ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2021 року м. Київ № 640/15002/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач/ГУ ДФС у м. Києві), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві за №Ф-34664-17 від 17.05.2019 року з сумою боргу 6030,42 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2021 року №292 справу передано для повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, в зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Патратій О.В.
Згідно із витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021 року, справу передано для розгляду судді Васильченко І.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2021 року справа прийнята до провадження та вирішено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року здійснено заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що нею отримано вимогу від 17.05.2019 року №Ф-34664-17. За змістом цієї вимоги про сплату боргу (недоїмки) за позивачем обліковується борг по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Позивач вважає вказану вимогу безпідставною з огляду на те, що вона безпосередньо підприємницьку діяльність не здійснювала та доходи від провадження підприємницької діяльності не отримувала. Натомість позивачка отримувала дохід виключно у вигляді заробітної плати від роботодавця, який у свою чергу здійснював всі передбачені чинним законодавством відрахування, в т.ч. єдиного соціального внеску в розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. За наведених обставин обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок самостійно в розумінні норм Закону №2464-VI у позивача був відсутній.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про правомірність оскаржуваної вимоги, сформованої з огляду на те, що за даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 26.07.2001 зареєстрована Радою адвокатів м. Києва, перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДПС у м. Києві, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 26.03.2018 по теперішній час, є платником єдиного внеску з 30.03.2018. Протягом вказаного періоду в картці обліковується сплата єдиного внеску в сумі 15 337,08 гривень, у зв'язку з чим на момент надання відповіді в ІКП, обліковується недоїмка в сумі 10 442,72 гривень.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1947/10, виданого 26 липня 2001 року Київською обласною кваліфікаційно - дисциплінарною комісією адвокатури ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю.
Згідно довідки про взяття на облік платника податків (форма №4-ОПП) від 30 березня 2018 року №1826538000017 позивач взята на облік ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві з 30 березня 2018 року.
Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року №Ф-34664-17У, якою позивача, відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 6030,42 грн.
Разом з тим, у відповідності до довідки ТОВ «ВТС КОНСАЛТИНГ» від 03 червня 2019 року №278 ОСОБА_1 дійсно працювала в ТОВ «ВТС КОНСАЛТИНГ» на посаді експерта з юридичних та податкових питань з 01.06.2018 року по 31.05.2019 року.
З довідки Пенсійного фонду України від 03.06.2019 року (форма ОК-7) вбачається, що позивач є застрахованою особою та у період з січня 2017 року по квітень 2019 року єдиний соціальний внесок за нього сплачував роботодавець ТОВ «ВТС КОНСАЛТИНГ».
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 року №Ф-34664-17 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, враховуючи особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).
Отже, за встановлених обставин того, що позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судами не встановлено, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Таким чином, виходячи з обсягу встановлених у справі обставин та беручи до уваги наведені вище правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для нарахування позивачу в автоматичному режимі єдиного внеску за такі періоди: з січня 2017 по 30 квітня 2019 року (тобто, за періоди, коли позивач отримував заробіток як найманий працівник, та з сум якого роботодавцями здійснено відрахування на оплату єдиного внеску у розмірі не менше за мінімальний страховий внесок). У зв'язку з цим суд вважає оспорювану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 року №Ф-34664-17 протиправною.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною у матеріалах справи квитанцією від 07.08.2019 року №0.0.1429674736.1 підтверджено, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у сумі 2007,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у межах вказаної суми.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 12, 72 - 77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 17 травня 2019 року №Ф-34664-17.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2007 (дві тисячі сім ) гривень за рахунок бюджетних асигнувань рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко