ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 листопада 2021 року м. Київ № 640/3647/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом доОСОБА_1 Офісу Генерального прокурора
провизнання протиправними та скасування наказу від 11.06.2020 № 1492ц
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - Позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту також - Відповідач, Офіс) про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора Венедіктової І.В. від 1.06.2020 № 1492ц, яким внесені зміни до наказу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 03.12.2019 № 1071-вк.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не передбачають можливості внесення змін до наказів про звільнення через 7 місяців після їх видання, то оскаржуваний наказ є протиправним. Також Позивач зазначив, що не існує передбаченого законодавством України правового механізму ретроспективного внесення змін до індивідуальних актів, а тому спірний наказ підлягає скасуванню як протиправний.
Представник Відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Відповідач при прийнятті спірного наказу дів на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством України.
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, заслухавши їхні пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, до звільнення з органів прокуратури, Позивач обіймав посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 03.12.2019 № 1071-вк, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», на підставі наказу Міністра оборони України від 13.11.2019 № 638, Позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «й» пункту 2 часини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора Офісу від 11.06.2020 № 1492ц «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 03.12.2019 № 1071-вк», керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», статтями 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», пунктом 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.22008 № 1153/2008, внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 03.12.2019 № 1071-вк, а саме пункт 1 викладено у новій редакції: «Капітана юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 13.11.2019 № 638 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «й» пункту 2 часини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з 06 грудня 2019 року звільнити з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату.
Вважаючи зазначений наказ протиправним та таким, що прийнятий за відсутності на те у Відповідача повноважень, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі по тексту також - КЗпП України), Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі по тексту також - Закон № 1697-VII), Тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 12.02.2019 № 27 (далі по тексту також - Інструкція № 27) (у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII.
До 25.09.2019 частиною першою статті 7 Закону № 1697-VII визначалось, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно з абзацами 1, 4 частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом № 1697-VІІ і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX були внесені зміни у вказаний Закон № 1697-VII, відповідно до яких систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Тобто виключено з системи військову прокуратуру.
Абзацом 3 пункту 18 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надано право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом (у діючій редакції, - прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом).
Водночас, за приписами положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, вирішення питання проходження військової служби, у тому числі щодо військовослужбовців, відряджених до державних органів (прийняття/звільнення з військової служби) належить до повноважень Міністра оборони України.
З огляду на наведене суд зазначає, що обґрунтованих підстав для залишення Позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби, не було, оскільки не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, як і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 06.0.2021 у справі № 420/5104/20.
У взаємозв'язку з наведеним, судом встановлено, що Позивача звільнено з військової служби саме наказом Міністра оборони України від 13.11.2019 № 638, який не визнано протиправним та не скасовано у судовому порядку, який став єдиною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу від 03.12.2019 № 1071-вк, в який спірним наказом від 11.06.2020 № 1492ц внесені зміни щодо формулювання звільнення, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування останнього.
Разом з тим, відповідно до пункту 7 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу.
Згідно зі статтею 9 Закону № 1697-VII та постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності» з метою належного забезпечення впровадження електронного документообігу в діяльність органів, наказом Генерального прокурора України було затверджено Інструкція № 27, яка, окрім іншого, регламентує порядок опрацювання документів із часу їх створення, надходження до відправлення або передавання до архівного фонду прокуратури з урахуванням впровадження інформаційних технологій та електронного документообігу.
За приписами пункту 9.23. Інструкція № 27, наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником прокуратури, його першим заступником або заступником на підставі законів та для їх виконання. У наказах викладаються питання з основної діяльності органів прокуратури або окремих її напрямів, а також адміністративно-господарські та кадрові питання (з особового складу).
Після набрання чинності наказом внесення змін до нього, визнання його таким, що втратив чинність, чи його скасування здійснюється лише шляхом видання нового наказу.
Таким чином, Інструкцією № 27 передбачено та закріплено порядок внесення змін до наказів, виданих керівником прокуратури, його першим заступником або заступником.
При цьому суд вважає, що відсутність такого порядку у Законі № 1697-VII, Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не позбавляє Відповідача права внести зміни до раніше виданого наказу, у разі самостійного виявлення допущених помилок.
Окрім того, можливість внесення змін до наказів про звільнення підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 06.08.2020 у справі № 826/18834/15.
З огляду на зазначене суд враховує, шо відповідно до частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з положеннями частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Суд також звертає увагу на положення статті 235 КЗпП України, якою визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
В даному випадку, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає, що внесення Відповідачем змін спірним наказом від 11.06.2020 № 1492ц до наказу від 03.12.2019 № 1071-вк жодним чином не вплинуло на підстави звільнення Позивача та питання його поновлення на роботі в органах прокуратури, яке в даному провадженні навіть не ставилось, тож відсутні правові підстави для скасування такого наказу як протиправного.
При цьому, наказ від 03.12.2019 № 1071-вк окремо оскаржується Позивачем в іншому самостійному позовному провадженні з інших підстав, проте на неодноразові пропозиції суду щодо об'єднання для спільного розгляду вказаного та даного провадження, Позивач заперечував та наполягав на їх розгляді окремо.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши та надавши об'єктивну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін (їх представників), суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної заяви та відсутність підстав для її задоволення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, Відповідач належним чином виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
ОФІС ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА (код 00034051, адреса: 01011, місто Київ, ВУЛИЦЯ РІЗНИЦЬКА, будинок 13/15).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович