Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 501/544/17
провадження № 61-4094св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 січня 2019 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 21 серпня 1970 року по
16 жовтня 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з
ОСОБА_2 .
На підставі договору дарування від 28 червня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області
Стрижак З. І., зареєстрованого у реєстрі за № 4380, вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею 0,118 га, що належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 078222, виданого Бурлачобалківською сільською радою м. Іллічівська Одеської області, згідно з рішенням від 25 квітня 2001 року № 117.
У будинку, крім неї, зареєстрований та проживає відповідач, який набув право користування житловим будинком як член її сім'ї.
Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу відповідач втратив правові підстави користування будинком, ОСОБА_1 просила визнати
ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позов мотивувала тим, що за час шлюбу подружжя придбало автомобіль Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є їх спільною сумісною власністю.
Посилаючись на те, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, а така домовленість між сторонами відсутня, ОСОБА_1 просила:
- визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 23 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя об'єднано в одне провадження.
З урахування уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:
- визнати автомобіль Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном подружжя;
- припинити її право власності на 1/2 частку автомобіля Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 ,
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 1/2 частки вартості автомобіля Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що становить 85 000,00 грн.
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Зустрічні позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення, мотивував тим, що на підставі договорів дарування від 28 червня 2003 року, ОСОБА_1 набула у дар:
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового кам'яного будинку під літ «А», літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В», «Г», «Д», вбиральні «Є», підвалу літ. «Ж», дворових споруд
№ 1-3, І, розмір житлової площі будинку становить 36,0 кв. м, що розташований на земельній ділянці розміром 0,118 га;
- земельну ділянку площею 0,118 га, що розташована в
АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Зазначені вище договори дарування житлового будинку та земельної ділянки фактично були угодами купівлі-продажу, оскільки дарувальнику за рахунок спільних коштів подружжя була сплачена вартість об'єктів нерухомості.
Після отримання ОСОБА_1 у дар житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за рахунок спільних коштів подружжя, сторони здійснили реконструкцію зазначеного нерухомого майна, у результаті чого значно збільшилася його площа, а саме: загальна площа садибного (індивідуального) житлового будинку під літ. «А» становить 110,5 кв. м, до його складу входять: 1 - веранда площею 9,2 кв. м, 2 - житлова кімната площею
18,1 кв. м, 3 - кухня площею 14,2 кв. м, 4 - житлова кімната площею 17,9 кв. м,
5 - коридор площею 5,4 кв. м, 6 - санвузол площею 5,8 кв. м, 7 - кухня площею
11,8 кв. м, 8 - житлова кімната площею 27,8 кв. м, літня кухня літ. «Б» площею
18,1 кв. м, підвал літ. «Ж» площею 11.8 кв. м, гараж літ. «З» площею 27.5 кв. м, сарай літ. «К» площею 15,3 кв. м, літній душ літ. «Л» площею 3,8 кв. м, вбиральня літ. «Е» площею 1,9 кв. м, альтанка літ. «М» площею 9,1 кв. м., 1-6 - дворові споруди.
Згідно з технічнім паспортом, виготовленим 07 вересня 2007 року Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» м. Іллічівськ (далі - КП «БТІ» м. Іллічівськ), унаслідок реконструкції знесено сараї літ. «В», «Г», «Д», та дворову споруду № 1 (вбиральня), та замість них збільшено площу житлового будинку, а також побудовано такі об'єкти: гараж літ. «З» площею 27,5 кв. м, сарай літ. «К» площею 15,3 кв. м, літня кухня літ. «Б» площею 18,1 кв. м.
Реконструкцію житлового будинку з господарськимибудівлями та спорудами завершено у 2005-2007 роках. Будівельна вартість об'єкта нерухомості станом на вересень 2007 року становила 302 381,00 грн, інвентаризаційна вартість - 283 301,00 грн. Наведене дає підстави для висновку, що унаслідок проведеної реконструкції його інвентаризаційна вартість збільшилася з 20 761,00 грн (станом на дату укладення договору дарування) до 283 301,00 грн.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області 25 листопада 2008 року у справі № 2-1922/2008 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Іллічівської міської ради Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: садибний (індивідуальний) житловий будинок
під літ. «А», загальною площею 110,5 кв. м, до складу якого входять: 1- веранда площею 9,2 кв. м, 2 - житлова кімната площею 18,1 кв. м, 3 - кухня площею
14,2 кв. м, 4 - житлова кімната площею 17,9 кв. м, 5 - коридор площею 5,4 кв. м,
6 - санвузол площею 5,8 кв. м, 7 - кухня площею 11,8 кв. м, 8 - житлова кімната площею 27,8 кв. м, літня кухня літ. «Б» площею 18,1 кв. м, підвал літ. «Ж» площею 11.8 кв. м, гараж літ. «З» площею 27.5 кв. м, сарай літ. «К» площею 15,3 кв. м, літній душ літ. «Л» площею 3,8 кв. м, вбиральня літ. «Е» площею 1,9 кв. м, альтанка
літ. «М» площею 9,1 кв. м., 1-6 - дворові споруди.
Крім того, у період шлюбу ОСОБА_1 відкрила рахунки у банківських установах, на яких зберігала спільні заощадження подружжя. Зокрема, станом на 06 жовтня 2015 року (дата розірвання шлюбу) відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 знаходилися грошові кошти у розмірі 5 997,17 дол. США, а на рахунку № НОМЕР_3 у АТ «Альфа-Банк» - 52 600,00 грн, які є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, у порядку поділу майна подружжя, він має право на половину зазначених заощаджень у розмірі 111 098,29 грн ((5 997,17 дол. США, що еквівалентно 169 596,59 грн+ 52 600,00 грн) / 2).
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив:
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається із: садибного (індивідуального) житлового будинку під літ. «А», загальною площею 110,5 кв. м, до складу якого входять: 1 - веранда площею 9,2 кв. м, 2 - житлова кімната площею 18,1 кв. м,
3 - кухня площею 14,2 кв. м, 4 - житлова кімната площею 17,9 кв. м, 5 - коридор площею 5,4 кв. м, 6 - санвузол площею 5,8 кв. м, 7 - кухня площею 11,8 кв. м,
8 - житлова кімната площею 27,8 кв. м, літня кухня літ. «Б» площею 18,1 кв. м, підвал літ. «Ж» площею 11.8 кв. м, гараж літ. «З» площею 27.5 кв. м, сарай літ. «К»
площею 15,3 кв. м, літній душ літ. «Л» площею 3,8 кв. м, вбиральня літ. «Е»
площею 1,9 кв. м, альтанка літ. «М» площею 9,1 кв. м., 1-6 - дворові споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,118 га кадастровий номер 5110800000:06:003:006;
- визнати за ним право власності на 1/2 частку зазначеного садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами;
- стягнути з ОСОБА_1 на його користь половину заощаджень подружжя у розмірі 111 098,29 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано транспортний засіб Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном подружжя.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частковою.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,118 га, кадастровий номер 5110800000:06:003:006, за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку зазначеного садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
У задоволенірештипозовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом частини другої статті 60, частини першої статті 69, частини першої статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), частин третьої-четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі; у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя, воно залишається їх спільною сумісною власністю (правовий висновок Верховного Суду у постанові
від 12 грудня 2018 року у справі № 442/8645/14-ц).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 січня 2019 року змінено в частині вимоги ОСОБА_1 про поділ транспортного засобу.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кожним.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення вимог
ОСОБА_1 про поділ спірного сумісного майна подружжя - автомобіля Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , апеляційний суд виходив з того, що зазначений транспортний засіб є об'єктом спільної сумісної власної власності подружжя, оскільки придбаний за рахунок спільних коштів подружжя, а тому частки дружини та чоловіка у такому майні є рівними, зважаючи на, що наявні підстави для поділу автомобіля Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку автомобіля, за кожним.
Вирішуючи питання обґрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 заявила вимогу про припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку на підставі статті 364 ЦК України, тоді як примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України, а тому така вимога задоволенню не підлягає.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій вона просила рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 08 лютого 2021 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її позовних вимог, а також скасувати рішення судів, у частині визнання спірного житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, та відмовити у задоволенні його вимог.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, заявник зазначила неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України
від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2921цс16 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7058/13-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 755/16633/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі
№ 214/6174/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що визнаючи садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності та вирішуючи питання про його поділ, суд першої інстанції не урахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 15 листопада
2017 року у справі № 6-2921цс16 про, те, що «правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути зведена за кошти інших осіб. Визначення частки у праві власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі в період шлюбу. Тому сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя». Обґрунтовуючи вимоги про визнання спірного житлового будинку, після проведення його реконструкції, спільною сумісною власністю подружжя,
ОСОБА_2 не надав жодного доказу, крім висновку експерта № 873/2018 комплексної будівельно-технічної та оціночно-технічної експертизи від 09 жовтня 2018 року на підтвердження придбання будівельних матеріалів, оплати виконаних робіт тощо. У висновку експерта зазначено лише вартість будинку після завершення його реконструкції та визнання права власності на реконструйований об'єкт нерухомості, однак у ньому не зазначено об'єм робіт та коштів, які були витрачені ОСОБА_2 на реконструкцію такого будинку. Суди не надали належної оцінки її доводам про те, що кошти на реконструкцію будинку вона отримала у борг у дочки та повернула їй частину після продажу у 2006 році квартири АДРЕСА_2 , належної на праві спільної часткової власності їй, відповідачу та їх спільному сину ОСОБА_3 , а сама реконструкція будинку, згідно з інвентаризаційною справою № 681, завершена ще до продажу зазначеної квартири.
Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц зробив висновок про те, що «сам по собі факт збільшення спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності». У постанові від 22 вересня 2020 року у справі
№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна». Наведені висновки Верховного Суду судами першої та апеляційної інстанцій враховано не було.
Висновки судів про необхідність застосування для врегулювання спірних правовідносин положень статті 70 СК України є неправильними, оскільки зазначена норма права підлягає застосуванню до випадків поділу майна набутого сторонами у шлюбі, як наслідок спільних трудових та грошових затрат, без використання майна, що є особистою приватною власністю одного з подружжя. Натомість, при отриманні нею у дар спірного будинку спільні кошти подружжя не витрачалися, на проведення реконструкції вона вкладала свої особисті кошти, судами також не встановлено де і ким працював ОСОБА_2 , а також звідки він отримував кошти на поліпшення будинку до продажу спільної квартири, а також після продажу такої.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суди не урахували також висновки Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 19 грудня 2018 року у справі
№ 206/7058/13-ц та від 14 січня 2019 року у справі № 755/16633/15-ц про те, що «збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта».
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1970 року по 16 жовтня
2015 року.
На підставі договору дарування від 28 червня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак З. І., зареєстрованого у реєстрі за № 4380, ОСОБА_1 набула у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового кам'яного будинку під літ «А», літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В», «Г», «Д», вбиральні «Є», підвалу літ. «Ж», дворових споруд № 1-3, І, розмір житлової площі будинку - 36,0 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,118 га. На підставі дарування від 28 червня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак З. І., зареєстрованого у реєстрі за № 4384,
ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,118 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована на території АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 3 договору дарування від 28 червня 2003 року, інвентаризаційна вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за даними бюро технічної інвентаризації м. Іллічівська (довідка-характеристика
від 27 червня 2003 року № 999) cтановить 20 761,00 грн
29 вересня 2006 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавці відчужили на користь покупця належну їм на праві спільної часткової власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 55,9 кв. м, житловою площею 37,5 кв. м. Згідно з пунктом 6 зазначеного договору, продаж квартири вчинено за 303 000,00 грн, що за курсом НБУ на дату укладення договору становить 60 000,00 дол. США.
Після продажу квартири сторони придбали автомобіль Fіаt Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Протягом 2005-2007 років проведено ремонтно-будівельні роботи з реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з технічнім паспортом, виготовленим 07 вересня 2007 року Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» м. Іллічівськ (далі - КП «БТІ» м. Іллічівськ), унаслідок реконструкції знесено сараї літ. «В», «Г», «Д», та дворову споруду № 1 (вбиральня), та замість них збільшено площу житлового будинку, а також побудовано гараж літ. «З» площею 27.5 кв. м, сарай літ. «К» площею
15,3 кв. м, літня кухня літ. «Б» площею 18,1 кв. м.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області 25 листопада 2008 року у справі № 2-1922/2008 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Іллічівської міської ради Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: садибний (індивідуальний) житловий будинок під літ. «А», загальною площею 110,5 кв. м, до складу якого входять: 1 - веранда площею 9,2 кв. м, 2 - житлова кімната площею 18,1 кв. м, 3 - кухня площею 14,2 кв. м, 4 - житлова кімната площею 17,9 кв. м, 5 - коридор площею 5,4 кв. м, 6 - санвузол площею 5,8 кв. м, 7 - кухня площею 11,8 кв. м, 8 - житлова кімната площею
27,8 кв. м, літня кухня літ. «Б» площею 18,1 кв. м, підвал літ. «Ж» площею
11,8 кв. м, гараж літ. «З» площею 27,5 кв. м, сарай літ. «К» площею 15,3 кв. м, літній душ літ. «Л» площею 3,8 кв. м, вбиральня літ. «Е» площею 1,9 кв. м, альтанка літ. «М» площею 9,1 кв. м., 1-6 - дворові споруди.
Згідно з висновком експерта № 873/2018 комплексної будівельно-технічної експертизи від 09 жовтня 2018 року:
- на дату проведення дослідження вартість будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою:
АДРЕСА_1 , визначена з урахуванням конструктивних елементів та технічного стану станом на 2007 рік, відносно вартості визначеної з урахуванням конструктивних елементів та технічного стану станом на 2003 рік, не враховуючи тенденцій загального подорожчання нерухомого майна, збільшилася на 946% або в 9,5 разів.
- на дату проведення дослідження у відсотковому відношення вартість будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , визначена з урахуванням конструктивних елементів та технічного стану станом на 2003 рік, складає 11% від вартості, визначеної з урахуванням конструктивних елементів та технічного стану станом на 2007 рік.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , допитані у судовому засіданні у суді першої інстанції підтвердили, що ОСОБА_2 самостійно та з використанням найманої праці брав участь у реконструкції спірного житлового будинку.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються заявником лише в частині вирішення судами вимог ОСОБА_1 про поділ транспортного засобу та вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю та його поділ, а тому суд касаційної інстанцій перевіряє законність та обгрунтованість у наведеній частині.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно з частинами першою, другою статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), чинного на дату набуття ОСОБА_1 у власність житлового будинку, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
У статті 22 КпШС України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені положення КпШС України кореспондуються з положеннями статей 57, 60 чинного СК України.
Стаття 25 КпШС України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 62 СК України, визначає випадки, за яких допускається виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові (роздільне майно).
Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).
Таким чином, у статті 62 СК України визначено двох фактори за сукупності яких втручання у право власності особистої приватної власності одного з подружжя може бути обґрунтованим, з метою дотримання балансу інтересів другого з подружжя: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі
№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) у подібних правовідносинах зробила висновок, що «істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу».
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові, а також Верховний Суд у постановах: від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7058/13-ц та від 14 січня 2019 року у справі № 755/16633/15-ц дійшли висновків про те, що «збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта».
Сам по собі факт збільшення вартості спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 24 жовтня
2018 року у справі № 214/520/15-ц).
У справі, яка переглядається, встановлено, що унаслідок проведеної подружжям реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , його вартість з урахуванням конструктивних елементів та технічного стану станом на 2003 рік (дата набуття у власність позивачем на підставі договору дарування), не враховуючи тенденцій загального подорожчання нерухомого майна, збільшилася в 9,5 разів або на 946%, що дає підстави для висновку про істотне збільшення вартості майна.
Стаття 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна подружжя набутого у шлюбі, зокрема визначає, що майно, набуте у шлюб, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, чи його заробіток був меншим від заробітку (доходу) іншого з подружжя. Застосовуючи норму статті 60 СК України, та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя. Презумпція спільності права власності на майно набуте подружжям у шлюбі, може бути спростована одним із подружжя, на якого і покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції.
ОСОБА_1 не надала достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що реконструкція спірного житлового будинку та господарських будівель і споруд була здійснена виключно за її власні кошти та лише її працею. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили, що істотне збільшення вартості належного на праві приватної власності ОСОБА_1 нерухомого майна, відбулося за рахунок спільних коштів подружжя та їхньою спільною працею.
Твердження ОСОБА_1 про те, що кошти на реконструкцію будинку вона отримала у борг у дочки та повернула їй за рахунок коштів, виручених від продажу її частки у квартирі АДРЕСА_2 , не ґрунтуються на відповідних доказах, а тому не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин у справі. Переглядаючи законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.
Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про не урахування судами правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) та у постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/520/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі
№ 206/7058/13-ц та від 14 січня 2019 року у справі № 755/16633/15-ц не знайшли свого підтвердження, оскільки зроблені Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом у них висновки не суперечать тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.
Верховний Суд відхиляє також аргументи заявника про не урахування судами при вирішенні спору висновків Верховного Суду України, викладених у постанові
від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2921цс16 щодо правової природи набуття права власності на новобудову, оскільки фактичні обставини зазначеної справи не є подібними до обставин даної справи, у якій предметом розгляду були вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання об'єкта особистої приватної власності одного з подружжя ( ОСОБА_1 ) об'єктом спільної сумісної власності подружжя унаслідок істотного збільшення вартості майна за рахунок спільних трудових та грошових затрат, та його поділ.
Ураховуючи, що доводи касаційної скарги заявника не містять обґрунтування її незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про поділ транспортного засобу, тому у цій частині відсутні підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 січня 2019 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко