Головуючий у суді першої інстанції Шум Л.М.
Єдиний унікальний номер справи № 759/7520/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/12513/2021
11 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І.,Верланова С.М.
секретар - Сакалош Б.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року та на ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 05 липня 2021року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У квітні 2021 року позивачка звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10 квітня 2020 року наказом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи від 09 кітня 2020 року №25 к/тр її було призначено на посаду заступника начальника відділу інноваційних та інвестиційних проектів ДІФКУ.
Наказом від 15 червня 2020 року №50 к/тр її було переведено на посаду начальника відділу підтримки винаходів ДІФКУ, яку і обіймала на момент звільнення.
Позивачка зазначає, що жодних нарікань щодо якості виконання нею своїх посадових обов'язків від керівництва установи за весь час роботи у ДІФКУ вона не отримувала, до дисциплінарної відповідальності не притягалась.
ОСОБА_1 зазначає, що вона є членом первинної профспілкової організації ДІФКУ, 23 липня 2020 була обрана членом профспілкового комітету, а з 04 лютого 2021 року є заступником голови ППО ДІФКУ.
Відповідач 17 грудня 2020 року вручив їй повідомлення №12 про заплановане вивільнення, в якому повідомлялось про те, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скороченням чисельності штату працівників ДІФКУ її буде звільнено 10 березня 2021 року з посади начальника відділу підтримки винаходів на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку. У повідомленні також повідомлялось, що ДІФКУ буде вживати заходи для її подальшого працевлаштування відповідно до освіти, кваліфікації та досвіду роботи.
Позивачка зазначає, що до моменту звільнення відповідач так і не запропонував їй жодної роботи в установі.
Відповідач 17 лютого 2021 року направив лист-подання, у якому просив надати згоду на звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
У відповідь на лист відповідача виборний орган ППО ДІФКУ відмовив відповідачу у її звільненні.
Позивачка зазначає, що якщо порівняти штатні розписи відповідача, то дійсно мало місце скорочення штату працівників на 8 штатних одиниць.
Враховуючи вищевикладене, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ про припинення трудового договору.
- поновити її на роботі.
- зобов'язати відповідача запропонувати їй рівнозначну посаду.
- Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2021 року по останній день вимушеного прогулу (включно) виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 1417,36 грн/день.
-покласти на відповідача судові витрати.
Згідно відзиву на позовну заяву відповідач зазначає, що ОСОБА_1 працювала начальником відділу підтримки винаходів з 15 червня 2020 року по 10 березня 2021 року, який був створений, згідно з реалізацією експериментального проекту з організації діяльності фонду державного стимулювання зразків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України зі змінами від 27 грудня 2019 року №1163, з кінцевою датою реалізації проекту до 30 вересня 2020 року.
Відповідач зазначає, що проект реалізувався 31 грудня 2020 року. Відповідно до наказу установи від 09 грудня 2020 року №123 «Про заходи щодо змін в організації виробництва і праці в Державній інноваційній фінансово-кредитній установі» у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників, визначено упорядкувати організаційну структуру та штатну чисельність ДІФКУ за рахунок скорочення структурних підрозділів, посад та кількості штатних одиниць для кожної посади.
Відповідач зазначає, що дійсно ППО ДІФКУ листом від 22 лютого 2021 №6/21 не надала згоди установі на звільнення позивача. Установа( відповідач) , 03 березня 2021 року повторно звернулась до ППО ДІФКУ з необхідністю дати обґрунтовану відповідь щодо можливості припинення трудового договору ОСОБА_1 , оскільки вважає попередню відповідь недостатньо обгрунтваною. ППО ДІФКУ відповідь в установлений законодавством строк не надало.
Відповідач зазначає, що в установі було 2 вакантні посади: водій транспортних засобів та директор представництва у м. Львів. Оскільки обидві вакантні посади не відповідають кваліфікації та досвіду ОСОБА_1 тому не були їй запропоновані.
Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 22 червня 2021 року позов задоволено.
Скасовано наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи від 10 березня 2021 року №56 к/тр «Про припинення трудового договору»
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу інноваційних та інвестиційних проектів ДІФКУ або на рівнозначній посаді, яка відповідатиме її кваліфікації.
Стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 103467,28 грн (сто три тисячі чотириста шістдесят сім грн 28 коп.).
Стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн (дев'ятсот вісім грн.).
Суд допустив негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.
Стягнутоз Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 гривень.
Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь держави судовий збір в сумі 1681,60 грн .
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 05 липня 2021року виправлено помилку у рішенні суду за заявою ОСОБА_1 .
Так суд зазначив , що замість « поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу інноваційних та інвестиційних проектів ДІФКУ або на рівнозначній посаді, яка відповідатиме її кваліфікації.» слід вказати « поновити ОСОБА_1 на роботі. Зобов'язати Державну інноваційну фінансово-кредитну установу , у випадку не введення до штатного розпису скороченої посади , яку вона обіймала на момент звільнення, запропонувати їй рівнозначну посаду, яка відповідатиме її кваліфікації» .
Не погоджуючись з рішенням суду та ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, та відмовити у задоволенні заяви про виправлення описки у рішенні суду. В апеляційній скарзі зазначав, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, звільнення позивачки ОСОБА_1 відбулося із дотриманням норм КЗпП України, а відтак рішення суду підлягає скасуванню.
Що стосується ухвали суду про виправлення описики, то, на думку апелянта, суд фактично змінив зміст рішення, а не виправив помилку, що є порушенням вимог ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка ОСОБА_1 зазначила ,що рішення суду й ухвала є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 11 листопада 2021 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності і захист від незаконного звільнення.
Статтею 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, згідно з якою держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, і про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч.3 ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено судом першої інстанції , що наказом №56 к/тр про припинення трудового договору звільнено ОСОБА_1 з 10 березня 2021 року з посади начальника відділу підтримки винаходів у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 стаття 40 КЗпП України). Підстава звільнення: Наказ ДІФКУ від 09 грудня 2020 року №123, попередження ОСОБА_1 від 17 грудня 2020 року №12 (а.с. 22).
Судом встановлено, що 17 грудня 2020 року ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про заплановане вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться 10 беезня 2021 року , з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (а.с. 45).
Згідно протоколу засідання комісії від 05 січня 2021 року з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення, визначено перелік осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення, серед яких зазначена ОСОБА_1 (а.с. 47).
Крім того , судом першої інстанції встановлено, що згідно подання №08-86/21 від 17 лютого 2021 року, яке було направлено на адресу Голови Первинної профспілкової організації Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в.о. голови правління просив надати згоду на звільнення працівників, в тому числі ОСОБА_1 (а.с. 52).
У листі Голови профкому первинної профспілкової організації ДІФКУ від 22 лютого 2021 року зазначено , що ст. 42 КЗпП України встановлено категорії працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, у зв'язку із скороченням чисельності чи штату. Установою мало бути враховане переважне право на залишення на роботі ОСОБА_1 . При цьому, зазначено, що вона має двох утриманців, у т.ч. неповнолітнього, та в її сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком.
Попередження про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва ОСОБА_1 було вручено роботодавцем 17 грудня 2020 року під час її перебування на лікарняному, що є неприпустимим.
Крім того, ОСОБА_1 при наявності відповідних вакансій, що відповідають її фаховому рівню та досвіду, як під час вручення попередження про звільнення так і протягом наступних двох місяців в боку установи жодної пропозиції не зроблено.
Позивачка ОСОБА_1 є заступником голови ППО ДІФКУ та обрана членом вибірного профспілкового органу до 2023 року.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗПП України, звільнення окремих категорій працівників не допускається. Зокрема працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства. Згідно частини 4 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення терміну, який він обирався.
З огляду на вищевикладене, ППО ДІФКУ не надав згоди на звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 53).
Відповідно довідки про доходи ОСОБА_1 її заробітна плата за січень 2021 року склала 27672,50 грн, за лютий 27604,65 грн (а.с. 60).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У ч.2 ст. 40 КЗпП України, зокрема зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Судом встановлено, що відповідачем на підтвердження своїх заперечень не надано переліку вакантних посад ДІФКУ.
Відповідно до ч.1,2,3 ст. 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки", їх права та гарантії діяльності», звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
З огляду на встановлені обставини і норми законодавства , суд першої інстанції вірно визнав обгрунтованою відмову профспілки у звільненні ОСОБА_1 , та ігнорування вказаної відмови працедавцем( відповідачем) , а тому висновок суду про те ,що ОСОБА_1 була звільнена з порушенням вимог трудового законодавства,є обґрунтованим.
Відповідно до ч.1,2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи , що звільнення позивачки є незаконним , то у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України, остання має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Наданий позивачкою розрахунок перевірений судом , і відповідає вимогам закону ( 55277,18:39=1417,36 грн * 73= 103467,28 грн фактична заробітна плата за останні два місяці : кількість фактично відпрацьованих робочих днів за останні два місяці роботи кількість днів вимушеного прогулу)
Відповідач , відповідно дщо вимог ЦПК України не скористався своїм правом на подання доказів на спростування вказаного розрахунку чи контррозрахунку, а відтак висновок суду про задоволення вимог в ій частині є правильним .
Довди апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції .
Що стосується доводів скарги про скасування ухували про виправлення помилки у судовому рішенні, то вони є такими ,що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи, виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
Заява про виправлення розглядається протягом десяти днів з дня її надходження.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» виправлення описок чи арифметичних помилок, ухвалення додаткового рішення чи роз'яснення рішення при заочному розгляді справи здійснюються за загальними правилами, передбаченими статтями 219 - 221 ЦПК. При цьому додаткове до заочного рішення не може бути оскаржене відповідачем до суду, що його ухвалив, у порядку статті 228 ЦПК
Відповідно до п.19. постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності. Проте якщо неправильне визначення стягнутої суми було наслідком, наприклад, застосування закону, який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення арифметичних помилок немає.
Питання про внесення виправлень може бути вирішено судом, що ухвалив рішення, як із власної ініціативи, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі, і незалежно від того, чи виконано рішення, але в межах установленого законом строку, протягом якого воно може бути пред'явлено до примусового виконання. Внесення виправлень у судове рішення, яке не підлягає примусовому виконанню, строком не обмежено.
Після внесення виправлень чи арифметичних помилок текст рішення змінювати не можна, проте у виконавчому листі наводяться формулювання резолютивної частини рішення в тій редакції, яку воно отримало у зв'язку з постановленням відповідної ухвали.
Відповідно до п. п.8, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судове рішення у цивільній справі « № 14 від 18 грудня 2009 року ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.
У вступній частині рішення зазначаються: час та місце його ухвалення; повне найменування суду, що його ухвалив; прізвище та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді) і секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення( ухвали ) суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України .
За змістом ст. 269 ЦПК України під опискою слід розуміти випадкову граматичну помилку, що тягне за собою неточний виклад змісту судового рішення чи перекручування його суті ( наприклад пропуск літери, цифри, їх перестановка , описки у написанні складних прізвищ або складних чисел тощо) ,; арифметична помилка - це помилка у підрахунках ( арифметичних діях) .
При цьому диспозиція статті не дозволяє під виглядом виправлення недоліків судового рішення вносити будь-які зміни до його змісту, зокрема змінювати висновки та мотиви судового рішення .
У тексті резолютивної частни рішення зазначено «Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу інноваційних та інвестиційних проектів ДІФКУ або на рівнозначній посаді, яка відповідатиме її кваліфікації.»
У своїй заяві ОСОБА_1 просила замість зазначеного тексту у рішення викласти його у такій редакції «Поновити ОСОБА_1 на роботі. Зобов'язати Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, у випадку невведення до штатного розпису скороченої посади, яку вона обіймала на момент звільнення, запропонувати їй рівнозначну посаду, яка відповідатиме її кваліфікації» вважаючи це помилкою.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що в даному випадку має місце зміна змісту частини рішення, а не виправлення помилки, що є порушенням вимог ЦПК, а відтак ухвала суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення помилки .
Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 373, 374, 375, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задовльнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року залишити без змін, ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року (про виправлення описки) скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про виправлення помилки у судовому рішенні.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 листопада 2021 року.
Головуючий
Судді