження у 1986 році, вона належить до числа громадян, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, та відповідно є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
За висновком суду, наявні у матеріалах справи та у комісії докази не містять очевидних розбіжностей, які б свідчили про обґрунтовані сумніви щодо факту участі ОСОБА_2 у виконанні нею робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році безпосередньо у зоні відчуження, оскільки зазначені докази, а саме: наказ по Білоцерківському автотранспортному підприємству 31011 Київського обласного управління пасажирського автотранспорту від 18.06.1986 №48, маршрутний лист від 01.08.1986, видний Білоцерківським АТП 13206 Київського територіально-виробничого об'єднання автотранспорту, довідка в.о. начальника комплексного пункту перевантаження та дезактивації “Старі Соколи”, довідка Білоцерківського автотранспортного підприємства 13206 від 08.04.1991 №77, довідка Білоцерківського автотранспортного підприємства 13206 від 30.11.1992 №403, письмові пояснення ОСОБА_1 від 24.09.2019, доповнюють один одного та уточнюють характер, місце виконання особою робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Також, судом встановлено, що інвалідність ОСОБА_1 пов'язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується експертним висновком №26/94 від 21.12.1994, витягом із акта огляду у МСЕК до довідки серії МСЕ №206488, довідкою серії МСЕ №206488, довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 2-18 АГ.
Враховуючи, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, містить висновки щодо підтвердження періоду роботи позивача на пункті дезактивації техніки та санітарної обробки населення у межах села Старі Соколи Іванківського району Київської області не менше 14 календарних днів у 1986 році та щодо правомірності видачі позивачу посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 та особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, вказані обставини є преюдиціальними та не потребують повторного доказування.
Як зазначено вище, на виконання вказаного рішення Комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, було прийнято рішення від 18.02.2021 №26-21, яким скасовано рішення комісії від 27.12.201 №13-19 про визначення посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 ОСОБА_1 такими, що видані безпідставно.
Відповідно до пункту 11 Постанови №551 посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).
З огляду на встановлення судовим рішення у справі №320/2681/20 факту правомірності видачі позивачу посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 та особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, скасування комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, рішення комісії від 27.12.201 №13-19 та наявність звернення позивача про видачу посвідчень нового зразка, за результатами якого було прийнято вказане рішення, суд вважає, що комісія Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян була зобов'язана прийняти рішення про видачу посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 та особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Проте, Комісія Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, всупереч вимогам чинного законодавства не прийняла жодних рішень, що свідчить про наявність ознак бездіяльності з боку відповідача.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, щодо неприйняття рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році" (категорія 2) серії А синього кольору та посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 1) серії Б синього кольору.
Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови замінити та видати посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 , суд зазначає, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації не наділений повноваженнями приймати рішення про видачу відповідних посвідчень.
Так, відповідно до положень процитованого вище пункту 11 Порядку №511 посвідчення видають уповноважені органи на підставі рішень комісії. Наведене свідчить, що рішення комісії є необхідною передумовою для видачі посвідчень. Натомість, наразі таке рішення комісії відсутнє, що свідчить про передчасність позовних вимог до Департаменту та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Щодо вимоги про зобов'язання Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, розглянути питання щодо заміни та видачі посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки Комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, було протиправно не прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 відповідних посвідчень, з урахуванням обставин, встановлених судовим рішенням, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
У зв'язку з цим, суд за необхідне зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році" (категорія 2) серії А синього кольору та посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 1) серії Б синього кольору відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації розглянути питання щодо заміни та видачі посвідчення нового зразка категорії 1 учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551, суд зазначає таке.
Так, в силу пункту 11 Постанови №551 передумовою для видачі особі уповноваженим органом відповідного посвідчення є прийняття комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, рішення про видачу такого посвідчення.
Оскільки на момент розгляду даної справи відповідне рішення Комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян Київської обласної державної адміністрації ще не прийнято, а даним рішенням лише зобов'язано Комісією прийняти таке рішення, позовна вимога про зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації видати посвідчення ОСОБА_1 є передчасною та не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, на користь ОСОБА_1 10000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з ч.2 ст.25 Закону №393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому, Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Позивач, обґрунтовуючи вказану вимогу, зазначив, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку та страждає від захворювань, які пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, а тому бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення щодо видачі позивачу посвідчень завдало позивачу значних моральних страждань та призвело до погіршення стану здоров'я.
Як зазначено вище, відповідно до витягу із акта огляду у МСЕК до довідки Сер. МСЕ №206488 від 01.03.1995 позивачу з 01.03.1995 довічно встановлено другу групу інвалідності.
Дослідивши додані до позовної заяви виписку з амбулаторної карти від 15.05.2021, висновок КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня №2" від 11.06.2021, виписку з медичної карти амбулаторного хворого від 17.06.2021, радіозотопну ренографію (а.с.58-62), суд дійшов висновку про те, що вказані документи підтверджують погіршення стану здоров'я позивачки після прийняття відповідачем рішення від 18.02.2021 №26-21 та неприйняття рішення про видачу ОСОБА_1 відповідних посвідчень.
Суд погоджується з доводами позивача, що перенесені ним моральні страждання знаходяться у прямому зв'язку з фактом протиправної бездіяльності Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, щодо неприйняття рішення про видачу позивачу відповідних посвідчень, при тому, що наявність у позивача такого статусу вже було підтверджено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №320/2681/20.
При цьому суд вважає, що завдана позивачу моральна шкода у контексті обставин, встановлених під час розгляду справи, не може бути компенсована самим лише визнанням порушення Закону.
Суд вважає, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача, в залежності від обставин справи, не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що таку шкоду йому заподіяно.
Верховний суд України в Листі від 01.04.2014 “Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України” зазначив, що критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди, передбачені ч. 3 ст. 23 ЦК, є не досить чіткими, однак визначаючи розмір та форми відшкодування моральної шкоди треба також ураховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція). Які б фактори не впливали в кожному конкретному випадку на розмір відшкодування, очевидним є те, що цей розмір повинен бути максимально адекватним завданій шкоді.
На підставі цього, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує вищевикладені конкретні обставини справи та вважає, що у даному випадку заявлений позивачем до стягнення з Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян Київської обласної державної адміністрації розмір компенсації моральної шкоди на суму 10000,00 грн., є адекватним завданій позивачеві шкоді.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідачі під час розгляду справи не надали відзиву на позовну заяву, що розцінено судом як визнання ними позову у повному обсязі.
При цьому, суд не вбачає підстав для стягнення з Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації моральної шкоди в сумі 10000,00 грн., оскільки судом встановлено відсутність в діях відповідача ознак протиправної бездіяльності по відношенню до позивача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 26.04.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Базюченком Анатолієм Олексійовичем (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги №26/04/21, за умовами якого адвокат зобов'язався надати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором у Київському окружному адміністративному суді в справі щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Відповідно до пункту 2.2 договору адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги: представництво інтересів клієнта в будь-яких органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, судових органах усіх рівнів, органах місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та їх об'єднань, керівних органах об'єднань громадян.
Згідно з пунктом 4.1 договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару в сумі 5000,00 грн. (а.с.7-8).
Пунктом 4.3 договору встановлено, що за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі до домовленості сторін після ухвалення рішення.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат за адміністративним позовом судові витрати, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи : вартість складання позовної заяви та інших процесуальних документів - 5000,00 грн. (а.с.14).
Відповідачі під час розгляду справи не надали заперечень щодо не співмірності розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, щодо неприйняття рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році" (категорія 2) серії А синього кольору та посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 1) серії Б синього кольору.
3. Зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році" (категорія 2) серії А синього кольору та посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 1) серії Б синього кольору відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) з Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян (адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1) 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) на відшкодування завданої моральної шкоди.
5. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян (адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.