Дата документу 12.11.2021 Справа № 554/6194/19
Провадження № 2/554/462/2021
12 листопада 2021 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:
головуючого судді - Троцької А.І.,
при секретарі - Калюжної Д.В.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та розподіл майна подружжя,-
10 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя в якому просив:визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступне майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль ЗАЗ ФОРЗА, 2011 р.в.; меблі та побутову техніку: пральну машину (автомат), газову плиту, телевізор, м'який куточок у вітальні меблі в спальню (2х спальне ліжко, шифоньєр, трюмо, дві тумбочки), корпусні меблі в передпокій (шафа для одягу, тумба для взуття), меблі кухні (кухонні шкафчики, обідній стіл, стільці), тумбу під телевізор, холодильник. Поділити майно між сторонами наступним чином: визнати за відповідачем ОСОБА_3 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності, на автомобіль ЗАЗ ФОРЗА, 2011 року випуску, виділивши його в натурі; визнати за відповідачем ОСОБА_3 право власності на спільно придбані меблі та побутову техніку, виділивши їй їх у натурі. Судові витрати просив стягнути з відповідача.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що з 1996 року по 2017 рік перебував у шлюбі з відповідачем від якого мають двох спільних дітей 1998 р.н. та 2007 р.н.. За час шлюбу вони спільно придбали квартиру вартістю 802000 грн., автомобіль вартістю 135000 грн., а також меблі і побутову техніку приблизно на 136 000 грн. На даний час відповідач чинить перешкоди в користуванні спільною власністю, тому звернувся до суду.
Ухвалою від 15 липня 2019 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
02 вересня 2019 року надійшов відзив від ОСОБА_3 в якому остання просила відмовити у задоволенні позову. Вказувала, що вартість меблів та побутової техніки не підтверджена жодними доказами, а визначена у розмірі вартості автомобіля навмисно завищеною.
02 вересня 2019 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічною позовною заявою згідно вимог якої просила суд: визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 ; відступити від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, визнавши, що частка ОСОБА_3 складає 2/3 автомобілю модель Forza AF 4854 марки ЗАЗ, а за ОСОБА_1 частка складає 1/3 автомобілю; залишити за ОСОБА_3 право власності па автомобіль Forza AF 4854 марки ЗАЗ, здійснивши компенсацію вартості 1/3 частини автомобілю модель Forza AF 4854 марки ЗАЗ, на користь ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 305, 20 грн. та витрати на правову допомогу адвоката.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилається на те, що спірна квартира була куплена за кошти які вона особисто брала як поворотну фінансову допомогу у розмірі 20000 грн., як і на ремонт у квартирі вона особисто брала поворотну фінансову допомогу у розмірі 45000 грн.Автомобіль моделі Forza AF 4854 марки ЗАЗ був придбаний у шлюбі за спільні кошти подружжя і станом на 2013 рік коштував 88806 грн. Транспортний засіб зареєстрований на ОСОБА_3 та постійно знаходився у її користуванні, оскільки потрібний для сімейних потреб. Оскільки відповідач з 2017 року не сплачує кошти на утримання малолітнього сина та має заборгованість по аліментам у розмірі 30000 грн., просила відступити від засад рівності часток в сторону збільшення її частки автомобіля.
Ухвалою суду від 04 листопада 2019 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
18 лютого 2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву. ОСОБА_1 вказував, що дійсно ОСОБА_3 05 грудня 2002 року, відповідно до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 78, отримала у приватну власність для задоволення своїх особистих цілей поворотну фінансову допомогу у розмірі 20000 грн., але вона могла витратити взяту допомогу на будь-які свої особисті цілі, а не на придбання спірної квартири для потреб сім'ї. На момент придбання квартири подружжя було вже 6 років у шлюбі, з яких ОСОБА_1 постійно працював і утримував сім'ю, а ОСОБА_3 близько 4-х років з цих 6 років шлюбу не працювала, тому що спочатку була вагітна, а потім доглядала за малолітньою дитиною. Тому фінансовий внесок в сім'ю в цей період ОСОБА_3 здійснювала мізерний. Вимога по збільшення частки ОСОБА_3 на автомобіль не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави визначені у вичерпному переліку ч.2 ст. 70 СК України, а також він не надає свою згоду на часткову його компенсацію, що є обов'язковим відповідно до ст. 71 СК України.
02 березня 2020 року надійшла відповідь на відзив ОСОБА_3 на зустрічну позовну заяву, де зазначено, що ОСОБА_1 не дбав про матеріальний стан родини, кошти на утримання дітей та на потреби родини не надавав, станом на січень 2020 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 38457, 60 грн. Вона використовує автомобіль саме для потреб своїх дітей, в той час, як ОСОБА_1 проживає починаючи з 2019 року за кордоном та даним автомобілем не користується, в його обслуговуванні участі не приймає. До матеріалів первісної позовної заяви, поданої ОСОБА_1 , не долучено жодного доказу на підтвердження його матеріальної участі у придбанні спірної квартири.
Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою від 08 лютого 2021 року призначено судову автотоварознавчу експертизу.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали первісний позов та наполягали на його задоволенні, у задоволенні зустрічного позову просили відмовити.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 у задоволенні первісного позову просили відмовити, вимоги зустрічного позову підтримали, просили задовольнити.
Суд, заслухавши представника позивача, позивача, відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 51, п.5 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї розповсюджується на рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.
У статті 15 Цивільного кодексу України вказано , що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 12 липня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, актовий запис № 257. (Т.1 а.с.7).
Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1, а.с.72, 73).
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 27 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. (Т.1 а.с.8).
За час перебування у шлюбі сторонами було набуто у власність рухоме та нерухоме майно.
Так, за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2002 року на ім'я ОСОБА_3 була придбана спірна квартира АДРЕСА_1 , інвентаризаційна оцінка якої становить 168866 грн. (Т.1 а.с.42).
Крім того, на підставі договору №28 купівлі-продажу автомобіля від 20 лютого 2013 року на ім'я ОСОБА_3 за 88806 грн. був придбаний на автомобіль моделі Forza AF 4854, марки ЗАЗ, кузов № НОМЕР_1 , та зареєстровано 28 лютого 2012 року право власності на ОСОБА_3 (Т.1 а.с.37-38, 39-41).
Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи судового експерта Поляниця І.В. № 01-04 від 12.05.2021 року, вартість транспортного засобу КТЗ ЗАЗ Forza, н.з. НОМЕР_2 станом на 28 квітня 2021 року складає 106529, 83 грн. ( Т.2, а.с.3-16).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно- будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Встановлення цієї обставини відповідає закріпленому законом принципу презумпції спільної сумісної власності подружжя на придбане майно.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Частиною 1 ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Оскільки спірна квартира та автомобіль були придбані під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а значить презюмується те, що вони є спільним сумісним майном подружжя, незважаючи на те, на чиє ім'я вони придбані.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Наполягаючи на зустрічному позові, ОСОБА_3 просила визнати за нею право особистої приватної власності на спірну квартиру, пояснюючи це тим, що фактично ця квартира була придбана за її особисті кошти отримані за договором поворотної фінансової допомоги №78 від 05 грудня 2002 року.
Разом із тим, як вбачається із договору поворотної фінансової допомоги №78 від 05 грудня 2002 року ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 20000 грн. у приватну власність з метою задоволення особистих цілей. (а.с. 88).
Таким чином, посилання ОСОБА_3 на положення п.3 ч.1 ст. 57 СК України, відповідно до яких особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, не знаходять свого підтвердження, оскільки отримання коштів за вищевказаним договором не мали такого цільового призначення як купівля квартири.
Крім того, ОСОБА_1 надано відомості за період з 2001 по 2014 роки про отриманий дохід, що свідчить про те, що останній постійно працював, отримував дохід та міг здійснити свій матеріальний внесок в придбання квартири або на повернення отриманих коштів ОСОБА_3 за договором поворотної фінансової допомоги №78 від 05 грудня 2002 року.
Суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_8 щодо отримання ОСОБА_3 у борг коштів в розмірі 20000 грн., оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо цільового призначення коштів отриманих ОСОБА_3 за договором поворотної фінансової допомоги №78 від 05 грудня 2002 року.
Таким чином, ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, а тому суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя та сторони мають рівні частки у ній.
В судовому засіданні сторони не заперечували, що автомобіль моделі Forza AF 4854, марки ЗАЗ є спільним сумісним майном подружжя.
ОСОБА_3 просила суд відступити від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, визнавши, що її частка автомобіля складає 2/3, посилаючись на вимоги ч.ч.2,3 ст. 70 СК України.
Так, ч.ч. 2,3 70 СК України встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як вже будо зазначено вище, сторони мають двох спільних дітей, один з яких повнолітній, які проживають з ОСОБА_3 .
Дійсно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_9 у розмірі 1500 грн. щомісячно та мається заборгованість з їх сплати. (Т.1 а.с. 179).
ОСОБА_1 пояснював, що матеріально допомагав дітям шляхом переведення грошових коштів через «Вестерн Юніон», на даний час його матеріальний стан погіршився.
Суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_6 оскільки йому особисто невідомо чи утримував ОСОБА_1 сім'ю. Дану інформацію він може знати лише зі слів матері ОСОБА_3 .
Крім того, наявність заборгованості по сплаті аліментів є підставою для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості або звернення стягнення на майно боржника.
Слід також зазначити, що заборгованість по сплаті аліментів нарахована з грудня 2017 року по квітень 2020 року включно, в той час як сам виконавчий лист № 554/9889/17 датований 02.09.2019 року. Тобто на час пред'явлення виконавчого листа до виконання одразу утворилась заборгованість за майже за 2 роки. Крім того суд не володіє інформацією про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, враховуючи що останній проживає за межами України.
Відсутність доказів того, що стягнутий судовим рішенням розмір аліментів є недостатній для забезпечення фізичного і духовного розвитку неповнолітнього сина під час розгляду та недоведеності ухилення позивача за первісним позовом від участі в утриманні спільних дітей, дає підстави прийти до висновку про необґрунтованість вимог про відступлення від засад рівності часток подружжя.
Сам лише факт проживання малолітнього і повнолітнього синів після розірвання шлюбу з матір'ю з огляду на встановлені обставини та положення ст..70 СК України, само по собі не є вагомою підставою для збільшення частки одного з подружжя при поділі спільного майна подружжя.
Подібні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 06 березня 2019 року по справі № 200/15089/16-ц (провадження № 61-4287св18), від 27 грудня 2019 року по справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19), від 02 березня 2020 року по справі № 448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19) та від 29 квітня 2020 року по справі № 200/15089/16-ц (провадження № 61-4287св18).
Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, ОСОБА_3 також не доведено.
Також є безпідставною вимога ОСОБА_3 про грошову компенсацію ОСОБА_1 вартості 1/3 частини автомобіля.
Так, відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України).
Разом із тим, при звернені до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 не було внесено на депозитний рахунок відповідної грошової суми, що дорівнює вартості 1/3 частини автомобіля.
Стосовно вимог ОСОБА_1 про поділ спільно придбаних мелів та побутової техніки суд зазначає наступне.
Так, згідно п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Матеріали справи не містять жодних доказів як наявності такого майна, так і його вартості. Оскільки в даному питанні сторони не дійшли згоди про наявність такого майна, час його придбання та його вартість, чого не містять і матерали справ, то суд позбавлений можливості провести його розподіл.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову, а саме: суд визнає спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 , та визнає за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири і за ОСОБА_1 визнає право власності на 1/2 частку квартири. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Крім того, частковому задоволенню підлягає і вимоги зустрічного позову, а саме: суд визнає за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку автомобіля та визнає за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст. 141 УПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позову заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв.м.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв.м., в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власносте подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв.м., в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власносте подружжя.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4010 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та розподіл майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку автомобіля модель Forza AF 4854 марки ЗАЗ, кузов № НОМЕР_3 , в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля модель Forza AF 4854 марки ЗАЗ, кузов № НОМЕР_3 , в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 675 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .
Представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 .
Предствник відповідача: ОСОБА_4 ., АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення виготовлено 22.11.2021 року.
Суддя Октябрського
районного суду м.Полтави Троцька А.І.