24 листопада 2021 року м. Чернівці
Справа № 717/996/21
Провадження №22-ц/822/1022/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І.М.,
суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.
секретар - Скрипка С.В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2021 року, головуючий у І-й інстанції - Туржанський В.В.
АТ КБ «Приватбанк» у липні 2021 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2021 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» визнано неподаною та повернуто позивачу.
Ухвала суду мотивована тим, що ухвалою судді Кельменецького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року дану позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з тим, що позовна заява не відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України. Зокрема, в заяві не вказано докази, які підтверджують суми коштів та сплату їх відповідачами позивачу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в період з 11 вересня 2019 року по 06 квітня 2021 року. Способом усунення недоліків позовної заяви зазначено подання до суду позовної заяви у новій редакції та відповідних доказів. Позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить ухвалу суду першої інстанції скасувати через порушення норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем було виконано вимоги суду про усунення недоліків у встановлений для цього судом строк.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала передбачена в переліку ухвал суду, розгляд яких здійснюється без повідомлення учасників справи.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала скасуванню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки, які були встановлені ухвалою суду про залишення позову без руху.
Судом встановлено, що 08 липня 2021 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 27 228,84 грн за кредитним договором від 30 січня 2008 року.
Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху з підстав недодержання вимог, викладених у статті 175 ЦПК України та наданий строк на усунення недоліків протягом п'яти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
При постановленні даної ухвали судом першої інстанції зазначено, що в заяві не вказано докази, які підтверджують суми коштів та коли вони сплачені відповідачами в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в період з 11 вересня 2019 року по 06 квітня 2021 року.
Відповідно до частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.
Зокрема, згідно з пунктом 8 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Відповідно до частини 5 статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Відповідно до статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві, поданій 08 липня 2021 року, був зазначений перелік доказів, крім того позивачем подано заяву на виконання вимог про залишення позовної заяви без руху, яка направлена 30 липня 2021 року поштовими засобами зв'язку (а.с.13-14).
Відповідно до вимог частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В порушення принципу диспозитивності, суд першої інстанції, шляхом постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху, фактично вдався до збирання доказів та вказав позивачу про необхідність надання певних доказів.
Враховуючи право сторони на власний розсуд розпоряджатися своїми правами, позивач має право надавати суду ті докази, які вважає за необхідне. При цьому, суд не звернув уваги, що частиною 3 статті 13 ЦПК України встановлено обов'язок суду розглянути справу на підставі тих доказів, що надають сторони, а, відтак, суд не мав підстав до залишення позовної заяви без руху і повинен був надати оцінку наданим позивачем доказам під час розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20.
Чинне процесуальне законодавство передбачає лише зазначення у позові переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, засвідчення їх власним підписом абро підписом представника.
Також апеляційний суду вважає за доцільне звернути увагу на те, що виходячи з вимог процесуального закону, оцінка наданих позивачем доказів у справі, в тому числі з підстав їх належності, допустимості і достовірності проводиться судом за результати розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.
Отже, вказуючи позивачу на зазначені в ухвалі недоліки, які на думку суду мали місце, суд першої інстанції не звернув увагу на вище наведені норми процесуального права.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про невідповідність позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості вимогам статті 175 ЦПК України не можна визнати обґрунтованим.
В оскаржуваній ухвалі суд також вказав на порушення позивачем встановлених судом строків, однак з цим апеляційний суд не погоджується.
Так, виходячи з положень статті 123 ЦПК перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Положеннями частин 3 та 6 статті 124 ЦПК України визначено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали суду про залишення позовної заяви без руху отримана позивачем 26 липня 2021 року. Відповідно, строк на усунення недоліків починає свій відлік з 27 липня 2021 року, а його закінчення припадає на 31 липня 2021 року (субота). Заява про усунення недоліків здана на поштове відділення 30 липня 2021 року, отже, позивачем заяву подано у визначений судом строк.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За таких обставин, ухвалу Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2021 року слід скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Стосовно вимог розподілу судових витрат слід зазначити наступне.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк задовольнити.
Ухвалу Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: А.І. Владичан
І.Н. Лисак