15.11.2021м. СумиСправа № 920/908/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/908/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Екостандарт” (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 1, оф. 1, код ЄДРПОУ 35539973),
до відповідача Управління освіти і науки Сумської міської ради (40035, м. Суми, вул. Харківська, 35, код ЄДРПОУ 02147894),
про стягнення 112716,74 грн,
17.08.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача 97999,20 грн основного боргу, 6991,51 грн пені, 6227,85 грн інфляційних втрат, 1498,18 грн 3% річних за неналежне виконання умов договорів від 20.10.2020 №1 та від 06.11.2020 №7, укладених між сторонами даного спору, а також стягнути з відповідача судові витрати, а саме: 2379,00 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на правничу допомогу. Крім того, в позові заявлене клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суу від 25.08.2021 залишено без руху позовну заяву від 01.08.2021 №б/н Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Екостандарт” (вх. №3115 від 17.08.2021); встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали, шляхом подання суду: 1)доказів сплати судового збору у розмірі 2161,00 грн (оригінал квитанції, платіжного доручення тощо); 2)поштового опису вкладення в цінний лист, як доказу направлення відповідачу позовної заяви з доданими документами.
31.08.2021 на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивач подав клопотання про долучення доказів (вх№7646/21), відповідно до якого надав докази сплати судового збору в сумі 2161,00 грн згідно з платіжним дорученням №221 від 31.08.2021 та докази направлення позовної заяви відповідачу - поштовий опис вкладення в цінний лист від 31.08.2021 та накладну від 31.08.2021 №4003010305067. Згідно ст.ст. 42, 80 ГПК України задовольняє зазначене клопотання та долучає до матеріалів справи клопотання про долучення доказів (вх№7646/21 від 31.08.2021) разом із доданими документами.
Ухвалою від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/908/21; задоволено заявлене в позові клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення сторони були повідомлені належним чином про місце, дату та час розгляду справи.
21.09.2021 відповідачем поданий відзив на позовну заяву (вх№8177/21), в якому відповідач не заперечує факт укладення з позивачем договорів № 1 від 20.10.2020 та №7 від 06.11.2020 та факт поставки позивачем відповідачу товару у повному обсязі. Водночас, відповідач зазначає, що товар не оплачено, у зв'язку із відсутністю фінансового ресурсу з бюджету Сумської міської територіальної громади та непрофінансування додаткових коштів для оплати рахунку за товар. Враховуючи зазначене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 112716,74 грн.
11.10.2021 позивач подав наступні документи:
1)клопотання про долучення доказів (вх№8623/21 від 11.10.2021), в якому для цілей розподілу судових витрат подав для долучення до матеріалів справи наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 01.10.2021 №1/2021; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 07.10.2021; ордер серії СМ № 0001 від 01.10.2021; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ №000746 від 01.10.2021;
2)відповідь на відзив (вх№8623/21Д1 від 11.10.2021), в якій обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов вважає необґрунтованими та просить позовну заяву задовольнити.
18.10.2021 відповідач подав заперечення, у яких зазначив, що позивач обмежив відповідача, який є бюджетною організацією, в часі проведення операцій по оплаті, здійснивши останню поставку товару в 31.12.2020, чим не надав можливості здійснити всі необхідні дії, пов'язані з проведенням оплати або внаслідок неможливості оплати зареєструвати кредиторську заборгованість. У зв'язку з чим, на думку відповідача, його вина у несвоєчасній оплаті товару відсутня, а пеня, яку позивач просить сплатити, утворилася внаслідок поспішних дій позивача та відповідно відсутністю бюджетного фінансування установи відповідача.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
20.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екостандарт» (далі - позивач, постачальник) та Управлінням освіти і науки Сумської міської ради (далі - відповідач, покупець) укладено договір на постачання продукції (далі - договір №1).
06.11.2020 між позивачем та відповідачем укладено ще один аналогічний договір на постачання продукції №7 (далі - договір №7).
Відповідно до пункту 1.1. договору № 1 та договору №7 покупець доручає, а постачальник зобов'язується поставити декоративний камінь по 117 м2 (далі - товар) на суму 48999,60 грн по кожному договору, згідно з підписаною обома сторонами Специфікацією, яка є додатком до договорів і є їх невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 2.1. договору №1 та договору №7 вартість товару за договором складає 48999,60 грн.
Оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника 100% вартості товару протягом 25 календарних днів з моменту його фактичного отримання на підставі рахунку та видаткової накладної (пункт 3.1. договору №1 та договору №7).
Згідно з п. 5.2.1. договору №1 та договору №7 відповідач зобов'язаний прийняти від позивача товар по видатковій накладній та здійснити за нього 100% оплату в строки і в порядку , які передбачені цим договором.
Пунктом 6.1. договору №1 та договору №7 визначено, що сторони несуть відповідальність за повне та своєчасне виконання прийнятих зобов'язань відповідно до діючого законодавства та умов договору.
Відповідно до п. 6.3. договору №1 та договору №7 відповідач несе відповідальність за своєчасну оплату рахунків. У разі затримки поставки товару понад встановлений термін покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених послуг за кожну добу затримки.
Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2020 включно (п. 11.1 договору №1 та договору №7).
31.12.2020 відповідно до видаткової накладної №2 позивач поставив відповідачу за договором №1 декоративний камінь кількістю 117 м2 на суму 48999,60 грн.
31.12.2020 за видатковою накладною №5 позивач поставив відповідачу за договором №7 декоративний камінь кількістю 117 м2 на суму 48999,60 грн.
Враховуючи, що дата поставки товару 31.12.2020, то кінцевою датою оплати, встановленою сторонами у пункті 3.1. договору №1 та договору №7 є 25.01.2021.
21.04.2021 позивач надіслав відповідачу претензію №2 щодо сплати відповідачем заборгованості за договором № 1 та договором №7 на загальну суму 97999,20 грн.
Водночас, у зв'язку із несплатою відповідачем заборгованості позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати поставленого товару, водночас, сам відповідач у поданій відповіді на відзив та запереченнях факт наявності заборгованості в сумі 97999,20 грн визнав, але зазначив про неможливість сплати, у зв'язку із відсутністю у нього коштів, оскільки Управління освіти і науки Сумської міської ради є бюджетною установою.
Разом з тим, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 97999,20 грн вартості поставленого товару за договором №1 та договором №7 є законними, обґрунтованими та задовольняються судом.
Щодо стягнення з відповідача 1498,18 грн 3% річних та 6227,85 грн інфляційних збитків суд зазначає наступне:
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку, останні нарахував відповідачу 6991,51 грн інфляційних втрат 1498,18 грн 3% річних за період з 26.01.2021 по 31.07.2021.
Водночас, суд зауважує, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила: «що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати на суму 6991,51 грн. щодо оплати поставленого товару на суму 97999,20 грн на підставі договору№1 та договору №2 та згідно з видаткових накладних №2 та №5 від 31.12.2020 за період прострочення з 26.01.2021 по 31.07.2021.
Водночас, враховуючи, що час прострочення заборгованості відповідача виник з 26.01.2021, що фактично є часом прострочення у неповному місяці, що менше половини місяця січня 2021 року, тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Таким чином, позивачем невірно визначений період нарахування інфляційних збитків, який має бути наступним : з 01.02.2021 по 31.07.2021.
Зазначене узгоджується з позицією Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи вірний період для нарахування інфляційних збитків, що складає з 01.02.2021 по 31.07.2021, у зв'язку з встановленим судом фактом несплати відповідачем вартості поставленого товару у визначений договорами №1 та №7 термін, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4993,29 грн інфляційних збитків за період з 01.02.2021 по 31.07.2021 та 1498,18 грн 3% річних в межах заявленої позивачем суми. Щодо стягнення з відповідача 1234,56 грн інфляційних збитків - суд відмовляє за їх необґрунтованістю.
Щодо вимог позивача про стягнення 6991,51 грн пені суд зазначає наступне.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).
Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору в частині несплати вартості поставленого товару в сумі 97999,20 грн, що є порушенням з боку відповідача п. 3.1. договору №1 та договору №7.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.3. договору №1 та договору №7 відповідач несе відповідальність за своєчасну оплату рахунків. У разі затримки поставки товару понад встановлений термін покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених послуг за кожну добу затримки.
Згідно з поданого позивачем розрахунку, останнім нараховано відповідачу 6991,51 грн пені.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 6991,51 грн пені, нарахованої відповідно до п. 6.3. договору №1 та договору №7, розрахунок якої не суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України.
Водночас, згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд приймає до уваги те, що заявлені до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат у певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а також таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вважаючи, що відповідач є бюджетною установою, враховуючи майновий стан обох сторін, суд зменшує розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 1,00 грн.
Отже, позивачу за рахунок відповідача підлягає стягненню 1,00 грн. пені.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач доказів належного виконання зобов'язань перед позивачем за договором не надав.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором № 1 від 20.10.2020 та договором №7 від 06.11.2020, суд, дослідивши матеріали справи, задовольняє позов в частині стягнення з відповідача 97999,20 грн вартості поставленого товару, 1498,18 грн 3% річних, 4993,29 грн інфляційних збитків та 1,00 грн пені, а в частині стягнення з відповідача 6990,51 грн пені та 1234,56 інфляційних збитків - відмовляє, у зв'язку зі зменшенням судом розміру пені та невірним періодом розрахунку інфляційних збитків.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Частиною 1 статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2270,00 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління освіти і науки Сумської міської ради (40035, м. Суми, вул. Харківська, 35; код ЄДРПОУ 02147894) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Екостандарт” (40009, м.Суми, вул. Іллінська, 1, оф. 1; код ЄДРПОУ 35539973) 97999,20 грн (дев'яносто сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн 20 коп.) основного боргу за договором №1 від 20.10.200 та договором №7 від 06.11.2020, 4993,29 грн (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто три грн 29 коп.) інфляційних збитків за період з 01.02.2021 по 31.07.2021, 1498,18 грн (одна тисяча чотириста дев'яносто вісім грн 18 коп.) 3% річних за період з 26.01.2021 по 31.07.2021, 1,00 грн (одна грн 00 коп.) пені, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.).
3. В іншому - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2021.
Суддя В.Л. Котельницька