Ухвала
Іменем України
22 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 705/3225/21
провадження № 61-18432ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Ткачука О. С.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 20 червня 2019 року ним було подано позовну заяву про стягнення боргу та пені за не повернення боргу по розписці у справі № 706/875/19. Строк розгляду справи у суді встановлений статтями 251, 252 ЦПК України, однак у порушення зазначених строків розгляду суддя Піньковський Р. В. неодноразово відкладав розгляд справи у зв'язку з неявкою відповідача ОСОБА_3 та у зв'язку із заявленими йому відводами, що у свою чергу порушує право позивача на своєчасний захист. У зв'язку з чим просив, стягнути із відповідача судові витрати у розмірі 876 грн, майнову шкоду у розмірі 3 808 грн, матеріальну шкоду у розмірі 1 780 грн та моральну шкоду у розмірі 41 600 грн.
Маньківський районний суд Черкаської області ухвалою від 19 серпня 2021 року відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Черкаський апеляційний суд постановою від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишив без задоволення. Ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року - залишив без змін.
ОСОБА_1 09 листопада 2021 року засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у вказаній вище справі.
В касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати ці судові рішення та передати справу в суд першої інстанції для розгляду по суті позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частинами першою, другою статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
В обґрунтування пред'явленого у цій справі позову ОСОБА_1 зазначив, що суддя Піньковський Р. В. неодноразово відкладав розгляд справи, що порушує його право на своєчасний розгляд справи № 706/875/19, у результаті чого він зазнав матеріальної та моральної шкоди.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом.
Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у зв'язку з тим, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Застосування частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними.
Таких же висновків дійшов Верховний Суд в ухвалах від 17 вересня 2021 року у справі № 454/3511/13-к, від 13 жовтня 2021 року у справі № 204/8695/20.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не спростовують їх висновків.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18), від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 (провадження №61-1537св21), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21) вказано, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
О. С. Ткачук