16 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12021100020001867 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, востаннє:
- 09.01.2020 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України до арешту на строк 6 місяців,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 липня 2021 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 23 липня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді арешту на строк 5 місяців.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 , будучи раніше неодноразово судимим за кримінальні правопорушення проти власності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та повторно вчинив новий ____________________________________________
Справа №11-кп/824/3958/2021 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_1
умисний злочин проти власності за таких обставин.
Так, 23 червня 2021 року приблизно о 12 год. ОСОБА_7 перебував за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 1, поблизу перехрестя вулиць Бориспільська, Привокзальна та Ялтинська, де в нього виник злочинний умисел на вчинення повторного таємного викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 обрав об'єктом свого злочинного посягання майно, що перебуває у власності ОСОБА_10 та знаходилось у його власній сумці через плече.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, розуміючи протиправний характер своїх дій, ОСОБА_7 , знаходячись за вказаною адресою, скориставшись тим, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, таємно викрав із сумки ОСОБА_10 гаманець «Fossil», який матеріальної цінності не становить, в середині якого знаходились грошові кошти на загальну суму 628 грн., чим спричинив ОСОБА_10 матеріального збитку на вказану суму.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 2 років обмеження волі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що, призначаючи обвинуваченому покарання, судом хоча і враховано, але не в повній мірі взято до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який віднесено до категорії нетяжких злочинів, та проігноровано негативні відомості про особу обвинуваченого, який раніше був неодноразово засуджений, востаннє за аналогічний злочин до арешту на строк шість місяців.
Крім того, згідно ст. 67 КК України, судом не зазначено обставини, що обтяжують покарання останнього, однак в даному випадку обтяжуючою обставиною є рецидив злочину.
При цьому суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 - щире каяття, оскільки воно означає добровільну критичну оцінку особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, а в даному випадку у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність такої обставини, як щире каяття, а визнання вини обвинуваченим свідчить про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене.
Крім того, зазначає, що обвинувачений має певний кримінальний досвід, однак, зухвало ігноруючи можливість отримати суворе покарання, продовжив вчиняти кримінальні правопорушення у сфері проти власності. До того ж, за вчинення аналогічного кримінального правопорушення обвинуваченому вже призначалося покарання у виді арешту строком на 6 місяців, однак, вочевидь, таке покарання явно виявилося недостатнім, так як, через рік і п'ять місяців після засудження, ОСОБА_7 вирішив вчинити нове аналогічне умисне корисливе кримінальне правопорушення. Конкретні обставини кримінального провадження, відомості про попередні судимості вказують, що покарання у виді арешту, тим більше у розмірі, що є меншим за 6 місяців (покарання за попереднім вироком), не взмозі досягти цілей, визначених ст. 65 КК України, а враховуючи наполегливе прагнення обвинуваченого вести злочинний спосіб життя, тільки покарання у виді позбавлення волі дозволить сподіватися на його виправлення та перевиховання.
Таким чином, внаслідок незастосування до обвинуваченого ст. 65 КК України, яка підлягала обов'язковому застосуванню, йому призначено явно несправедливе, невиправдано м'яке покарання у виді арешту.
Захисник ОСОБА_6 у запереченнях на апеляційну скаргу прокурора просить залишити її без задоволення, а вирок суду, як законний та обґрунтований, - без змін.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 проти її задоволення, дослідивши за клопотанням прокурора дані, що характеризують особу обвинуваченого, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, перевірці колегією суддів не підлягають, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались, як не заперечуються вони прокурором і в апеляційній скарзі.
За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, що також апелянтом не оспорюється.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Також, всупереч тверджень прокурора, міра покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначена з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
Так, відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Згідно положень ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Як слідує з мотивувальної частини вироку, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії нетяжких злочинів, конкретні обставини кримінального провадження, відношення обвинуваченого до скоєного, який вину визнав повністю та щиро розкаявся, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, працював до затримання неофіційно будівельником, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей. Належним чином при цьому враховано судом і обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обставин, які його обтяжують.
З урахуванням всіх цих даних та того, що ОСОБА_7 , будучи раніше неодноразово судимим, вчинив нове кримінальне правопорушення, маючи незняту та непогашену судимість, та через короткий проміжок часу після ухвалення попереднього вироку, що свідчить про його вперте небажання ставати на шлях виправлення, а також з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, незначної суми викраденого та відсутності заявленого цивільного позову, і того, що обвинувачений ОСОБА_7 до затримання неофіційно працював, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, визнав себе винуватим та розкаявся у скоєному, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 реального, але найменш суворого виду покарання - у виді арешту на строк 5 місяців, тобто у розмірі наближеному до максимальної межі цього виду покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, і таке покарання не є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, а тому твердження в апеляційній скарзі прокурора про протилежне є безпідставними.
При цьому, всупереч тверджень апелянта, суд першої інстанції обґрунтовано визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 - щире каяття обвинуваченого, з чим погоджується і колегія суддів, вважаючи доводи прокурора в цій частині безпідставними.
Так, за змістом ст. 66 КК України, щире каяття знаходить свій прояв не лише у вербальному висловленні критики своєї поведінки, а й у діях, що характеризують бажання винної особи виправити ситуацію, що склалась.
А, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 під час судового розгляду в повному обсязі визнав свою провину та розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, і, зокрема, під час апеляційного розгляду висловив жаль з приводу вчиненого та просив надати можливість виправитись, що, виходячи з такої позиції ОСОБА_7 щодо його відношення до інкримінованого кримінального правопорушення і в суді апеляційної інстанції, свідчить про критичну оцінку ним своєї поведінки, визнання своєї провини і готовність нести покарання.
Отже, на переконання колегії суддів, зазначену обставину, суд першої інстанції обґрунтовано визнав такою, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 , а у апеляційній скарзі прокурора переконливі доводи на спростування висновків суду в цій частині відсутні.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неврахування судом наявності такої обтяжуючої покарання ОСОБА_7 обставини, як рецидив злочинів, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки в обвинувальному акті такої обтяжуючої обставини не було вказано, а тому врахування її в цьому випадку судом при призначенні покарання ОСОБА_7 мало б наслідком порушення вимог ст. 337 КПК України.
Твердження ж прокурора про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді 2 років обмеження волі, з урахуванням того, що обвинувачений, будучи неодноразово засудженим, востаннє за аналогічний злочин до арешту на строк шість місяців, однак, ігноруючи можливість отримати суворе покарання, продовжив вчиняти кримінальні правопорушення у сфері проти власності, що характеризує обвинуваченого лише з негативної сторони та вказує на те, що покарання у виді арешту не взмозі досягти цілей, визначених ст. 65 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки всі ці обставинине лише знайшли своє відображення в кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК України за відповідними кваліфікуючими ознаками, але й були належним чином враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання, яке, всупереч тверджень апелянта, суд належним чином мотивував, оцінивши вищезазначене в сукупності з іншими даними про особу винного та фактичними обставинами вчиненого ним кримінального правопорушення.
Інших доводів в обґрунтування необхідності призначення обвинуваченому більш суворого покарання прокурор в апеляційній скарзі не навів.
З огляду на викладене вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, а покарання достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 липня 2021 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той же строк з моменту отримання її копії.
Судді:
_____________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3