вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" вересня 2021 р. Справа№ 920/1198/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 07.09.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь"
на рішення Господарського суду Сумської області
від 26.04.2021 (повний текст складено 11.05.2021)
у справі № 920/1198/20 (суддя Жерьобкіна Є.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь"
до Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Головне управління Держгеокадастру у Сумській області
2. ОСОБА_1
3. ОСОБА_2
4. ОСОБА_3
5. Лебединська міська рада
про визнання протиправними та скасування рішень сільської ради,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області про: 1) визнання протиправним та скасування рішення 27 сесії сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області, що відбулася 08 листопада 2019 року щодо надання права на розробку проекту землеустрою громадянину ОСОБА_1 ; 2) визнання протиправним та скасувати рішення 27 сесії сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області, що відбулася 08 листопада 2019 року щодо надання права на розробку проекту землеустрою громадянину ОСОБА_2 ; 3) визнати протиправним та скасувати рішення 27 сесії сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області, що відбулася 08 листопада 2019 року щодо надання права на розробку проекту землеустрою громадянину ОСОБА_3 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що прийняття відповідачем оскаржуваних рішень порушує права позивача на користування спірними земельними ділянками.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.04.2021 у справі № 920/1198/20 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено факту порушення у зв'язку з прийняттям Гарбузівською сільською радою Лебединського району Сумської області оскаржуваних рішень від 08 листопада 2019 року будь-яких прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Окрім доводів, які викладені у позовній заяві на підтвердження вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь", апелянт зазначає, що у разі якщо землі колективної власності були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України №2768-ІІІ від 25.10.2001, а землі залишаються у колективній власності.
Позивач також зазначає, що судом першої інстанції не були витребувані та досліджені докази щодо земельних ділянок в контурах 127 та 297, які належали на праві власності членам КСП та були передані в оренду ТОВ «Русь» і перебували в його користуванні на момент прийняття спірного рішення.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, треті особи 2-4 подали пояснення, у яких зазначають, що позивачем не доведено тих тверджень, що на момент прийняття Гарбузівською сільською радою оспорюваних рішень про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, спірні земельні ділянки перебували у користуванні ТОВ «Русь». Виходячи з цього, треті особи вважають, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що у ТОВ «Русь» відсутнє суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист яких подано позов. За вказаних обставин, треті особи просять залишити апеляційну скаргу ТОВ «Русь» без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка представників у судове засідання
Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень позивачу, відповідачу, третім особам.
Також 30.08.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від Лебединської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов"язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача та третіх осіб, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 27-ї сесії сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області від 08 листопада 2019 року надано громадянину ОСОБА_1 право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га (контур 297) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності територіальної громади Гарбузівської сільської ради, розташованої за межами населених пунктів на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області.
Рішенням 27-ї сесії сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області від 08 листопада 2019 року надано громадянці ОСОБА_3 право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га (контур 147) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності територіальної громади Гарбузівської сільської ради, розташованої за межами населених пунктів на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області.
Рішенням 27-ї сесії сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області від 08 листопада 2019 року надано громадянину ОСОБА_2 право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га (контур 147) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності територіальної громади Гарбузівської сільської ради, розташованої за межами населених пунктів на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області.
Звертаючись з даним позовом до суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь" зазначає , що воно є правонаступником КСП «Радянське село», що підтверджується статутом товариства, і оскаржуваними рішеннями порушується його право на користування земельними ділянками, які відповідно до державного акта серії СМ № 0010 від 29.06.1995 було передано у колективну власність КСП «Радянське село» (контури 147 та 297).
За вказаних обставин позивач вказує, що прийняття відповідачем оскаржуваних рішень порушує позивача на користування спірними земельними ділянками.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтями 140, 142, 143 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об"єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно з частинами 1, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.
Спір у справі стосується законності рішень Гарбузівської сільської ради щодо надання дозволу третім особам 2-4 на розроблення проектів землеустрою відведення спірних земельних ділянок у власність громадянам.
Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Так, частиною 6 статті 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 4 Господарського кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.
Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Під порушенням права слід розуміти такий стан суб"єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв'язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.
Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, Колективному сільськогосподарському підприємству «Рад. Село» відповідно до державного акта серії СМ № 0010 від 29.06.1995 було передано у колективну власність (відповідно до рішення Гарбузівської сільської ради від 27.06.1995) 1871 га землі для сільськогосподарського виробництва (а.с.35, том 1). Додатком до акту є план зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність та список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, про що наявна відмітка на акті (самого списку членів КСП, що є додатком № 1 до державного акту позивач не подав).
Відповідно до протоколу загальних зборів членів КСП «Радянське село» Гарбузівської сільської ради від 03 березня 2000 року, загальними зборами було прийнято рішення про реорганізацію КСП у СТОВ «Гарбузівське» та ТОВ «РУСЬ», а також наступні рішення: про розподіл акцій КСП на суму 3000 грн. (СТОВ «Гарбузівське» - 2000 грн., ТОВ «РУСЬ» - 1000 грн.); про продаж господарства балансовою вартістю 476 грн; про затвердження списку осіб на одержання майнового паю та виділення майна засновникам СТОВ «Гарбузівське»; про затвердження розподільчого балансу на розподіл майна та коштів на суму 1117396 між правонаступниками (СТОВ «Гарбузівське» 895316 грн., ТОВ «Русь» - 222080 грн); про надання розрахунку з членів КСП «Радянське село» (20 осіб).
Державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «РУСЬ» проведено 17.03.2000; СТОВ «Гарбузівське» - 20.03.2000 (СТОВ «Гарбузівське» припинено 31.07.2007, у зв'язку з визнанням банкрутом (Господарський суд Сумської області, справа № 7/110-06, 23.07.2007).
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час видачі державного акта на право колективної власності на землю та на момент реорганізації КСП (далі - ЗК України 1990 року), власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними.
Суб'єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (стаття 5 ЗК України 1990 року).
Згідно зі статтею 60 ЗК України 1990 року землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.
Статтями 22, 23 ЗК України 1990 року передбачалось, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», в редакції чинній на час видачі державного акта на право колективної власності на землю та на момент реорганізації КСП (далі - Закон), колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Діяльність підприємства регулюється цим Законом, законами України "Про власність" (697-12), "Про підприємництво" (698-12), Земельним кодексом України (561-12) та іншими актами законодавства України (ст. 2 Закону).
За приписами статей 7,8 Закону об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові а майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.
Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» земля може належати підприємству на праві колективної власності, право власності на землю посвідчується державним актом.
Положеннями статті 31 Закону було передбачено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду.
Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
У разі поділу підприємства до новостворених підприємств переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, з протоколу загальних зборів членів КСП «Радянське село» від 03.03.2000 № 1 та розподільчого балансу (акт № 1) не вбачається факту прийняття рішення загальними зборами членів КСП щодо передачі ТОВ «РУСЬ» земель, які були надані на праві колективної власності КСП «Радянське село» згідно з державним актом серії СМ № 0010 від 29.06.1995.
При цьому, посилання позивача на положення статуту ТОВ «Русь» є необґрунтованими, оскільки статут юридичної особи є одностороннім актом юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.
Більше того, статуту ТОВ «РУСЬ» у редакції на дату реєстрації юридичної особи (17.03.2000) позивач не подав.
Як зазначено у пункті 1.4. Статуту ТОВ «РУСЬ» у редакції 2010 року, який наданий позивачем, товариство є правонаступником КСП «Радянське село» в частині майнових прав і обов'язків КСП та прав і обов'язків, що мають відношення до членів КСП, які стали засновниками товариства або здають товариству в оренду свої майнові та земельні паї. Обсяги правонаступництва визначаються пропорційно кількості вказаних громадян, розміру їх майнових паїв та інших чинників.
Документів, якими зафіксовано обсяги правонаступництва згідно з п. 1.4. статуту, позивач не подав. Учасниками товариства, згідно з п. 1.5. поданого позивачем статуту, є С(Ф)Г «Перлина» та громадянин України ОСОБА_4 , а відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час розгляду справи в суді першої інстанції, - ОСОБА_4 .
З урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними доказами факту виникнення у нього прав на землі, що були надані на праві колективної власності КСП «Радянське село» згідно з державним актом серії СМ № 0010 від 29.06.1995 в процесі реорганізації КСП шляхом поділу в порядку правонаступництва.
Відтак, судом не встановлено факту порушення у зв'язку з прийняттям Гарбузівською сільською радою Лебединського району Сумської області оскаржуваних рішень від 08 листопада 2019 року будь-яких прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності правових підстав для визнання недійсними оспорюваних рішень Гарбузівської сільської ради.
Стосовно доводів апелянта про те, що судом не було витребувано та досліджено докази щодо земельних ділянок в контурах 127 та 297, які належали на праві власності членам КСП та були передані в оренду ТОВ «Русь», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Водночас частина 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Тобто процесуальний закон покладає обов'язок доказування саме на учасника справи, який повинен самостійно попади докази на підтвердження свої вимог та заперечень проти вимог іншої сторони, або у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. При цьому тільки у визначеному процесуальним законом випадку суд може самостійно збирати такі докази.
Разом з тим з матеріалів справи не вбачається, що позивачем заявлялись до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, про які вказує апелянт у своїй скарзі.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в оскаржуваному рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 26.04.2021 у справі № 920/1198/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а, отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь" на рішення Господарського суду Сумської області від 26.04.2021 у справі № 920/1198/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Сумської області від 26.04.2021 у справі № 920/1198/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 920/1198/20 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 24.11.2021 після виходу з лікарняного та відпусток суддів Тищенко А.І. та Скрипки І.М..
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська