22.11.21
22-ц/812/1956/21
Провадження № 22-ц/812/1956/21
16 листопада 2021 року м. Миколаїв
справа № 488/2667/16
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Тищук Н. О.,
суддів Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,
із секретарем Андрієнко Л.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1 та
ОСОБА_2
на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 10 червня 2021 року суддею Селіщевою Л.І., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена) у цивільній справі за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до
ОСОБА_1 та
ОСОБА_2
про стягнення кредитної заборгованості,
та за зустрічним позовом
ОСОБА_2 до
товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»
про визнання Кредитного договору та Загальних умов кредитування недійсними,
У липні 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позивач зазначав, що 20 жовтня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 50011915, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 200 457, 58 грн, що еквівалентно 15 479, 35 доларам США та 58 958,10 грн, що еквівалентно 4 552,75 доларам США. Строк кредиту 60 місяців, процентна ставка 10, 50 %, є змінною відповідно до статті 2.3 Загальних умов кредитування. Кредит надано на придбання автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Polo Sedan, 2014 року випуску.
Своїм підписом на кредитному договорі та усіх додатках до нього ОСОБА_2 поручилася перед ТОВ «Порше Мобіліті» за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань.
Крім цього, 21 жовтня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. За цим договором ОСОБА_1 передав у заставу належний йому автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель Polo Sedan, 2014 року випуску, кузов НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1 598 куб.см., з д/н НОМЕР_2 .
Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути з ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, кредитну заборгованість, яка виникла станом на 11 жовтня 2017 року у розмірі 537 823,17 грн, з яких за основним договором 7 103, 43 грн за тілом кредиту, 48 156, 56 грн за процентами, 808, 13 грн. - 3 % річних за прострочення сплати тіла кредиту та 1 261, 81 грн - 3% річних за прострочення сплати процентів, 3 268, 72 грн інфляційних втрат за прострочення сплати тіла кредиту, 1 752, 51 грн пені за прострочення сплати тіла кредиту, 3 593, 68 грн пені за прострочення сплати процентів та за додатковим договором 37 756, 27 грн за тілом кредиту та процентами, 925, 61 грн - 3 % річних на цю заборгованість та 2 642, 92 грн пені, 3 184, 68 грн інфляційних втрат.
Також 321 690, 16 грн заборгованості із дострокового повернення тіла кредиту, 14 965, 20 грн 3 % річних, 32 169, 02 грн пені, 40 091, 51 грн штрафу за пунктом 8,2 кредитного договору, 12 000 грн збитків за пунктом 8.5 кредитного договору, 5 539, 20 грн інших витрат за пунктом 8.5 кредитного договору та 913, 76 грн штрафу за пунктом 8.3 кредитного договору.
У квітні 2017 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ТОВ «Порше Мобіліті» про захист прав споживачів, у якому просила визнати недійсними кредитний договір № 50011915 від 20 жовтня 2014 року та Загальні умови кредитування.
Позивачка посилалась на відсутність доказів права позивача надавати кредити в іноземній валюті; кредитний договір укладено в період дії заборони надання споживчих кредитів в іноземній валюті; на безпідставне відображення у графіку погашення кредиту платежу у доларах США, а не у валюті договору - гривні; ненадання поручителю інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту; на дискримінаційність умов договору, які визначають для банку тільки права, а для позичальника - тільки обов'язки.
У запереченнях на зустрічний позов ТОВ «Порше Мобіліті» просило у його задоволенні відмовити, посилаючись на недоведеність і безпідставність.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2021року позов ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто 519 911, 53 грн кредитної заборгованості. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилались на ті ж обставини, якими обґрунтовували позовні вимоги про визнання договору недійсним. Крім цього посилались на безпідставне нарахування процентів на тіло кредиту та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору; на безпідставне стягнення 3 % річних за договором, платежі по якому визначаються в еквіваленті до іноземної валюти.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на ті ж обставини, якими обґрунтовував позов та заперечував проти зустрічного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково первісний позов, суд виходив з того, що між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, сторони погодили істотні умови кредитного договору щодо суми кредиту, строку його повернення та розміру процентів, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту, процентами, пенею, штрафами та трьома процентами річних є обґрунтованими. Поряд з цим суд вважав, що позов у частині стягнення інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягає. В задоволенні позову в частині стягнення збитків у розмірі 12000 грн суд відмовив, так як відсутні докази сплати позивачем витрат, пов'язаних із кредитним договором.
З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися у повній мірі виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 20 жовтня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 50011915, за умовами якого позичальник отримав 200 457, 58 грн кредитних коштів, що еквівалентно 15 479, 35 доларам США та 58 958,10 грн, що еквівалентно 4 552,75 доларам США. Строк кредиту 60 місяців. Процентна ставка 10, 50 %, проте вона є змінною відповідно до статті 2.3 Загальних умов кредитування. Кредит надано на придбання автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Polo Sedan, 2014 року випуску.
Своїм підписом на кредитному договорі та усіх додатках до нього, ОСОБА_2 поручилася перед ТОВ «Порше Мобіліті» за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань (а.с. 11 том І).
Крім цього, 21 жовтня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. За цим договором ОСОБА_1 передав у заставу належний йому автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель Polo Sedan, 2014 року випуску, кузов НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1 598 куб.см., з д/н НОМЕР_2 .
Згідно з пунктом 1.4.1 Загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, надання кредиту здійснюється починаючи з дати укладення цього договору. Датою надання кредиту є дата списання коштів у розмірі суми кредиту з рахунку компанії відповідно до умов кредитного договору (а.с. 12 - 19 том І).
Підписавши загальні умови кредитування, позичальник та поручитель підтвердили, що ТОВ «Порше Мобіліті» належним чином ознайомило їх з інформацією, передбаченоюстаттею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та Правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією. Сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зістаттею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Проте у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, виникла кредитна заборгованість.
19 лютого 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості (а.с. 30 - 34 том І).
Зі змісту цієї вимоги вбачається, що банк просить протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги достроково повернути суму кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору.
Згідно з пунктом 3.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується компанією і вказується у повідомленні), протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не було отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.
Отже зверненням 15 лютого 2016 року до позичальника з вимогою про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, ТОВ "Порше Мобіліті" відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом та використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18).
Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена також у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14 - 10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Звертаючись до суду з указаним позовом, ТОВ "Порше Мобіліті" просило стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом станом на 11 жовтня 2017 року. Отже, позивач нараховував проценти на прострочену суму кредиту та неустойку й після звернення 15 лютого 2016 року до позичальника з вимогою про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про стягнення з відповідача процентів за користування кредиту з березня 2016 року по жовтень 2017 в сумі 48156,19 грн, оскільки надіславши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості, позивач визнав термін повернення кредиту таким, що настав, а нарахування процентів після закінчення строку дії кредиту законодавством не передбачено.
Відповідно до п. 8.1 договору, у разі порушення терміну оплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту позичальник сплачує пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.
Частиною 2 статті 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність тривалістю один рік.
Отже, у разі, коли на момент звернення з позовом виконання зобов'язання було прострочено понад один рік, стягнення неустойки (штрафу, пені) за минулий час обмежується одним роком перед зверненням зацікавленої особи до суду, якщо причини пропуску даного строку не будуть визнані поважними.
За такого, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» в частині стягнення пені у розмірі 1752, 51 грн та 20745 грн.
Розрахунок заборгованості щодо сплати пені відповідачами не спростовано. Отже, вищезазначена сума пені підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості основного боргу та пені узгоджується з умовами кредитного договору.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ТОВ «Порше Мобіліті» не мало права на стягнення штрафів у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження направлення на адресу позичальника вимог, оформлених згідно з пунктом 8.3 загальних умов кредитування, тому загальна сума штрафів, яка відповідно до розрахунку заборгованості становить 40091, 51 грн не підлягає стягненню з відповідачів.
Крім того, позивачем нараховано 3% річних у відповідності з частиною другою статті 625 ЦК України, за змістом якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підставою застосування передбаченою цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Колегія суддів вважає помилковим посилання відповідачів в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №205/6431/16-ц, оскільки зазначена постанова не містить в собі посилання на відсутність у позивача права на стягнення 3% річних від простроченої суми, як це вказано відповідачами.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з позичальника на користь товариства трьох відсотків річних, передбачених статтею 625 ЦК України, з огляду на доведеність позивачем факту невиконання відповідачами договору.
Крім того, на думку колегії суддів, судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто 5539, 20 грн, нарахованих в порядку п. 8.5 кредитного договору, як збитки.
Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Пунктами першим та другим статті 22 ЦК України визначено, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення особою свого порушеного права.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вказані ТОВ «Порше Мобіліті» 5539, 20 грн, нарахованих в порядку п. 8.5 кредитного договору, не відповідають ознакам збитків, що визначені частиною другою статті 22 ЦК України, та не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.
В порядку статті 134 ЦПК України, позивачем не подавався попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи очікував планував в зв'язку з розглядом справи.
Інші складові заборгованості в апеляційному порядку не оскаржуються, а тому рішення в цій частині не переглядається.
Щодо доводів апеляційної скарги про відносно позовних вимог про визнання договору недійсним, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами другою, четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.
За змістом частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.
Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша та друга статті 533 ЦК України).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що національна валюта України є єдиним законним платіжним засобом на території України, проте вони не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань у національній валюті України з посиланням на еквівалент суми зобов'язання в іноземній валюті.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд дійшов правильного висновку про те, що факт підписання сторонами кредитного договору разом з додатками на визначених умовах свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов кредитного договору, враховуючи те, що перед укладанням спірного правочину Товариство надало позичальнику об'єктивну, повну та достовірну інформацію про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, що підтверджується встановленими судом обставинами справи.
При цьому суд обґрунтовано виходив з того, що ні на момент укладення оспорюваного правочину, ні на час підписання графіка погашення кредиту відповідач не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала їх.
За наведених обставин не заслуговують на увагу доводи відповідачки про використання з боку кредитора нечесної підприємницької практики, а також про те, що в неї була відсутня інформація щодо сукупної вартості кредиту та на час укладення угоди між сторонами не були погоджені всі її істотні умови.
Таким чином, оскаржуване судове рішення в частині вирішення зустрічного позову відповідає вимогам закону й підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Проте, оскільки в частині стягнення суми заборгованості районним судом при ухваленні оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, то рішення в цій частині підлягає зміні.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Таким чином, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з кожного відповідача на користь позивача ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає стягненню по 2078 грн.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, враховуючи, що судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 7798 грн сплачено відповідачем ОСОБА_1 , а апеляційна скарга задоволена на 28%, з позивача на його користь підлягає стягненню 2183 грн. Проте шляхом взаємозаліку зазначених сум, з ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Порше Мобіліті» необхідно стягнути 105 грн.
Крім того, не підлягають стягненню з відповідачів на користь ТОВ «Порше Мобіліті» понесені ним судові витрати, пов'язані з судовим розглядом справи у суді апеляційної інстанції як такі, що не підтверджені доказами про здійснення відповідних витрат.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2021 року змінити в частині стягнення суми заборгованості.
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» 375081 (триста сімдесят п'ять тисяч вісімдесят одну) грн, з яких - 7 103 (сім тисяч сто три) грн 43 коп за тілом кредиту, 1 752 (одна тисяча сімсот п'ятдесят дві) грн 51 коп пені за прострочення сплати тіла кредиту, 321 690 (триста двадцять одна тисяча шістсот дев'яносто) грн 16 коп заборгованості з дострокового повернення тіла кредиту, 20 745 (двадцять тисяч сімсот сорок п'ять) грн пені за прострочення сплати суми кредиту, 7 823 (сім тисяч вісімсот двадцять три) грн 07 коп за тілом кредиту по додатковому договору, 15967 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн -3% річних за час прострочення за тілом кредиту.
У задоволенні решти позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_1 105 ( сто п'ять) грн судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» 2078 (дві тисячі сімдесят вісім) грн судових витат.
Рішення суду в частині зустрічного позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.Б.Кушнірова
І.В.Лівінський
Повну постанову складено 22 листопада 2021 року