Справа № 308/1419/20
Іменем України
11 листопада 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Джуги С.Д.
суддів: Куштана Б.П., Бисаги Т.Ю.
з участю секретаря судового засідання: Волощук В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2021 року у складі судді Дергачової Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості, -
встановив :
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що з матеріалів кримінальної справи № 6106801 відкритої по факту подвійного вбивства батьків позивача 01.09.2001р., стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 уклав договір позики грошей з батьком позивача ОСОБА_4 та станом на травень 2001 року боргував йому 34 000 доларів США. Суму боргу відповідач визнав та підтвердив це своїми показами по кримінальній справі, які зафіксовані в письмових поясненнях та протоколі допиту свідка від 26.09.2001 року, які підписані власноручно відповідачем. Відповідач визнав борг та вказав в показах, що буде повертати борг офіційному опікуну дітей ОСОБА_4 . Однак, ніяких коштів ні опікуну, ні дітям повернуто не було. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року по справі № 308/2160/17 стягнуто з відповідача на користь брата позивача ОСОБА_4 1/2 частину заборгованості за договором позики в сумі 676 026 грн., яка складається із боргу в розмірі 459 000 грн. та 3 % річних в розмірі 217 026 грн. Апеляційним судом встановлено, що позивач по даній справі має право на 1/2 частину вимог до відповідача. Вказане судове рішення в частині стягнення основного боргу в сумі 459 000 грн., залишено без змін постановою Верховного Суду від 09.01.2020 року. Верховний Суд вказав, що проаналізувавши надані позивачем письмові докази, зокрема протокол допиту свідка від 26 вересня 2001 року, згідно з яким ОСОБА_3 визнав, що взяв у ОСОБА_4 в борг грошові кошти в розмір 34 000 доларів США, та надавши їм належну правову оцінку, з врахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про укладення між батьком позивача та відповідачем договору позики, та виникнення у нього заборгованості за вказаним договором, у зв'язку з його невиконанням. Крім того суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що ОСОБА_3 перед початком допиту було роз'яснено приписи статті 63 Конституції України, згідно з якою особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, та попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, тому відображена у протоколі інформація є достовірною. Також є обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що позивачем не пропущено позовну давність. Позивач зазначає, що про своє порушене право дізнався лише 09 квітня 2019 року після винесення постанови Закарпатським апеляційним судом відносно його брата ОСОБА_4 по справі № 308/2160/17, а тому строк позовної давності позивач вважає не пропущений.
За вказаних обставин, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 на свою користь суму заборгованості в розмірі 459 000 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч) гривень.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2021 року у задоволенні заявлено позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки про можливість пред'явлення позову до відповідача позивачу стало відомо з постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року по справі №308/2160/17, а тому строк позовної давності не пропущений. Крім того, брат позивача отримав доступ до матеріалів кримінального провадження тільки з моменту визнання його потерпілим постановою слідчого від 27 лютого 2017 року. Навіть якщо попустити, що брат негайно повідомив позивача про такий факт, то і в такому випадку, даний позов поданий в межах трьох років - 10 лютого 2020 року, що в будь-якому випадку спростовує твердження про пропуск строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позивач звернувся із зазначеним позовом лише 11.02.2020 року, тобто майже через 14 років після досягнення ним повноліття. При цьому, позивач не довів суду жодними належними та допустимими доказами що протягом такого великого проміжку часу він вживав дієвих заходів з метою визнання його потерпілим у кримінальному провадженні щодо смерті його батьків, отримання доступу до нього, адже про факт смерті батьків та існування кримінального провадження був обізнаний.
Однак з таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Встановлено, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у цивільній справі № 308/2160/17, винесеної за наслідками розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, судом апеляційної інстанції було апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 серпня 2017 року скасоване. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частину заборгованості за договором позики в сумі 676 026 грн., яка складається із заборгованості за боргом в розмірі 459 000грн. та 3% річних в розмірі 217 026 грн. В решті заявлених вимог відмовлено.
Судом апеляційної інстанції було встановлено наступні обставини.
З матеріалів справи, зокрема з матеріалів кримінальної справи № 6106801 вбачається, що 01.09.2001 року, близько 09 год. в туалеті на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 був виявлений труп гр. ОСОБА_4 з двома вогнепальними пораненнями в області голови та одним в області лівого плеча, а в приміщенні ванної кімнати даного будинку в непритомному стані з вогнепальним пораненням в області голови було виявлено гр. ОСОБА_5 , яка згодом померла.
Син загиблих - ОСОБА_4 28.02.2017 року в рамках даної кримінальної справи визнаний потерпілим. Він та його представник отримали доступ до матеріалів даної справи.
Під час розслідування вказаної кримінальної справи ОСОБА_3 допитувався органом досудового розслідування, що вбачається з письмових поясненнях та протоколу допиту свідка від 26.09.2001 року.
У вказаному протоколі допиту свідка зафіксовано, що ОСОБА_3 визнано той факт, що він неодноразово брав гроші в борг від померлого ОСОБА_4 та на момент допиту боргує йому 34000 доларів США. Вказану суму ОСОБА_3 зобов'язався поступово віддавати офіційному опікуну дітей померлого. В протоколі допиту зафіксовано факт визнання ОСОБА_3 існування боргу перед ОСОБА_4 в розмірі 34000 доларів США та його зобов'язання повернути такий боргу офіційному опікуну дітей померлого, тобто весь склад боргового зобов'язання. Кожна сторінка даного протоколу допиту підписана ОСОБА_3 , а тому такий слід вважати письмовим доказом.
Апеляційною інстанцією відхилено посилання апелянта на невизнання ним таких свідчень, оскільки з протоколу допиту слідує, що ОСОБА_3 було роз'яснено приписи ст. 63 Конституції України про право не свідчити щодо себе. Також ОСОБА_3 був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому вважати недостовірною інформацію відображену в даному протоколі підстав немає.
Також колегія суддів вважала помилковим посилання апелянта на ст. 46 ЦК УРСР, оскільки протокол допиту свідка від 26.09.2001 року не може вважатися показаннями свідка в розумінні ст. 63 ЦПК України (в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанції), позаяк свідки судом першої інстанції не допитувалися. Даний доказ є саме як письмовий доказ, що підтверджує факт визнання відповідачем існування боргу.
Щодо відсутності вироку по кримінальній справі №6106801, то ця обставина не має жодного правого значення, оскільки предметом розгляду даної цивільної справи не є відшкодування шкоди завданої злочином чи смертю. Тобто таким вироком і не можуть встановлюватися якісь преюдиційні обставини по даній цивільній справі.
Показанням допитаного в суді апеляційної інстанції як свідка відповідача ОСОБА_3 , що при допиті його слідчим прокуратури згідно протоколу від 26 вересня 2001 року він себе оговорив щодо отримання від ОСОБА_4 у борг 34 000 доларів США через застосування до нього психологічного та фізичного впливу, а також, що документів, які ним підписні при допитах він не читав, колегія суддів надала критичну оцінку і не взяла до уваги, оскільки такі жодним чином не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, і фактично є надуманими та намаганням уникнути виконання цивільного зобов'язання та цивільно - правової відповідальності.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріалами справи доведено факт існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 станом на травень 2001 року правовідносин, що випливають з договору позики та невиконання відповідачем станом на день пред'явлення позову (02.03.2017 року) свого зобов'язання за договором позики в розмірі 34000 доларів США.
З витребуваної судом апеляційної інстанції копії спадкової справи №870/2004 року, заведеної за померлим ОСОБА_4 , вбачалося, що спадкоємцями, які прийняли спадщину за померлим ОСОБА_4 , в рівних долях по Ѕ частці є позивач ОСОБА_4 та його брат ОСОБА_1 , а тому до них обох перейшло і право вимоги в рівних частках до ОСОБА_3 про повернення заборгованості.
Борг за договором позики укладеного між ОСОБА_3 та померлим ОСОБА_4 становить 34000 дол. США, що по курсу НБУ станом на 01.03.2017 року становить 918 000 грн.
З врахуванням того, що право вимоги до ОСОБА_3 про повернення заборгованості за договором перейшло до обох спадкоємців в рівних частках, позивач, як один із спадкоємців, має право на стягнення з відповідача Ѕ частини заборгованості за договором позики в сумі 676 026 грн., яка складається із заборгованості за боргом в розмірі 459 000грн. та 3% річних в розмірі 217026 грн. В цій частині позов є обґрунтований та підлягає до задоволення.
Постановою Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі № 308/2160/17 (провадження 61-9505св19), касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання скасовано і ухвалене в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання відмовлено. В решті постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишено без змін.
Верховний Суд у даній постанові вказав, що проаналізувавши надані позивачем письмові докази, зокрема протокол допиту свідка від 26 вересня 2001 року, згідно з яким ОСОБА_3 визнав, що взяв у ОСОБА_4 в борг грошові кошти в розмірі 34 000 доларів США, та надавши їм належну правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про укладення між батьком позивача та відповідачем договору позики, та виникнення у нього заборгованості за вказаним договором, у зв'язку з його невиконанням.
Крім того суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що ОСОБА_3 перед початком допиту було роз'яснено приписи статті 63 Конституції України, згідно з якою особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, та попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, тому відображена у протоколі інформація є достовірною.
Також у даній постанові вказано, що обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що позивачем не пропущено позовну давність, оскільки, виходячи з приписів чинного КПК України, доступ до матеріалів кримінального провадження можуть мати лише певні учасники такого провадження, позивача визнано потерпілим у вказаній кримінальній справі 28 лютого 2017 року, тому саме з цієї дати він міг дізнатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.ч.4,5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. (ч.5 ст. 82 ЦПК України).
Таким чином судовим рішенням - постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у цивільній справі № 308/2160/17, яке набрало законної сили, встановлено, факт існування між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (батьком позивача) станом на травень 2001 року правовідносин, що випливають з договору позики та невиконання відповідачем станом на день пред'явлення позову (02.03.2017 року) свого зобов'язання за договором позики в розмірі 34000 доларів США, а також факт того, що спадкоємцями, які прийняли спадщину за померлим ОСОБА_4 , в рівних долях по Ѕ частці є ОСОБА_4 та його брат ОСОБА_1 (позивач у даній справі)), і до них обох перейшло і право вимоги в рівних частках до ОСОБА_3 про повернення заборгованості. Відповідачем ОСОБА_3 не спростовані дані обставини.
В суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
В позовній заяві позивач вказує, що про можливість пред'явлення даного позову до відповідача позивачу стало відомо з постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 308/2160/17, а тому строк позовної давності не пропущений. Однак, колегія суддів не погоджується, що перебіг строку позовної давності починається з дати винесення вказаної постанови і пов'язаний з даною постановою.
В даному випадку факт існування боргових зобов'язань зафіксовано в матеріалах кримінального провадження. Виходячи з приписів чинного КПК України, доступ до матеріалів кримінального провадження можуть мати лише певні учасники такого кримінального провадження. Брат позивача міг отримати такий доступ лише з моменту визнання його потерпілим по кримінальному провадженні згідно постанови слідчого від 28.02.2017 року, а відтак саме з цієї дати він міг дізнатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила, а тому строки позовної давності не пропущено. Дані обставини встановлені постановою суду від 09 квітня 2019 року, з якими погодився і суд касаційної інстанції.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 про порушення свого права та про особу, яка його порушила міг довідатися від свого брата ОСОБА_4 з моменту визнання останнього потерпілим по кримінальному провадженні згідно постанови слідчого від 28.02.2017 року, а відтак саме з цієї дати для позивача починається перебіг строку позовної давності. З позовом до суду позивач звернувся 10.02.2020 року, тобто в межах встановленого законом трьохрічного строку позовної давності, і такий строк ним не пропущено.
Аналогічні висновки вказані в постанові Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі №308/2160/17.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, помилково дійшов висновків про пропущення позивачем строків позовної давності та безпідставно відмовив у задоволенні заявленого позову.
З врахуванням вищенаведеного апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно до п.п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
У відповідності до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2021 року скасувати, ухваливши у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 1/2 частину заборгованості за договором позики в розмірі 459 000 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч) гривень та 6885 (шість тисяч вісімсот вісімдесят п'ять ) гривень сплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2021 року
Головуючий :
Судді: