ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2021 року м. Київ № 640/12003/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «ГОРЕКС» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «ГОРЕКС» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними дії відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» на підставі наказу відповідача від 22 січня 2019 року №875 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» (код 37814228) та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №02352615140101 від 22 лютого 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки, що свідчить про незаконність такої перевірки та як наслідок, висновки, які містяться в акті перевірки та на підставі яких винесено оскаржуване рішення, не створюють для товариства жодних юридичних наслідків. Крім того, позивач вказав, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2019 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25 липня 2019 року від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав про ненадання ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» первинних документів, з яких можливо встановити реальність господарських операцій останнього з контрагентами. Крім того, представник відповідача зазначив про дотримання вимог щодо повідомлення ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» про проведення перевірки.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
22 січня 2019 року контролюючим органом винесено наказ №875 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» (код 37814228) та повідомлення №37/26-15-14-01-01, якими на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ДЕНІ ЛЮКС» (код 40320908), з ТОВ «ПАНОРАМА-СКАЙ» (код 39343141) та з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «МЕТРОКЕПІТАЛ ГРУП» (код 37354392) за 2015, 2016 роки - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств, тривалістю 2 робочі дні, з 25 січня 2019 року по дату завершення перевірки, у Головному управлінні Державної фіскальної служби у місті Києві за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, буд. 6, кім. 710.
На виконання вказаного наказу від 22 січня 2019 року №875, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено перевірки, за результатами якої складено акт від 29 січня 2019 року №52/26-15-14-01-01/37814228.
Проведеною перевіркою встановлення порушення підпункту 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 429 195,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки, 22 лютого 2019 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №02352615140101, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 514 970,00,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 429 195,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 85 778,00 грн.
Не погоджуючись із діями податкового органу по проведенню перевірки, та податковим повідомленням - рішенням, винесеного за наслідками такої перевірки, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з пунктом 79.1, пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За змістом пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.
Вичерпний перелік підстав проведення документальних перевірок визначений статтею 78 Податкового кодексу України.
У відповідності до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
У відповідності до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За змістом абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
З аналізу вказаних положень вбачається, що умовою належного вручення документів у розумінні Податкового кодексу України є їх направлення за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисте їх вручення, при цьому жодна норма податкового законодавства не зобов'язує податковий орган здійснювати заходи для з'ясування причин невручення документів, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв'язку, кур'єрська доставка і т.д.) щодо вручення кореспонденції.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи вищезазначені наказ від 22 січня 2019 року №875 та повідомлення від 22 січня 2019 року №37/26-15-14-01-01 направлені на адресу ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» 29 січня 2019 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, та не заперечується сторонами.
При цьому, як зазначено відповідачем, сам факт направлення наказу та повідомлення про проведення перевірки з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу позивача надає йому підстави для початку проведення контрольного заходу, а присутність платника податків, в силу положень пункту 79.3 статті 79 Податкового кодексу України, під час проведення невиїзної перевірки не є обов'язковою.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам в контексті встановлених судом обставин та у взаємозв'язку із наведеними вище нормами права варто зазначити, що визначений пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України спосіб вручення наказу та повідомлення щодо проведення контрольного заходу надає відповідачу можливість обирати альтернативні шляхи направлення документів платнику податків, а саме: або засобами електронного зв'язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику, або засобами поштового зв'язку.
При цьому у разі обрання податковим органом останнього способу надіслання поштової кореспонденції та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа такий відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.
При цьому суд звертає увагу на те, що зазначені вище положення податкового законодавства не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття як «вручення» та «надіслання» наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки.
Суд звертає увагу на те, що невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Згідно з пунктом 17.1 статті 17 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків має право, зокрема: представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника; бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків.
Так, вимога, яку Податковий кодекс України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 Податкового кодексу України правами платника податків, а саме:
- право бути присутнім під час проведення перевірок;
- право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки- документальну виїзну.
Правові висновки у даному контексті наведено у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18 та від 14 серпня 2020 року у справі №160/2116/19.
Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 25 січня 2015 року у справі №21-425а14 зробив правовий висновок відповідно до якого, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
З урахуванням наведеного обставина належного вручення наказу про проведення невиїзної перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.
Окрім того, варто відмітити, що у відповідності до пунктів 1, 9 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення справи суд має перевірити чи прийнято рішення суб'єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Суд звертає увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Разом з тим, вищенаведені норми Податкового кодексу України, не передбачали вибору поведінки (розсуду/дискреції) податкового органу щодо надання платнику податків можливості ознайомитись із наказом проведення щодо нього контрольного заходу.
Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
З урахуванням наведеного, податковий орган, як суб'єкт владних повноважень, в силу положень Основного Закону, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов'язаний був пересвідчитись відповідно до вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України про вручення платнику податків відповідного наказу про початок проведення перевірки щодо нього. Адже, відповідно до абзацу 2 пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України тільки виконання цих умов надає право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Виходячи з вищезазначеного, суд відмічає, що лист з повідомленням про проведення перевірки та відповідний наказ податковим органом направлено 24 січня 2019 року, тобто за день до початку проведення перевірки, який у свою чергу отриманий позивачем 29 січня 2019 року.
Окрім того, суд звертає увагу, що за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.
Таким чином, проведена відповідачем перевірка у період з 25 січня 2019 року, терміном у 2 дні, з урахуванням особливостей поштового обігу відбулась без перевірки відповідачем обставин повідомлення позивача про її проведення та отримання ним копії наказу у порушення вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України як законодавчо закріпленої передумови проведення позапланової невиїзної перевірки.
Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.
Суд вважає з необхідне зазначити, що обов'язку контролюючого органу завчасно ознайомити платника податків про намір проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у спосіб, визначений пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень від податкових органів. Необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов'язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18.
Разом з тим, відповідачем не зазначено жодних обставин, які б давали підстави вважати, що позивач, як платник податків, щодо якого прийнято наказ про проведення перевірки, вчиняв дії (бездіяльність), які б в сукупності свідчили про недобросовісний характер його поведінки в контексті отримання відповідного повідомлення про проведення перевірки.
Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 названого Кодексу.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 травня 2020 року у справі №818/532/16 зазначив, що після оцінки судами порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, на які вказує позивач, суди мають обов'язково оцінювати такі порушення з огляду на те, чи призвели вони до необґрунтованості чи помилковості висновків контролюючого органу та чи є вони такими, що тягнуть протиправність податкового повідомлення-рішення. У разі, якщо установлені судом порушення щодо проведення перевірки не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, суди мають переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства, які слугували підставою для визначення платнику грошового зобов'язання.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, незаконна перевірка не створює правових наслідків.
Так само, згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року № К/9901/1970/17, невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення); як наслідок, акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.
Отже, незаконність дій з проведення документальної перевірки та порушення порядку її проведення є підставою для скасування рішень, прийнятих за наслідком проведення такої перевірки; у свою чергу акт перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.
Відповідно до пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень - рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв'язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15), від 11 липня 2019 року (справа №804/8855/14).
Таким чином, перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 29 січня 2019 року №52/26-15-14-01-01/37814228, проведена відповідачем з суттєвими порушеннями, отже не може створювати жодних правових наслідків та тягне за собою протиправність рішення, прийнятого у результаті проведення такої перевірки, а саме податкового повідомлення-рішення №02352615140101 від 22 лютого 2019 року.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог на наявності правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні гуди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно із частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги, у даному випадку, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи, що судом позов задоволено повністю, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 9 645,60 грн.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським бюро «Архангельський і партнери» укладено Договір про надання правової допомоги від 18 червня 2019 року №18/06-2019, відповідно до умов якого, бюро зобов'язується надавати клієнту правову допомогу у захисті його законних прав та інтересів, а клієнт оплатити гонорар за правову допомогу у розмірі та порядку, визначеному цим Договором.
Відповідно до пункту 1.1 Договору, під судовим оскарженням сторони розуміють: підготовку заяв по суті справи (позовна заява, відповідь на відзив) та їх подача до Окружного адміністративного суду міста Києва, підготовку необхідних клопотань по суті справи, участь у судових засіданнях Окружного адміністративного суду міста Києва, вчинення інших, передбачених процесуальним законом дій, направлених на виконання умов цього Договору.
Відповідно до пункту 4.2 вказаного Договору, гонорар складає 20 000,00 грн.
За результатом надання правової допомоги сторони протягом 10 робочих днів підписують акт надання правової допомоги (пункт 4.6 Договору).
На підтвердження оплати наданих послуг, надано платіжні доручення від 19 червня 2019 року №1545 на суму 6 625,00 грн., від 20 червня 2019 року №1548 на суму 6 500,00 грн., від 02 липня 2019 року №1554 на суму 6 875,00 грн. (Призначення платежу: оплата за юридичні послуги згідно рахунку на оплату №18-1/06-19 від 18 червня 2019 року).
Разом з тим, на виконання наведених вище вимог, позивачем не було надано суду акта надання правової допомоги, з якого можливо було б встановити обсяг наданих послуг, так як справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а відтак представники позивача участь у судових засіданнях, як то передбачено Договором від 18 червня 2019 року №18/06-2019, не брали.
Наведене у сукупності свідчить про безпідставність вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «ГОРЕКС» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» на підставі наказу відповідача від 22 січня 2019 року №875 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТВП «ГОРЕКС» (код 37814228).
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №02352615140101 від 22 лютого 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «ГОРЕКС» (код ЄДРПОУ 37814228, вул. Дружби 31, село Торецьке, Костянтинівський район, Донецька область, 85200) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9 645,60 грн. (десять тисяч шістсот сорок п'ять гривень шістдесят копійок).
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «ГОРЕКС» (85200, Донецька область, Костянтинівський район, село Торецьке, вул. Дружби 31, код ЄДРПОУ 37814228).
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Суддя В.І. Келеберда